Одеська національна юридична академія

Вид материала

Содержание

4.2.2. Правові основи управління Національним банком розрахунками
VISA та American Express

Подобный материал:

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 15

4.2.2. Правові основи управління Національним банком розрахунками

в готівковій та безготівковій формі

Усі правочини, які пов’язані з поставками матеріальних цінностей, наданням послуг, завершуються розрахунками у готівковій та безготівковій формах.

До недавнього часу, коли Україна входила в СРСР, на її території, які і в усіх республіках, розрахунки здійснювалися переважно готівкою, особливо тоді, коли однією стороною відносин виступали фізичні особи. В СРСР існувало кілька банків, над усіма домінувала влада Держбанку СРСР. Незважаючи на те, що грошові розрахунки в безготівковій формі більш вигідні і для держави, і для суб’єктів розрахункових відносин, оскільки досягається значна економія на витратах обороту, система безготівкових розрахунків, що існувала в Україні до 1993 р., була пристосована до витратного механізму господарювання і відповідала лише адміністративно-командним методам управління економікою.

Професор Орлюк О.П. – автор коментарю статей 1087, 1088 до Цивільного кодексу України – визнає, що розрахунки є погашенням не тільки грошового зобов’язання, але й публічно-правового обов’язку. Мабуть автор права, якщо має на увазі розрахункові відносини, за якими платіж здійснюється на виконання фінансово-правового відношення, які відрізняються в правовому регулюванні від приватно-правових розрахунків синтезом норм цивільного, банківського та фінансового законодавства. У бюджетних та податкових розрахункових відносинах норми фінансового права мають не тільки пріоритет над нормами цивільного права, але є й „правовим фоном” для застосування норм цивільного та банківського законодавства.

Фінансово-правові розрахункові відносини мають такі ознаки: 1) обов’язковим суб’єктом (платником або одержувачем коштів) є держава або орган місцевого самоврядування; 2) юридична сутність таких правовідносин полягає в забезпеченні формування або використання державних або муніципальних фондів коштів; 3) держава і органи місцевого самоврядування в цих відносинах виступають як носії владних повноважень^²⁶¹.

Рахунки клієнтам відкриваються на підставі договору банківського рахунка. Сутність банківського рахунка визначена п. 1 ст. 1066 ЦК України. Хоча зміст банківського рахунка визначається Цивільним кодексом, відносини між володільцем (не власником, а юридичною або фізичною особою, які вносять кошти на рахунок обраного ними банку і мають право розпоряджатися коштами, що зберігаються в банку) регулюються не тільки цивільним законодавством, але й актами банківського законодавства. Умови відкриття рахунка погоджуються сторонами, але банк вимагає, щоб клієнт чітко дотримувався правил, які встановлені законодавством. Кошти, які клієнт зберігає на рахунках, банк має право використовувати на свої операції і зобов’язаний повернути їх за першою вимогою. Таким чином, договір банківського рахунку є складною правовою категорією, оскільки він передбачає, по-перше, публічний обов’язок зберігати кошти на рахунку в банку, по-друге, це двостороннє консенсуальне зобов’язання банку і клієнта на умовах платності.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлює загальні правила, форми і стандарти для всіх учасників безготівкових розрахунків, тобто всі приписи Національного банку обов’язкові як для господарюючих суб’єктів, так і для комерційних банків, які зобов’язані виконувати волю господарюючих суб’єктів, які відкрили рахунки у відповідних банках і за своїм волевиявленням, що визначено у договорах, обрали свою правову форму розрахунку, але не з тих, яку вигадали собі самі, а з тих, які пропонує законодавство. Таким чином складається група відносин, які регулюються фінансово-правовими нормами (порядок відкриття рахунків банками господарюючим суб’єктам, правові форми безготівкових розрахунків, порядок проведення цих розрахунків та відповідальність у разі порушення цих правил) та цивільно-правовими нормами, які регулюють договірні відносини (договір про кредитування, поставки, купівлі-продажу тощо).

Приписи Інструкції Національного банку обов’язкові для виконання, по-перше, банківськими установами, в яких відкриті поточні або депозитні рахунки господарюючих суб’єктів.

