Розділ Теоретичні основи формування конкурентоспроможності національної економіки в умовах інноваційної конкуренції
| Вид материала | Документы |
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Зміст, 588.64kb.
- В. С. Шовкалюк заступник директора Департаменту інноваційної діяльності та трансферу, 394.62kb.
- Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності, 433.74kb.
- Рекомендації щодо застосування запропонованої моделі Висновки до другого розділу, 166.6kb.
- Зміст, 524.16kb.
- «Інформаційний пакет кафедри теоретичної та прикладної економіки» формат опису модуля, 34.35kb.
- Розділ 1 Стратегічні питання розвитку національної економіки, 143.64kb.
- Реферат Претенденти, 87.27kb.
ЗМІСТ
| ВСТУП ……………………………………………………………………... | 3 | |
| Розділ 1. Теоретичні основи формування конкурентоспроможності національної економіки в умовах інноваційної конкуренції …………………………………………... | 11 | |
| 1.1. | Конкурентоспроможність національної економіки: визначення, еволюція економічних шкіл, теорій та концепцій ......…………….. | 11 |
| 1.2. | Особливості формування та розвитку національних інноваційних систем та їх вплив на рівень конкурентоспроможності національного господарства ………………………………………................ | 32 |
| Висновки до розділу 1 …………………………………………………….. | 54 | |
| Розділ 2. Оцінка КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ……………………………………………………... | 58 | |
| 2.1. | Компаративний аналіз методик та результатів оцінки конкурентоспроможності національних економік міжнародними інституціями …………………………………………………………………. | 58 |
| 2.2. | Аналіз особливостей управління конкурентоспроможністю національної економіки у країнах-інноваційних лідерах ……………... | 74 |
| 2.3. | Оцінка факторів, що впливають на рівень конкурентоспроможності економіки України ……………………………………………. | 88 |
| Висновки до розділу 2 …………………………………………………….. | 113 | |
| Розділ 3. Розвиток національної інноваційної системи України як чинника пІдвищення конкурентоспроможності економіки країни ………………………………… | 115 | |
| 3.1. | Концептуальні положення підвищення конкурентоспроможності економіки України …………………………………………………... | 115 |
| 3.2. | Удосконалення стратегії управління національною інноваційною системою з метою формування конкурентоспроможної національної економіки ……………………………………………………... | 129 |
| 3.3. | Комплексна система управління розвитком транскордонних інноваційних систем ………….……………………………………...... | 143 |
| Висновки до розділу 3 …………………………………………………….. | 158 | |
| ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….. | 162 | |
| ДОДАТКИ …………………………………………………………………. | 166 | |
| СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………. | 256 | |
ВСТУП
Актуальність теми. Посилення міжнародної конкуренції, обмеженість природних ресурсів, соціальні та політичні проблеми економічного розвитку обумовлюють необхідність постійного удосконалення системи управління конкурентоспроможністю національної економіки.
Особливе значення для забезпечення стійкого зростання економіки України має інтенсифікація процесу розробки та реалізації інновацій, які перетворилися останнім часом на найважливіший фактор отримання конкурентних переваг у сферах виробництва і збуту продукції або послуг. Досвід розвинутих країн світу свідчить про істотний вплив інноваційного чинника на рівень конкурентоспроможності національної економіки. Питома вага витрат на наукові та науково-технічні розробки у ВВП країн-лідерів світових рейтингів конкурентоспроможності коливається в межах 2-3,5%, темпи зростання патентної діяльності досягають 5-7% на рік, 35-40% населення країн у віці 25-64 років має рівень освіти “Магістр”. Інтенсифікація інноваційної діяльності та підвищення її ефективності стали спільним завданням підприємницького сектору й уряду, унаслідок чого підтримка інновацій вийшла на загальнодержавний рівень.
