Geum.ru

Теоретико-методологічні основи підвищення конкурентоспроможності регіону генеза розвитку теорій конкуренції та їх значення у підвищенні конкурентоспроможності регіону

Вид материалаДокументы

Содержание


Види конкурентних переваг регіону
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

1.4. Конкурентні переваги регіону як передумова підвищення його конкурентоспроможності


Посилення конкуренції між регіонами держави вимагає від регіональних органів влади зусиль, спрямованих на пошук пріоритетів, у яких територія має конкурентні переваги, підвищення ефективності використання яких може привести до підвищення рівня життя населення та забезпечення їх конкурентоспроможності. Поруч із цим рівень конкурентоспроможності регіону визначається тим, в якій мірі фактично реалізовані ті чи інші конкурентні переваги території. Забезпечення та підвищення конкурентоспроможності регіонів держави має стати результатом реалізації наявних та новостворених конкурентних переваг [57].

Слід відмітити, що конкурентні переваги в кожному регіоні формувалися і розвивалися неоднаково під впливом багаторічної політики регіонального розвитку. У результаті вони не адекватні вимогам ринкової економіки і кожній позиції притаманний різний рівень зрілості та активності. При цьому змінюється вага кожної конкурентної переваги та її вплив на формування умов для розвитку конкурентного середовища та підвищення конкурентоспроможності регіонів держави.

На сьогодні роль держави щодо підвищення конкурентоспроможності регіонів полягає у тім, щоб найефективніше використати потенціал регіонів, які мають конкурентні переваги [67, с.148].

Отже, забезпечити та підвищити конкурентоспроможність зможуть регіони із найбільш надійними конкурентними перевагами. У зв’язку з цим з’ясуємо, які конкурентні переваги регіону дозволять забезпечити його стійке положення як всередині держави, так і за її межами та їх вплив на підвищення конкурентоспроможності [104; 106; 107].

У сучасній науковій літературі є ряд думок з приводу визначення конкурентних переваг регіону (табл.1.7).

Таблиця 1.7

Види конкурентних переваг регіону*

Автор

Конкурентні переваги

1
2

Бєлєнький П.Ю., Фатхутдінов Р.А.
(вырезано)

Гальчинський А.С., Геєць В.М.,

Кінах А.К., Семиноженко В.П.
(вырезано)

Василенко В.М., Агафоненко О.Ю., Будяков В.Є.
(вырезано)

Луцишин П.В.
(вырезано)

Стеченко Д.М.
(вырезано)

Кваснюк Б.Є.
(вырезано)


* - складено дисертантом на основі [52,56,57,67,80,81,86]


На думку Р.А.Фатхутдінова [56, с.223.] та Бєлєнького П.Ю. [57, с.15], конкурентні переваги регіону визначаються такими елементами як: конкурентоспроможність країни, в яку входить регіон; природнокліматичними, географічними, екологічними і соціально-економічними параметрами регіону; підприємницькою та інноваційною активністю у регіоні; рівнем відповідності (відставання або випереджання) параметрів інфраструктури регіону міжнародним нормативам; рівнем міжнародної інтеграції і кооперації регіону. Отже, автори виділяють велику групу факторів формування конкурентних переваг регіону.

Зокрема вони розглядають конкурентні переваги в якості ресурсів, підприємницької та інноваційної активності в регіоні та міжнародної інтеграції. Поруч із цим вважаємо, що конкурентні переваги регіону не можуть визначатися конкурентоспроможністю країни, рівнем активності в регіоні та його міжнародної інтеграції, оскільки конкурентні переваги, що характеризують суб’єкт господарювання (регіон), є факторними або похідними ознаками, а вищезазначені - результатуючими.

Інша група відомих науковців, таких як Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. вважають, що конкурентних переваг можна досягти за рахунок науково-технічного прогресу та інновацій. Вони вважають, що у ході індустріального розвитку в ринковому середовищі визрівають нові конкурентні умови, що змінюють загальний вектор конкуренції від використання головним чином порівняльних національних переваг до використання динамічно мінливих конкурентних переваг, заснованих на науково-технічних досягненнях, інноваціях на всіх стадіях розвитку [52, с.108]. Ми згідні, що інновації є основою розвитку економіки регіону, забезпечення його конкурентоспроможності, однак, щоб їх створити, потрібні висококваліфіковані людські ресурси, інвестиції (капітал) тощо. Тому даний підхід дещо звужує коло елементів формування конкурентних переваг регіону і не дозволить повною мірою забезпечити високий рівень конкурентоспроможності регіону.

