Одеська національна юридична академія
Вид материала | Документы |
- Одеська національна юридична академія, 1309.1kb.
- Одеська національна юридична академія На правах рукопису Дрьоміна Наталія Вікторівна, 1537.31kb.
- Одеська національна юридична академія, 937.51kb.
- Одеська національна юридична академія, 735.72kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису Якубовська Наталія олексіївна, 758.69kb.
- Одеська національна юридична академія, 909.91kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна, 1529.73kb.
- Одеська національна юридична академія, 1361.16kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису аніщук ніна Володимирівна, 2529.87kb.
- Одеська національна юридична академія На правах рукопису Крестовська Наталя Миколаївна, 2287.48kb.
Глава 2. Банківська діяльність. (Поняття банківської діяльності. Принципи банківської діяльності. Поняття банківської операції. Види банківських операцій).
Глава 3. Державне регулювання діяльності банків. (Взаємовідносини банків з державою. Взаємовідносини між банками та іншими фінансовими установами. Взаємовідносини банків з юридичними та фізичними особами. Право банків на судовий захист своїх порушених прав та законних інтересів).
Розділ ІІ. Національний банк України
Глава 4. Правовий статус, мета та функції Національного банку. (Національний банк – центральний банк держави. Організаційно-правова форма Національного банку. Мета діяльності. Економічна самостійність. Основна функція. Інші функції).
Глава 5. Особливості функціонування Національного банку України. (Нормативно-правові акти. Статутний капітал. Взаємодія Національного банку з Президентом. Взаємодія Національного банку з Верховною Радою. Взаємодія Національного банку з Кабінетом Міністрів. Гарантії невтручання. Надання кредитів державі).
Глава 6. Операції Національного банку України. (Види операцій Національного банку. Участь у міжнародних організаціях).
Глава 7. Структура та органи управління Національного банку України. (Структура Національного банку. Органи управління Національного банку. Повноваження Ради Національного банку. Склад та формування Ради Національного банку. Порядок роботи Ради Національного банку. Голова Ради Національного банку. Повноваження Правління Національного банку. Склад Правління Національного банку. Порядок роботи Правління Національного банку. Обов’язки та повноваження Голови Національного банку. Службовці Національного банку. Статус філій).
Розділ ІІІ. Державний банк
Глава 8. Правовий статус, мета та функції державного банку. (Поняття державного банку. Мета та предмет діяльності державного банку. Права державного банку. Статут державного банку. Статутний капітал, фонди та резерви державного банку. Види діяльності державного банку. Контроль, ревізія та аудит діяльності державного банку. Припинення діяльності державного банку).
Глава 9. Структура та органи управління державним банком. (Порядок формування державного банку. Наглядова рада – вищий орган управління державного банку. Повноваження наглядової ради банку. Повноваження правління державного банку. Захист інтересів клієнтів).
Розділ ІV. Банки
Глава 10. Правовий статус, мета та функції банку. (Поняття банку. Організаційно-правова форма банків. Статут банку. Статутний фонд банку. Державна реєстрація. Порядок відкриття філій та представництв. Ліцензування банківських операцій. Реорганізація та ліквідація банку).
Розділ V. Відповідальність суб’єктів та учасників банківських правовідносин
Особлива частина
Розділ VІІ. Активні банківські операції
Розділ VІІІ. Пасивні банківські операції
Розділ ІХ. Розрахунки
2. Вважаємо за необхідне утворити державне відомство для нагляду за діяльністю Національного банку України. Таке відомство повинно підпорядковуватися вказівкам та службовому нагляду міністра фінансів. Право на призначення голови державного відомства нагляду відповідно до пропозицій Президента з урахуванням вказівок Кабінету Міністрів надати Верховній Раді. Отже, на верхньому рівні банківської системи повинні діяти два самостійних суб’єкта: Національний банк та державне відомство нагляду за банківською діяльністю, повноваження яких з виконання завдань та функцій цього рівня, необхідно розподілити таким чином, щоб уникнути можливості монопольного безконтрольного управління банківською системою з боку будь-якого органу.