Проблемам оцінки й управління конкурентоспроможністю країни присвячені праці провідних вітчизняних учених, серед яких: З. Адаманова, Л. Антонюк, С. Аптекар, Я. Базилюк, Л. Балабанова, О. Білорус, С. Боринець, В. Вергун, Б. Губський, І. Должанський, Я. Жаліло, Д. Лук’яненко, Ю. Макогон, Ю. Мацейко, В. Новицький, В. Павлова, Ю. Пахомов, А. Пилипенко, А. Садєков, А. Стрілець, І. Фамінський, Л. Федулова, А. Філіпенко, О. Чернега, М. Шарко, О. Шнипко, О. Шубін та ін.
Істотний внесок у дослідження ролі інновацій в економічному розвитку та підвищенні конкурентоспроможності національної економіки зробили наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених: І. Алєксєєва, В. Амітана, Б. Буркинського, О. Виноградової, В. Гейця, А. Дагаєва, П. Друкера, Б. Йонсона, Дж. М. Кейнса, О. Кузьміна, А. Кучерової, К. Маркса, А. Маршала, Л. Омелянович, М. Портера, А. Поручника, К. Прахалада, Е. Райнерта, П. Рапкіна, А. Садєкова, Дж. Сакса, П. Самуельсона, Б. Скотта, М. Туган-Барановського, І. Фішера, Г. Хамеля, В. Хартмана, Х. Чесброу, М. Чумаченка, А. Шпітгофа, К. Штальмана, Й. Шумпетера.
На сьогоднішній день створено ґрунтовну теоретичну базу, яка дозволяє визначити сутність, принципи, механізми управління конкурентоспроможністю національної економіки. У той же час недостатньо обґрунтовані механізми впливу інноваційної системи держави на рівень її конкурентоспроможності, фрагментарним є дослідження особливостей розвитку транскордонних інноваційних систем.
Об’єктивна необхідність подальшого розвитку теоретичних і організаційно-методичних підходів до формування конкурентоспроможності національної економіки Україні в умовах інноваційної конкуренції обумовлює актуальність проблеми, яка досліджується у дисертації, її мету і зміст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексного плану науково-дослідних робіт і тематики Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського: “Удосконалення механізму інтеграції України в систему міжнародного поділу праці” (2004-2006 рр., номер державної реєстрації 0105U006246, особисто автором здійснено аналіз теоретичних засад конкурентоспроможності як економічної категорії, нормативно-правової бази з питань транскордонного співробітництва, у тому числі в інноваційній сфері); “Підвищення конкурентоспроможності національної економіки” (2007-2009 рр., номер державної реєстрації 0107U003876, особисто автором обґрунтовано концептуальні положення щодо підвищення конкурентоспроможності національної економіки в умовах інноваційної конкуренції).
Матеріали дослідження використовувалися при виконанні госпдоговірної теми № 166/2006 “Оцінка регіонального потенціалу науково-технічного співробітництва” (2006 р., номер державної реєстрації 0106U006047, особисто автором розроблено науково-методичні рекомендації щодо дослідження регіонального потенціалу науково-технічного співробітництва).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка науково-методичних і практичних рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах розвитку національної інноваційної системи (НІС).
Для досягнення поставленої мети в роботі сформульовано і вирішено такі завдання:
дослідження теоретичних основ формування конкурентоспроможності національної економіки;
дослідження особливостей формування та розвитку національних інноваційних систем і їх впливу на рівень конкурентоспроможності національних економік та світового господарства;
компаративний аналіз методик та результатів оцінки конкурентоспроможності національних економік міжнародними інституціями;
аналіз особливостей управління конкурентоспроможністю національної економіки у країнах-інноваційних лідерах;
оцінка факторів, що впливають на рівень конкурентоспроможності економіки України;
розробка концептуальних положень щодо підвищення конкурентоспроможності економіки України;
удосконалення стратегії управління національною інноваційною системою з метою підвищення конкурентоспроможності національної економіки;
розробка комплексної системи управління розвитком транскордонних інноваційних систем.