Провідні науковці, такі як Василенко В.М., Агафоненко О.Ю., Будяков В.Є. виділяють наступні конкурентні переваги: природні ресурси, що розміщені на території, рівень розвитку соціальної інфраструктури, рівень життя і рівень доходів населення, економічний рівень регіону, рівень технічного розвитку суб'єктів господарювання на конкурентній теориторії та ін. [86, с.69].

Інші автори зазначають, що конкурентними перевагами регіону є вигідне географічне розташування, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, науково-технічного прогресу тощо [80]. На жаль, дана група авторів обмежується лише трьома елементами формування конкурентних переваг регіону, нівелюючи такими важливими факторами як інвестиційна привабливість регіону, високий природно-ресурсний потенціал, високий рівень інтелектуального потенціалу.

Стеченко Д.М. вважає, що до основних конкурентних переваг окремих регіонів можна віднести [81, с.284]:
    • наявні запаси окремих мінеральних і паливних ресурсів;
    • значні масштаби нагромадження основних виробничих фондів у промисловості;
    • використання передових технологій в окремих виробництвах у промисловості, що ґрунтуються на досягненнях фундаментальних та прикладних наук;
    • відповідні геополітичні умови для розвитку міжнародних торговельно-економічних зв’язків;
    • наявність висококваліфікованої робочої сили і навчальних закладів для її підготовки;
    • агроекономічні можливості для нарощування у перспективі виробництва продуктів сільського господарства і товарів народного споживання;
    • великий академічний науковий потенціал з розгалуженою мережею науково-дослідних організацій.

Даний підхід є досить цікавим та різнобічним. Однак, не слід вважати, що конкурентною перевагою буде наявність лише мінеральних і паливних ресурсів, оскільки в Україні є і інші види природних ресурсів, які дозволять сформувати конкурентні переваги і забезпечити конкурентоспроможність регіонам держави. Тобто в даному випадку автори обмежуються лише цими видами ресурсів, які є в наявності у східних регіонів держави, залишаючи поза конкуренцією інші області України. Поруч із цим значні масштаби нагромадження основних виробничих фондів у промисловості не завжди дозволять сформувати конкурентні переваги регіону, оскільки їх неефективне використання (простоювання, невідповідність ринковим умовам) може призвести до зниження рівня конкурентоспроможності. Регіон, вклавши значні інвестиції у розвиток техніко-технологічної бази, яка ефективно не використовується, може зазнати значних збитків, в результаті чого знизиться рівень його конкурентоспроможності.

Найбільш вдало у своїх дослідженнях описали конкурентні переваги Б.Є. Кваснюк та ін., які виділили чотири групи факторів щодо їх формування [67, с.253-256].

До першої групи належать фактори історичної обумовленості геоекономічної ролі, яку той чи інший регіон відіграє у суспільному поділі праці.

Друга група факторів пов’язана з характером і територіальним розміщенням ресурсів, які є в наявності у тому чи іншому регіоні.

Третя група факторів – це фактори, що характеризують рівень розвитку виробничої і соціальної інфраструктур регіону як мікросередовища для базування фірм, параметри яких мають відповідати стратегічним цілям економічного розвитку регіону.

Четверта група факторів – фактори, що характеризують принципи регулювання економічної діяльності владними регіональними структурами.

Таким чином, узагальнюючи та синтезуючи вищерозглянуті підходи, конкурентними перевагами регіону є (рис. 1.4):
  • природні ресурси та охорона навколишнього середовища;
  • інноваційні ресурси;
  • людські ресурси;
  • фінансові ресурси;
  • геополітичне розсташування;
  • інфраструктура регіону.





Рис.1.4. Конкурентні переваги регіону*

* - розроблено дисертантом


Розглянемо ці елементи.

У сучасних умовах господарювання особливого значення набувають питання раціонального використання природних ресурсів як важливої складової забезпечення конкурентоспроможності регіонів держави. Природні умови та ресурси здійснюють істотний вплив на галузеву структуру економіки регіону та види виробництв, що повністю залежать від природних умов і створюють основу для забезпечення конкурентоспроможності [266, с.16]. Без природних ресурсів неможливо створити предмети споживання [266, с.16].

Включення елементів природи у виробничий процес перетворює їх у матеріально-речові фактори виробництва [266, с.16].