Вкладний депозитний рахунок відкривається клієнту на підставі договору про зберігання коштів на певний строк або без визначення строку. Кошти вкладник доручає банку і одержує відсотки, установлені договором з банком. Існують відмінності при відкритті депозитного рахунка для юридичних і для фізичних осіб^²⁶². Юридичні особи можуть відкрити депозитний рахунок і перевести на нього кошти з поточного рахунка. Відсотки і суму депозитного вкладу банк повертає після закінчення строку договору тільки на поточний рахунок клієнта. Фізична особа після закінчення договору всю суму коштів за бажанням може перевести на поточний рахунок, або одержати її готівкою.

Стаття 64 Закону „Про банки та банківську діяльність” установила обов’язок банків ідентифікувати відповідно до законодавства України: клієнтів, які відкривають рахунки в банках; клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів, які здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50 тис. гривень; осіб уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

За товарними операціями форми розрахунків, їх порядок і відповідальність сторін за невиконання платіжних зобов’язань визначаються в договорах сторін, які мають важливе значення. Безумовно, сторони за своєю волею можуть обрати найвигідніші форми розрахунків. Це і є цивільно-правовий бік розрахункових відносин. Однак за волею учасників розрахункових відносин (двоє чи більше господарюючих суб’єктів) можна обрати форму розрахунків – акредитив, чеки тощо, але правова форма розрахунків, тобто порядок документообороту, перелік цих документів і правила їх заповнення встановлюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ. Цю Інструкцію розроблено відповідно до законів України „Про Національний банк України”, „Про банки і банківську діяльність”, „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, Цивільного кодексу, Господарського кодексу та інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Для формування статутного фонду господарського товариства клієнти можуть відкривати лише один поточний рахунок у національній або іноземній валюті (за наявності ліцензії та письмового дозволу Національного банку) та один рахунок за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи^²⁶³.

На клієнтів покладено обов’язок повідомити орган державної податкової служби, в якому вони стоять на обліку, про відкриття рахунка, а банк зобов’язаний повідомити клієнта та податкову службу про закриття рахунка у триденний строк.

Видаткові операції за рахунком, відкритим клієнту, банк починає тільки після отримання повідомлення органу податкової служби про взяття на облік цього рахунку. До одержання такого повідомлення банк тільки зараховує кошти на відкритий клієнту рахунок.

Поточний рахунок слугує для зберігання коштів і проведення касово-розрахункових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Бюджетним установам відкриваються поточно-бюджетні рахунки.

Рахунок клієнту відкривається і операції за ним здійснюються лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом^²⁶⁴.

Дипломатичні, консульські, торговельні, представництва міжнародних організацій, представництва іноземних юридичних осіб-нерезидентів, включаючи банки, організації та установи і військові частини Чорноморського флоту Російської Федерації на території України господарської діяльності від свого імені не здійснюють і не мають власних доходів. Їм за законодавством України відкриваються рахунки типу „Н” та типу „П”. Рахунок типу „Н” подібний до бюджетного, а типу „П” – до поточного.

За рахунками типу „Н” банки здійснюють розрахунково-касові операції утриманням вищеперерахованих організацій та їх статутної діяльності, включаючи виконання програм та проектів технічної допомоги. Основним джерелом надходження коштів на рахунки „Н” є виторг від реалізації іноземної валюти, одержаної від відповідних фізичних осіб-резидентів, для військових частин Чорноморського флоту – надходження від Федерального бюджету Російської Федерації.

За рахунками типу „П” здійснюються такі ж операції, як і за поточними рахунками резидентів України, а випадки оплати купівлі іноземної валюти за кошти з цих рахунків встановлюються правилами Національного банку. Крім того, з рахунку „П” Національний банк не дозволяє здійснювати інвестиції в Україні.

Для відкриття поточних рахунків в іноземній валюті, крім документів, які подаються в обслуговуючий банк для відкриття рахунків у гривні, клієнти повинні мати ліцензію Національного банку. Нерезиденти-фізичні особи, крім документів, які подаються резидентами, подають копію легалізованого дозволу центрального банку іноземної держави на відкриття такого рахунку та підтвердження джерел походження такої валюти.