Об’єктом дослідження є процеси формування та управління конкурентоспроможністю національної економіки.
Предметом дослідження є теоретичні та науково-методичні засади під-
вищення конкурентоспроможності національної економіки в умовах розвитку національної інноваційної системи.
Методи дослідження. Теоретичною основою дисертаційної роботи є положення сучасної економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних учених із питань конкурентоспроможності національної економіки. Методологія дослідження ґрунтується на таких загальнонаукових методах: теоретичного узагальнення, індукції, дедукції, синтезу й аналізу (для дослідження сутності конкурентоспроможності, національної інноваційної системи); статистичного аналізу (для визначення тенденцій економічного розвитку України та розвинутих країн світу); порівняльного аналізу (для встановлення особливостей управління конкурентоспроможністю національних економік у світовій економіці). У процесі дослідження використано економіко-статистичні методи та методи математичного програмування, графічний метод для побудови багатокутників конфліктності цілей інноваційного розвитку регіону, системний підхід для обґрунтування концептуальних напрямів підвищення конкурентоспроможності національної економіки, накопичення людського капіталу, основних напрямів удосконалення стратегії розвитку національної інноваційної системи; метод структурного аналізу факторів, що впливають на рівень конкурентоспроможності національної економіки.
Інформаційною базою дослідження є звіти й аналітичні публікації міжнародних організацій, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, статистичні дані Державного комітету статистики України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України й інші законодавчі та нормативні акти України, що регулюють процеси управління конкурентоспроможністю національної економіки. Обробка статистичної інформації, що використовувалася під час написання роботи, здійснювалася за допомогою сучасного комп’ютерного програмного забезпечення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методичних засад підвищення конкурентоспроможності економіки України в
умовах розвитку національної інноваційної системи.
Наукова новизна висунутих у дисертації й обґрунтованих автором положень і рекомендацій полягає в нижченаведеному.
Удосконалено:
наукове обґрунтування концептуальних положень щодо підвищення конкурентоспроможності національної економіки, які базуються на використанні міжнародних рейтингів та передбачають: розвиток національної інноваційної системи за рахунок упровадження інтерактивної моделі інноваційного процесу, сегментаційної структури національної інноваційної системи; формування комплексної системи управління транскордонними інноваційними системами, що включає удосконалення системи управління інноваційним розвитком економіки регіону, формування регіональних просторових мереж ІІІ-го порядку, підвищення якості інтелектуального капіталу тощо;
стратегію розвитку національної інноваційної системи України з відокремленням чотирьох етапів: 1 – (2008-2010 рр.) – завершення розробки законодавчо-правової бази регулювання та стимулювання інноваційних процесів; 2 – (2011-2013 рр.) – поглиблення інтернаціоналізації НІС на основі впровадження міжнародних стандартів правового забезпечення, розвитку інноваційної інфраструктури на основі культивації національної моделі зон інновацій; 3 – (2014-2016 рр.) – удосконалення сегментаційної моделі НІС на основі використання міжнародних механізмів проведення та фінансування НДДКР; 4 – (2017-2020 рр.) – створення комплексних систем здійснення та регулювання інноваційної діяльності й інтегрованих структур, які забезпечують її організацію, фінансування та технічну підтримку;
модель сегментації національної інноваційної системи, реалізація якої, з використанням кластерного підходу, передбачає сегрегацію функціональних зв’язків окремих учасників інноваційних процесів (у рамках технологічних інноваційних систем), регіонів (у рамках регіональних інноваційних систем), галузей і секторів економіки (у рамках секторальних систем), що стимулює фор-
мування мережного підходу в забезпеченні інноваційних процесів.