Високим природно-ресурсним потенціалом володіють такі регіони держави як Донецька, Луганська, Одеська, Дніпропетровська області в основному за рахунок розвіданості мінеральних ресурсів.

Така сировинна спрямованість обумовила галузеву структуру регіонів та, відповідно, одержання конкурентних переваг над іншими регіонами [115; 117]. Однак, як зазначалось, вище монопольне становище підприємств регіону до сьогоднішнього дня не дозволяло сформувати ефективне конкурентне середовище. Вважаємо, що регіони держави повинні активізувати діяльність щодо освоєності ресурсів та ефективного їх використання з метою створення та забезпечення конкурентних переваг над іншими. Однак, у минулому споживацький тип виробництва носив екстенсивний характер, що призводив до нераціонального використання природних ресурсів, збільшення антропогенного навантаження на навколишнє середовище, що з часом призвело до появи негативних наслідків, пов’язаних із забезпеченням конкурентоспроможності даних регіонів держави. У цих регіонах спостерігається кризова екологічна ситуація, яка обумовлена інтенсивним розвитком галузей важкої індустрії, що сприяє захворюваності населення та зниженню трудового потенціалу. Тому система раціонального природокористування повинна характеризуватися екологізацією виробничої діяльності та постійним відтворенням природних ресурсів [266, с.16].

Створення конкурентних переваг регіону вимагає постійного відтворення природних ресурсів, яке повинне включати відновлення природи як джерела предметів і засобів праці (рекультивація ґрунту, лісівництва і т.д.), відновлення природи як просторового базису (ландшафту територій, порушеного внаслідок будівництва і т.п.), відновлення середовища існування людини (очищення атмосфери, водойм, відновлення лісів і ін.) [266, с.17]. Відтворення ж невідтворювальних ресурсів повинне відбуватися у вигляді приросту розвіданих їхніх запасів, а також ощадливого використання наявних за рахунок кращого опрацювання, заміни одних видів сировини іншими [266, с.17]. Таким чином, процеси забезпечення та підвищення конкурентоспроможності регіонів держави, створення їх конкурентних переваг повинні бути тісно пов’язані з раціональним використанням природних ресурсів за рахунок більш глибокої переробки вихідної сировини, широкого впровадження природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних і безвідходних технологій, що в свою чергу сприятиме зменшенню антропогенного навантаження на природне середовище [266, с.17].

Що стосується антропогенного навантаження, то слід відмітити наступне. Саме екологічний стан регіону визначає умови життєдіяльності людини, яка повинна мати право на здорове життя в гармонії з природою та стати невід’ємною складовою процесу підвищення конкурентоспроможності регіону [82]. Функціонування системи охорони навколишнього середовища повинне передбачати забезпечення задоволення потреб населення регіону в кількісних та якісних параметрах життєво важливих природних умов, відновлення сприятливого для людини довкілля.

Стрижневим елементом формування конкурентних переваг регіону є інноваційні ресурси. Будь-який регіон, який прагне володіти конкурентними перевагами, повинен постійно підвищувати рівень ефективності використання інноваційних ресурсів. Адже основним джерелом інноваційного розвитку регіону та, відповідно, підвищенням його конкурентоспроможності є ефективне використання його інноваційних ресурсів. Підвищені вимоги споживачів до якості продукції вимагають постійного вдосконалення інноваційної діяльності підприємств з метою забезпечення ними конкурентних переваг на ринку товарів та послуг. Розвиток науково-технічного потенціалу є одним із найбільш активних елементів відтворювального процесу, а в якості пріоритетного напрямку інноваційного розвитку підприємства виступає наукомістка продукція [266, с.18]. З розвитком науки та впровадженням її досягнень виникли наукомісткі виробництва, що дають змогу випускати конкурентноздатну продукцію, забезпечуючи при цьому належний рівень конкурентоспроможності регіону [266, с.18]. Виробництво наукомісткої продукції призводить до збільшення попиту на неї, що супроводжується зростанням обсягів її виробництва, збільшенням кількості робочих місць та трудового потенціалу вцілому.

(вырезано).

Пріоритетними напрямками фінансового забезпечення регіону є ті види економічної діяльності, у яких [266, с.124]:
  • короткий термін окупності витрат (легка, харчова промисловість, туристична діяльність);
  • значний експортний потенціал і висока конкурентоспроможність;
  • високий науковий та інноваційний потенціали.