3. Банківська система, виступаючи складовою фінансової системи держави, тісно пов’язана з відносинами, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. Забезпечення єдності фінансово-правових аспектів регулювання відносин із приводу акумуляції, розподілу та використання фондів коштів виключає виділення в рамках фінансового права нових галузей. Якісне оновлення фінансово-правових інститутів, які передбачають цілісне регулювання тільки в рамках галузі, дозволяє стверджувати, що фінансове право увійшло в систему права як самостійна правова галузь, яка виступає складним динамічним утворенням, що функціонує в період бурхливого розвитку. Банківська діяльність виступає предметом фінансово-правового регулювання, але при цьому частина банківських відносин регулюється і цивільно-правовими нормами. У систему же фінансового права увійдуть норми публічного характеру, що регулюють банківську діяльність. Досліджуючи складові фінансового права необхідно виділяти сукупність норм, що охоплюють публічне регулювання відносин, пов’язаних із рухом публічних фондів коштів при здійсненні банківської діяльності.
4. При переході від планової до ринкової економіки дедалі більшого значення набувають методи економічного управління, а економічне управління – це управління за допомогою грошей. Кошти складають основу економіки будь-якої країни, однак при вирішенні питань публічно-правового регулювання їх не можна розглядати тільки з позиції цивільного права, оскільки грошовий обіг у цілому регулюється швидше з публічно-правових позицій, ніж із метою захисту приватних інтересів. Навіть вступаючи у приватно-правові відносини, банки обмежені владними розпорядженнями держави. Отже, при регулюванні банківської діяльності поєднуються елементи як приватного, так і публічного права, з переважанням характерних рис останнього, оскільки воно в більшій мірі пов’язане зі специфікою загальних, державних, ніж зі сферою індивідуальних, приватних інтересів.
5. Банківська система являє собою внутрішньо організовану цілісність, в якій елементи пов’язані одним з одним і об’єднані на підставі загального принципу – забезпечення функціонування діяльності цієї системи. Банківська система це складний, цілісний, структурний, динамічний, організований, саморегульований, взаємопов’язаний та функціонуючий господарський організм. Банківська система складається з Національного банку України як конституційного органу; державних банків; акціонерних банків; кооперативних банків; філій та представництв іноземних банків.
6. Банківська діяльність – це особливий вид господарської діяльності, що систематично здійснюється спеціальними суб’єктами (банками) на підставі ліцензії (дозволу) НБУ, спрямованої на здійснення банківських операцій та надання банківських послуг, функціонування та розвиток банківської системи, реалізацію грошово-кредитної політики держави.
7. Банківськими угодами можна вважати дії, що спрямовані на досягнення правового результату – на виникнення, зміну і припинення банківських правовідносин. Банківські послуги – це професійна діяльність банку, спрямована на задоволення потреб клієнта при проведенні банківських операцій з метою отримання прибутку.
8. Банківські операції – це сукупність взаємопов’язаних, юридично зумовлених, систематичних дій, які здійснюються спеціальними суб’єктами (банками), наділеними особливою правоздатністю, відповідно до установчих документів і наданої Національним банком ліцензії з дотриманням установлених правил, стандартів та нормативів, об’єктом яких можуть виступати гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та каміння тощо і які здійснюються на підставі укладеного договору та відповідно до чинного законодавства і нормативних актів Національного банку України.