Дістали подальшого розвитку:
науково-методичний підхід до оцінки конкурентних переваг національної економіки на основі матриці “Рівень формування конкурентних переваг / Рівень реалізації конкурентних переваг”, використання якого дозволить уряду країни та міжнародним інституціям підвищити ефективність управління процесами розвитку;
науково-методичний підхід до вимірювання економічної конвергенції методом “мезоекономічних багатокутників” із використанням таких показників: темпи зростання витрат на НДДКР у загальному обсязі витрат та у відсотках до ВВП, кількість патентів, придбаних та проданих за кордон, що дозволяє визначити рівень бар’єрного ефекту між транскордонними регіонами (за інноваційною складовою), розробити напрями зменшення розходжень та створити умови для підвищення якості сумісної інноваційної діяльності;
методика оцінки конкурентоспроможності національної економіки Світового економічного форуму за рахунок уведення до технологічного індексу субіндексу континуального інноваційного розвитку, що розраховується на підставі таких блоків показників, як: інноваційна активність, ресурсна база інноваційного розвитку, інтернаціоналізація інноваційної системи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці напрямів підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах розвитку національної інноваційної системи, що дозволить підвищити якість оцінки та управління конкурентоспроможністю країни.
До найбільш суттєвих результатів, що мають практичне значення, слід віднести: науково-методичні підходи щодо оцінки конкурентних переваг національної економіки та вимірювання економічної конвергенції методом “мезоекономічних багатокутників”; удосконалена методика оцінки конкурентоспроможності національної економіки Світового економічного форуму.
Рекомендації та пропозиції, розроблені й викладені у дисертації, схвалено
й упроваджено у практичну діяльність Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Донецької обласної державної адміністрації (довідка № 01–6/875 від 20.11.2007 р.) – методичні підходи до визначення регіонального та секторального рівнів сегментаційної структури національної інноваційної системи, розвитку регіональних інноваційних кластерів, що передбачає сегрегацію функціональних зв’язків між окремими учасниками інноваційних процесів; Донецької торгово-промислової палати (довідка № 2217/01 від 22.11.2007 р.) – методичний підхід до створення та розвитку інтегрованих інституцій – локальних (регіональних) “вузлів” інноваційної інфраструктури; підвищення ефективності інноваційних систем єврорегіонів, як моделі інтеграції територіально-адміністративних одиниць у Європейському Союзі.
Матеріали дослідження використано у навчальному процесі кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського при підготовці науково-методичних комплексів і викладанні дисциплін “Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства”, “Інвестиційна та інноваційна політика Європейського Союзу” (довідка № 11/2624 від 10.12.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. У дисертаційній роботі подані наукові положення, висновки і рекомендації, які отримано особисто дисертантом, вони відображають авторський підхід до управління конкурентоспроможністю національної економіки в умовах розвитку національної інноваційної системи. Внесок автора у колективні наукові роботи конкретизовано у списку публікацій.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися й обговорювалися на 11 науково-практичних конференціях:
6 міжнародних: „Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ” (м. Свіштов-Донецьк, 2006 р.); “Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво” (м. Луцьк, 2006 р.), “Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах” (м. Луцьк, 2006 р.), “Научное обеспечение процессов реформирования экономических отношений в условиях глобализации” (м. Сімферополь, 2007 р.); “Наукові дослідження – теорія та експеримент” (м. Полтава, 2007 р.); “Наука і вища освіта” (м. Запоріжжя, 2007 р.), “Організація самодостатності промислового регіону: проблеми ринку, економіки і бізнесу” (м. Луганськ, 2007 р.);
2 всеукраїнських: “Проблеми та перспективи економічного розвитку і міжнародної інтеграції” (м. Харків, 2006 р.), “Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки” (м. Луганськ, 2006 р.);
3 конференціях викладачів і аспірантів ДонНУЕТ імені Михайла Туган-Барановського за підсумками науково-дослідної роботи за 2006-2008 рр.
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 21 наукову роботу загальним обсягом 8,78 д.а., з яких 5,17 д.а. належить особисто автору; у тому числі 9 публікацій у наукових фахових виданнях, загальним обсягом 3,53 д.а., з яких 3,08 д.а. належить автору особисто.
Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел із 230 найменувань і 12 додатків (обсягом 90 сторінок). Загальний обсяг роботи становить 165 сторінок, дисертація містить 36 таблиць (обсягом 24 сторінки) і 43 рисунки (обсягом 21 сторінка).
Розділ 1
Теоретичні основи формування
конкурентоспроможності національної економіки
в умовах інноваційної конкуренції
1.1. Конкурентоспроможність національної економіки: визначення, еволюція економічних шкіл, теорій та концепцій
ХХ ст. - початок ХХІ ст. у світовому економічному розвитку вважається часом конкуренції, що набула міжнародної та глобальної значущості. Отримали апробацію та довели свою значущість слова К. Макконелла та С. Брю: “Конкуренція являє собою основну регулюючу силу за капіталізму” [196, с. 52]. Посилення конкуренції обумовлює необхідність удосконалення механізмів управління конкурентоспроможністю суб’єктів різного рівня, включаючи і державу.
В українському законодавстві конкуренцію визначають як “змагання між суб’єктами господарювання за отримання переваг над іншими суб’єктами господарювання, унаслідок чого споживачі (суб’єкти господарювання) мають можливість обирати між декількома продавцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку” [60].
Досить близьким до наведеного визначення є тлумачення терміна “конкуренція” у Законі Російської Федерації “Про конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках”, у якому вона визначається як: “суперництво господарських суб’єктів, коли їх самостійні дії ефективно обмежують можливість кожного з них односторонньо впливати на загальні умови обороту товарів на відповідному товарному ринку” [57].
На думку А. Юданова, сучасна економічна теорія дозволяє виділити три концептуальні підходи до визначення конкуренції, що, у свою чергу, приводить до використання різноманітних підходів до управління конкурентоспроможністю національної економіки:
- поведінковий (А. Сміт, М. Портер, А. Юданов та ін.), який розглядає конкуренцію як зіткнення, боротьбу, змагання суб’єктів господарювання;
- структурний (К. Макконелл, С. Брю, Ф. Шерер, Дж. Мейсон, Д. Росс, С. Авдашева, Н. Розанова та ін.), який передбачає аналіз структури ринку і конкурентного середовища, тобто умов і факторів, що визначають і впливають на розвиток підприємництва;
- функціональний (А. Сміт, Й. Шумпетер, Ф. Хайєк, В. Новіков та ін.), який акцентує увагу на ролі конкуренції в економіці [82, с. 12].
На відміну від своїх попередників, які розглядали конкуренцію як “боротьбу у якій переможець одержує все”, маркетологи Т. Амблер, М. Кристофер, А. Пейн, Д. Беллантайн стверджують, що конкуренція – взаємовигідний обмін та співробітництво учасників ринкового процесу [5].
Новаторський підхід підтримують американські вчені А. Брандербургер та Б. Нейлбафф, які запропонували теорію “спів-конкуренції (співробітництва конкурентів)” [202]. Тобто у бізнесі відсутні виграш одних та програш інших суб’єктів ринкових відносин. Ці положення доцільно використовувати при формуванні структури українських підприємств.
Велике значення для країн з транзитивною економікою має запропонована М. Портером теорія кластерів, згідно з якою їх формування відбувається на основі кооперації та конкуренції. Причиною ефективності нових структур є те, що учасники кластеру не є конкурентами, навпаки, вони доповнюють один одного і реалізують спільні можливості [140, с. 206-207].
На думку американського соціолога Р. Парка, засновника теорії економічного дарвінізму: “соціальний порядок у суспільстві, у тому числі й у бізнесі, можливий тільки за умови конкуренції, в основі якої лежала б консолідація, співробітництво та ширше співіснування” [134, с. 171-192].