Перший напрямок має важливе значення для забезпечення конкурентоспроможності регіону з точки зору швидкого повернення інвестованих коштів і тому є досить привабливим об’єктом інвестування [266, с.126]. Друга група галузей і виробництв важлива тим, що висока конкурентоспроможність сприяє формуванню попиту на продукцію підприємств регіону як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що дозволяє акумулювати фінансові ресурси регіону з метою розширеного відтворення [266, с.126]. Третій напрямок, що спрямований на налагодження виробництва імпортозамінної продукції, дасть змогу в ряді випадків замкнути технологічні цикли, досягнути суттєвої економії витрат, пов’язаних із митними процедурами, і в кінцевому результаті збільшити фінансові ресурси регіону [266, с.126].

Важливим напрямом забезпечення належного рівня конкурентоспроможності регіону виступає його інвестиційна політика, яка повинна бути спрямована на [266, с.134]:
  • розвиток інвестиційної інфраструктури;
  • створення сприятливої нормативно-правової бази для залучення іноземних інвестицій в економіку;
  • стимулювання інвестиційної активності шляхом встановлення пільгового оподаткування для суб’єктів підприємницької діяльності, які інвестуються із внутрішніх джерел;
  • складання планів, розробку регіональних програм залучення інвестицій. При цьому слід враховувати, що не пільги виступають основним критерієм для прийняття рішення щодо інвестування, а стабільність українського законодавства.

Для забезпечення конкурентоспроможності, створення конкурентних переваг регіон повинен створювати власну фінансову базу. Але це в свою чергу потребує реформування фінансової системи з орієнтацією на регіон адже ринкова економіка вимагає суттєвого збільшення використання фінансових ресурсів на території їх створення [266, с.135].

Вигідність геополітичного розміщення регіону в значній мірі визначає рівень його соціально-економічного розвитку та ступінь сформованості територіальної структури господарського комплексу. Це позначається на рівні розвитку економічних зв’язків та умовах економічного розвитку регіонів держави. Сприятливе геополітичне розташування регіону відносно інших держав створює йому кращі можливості безпосередньо проводити зовнішньоекономічну діяльність, створюючи при цьому йому конкурентні переваги у порівнянні з іншими регіонами [111; 121]. Так, особливості геополітичного положення регіону визначають його як транскордонний, де здійснюється тісна взаємодія територіально-господарських структур прикордонних територій держав – сусідів та у різних формах зовнішньоекономічна діяльність. Як зазначає Писаренко С.М., важлива роль належить транскордонному співробітництву і такій його формі як єврорегіони. Це визначається тим, що інтеграція має базуватися передусім на міжнародній співпраці на місцевому рівні прикордонних регіонів. Тому необхідно сприяти використанню потенціалу місцевих та регіональних органів управління, які беруть участь у транскордонному співробітництві [89, с.13]. Так, наприклад, для прикордонних регіонів їхнє місце розташування є чи не найважливіша конкурентна перевага. Вона, з однієї сторони, може призводити до того, що територія значно відстає у своєму розвитку від внутрішніх регіонів країни, промисловість не розвивається, населення поступово зменшується. З другої сторони, водночас при відкритій економіці цей ресурс створює умови прискореного розвитку за рахунок транскордонного співробітництва. Тобто місце розташування може бути як негативним, так і позитивним чинником соціально-економічного розвитку регіону, а при відповідних заходах зі сторони регіональних органів влади стати значною конкурентною перевагою [57, с.15]. Центральні, південні та східні регіони держави мають можливість виходу по транспортних магістралях у Росію та Молдову. Регіони, що знаходяться на півночі, мають сприятливі можливості здійснювати та підтримувати зовнішньоекономічні зв’язки із Білорусією, державами Балтії та північно-західними областями Росії. Західні регіони держави мають контактну зону із східними воєводствами Польщі та країнами Західної Європи.

Зручне геополітичне розміщення здійснює істотний вплив на транспорту освоєність території регіону. Майже всі регіони держави можуть виступати транзитними територіями залізничного, автомобільного, водного та авіаційного транспорту. Як зазначає Кваснюк Б.Є., будівництво великих автомагістралей дасть можливість створити до 1 млн. робочих місць. Зростатиме щорічний прибуток від транзиту вантажів, відповідно збільшуватимуться податкові надходження від експлуатації цих об’єктів інфраструктури, істотно пожвавиться економічна активність прилеглих територій. Значно зростуть потреби в послугах будівельної індустрії з благоустрою великих автомагістралей. Реалізація транзитних можливостей регіону і транспортної інфраструктури позитивно позначиться на рентабельності багатьох видів економічної діяльності та забезпечить конкурентоспроможність регіону [57, с.253-256].