Розрахунково-касові операції банківські установи здійснюють на принципах, установлених законодавством. До основних з них належать:

1) господарюючі суб’єкти – юридичні особи мають право обирати собі форми платежу – готівкою або безготівково та банк, у якому відкриє рахунок для зберігання коштів та проведення розрахунків. Готівкою юридичні особи мають право розраховуватися до 10 тис. гривень у день незалежно від кількості контрагентів, з якими розраховується господарюючий суб’єкт, він повинен підтвердити суму готівки, витраченої при розрахунках, документами;

2) зберігання коштів та їх переказування при розрахунках здійснюється через рахунки в банках, які за волевиявленням клієнта та згодою банку були йому відкриті. Господарюючий суб’єкт має право відкривати кількість рахунків за своїм бажанням, але один із них за його бажанням визнається основним, на ньому обліковується податкова заборгованість. Про те, який рахунок визнається основним, клієнт повідомляє і кредитні установи, і орган державної податкової служби;

3) переказ коштів із рахунку банк здійснює за розпорядженням клієнта за наявності коштів на рахунку. Черговість платежів визначає власник коштів, але для підтримання податкової дисципліни, необхідної для своєчасного наповнення доходної частини бюджету, обов’язки власника рахунку в банках виконуються в першу чергу;

4) правова форма безготівкових розрахунків обирається сторонами господарських відносин за їх договором, але з тих форм, які встановлені правилами Національного банку;

5) строки розрахунків установлюються сторонами господарського договору^²⁶⁵.

Як прийнято тепер вважати, уся фінансова, і її вид банківська, діяльність по суті є процесом (proceolere – проходити). Процесом є і діяльність у галузі розрахунково-касового обслуговування банками своїх клієнтів, який складається з трьох стадій: відкриття, обслуговування та закриття.

Банки для зберігання коштів клієнтів та здійснення будь-яких передбачених законодавством операцій відкривають поточні, депозитні та бюджетні рахунки.

За товарними операціями форми розрахунків установлюються договорами між господарюючими суб’єктами, тобто вони обирають з банківських правил ту форму, яка вигідна обом сторонам господарських відносин.

У багатьох європейських країнах застосовуються платіжні інструменти (документи), які за класифікацією Базельського банку міжнародних розрахунків можна класифікувати на:

1) ті, що базуються на кредитовому переказі коштів: доручення про кредитовий переказ у системі „жиро”; доручення про кредитовий переказ у системі автоматизованих розрахункових палат; постійні доручення; доручення про кредитовий переказ у системі SWIFT;

2) ті, що базуються на дебетових переказах коштів: векселі; чеки; прямі дебетові списання; банківські тратти; інші;

3) пластикові картки, що мають ознаки як кредитових, так і дебетових інструментів (документів)^²⁶⁶.

В Україні видів платіжних інструментів у безготівкових розрахунках значно менше, ніж це передбачено Базельською класифікацією. Інструкція Національного банку України вміщує перелік форм безготівкових розрахунків, що базуються на кредитовому переказі коштів. В Україні тривалий період панує криза платежів за товари, послуги, продавці вважають, що попередня оплата кредитовими документами – це найнадійніший спосіб одержати кошти за товари і послуги. Вексель та чек у принципі застосовується, але рідко. Тому дебетові інструменти часто не застосовуються^²⁶⁷.

Реквізити платіжних інструментів (документів) чітко встановлені нормативними актами Національного банку.

Банківські правила встановили такі форми безготівкових розрахунків: платіжні доручення; платіжна вимога-доручення; чеки; акредитиви; платіжні вимоги; векселі; інкасові доручення (по суті розпорядження).

У сучасних умовах розрахунково-касові операції являють собою процес, який складається з трьох стадій: перша стадія або етап діяльності – це підготовка організаційних, технічних та технологічних передумов для здійснення платежу. Друга стадія – формування та передача інформації щодо платежу. Третя стадія – переказування чи передавання платежу^²⁶⁸. На першій стадії відкриваються рахунки в банках для учасників платіжної системи, створюються комп’ютерні системи зв’язку, облік та передання інформації, емісія платіжних карток тощо. Друга стадія присвячується підготовці, забезпеченню захисту інтересів клієнтів, передання банку та перевірка на справжність інформації, необхідної для здійснення платежу. Третя стадія – приймання-видавання готівки з рахунку платника на рахунок одержувача.

Для своєчасного здійснення платежів і забезпечення безперебійного функціонування економіки країни створюється спеціальна платіжна система.

Платіжна система – це сукупність визначених законодавством платіжних інструментів, норм, правил, механізмів і процедур їх застосування всіма суб’єктами грошового обороту^²⁶⁹.