Він вважав, що конкуренція: “виступає базою, біотичною формою існування і виживання, у процесі еволюції суспільства, руху від біотичного рівня до соціального, починає змінюватися та набувати різних сублімованих форм: від боротьби за виживання через конфлікт і акомодацію до асиміляції та створення альянсів” [133, с. 154-161].
Аналіз різних шкіл теорії конкуренції дозволив відокремити новітні підходи до визначення характеру цієї категорії, а саме: “соціальний” (А. Амблер, Д. Брандербургер, М. Кристофер, Б. Нейлбафф, Р. Парк, А. Пейн та ін.) – як специфічної форми співіснування, співробітництва бізнесових структур; “екологічний” – як умов ведення бізнесу, що знаходиться у тісному зв’язку з екологічною системою, яка розвивається циклічно [5; 134; 202; 224].
Збільшення обсягів виробництва і торгівлі, отримання високих прибутків, макроекономічна стабільність, розвинута інфраструктура, високий рівень інтелектуалізації капіталу, посилення конкурентних позицій на світових ринках спостерігаються у країнах, які зробили вибір на користь розвитку високотехнологічного сектору економіки, що стверджується в дослідженнях багатьох зарубіжних [199; 202; 208, 209, 210; 212; 224] і вітчизняних учених [7; 10; 42; 46; 87; 98; 111; 136; 171].
Істотний вплив на процес формування конкурентоспроможної національної економіки має інформаційна революція, яка, на думку М. Портера, “істотно впливає на конкуренцію трьома засобами: 1) змінює структуру галузі та встановлює нові правила конкуренції; 2) створює конкурентну перевагу, надаючи компаніям нові можливості щодо підвищення продуктивності їх діяльності; 3) створює нові види бізнесу, здебільшого на основі вже існуючих у компанії процесів та операцій” [140, с. 86].
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
Провідними вченими-економістами приділяється увага питанням інтенсифікації технологічного процесу. Основу предметно-теоретичного пояснення інноваційних перетворень, які відбуваються в економіці, започаткували роботи: Б. Асхайма, М. Енрайта, А. Ізаксена, Б. Йонсона, Дж. М. Кейнса, Б.-О Лундваля, А. Маршалла, К. Маркса, П. Маскелла, Е. Райнерта, Й. Шумпетера та інших, за науковими працями яких виділяють два напрями в дослідженні конкурентоспроможності національної економіки скандинавською школою: 1) школа конкурентоспроможного розвитку малих країн Західної та Північної Європи у світовому господарстві; 2) школи, які передбачають розвиток та адаптацію американської школи конкурентоспроможності за умов різних за рівнем розвитку країн.
У межах скандинавської школи конкурентоспроможності національної економіки на особливу увагу заслуговує концепція економіки навчання Б.-О. Лундваля і Б. Йонсона. Автори концепції стверджують, що: “інновація – не дискретний, а кумулятивний процес”. Уперше введено поняття “додаткової інновації”, виділено чотири типи технологічного процесу: 1) стаціонарна інновація – використовується тільки в одному місці; 2) додаткова інновація – притаманна малим відкритим економікам (наприклад, Данія); 3) радикальна інновація – притаманна великим державам (наприклад, США), де відстань і велика чисельність населення, незважаючи на розвиток засобів комунікації, є перешкодою для швидкої адаптації інновації; 4) технологічна революція – супроводжується зміною техно-економічної парадигми у всьому світовому господарстві [218, с. 57].
Автори даної концепції визнають навчання головним процесом, необхідним для підвищення конкурентоспроможності малої держави. “Навчання“ – безперервний процес удосконалення вмінь і знань, необхідних для виробництва досконалішого продукту [218]. Б.-О. Лундваль виділив декілька видів навчання: навчання шляхом праці, використання, взаємодії, виробництва, пошуку, дослідження.
У рамках даної школи особливої уваги заслуговує концепція регіону навчання Б. Асхайма і А. Ізаксена, що розглядає промислові райони як джерело інновацій та нововведень, які мають такі характеристики.