9. Банківська системи України значною мірою близька до банківських систем країн центральноєвропейської системи права. Серед відмітних рис банківських систем країн центральноєвропейської системи права необхідно виділити: історію виникнення банківських установ; особливе значення законів у системі джерел банківського права; яскраво виражену особливість переплетіння норм публічного і приватного характеру; найпоширенішим джерелом банківського права виступають підзаконні акти; наявність локальної нормотворчості. Більш подібна банківська система України банківським системам Франції та Німеччини. Франція, як і Україна, є державою зі змішаною формою правління; за формою державного устрою і Україна, і Франція є унітарними державами, яким властиві єдина Конституція у країні, єдина система вищих органів державної влади, єдина система законодавства. Стосовно Німеччини, то хоча цій країні властивий федеративний устрій, однак банківська система Німеччини, подібно українській, має імперське минуле. Після поразки у другій світовій війні країна практично заново, на нових умовах, створювала, як і Україна, свою банківську систему. Крім того, вищеназвані держави демонструють дворівневий рівень побудови банківської системи з існуванням єдиного центрального банку в країні, який здійснює свої функції незалежно від органів державної влади.
10. Центральний банк відіграє велику роль у фінансовій діяльності держави. Фінансово-правовий статус центрального банку розкриває його правове положення у фінансових правовідносинах за його участю. Фінансово-правова компетенція центрального банку наділяє його статусом широкого кола фінансових правовідносин, серед яких бюджетні, податкові, кредитні, валютні, контрольно-наглядові.
11. Конституційно-правовий статус центрального банку являє собою правове положення такого банку в конституційних правовідносинах за його участю, зміст якого виражений сукупністю конституційних прав та обов’язків, спрямованих на виконання покладених перед ним завдань та функцій. Конституційно-правовий статус центральних банків включає такі елементи: елемент стабільності, елемент незалежності, елемент контрольності. Стабільність та незалежність виступають як два важливі взаємодоповнюючі один одного елементи. Стабільна грошова одиниця можлива тільки при незалежному центральному банку. Однак незалежність не передбачає безконтрольність.
12. Функції центральних банків упродовж історії існування такого інституту банківської системи ускладнюються, змінюються та доповнюються, однак всі вони тісно взаємопов’язані й у сукупності є невід’ємними складовими статусу національного центрального банку та зумовлюють поєднання в його компетенції одночасно комерційних і державно-владних повноважень. Основні (базові) функції національного центрального банку тим чи іншим чином пов’язані з його особливою відповідальністю за політичну стабільність у країні. Вважаємо, що під функціями центрального банку необхідно розуміти основні прояви властивостей його діяльності, які законодавчо відрізняють центральний банк від інших банків. Функції центрального банку визначаються, з одного боку, його положенням як особливого органу державного управління (та взаємовідносинами з органами законодавчої, виконавчої влади та главою держави), а з другого – особливостями побудови банківської системи та місця центрального банку в ній. Така система побудови функцій вимагає їх взаємного доповнення та відсутність будь-яких суперечностей.
13. Особливість правового статусу центрального банку України обумовлена Конституцією, в якій закріплено основну функцію Національного банку – забезпечення стабільності грошової одиниці України. Вважаємо, що основною функцією Національного банку України є також забезпечення цінової стабільності в державі. Серед важливих завдань центрального банку виступає встановлення грошової маси в такому розмірі, щоб вона, з одного боку, стимулювала зростання економіки, а з іншого – не призводила до інфляційних процесів. Тому пропонуємо і в статті 99 Конституції України, і в статті 6 Закону „Про Національний банк України” основну функцію Національного банку України „забезпечення стабільності грошової одиниці” замінити на „забезпечення стабільності грошової одиниці та цінової стабільності в державі”.
14. Сьогодні в Україні діють два державні банки: відкрите акціонерне товариство „Державний експортно-імпортний банк України” та відкрите акціонерне товариство „Державний Ощадний банк України”, які законодавством України віднесені до другого рівня банківської системи. На думку автора, банківські установи з державною формою власності, необхідно виділити із сукупності елементів банківської системи, які включаються до другого рівня такої системи. Державні банки, існування яких визнає Закон „Про банки і банківську діяльність” не можуть прирівнюватися до комерційних банків за типом власності, за формою заснування, за способом затвердження статуту, за характером заснування, за формою державної реєстрації, за характером створення.