Безготівкові розрахунки були побудовані так, щоб захистити інтереси постачальників, бо вони виконували планові завдання за поставками продукції. В інструкціях № 2 Держбанку СРСР усі приписи були виражені в категоричній формі, регламентувалося все. На акредитивну форму розрахунків переводили без згоди платника, який порушував платіжну дисципліну. Обирати форму розрахунків платник не міг. Якщо зараз, у ринкових умовах господарювання, проведення розрахунків через комерційний банк повинно зумовлюватися економічною доцільністю і сполучатися з економічною самостійністю суб’єктів розрахункових відносин та їх матеріальною відповідальністю, в умовах командно-адміністративних відносин не враховувалися платоспроможність і кредитоспроможність, можливість використання інших форм розрахунків із тих, які були дозволені інструкціями Держбанку СРСР.

За сучасних умов господарювання розрахунки проводяться в іншому порядку, за іншими принципами.

У практиці безготівкових розрахунків розрізняють такі способи платежу: 1) негайний, коли кожна поставка чи послуга оплачується негайно; 2) з відстрочкою платежу, коли поставка або послуга надається в кредит за рахунок одержувача товару, послуги або за рахунок банківського або комерційного кредиту; 3) попередній, коли товар або послуга оплачуються до їх виконання; 4) пролонгований, коли за домовленістю сторін платіж перенесено на інші строки; 5) за кожною поставкою або наданою послугою або за сукупністю цих операцій – плановий платіж; 6) залік взаємних вимог – пряме перерахування коштів.

Кожна форма безготівкового розрахунку має свій порядок документообігу.

Розрахунки платіжними дорученнями – це розпорядження платника банку, що його обслуговує, списати з його рахунка певну суму і зарахувати її на рахунок одержувача, указаного в дорученні. Ця форма найпростіша, однак одержувач не має ніяких гарантій, бо не знає, коли платник випише платіжне доручення.

При розрахунках платіжними вимогами-дорученнями розрахунковий документ складається з двох частин: перша – вимоги постачальника оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажену продукцію; друга – доручення покупця своєму банку оплатити пред’явлені документи, списавши кошти з його рахунка.

Покупець у разі згоди оплатити вимогу постачальника дає доручення своєму банку. Ніяких претензій щодо якості товару, строків його поставки банки, обслуговуючі контрагентів, не приймають. Усі умови господарських операцій викладено в договорах.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями дуже прості за схемою, але в покупця немає гарантії щодо якості і строків поставки та оплати платежу. Зараз ця форма застосовується рідко.

Чекова форма безготівкових розрахунків базується на фінансовому документі (чеку), складеному за встановленою формою, що містить беззаперечний наказ, письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку, що його обслуговує, перерахувати кошти на рахунок держателя чеку. Чеки не підлягають оплаті готівкою.

Одержуючи чекову книжку в банку, власник рахунку подає заяву про депонування коштів на аналітичному рахунку „Розрахунки чеками” на суму чеків у книжці. Тому оплата чека завжди гарантована. Банківські правила щодо заповнення чеків та їх застосування порушувати заборонено. У разі їх порушення банк може позбавити свого клієнта права користуватися цим платіжним інструментом, якщо це передбачено умовами договору про розрахунково-касове обслуговування.

Розрахунки за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива та не повинні суперечити законодавству України, нормативно-правовим актам Національного банку. Якщо це передбачено в тексті договору сторін, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 року (публікація міжнародної торгової палати № 500) у частині, що не суперечить законодавству України.

Акредитив – це окремий договір від договору купівлі-продажу або іншого контракту, навіть якщо в акредитиві є посилання на них. Це ще одне підтвердження раніше висловленої нами думки, що розрахункові відносини мають самостійний характер, хоча і виникають на підставі виконаного контакту, договору тощо.

Акредитив призначений для розрахунків тільки з одним позичальником і не підлягає переадресуванню. Вони відкриваються в банку покупця або постачальника. Види акредитивів і порядок розрахунків за ними встановлені Законом України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” та Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 р.

В останні роки в практику банківської системи України була введена нова для нас форма безготівкових розрахунків – платіжні картки^²⁷⁰. Для здійснення безготівкових розрахунків та видачі готівки із застосуванням платіжних карток в Україні створюються внутрішньодержавні банківські одноемітентні та багатоемітентні платіжні системи. На території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних платіжних систем та платіжні картки, емітовані членами міжнародних платіжних систем як резидентами, так і нерезидентами.