- Зовнішня економія на масштабах виробництва в межах району підтримується через розвинуту вертикальну кооперацію між фірмами, які звичайно діляться на фірми-замовники і фірми-виконавці. Це стримує розвиток горизонтальної технологічної кооперації.
- Часто між фірмами у промисловому районі спостерігається сильна горизонтальна конкуренція, оскільки фірми виробляють одні й ті ж ком-
плектуючі та беруть участь у виробничому процесі на одній і тій же стадії.
- Третьою головною характеристикою є наявність великої кількості малих і середніх підприємств і однієї великої фірми, діючої як стратегічний центр прийняття рішень. Для малих компаній самостійно практично неможливо підтримувати високий рівень інноваційності продуктів, що випускаються, через брак людських і фінансових ресурсів, тому вони взаємодіють із компанією-лідером [199, с. 67].
Таким чином, у межах скандинавської школи конкурентоспроможності істотна увага приділяється місцевим особливостям розвитку економіки й ураховуються соціокультурні аспекти конкурентоспроможності. Орієнтуючись в середині 80-х років тільки на задоволення потреб економіки та суспільства країн у світовому господарстві, які постійно змінюються, дослідники скандинавської школи розробили концепцію підвищення конкурентоспроможності національної економіки, що застосовують більш розвинуті країни.
Ученими американської [208; 210; 213; 224] і скандинавської [209; 212; 218; 222] шкіл конкурентоспроможності запропоновано лінійну й інтерактивну інноваційні моделі НІС.
Лінійна інноваційна модель базується на формальних знаннях, які генерують науково-дослідні інститути, великі транснаціональні корпорації та національні системи інновацій. Однак лінійна інноваційна модель має ряд недоліків: 1) переоцінка досліджень як головного джерела нових технологій. Невисока здатність країни до створення інновацій пояснюється низькими обсягами капіталовкладень держави у НДДКР; 2) розгляд інновацій як технократичного акту, тобто створення нових технологічних пристроїв та апаратів [199, с. 2].
Наприкінці 90-х років ХХ ст. інноваційний потенціал країни неможливо визначити лише обсягом виконаних фундаментальних досліджень. Із впровадженням до наукової літератури Б.-О. Лундвалем терміна “економіка навчання”, яка ґрунтується на взаємодії між людьми, уявлення про інновації набуло соціального характеру. Сучасна модель інновацій може бути представлена як інтерактивна інноваційна модель. У сучасній моделі національної інноваційної системи “знання – головний ресурс, а навчання – головний процес” [199, с. 8].
Наприкінці ХХ ст. капіталістичні країни та СРСР залежно від типу управління національною економікою формують відповідні типи національної інноваційної системи – для розвинутих країн світу та країн із транзитивною економікою. Національній інноваційній системі розвинутих країн світу притаманні риси інтерактивної інноваційної моделі, а країнам із транзитивною економікою – лінійної.
Установлені відмінності між моделями національної інноваційної системи і взаємозалежність між їх параметрами та місцем у рейтингу Світового економічного форуму за індексом глобальної конкурентоспроможності подано в табл. 1.4.
Найважливішою умовою підвищення конкурентоспроможності національної економіки є ефективний бізнес-сектор, що створюється за умови формування кластерної структури промисловості, реалізація якої можлива за участю прикордонних та приморських територій.
Особливе місце в інноваційному розвитку територій належить транскордонному співробітництву (ТКС), що визначається його спроможністю істотно впливати на підвищення ефективності використання потенціалу прикордонних територій, у тому числі інноваційного, сприяє поєднанню їх ресурсів та можливостей з метою спільного вирішення ідентичних проблем, активізації зовнішньоторговельних відносин.
У ст. 2 Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями визначається, що транскордонне співробітництво – “… будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, що знаходяться під юрисдикцією двох або кількох договірних Сторін, а також на укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей” [104, с. 187].
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.