15. Особливість місця Укрексімбанку в банківській системі визначена тим, що на такий банк відповідно до Статуту та інших нормативно-правових актів покладено виконання деяких специфічних завдань, які, на наш погляд, можна доручити лише державному банку, а саме: залучення зовнішніх і внутрішніх кредитних ресурсів та інвестицій в економіку України, насамперед у її пріоритетні галузі; фінансування та гарантування експортно-імпортних операцій підприємств; співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями, урядовими, неурядовими організаціями та кредитно-фінансовими установами іноземних держав з питань залучення фінансових ресурсів в економіку України; здійснення комплексу заходів щодо фінансування інвестиційних проектів, у тому числі за рахунок бюджетних і позичкових коштів. Особливість місця Ощадного банку в банківській системі визначена тим, що це єдина спеціалізована державна банківська установа, яка має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян.
16. Різноманітні за своєю правовою природою джерела банківського права перебувають між собою в структурних та функціональних взаємозв’язках і утворюють систему джерел банківського права. Джерела банківського права являють собою систему його зовнішніх форм, яка складається з правових норм, що регулюють відносини в процесі розвитку банківської системи України. До основних джерел банківського права слід віднести: Конституцію України; закони (загальні та спеціальні); підзаконні нормативно-правові акти, які містять норми банківського права (це постанови Верховної Ради, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, правові акти Національного банку України); міжнародні правові акти.
17. З метою формування гармонійної системи джерел банківського права та уникнення юридичних конфліктів між її структурними елементами доцільним є прийняття спеціального закону про нормативно-правові акти, що регулюють сферу банківської діяльності. Узагалі на законодавчому рівні необхідно прийняти Закон про нормативно-правові акти, в якому нормативно визначити поняття „джерело права”, систему джерел права, їх субординацію та порядок вирішення юридичних конфліктів між різними джерелами права. Вважаємо, що законодавчі акти повинні регулювати не тільки правові засади діяльності банківських установ (Закон „Про Національний банк України” та Закон „Про банки і банківську діяльність”), а й окремі аспекти банківської діяльності та діяльності різних елементів банківської системи.
18. Єдину державну грошово-кредитну політику, яка являє собою комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на досягнення економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу Національний банк розробляє і проводить у взаємодії з Кабінетом Міністрів України, адже це не грошова чи грошово-кредитна політика Національного банку, а державна. Виходячи зі значення грошово-кредитної політики для існування держави, забезпечення її суверенітету, узгодженості з державним бюджетом та прогнозом соціально-економічного розвитку, слід було б, на нашу думку, такий важливий документ як Основи грошово-кредитної політики затверджувати Законом.
19. Державне регулювання банківської діяльності – це галузь публічно-правового впливу, мета якого полягає у сприянні вирішенню загальнодержавних завдань. Об’єктом державного регулювання банківської діяльності є відносини, які виникають у процесі утворення, ліквідації Національним банком України банків, філій і представництв іноземних банків в Україні, а також здійснення ними банківських операцій та інших видів банківської діяльності. У широкому розумінні державне регулювання це: законодавче встановлення певного режиму різних видів банківської діяльності і забезпечення його здійснення заходами державного примусу; захист прав і інтересів усіх учасників цих відносин, як банків, так і їх клієнтів; управлінський вплив здійснюється економічними заходами без втручання в оперативну діяльність як банків, так і господарюючих суб’єктів, що регулюються державою. У вузькому розумінні регулювання – це засіб керівного впливу на організаційно не підпорядковані керуючому органу об’єкти.