Емісія платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням у межах України проводиться банками, які одержали банківську ліцензію Національного банку України. Як бачимо, відносини між банками-емітентами платіжних карток і Національним банком регулюються імперативним методом за допомогою фінансово-правових норм. Диспозитивний метод у цих відносинах не може застосовуватися. Договірними є відносини між банком-емітентом платіжних карток та юридичними і фізичними особами, які одержують і використовують їх згідно із законодавством України та правилами платіжної системи.

Найпоширенішими в Україні є дебетові (англ. – debit card) платіжні картки, що дозволяють одержувати готівку в банкоматах, проводити безготівкові розрахунки і відносити обсяг трансакції на рахунок її держателя, як правило, у межах залишку на рахунку. Держатель дебетової платіжної картки може одержати (за договором) додаткову картку на члена родини (англ. – additional card). Юридична особа, яка одержала дебетову картку-корпоративну, може надати додаткову дебетову картку своєму співробітнику. Додаткові картки прив’язуються до одного і того ж рахунка, що відкритий юридичній або фізичній особі.

Не набули значного поширення кредитні картки (англ. – credit card), що являють собою іменний платіжно-розрахунковий документ у вигляді персоніфікованої пластикової пластинки, яка видається банком-емітентом своїм вкладникам для безготівкової оплати, придбання ними в кредит товарів і послуг у роздрібній торговельній мережі, яка має комп’ютерне облаштування, яке передає запитання на оплату товару у розрахунковий пресинговий центр для аутентикації (від грец. Autentikos - справжній) прізвища, ідентифікаційного номера часто методом ембосингу (видавлення рельєфного шрифту). Банк надає володільцю кредитної картки короткостроковий кредит, величина якого залежить від типу карти (звичайна, золота, корпоративна) і встановлюється угодою з емітентом про поновлення кредиту. В Україні більше емітуються неамбосовані картки, на яких ідентифікаційна інформація випалюється, тому вони призначаються тільки для електронного використання (наприклад, VISA Electron)^²⁷¹.

В США історично переважають кредитні карти ( VISA та American Express), в Європі MasterCard, використовуються у них і дебетові картки.

В Україні банки емітують та реалізують дебетові картки за рахунок зарплатних та пенсійних проектів. Дебетові картки використовуються власниками в основному для одержання готівки, а не для безготівкових розрахунків у магазинах та оплати послуг.

На жаль, у незалежній Україні не набуває широкого поширення така форма безготівкових розрахунків, як вексельна. Цьому заважає, по-перше, нестабільність господарських відносин, без якої немає довіри одного економічного суб’єкта до другого. По-друге, вексельні відносини вимагають стійкого правового регулювання, чого в Україні поки що немає.

На Національний банк України законодавство поклало регулювання порядку ведення касових операцій.

Порядок ведення касових операцій державними, приватними, кооперативними, орендними, колективними, спільними, громадськими та іншими підприємствами, об’єднаннями, організаціями та установами незалежно від форми власності та виду діяльності, а також особами, які є суб’єктами господарської діяльності і мають поточний рахунок банку, регулюється правилами Національного банку України.

Розрахунки в господарському обороті України суб’єкти господарюючої діяльності здійснюють як готівкою, так і в безготівковому порядку через комерційні банки.

Регулювання готівкових розрахунків входить до повноважень Національного банку України. Особливе місце серед актів, якими регулюються касові операції, є стаття 33 Закону „Про Національний банк України” та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні^²⁷².

Приписи, що вміщені в цьому нормативно-правовому акті Національного банку, поширюються на всіх клієнтів банків. Національний банк згідно до Закону України „Про Національний банк України” установлює ознаки і порядок платіжності грошових знаків.

Кошти, що одержують підприємства і організації на виплату зарплати і стипендій, пенсій, зберігаються в касах протягом 3 робочих днів, сільськогосподарських і залізничних підприємств – 5 робочих днів, включаючи день одержання готівки в банку.

Після закінчення цих строків, кошти повертаються в установу банку. Юридичні особи, які мають грошовий виторг, можуть затримувати у своїх касах готівку для оплати праці не більше 3 робочих днів, включаючи строк виплати зарплати, сільськогосподарські підприємства – 5 робочих днів.

Підприємствам зв’язку дозволяється виплачувати зарплату своїм працівникам із поточних касових надходжень.