Отже, практично кожен регіон держави наділений можливостями щодо створення та забезпечення конкурентних переваг завдяки сприятливому геополітичному розташуванню, що в свою чергу дозволяє підвищити рівень їх конкурентоспроможності.

Інфраструктура регіону – це невід’ємна структурна одиниця господарського комплексу регіону, яка забезпечує створення загальних умов для ефективного управління регіональним розвитком та функціонування усіх його сфер і видів діяльності [90, с.17]. Тобто вона виступає важливою конкурентною перевагою регіону, оскільки від її розвитку залежить ефективність функціонування регіону та його конкурентоспроможність вцілому.

Високий рівень розвитку інфраструктури відображає привабливість регіону і навпаки [203]. Так, якщо інфраструктура не відповідає потребам регіону, то відповідно буде спостерігатись низький рівень розвитку регіону та відсутність конкурентної переваги як такої. У зв’язку з цим кожен регіон держави повинен проводити структурну перебудову інфраструктури або її створення взагалі. Постійне вдосконалення кожної ланки інфраструктури, їх наступні сумісність, взаємозалежність та гармонійна взаємодія забезпечать регіону конкурентну перевагу та належний рівень конкурентоспроможності [90].

Зважаючи на вищеподане, конкурентні переваги регіону представляють собою сукупність цінностей (ресурсів та благ), наявність та реалізація яких надає регіону переваги порівняно з іншими.

Таким чином, конкурентні переваги регіону можна представити у вигляді функції, яка поєднує вплив вищезазначених елементів.

P=f(x1,х2,х3,х4,х5,х6),

де Р- конкурентоспроможність регіону (валовий регіональний продукт);

Х1- природні ресурси регіону;

Х2 – інноваційні ресурси регіону;

Х3 – людські ресурси регіону;

Х4- фінансові ресурси регіону;

Х5 –інфраструктура регіону.

(вырезано) Особливістю моделей такого типу є реальна можливість врахування значної кількості різноманітних факторів як прямого, так і опосередкованого впливу, що дозволяє більш комплексно підійти до проблеми забезпечення та підвищення конкурентоспроможності регіону [266, с.36]. Багатофакторний регресивний аналіз допомагає визначити залежність конкурентоспроможності регіону від численних елементів, якими виступають конкурентні переваги, що впливають на її зміну, а також кількісно оцінити їхній вплив [266, с.36].

Оскільки, як свідчить практика, трансформаційний період характеризується нестабільністю у всіх сферах суспільного життя, то конкурентні переваги регіону, а відповідно і його конкурентоспроможність перебуває під впливом факторів, дія яких з часом може стати незначною. Вирішального значення можуть набути фактори, які були відсутні, або вплив яких був незначний до теперішнього часу [266, с.37]. Тому саме багатофакторна лінійна регресія дозволяє оцінити інтенсивність дії впливу кожного фактору у часі [266, с.37]. Модель також дозволяє прогнозувати майбутній стан конкурентоспроможності регіону при умові зміни спектру факторних ознак [266, с.37].

Складність розрахунків та узагальнення інформації призводять до необхідності широкого використання обчислювальної техніки [266, с.37]. Тому побудова та аналіз багатофакторних регресивних моделей базується на сучасних пакетах прикладних програм, зокрема використанні програми STATISTIKA.6.0 [266, с.37].

У Додатку А представлено вихідні стандартизовані дані для оцінки взаємозв’язку між природними ресурсами та антропогенним навантаженням на конкурентоспроможність регіонів. Для цього було обрані показники, що характеризують забезпеченість природними ресурсами:

Х1 - рівень забезпечення земельними ресурсами;

Х2 - рівень забезпечення землями об’єктів природно-заповідного фонду;

Х3 - забір води із природних водних об’єктів для використання;

Х4 - рівень використання свіжої води;

Х5 - рівень забезпечення лісовими ресурсами;

Х6 - рівень викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних та мобільних джерел забруднення;

Х7 - рівень утворення промислових токсичних відходів;

Х8 - рівень забезпечення мінеральними ресурсами.

Результати розрахунку сили впливу природних ресурсів та антропогенного навантаження на конкурентоспроможність регіонів подано у табл.1.8.

Таблиця 1.8