20. Фінансово-правове регулювання відносин, які виникають із банківської діяльності, здійснюється в Україні у таких формах: нормотворчості, коли закони і нормативно-правові акти Національного банку України встановлюють порядок державної реєстрації кредитних організацій, порядок ліцензування і здійснення банківської діяльності (операцій) і порядок здійснення банківського нагляду і контролю; реєстрації конкретних кредитних організацій, надання дозволів на залучення іноземного капіталу при створенні комерційних банків в Україні, відкриття філій і представництв іноземних банків і кредитних організацій; здійснення грошово-кредитного регулювання шляхом установлення обов’язкових економічних нормативів у законах та нормативно-правових актах; здійснення державного контролю і нагляду за банківською діяльністю; прийняття судами рішень з питань банківської діяльності.
21. У сфері державного регулювання банківської діяльності є специфіка, оскільки суб’єкти і об’єкти регулювання мають особливий статус, існує два види державного регулювання: зовнішнє – з боку органів законодавчої і виконавчої влади шляхом видання нормативно-правових актів; внутрішнє – яке здійснюється Національним банком України як елементом дворівневої банківської системи України шляхом прийняття нормативно-правових, індивідуально-правових актів, оскільки Національний банк є органом державного управління, наділеним особливими повноваженнями і незалежного від інших органів державного управління.
22. З метою підвищення рівня правового регулювання правил готівкового обігу, оскільки це питання загальнодержавного значення, що відображує специфічну державну монополію, яка забезпечує єдність грошової системи, необхідно правила готівкового обігу визначати законами.
23. Національний банк України є основним органом валютного контролю, завданням якого виступає забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Валютний контроль – це одна з функцій державного управління, тому він сприяє виявленню порушень приписів держави у валютних відносинах. Валютний контроль являє собою сукупність державних заходів, скерованих на дотримання державних інтересів у валютних правовідносинах. Оскільки держава може забезпечити дотримання умов і порядку проведення валютних операцій головним чином шляхом проведення контролю і притягнення за порушення своїх приписів порушників, то закони про валютне регулювання повинні поєднуватися із законами про валютний контроль. Вважаємо, що на законодавчому рівні необхідно прийняти акт про валютне регулювання і валютний контроль.
24. Якщо контроль може бути як державним, так і недержавним, то нагляд здійснюється тільки державними органами. Тільки суверенітет держави і функції, надані законом його органам, дозволяють їм, не маючи відносин підпорядкування, оцінювати діяльність піднаглядової особи з точки зору законності. Банківський нагляд виступає елементом фінансово-правового статусу Національного банку й особливим видом державного управління в галузі фінансів, яке виконується Національним банком по відношенню до кредитних установ, щодо виконання ними законодавчих приписів, при регулюванні банківської діяльності.
25. Ураховуючи неоднорідність відносин, які виникають у сфері банківської діяльності, для їх регулювання застосовуються два різні методи. Імперативний метод фінансово-правового регулювання банківської діяльності є методом, функціональним призначенням якого є забезпечення принципу публічності цих відносин, а диспозитивний метод при регулюванні відносин між комерційним банком і його клієнтурою несе на собі завжди відбиток імперативного, оскільки клієнт ніколи не може виставити своїх вимог перед кредитором-банком, крім того, що за своїм волевиявленням обирає собі банк і може відмовитися від послуг банку, якщо йому не підійдуть умови. До основних рис імперативного методу відносяться: формування та використання правовідносин за принципом „команда – виконання”. Суб’єкт, який приймає обов’язкові рішення (наприклад, центральний банк), не пов’язаний згодою сторони, якій вони адресовані (інші банки). Цю рису прийнято розглядати як нерівність учасників правовідносин, підпорядкованість один одному; суб’єкти правовідносин, які виконують владні, управлінські та інші функції, діють у межах наданих їм повноважень; обов’язковість виконання приписів, щодо яких погодження між сторонами не передбачено; заборона діяти проти приписаної нормою поведінки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Характеристика джерела | Найменування джерела |
Монографії: один, два або три автори |
|