Видача готівки підприємствам на заробітну плату, стипендій і грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється установами банків у строки, установлені відповідно до колективних договорів, постанов Уряду, розпоряджень центральних органів виконавчої влади і вказівок правління НБУ.

Готівка, одержана з установ банку, витрачається за цільовим призначенням. Цілі одержання готівки не вказуються тільки на чеках Міноборони, Міністерстві внутрішніх справ і Служби безпеки.

Господарюючим суб’єктам Національний банк дозволяє мати у своїй касі готівку в межах лімітів залишку готівки в касі, що встановлюється обслуговуючим банком щорічно протягом першого кварталу. Ліміти залишків кас для юридичних осіб – клієнтів банків установлюються комерційними банками, що їх обслуговують, на підставі поданих цими особами заявок – розрахунків. Ліміт може бути переглянутим протягом року.

Ліміт залишку готівки в касі для кожного підприємства встановлюється комерційним банком за місцем відкриття поточного рахунку з урахуванням режиму роботи підприємства та графіка заїзду інкасаторів (чи мають грошову виручку і як її інкасують, який касовий оборот, де розташоване торговельне підприємство, військові частини тощо). Ліміт установлюється обов’язково.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

У бюджетних висновках Верховної Ради, схвалених Постановою Верховної Ради, Кабінету Міністрів доручено вивчити можливість виділення бюджетних коштів на поповнення статутного фонду Відкритого акціонерного товариства „Державний Ощадний банк України” та Відкритого акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк України” для забезпечення залучення пільгових кредитів цього банку на реалізацію заходів, передбачених положенням Енергетичної стратегії України до 2030 року щодо реконструкції тепломереж та теплоелектроцентралей.

Вивчаючи місце Постанов Верховної Ради в системі джерел банківського права, необхідно виділити і групу Постанов, які безпосередньо містять тільки норми банківського права. До них належать: Постанова Верховної Ради „Про призначення членів наглядових рад Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” та Державного експортно-імпортного банку України „Укрексімбанк” (із змінами та доповненнями, внесеними згідно з Постановою Верховної Ради № 1100 – V від 31 травня 2007 року)^²⁷³; Постанова Верховної Ради „Про зміни у складі Ради Національного банку України”^²⁷⁴, а також ряд інших^²⁷⁵.

Підсумовуючи наведене вище, зазначимо, що серед підзаконних актів у системі джерел банківського права, значне місце займають Постанови Верховної Ради України, які включають норми, що регулюють порядок здійснення банківської діяльності. Такі Постанови Верховної Ради можна поділити на групи:

– до першої групи належить Регламент Верховної Ради України, який є нормативно-правовим актом, що встановлює внутрішній розпорядок діяльності законодавчого органу, визначає законодавчу процедуру розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради, і норми якого є обов’язковими для всіх інших державних органів, які приймають участь в парламентських процедурах, основи яких закріплені в Конституції України. До таких органів належить Національний банк України, який відповідно до Закону „Про Національний банк України” є особливим центральним органом державного управління;

– до другої групи включаються Постанови Верховної Ради, що визначають порядок прийняття за основу проектів Законів, які закріплюють правові норми, що регулюють питання банківської діяльності;

– до третьої групи належать Постанови Верховної Ради, які регулюють питання механізму відновлення заощаджень громадян України, що були на рахунках установ Ощадного банку СРСР;

– до четвертої групи включаються Постанови Верховної Ради, які фактично належать до бюджетного законодавства, але вміщують банківські правові норми;

– до п’ятої групи належать Постанови Верховної ради, що пов’язані з різними правовими аспектами діяльності Національного банку України та інших банків.

Отже, для розуміння правового значення актів Верховної Ради, регулюючих грошово-кредитну сферу, важливо зазначити, що, приймаючи Постанови та інші нормативно-правові акти, парламент наділяє їх юридичною силою. І незалежно від того, що дія актів Верховної Ради має різний обсяг застосування їх юридичної сили – закони володіють більшою юридичною силою щодо постанов, але меншою – щодо Конституції, – ці акти завжди є правовими, оскільки реалізують правові зв’язки між органом влади та іншими учасниками правовідносин. Стан стабільності економічного розвитку країни є результатом поєднання законодавчого регулювання формування та функціонування банківської системи та контролю з боку парламенту з незалежністю Національного банку в процесі проведення грошово-кредитної політики.

Blog

Одеська національна юридична академія

Содержание