Стратегічний розвиток регіону організаційно-правові форми розробки та реалізації стратегії розвитку регіону
| Вид материала | Лекция |
- Жителів області (юридичних та фізичних осіб) ідей проектів, які дозволять сформувати, 608.39kb.
- Жителів області (юридичних та фізичних осіб) ідей проектів, які дозволять сформувати, 1476.4kb.
- Програма розвитку енергетичного потенціалу Харківського регіону до 2015 року, 18.37kb.
- Методика аналізу та оцінки стійкого розвитку регіону Аналіз та оцінка стійкого розвитку, 596.86kb.
- Лекция 1-3 стратегічний розвиток регіону, 287.54kb.
- Н. О. Могильна, В. А. Омельяненко, В. О. Садовий, 129.21kb.
- Стратегічний план з розробки Стратегії розвитку Жидачівського району Львівської області, 2781.27kb.
- Перспективи співробітництва між єс та Чорноморським регіоном: чинники за та проти, 59.68kb.
- Міжнародна угода про розвиток Карпатсько-тисянського регіону та регіону р. Тиса Хартія, 378.37kb.
- Оголошення про збір ідей проектів до Плану реалізації Стратегії регіонального розвитку, 1352.28kb.
ЛЕКЦИЯ 1-3
СТРАТЕГІЧНИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНУ
1. Організаційно-правові форми розробки та реалізації стратегії розвитку регіону
2. Механізм реалізації стратегії розвитку регіону
3. Оцінка процесу реалізації стратегії розвитку регіону на основі системи збалансованих показників
1. Організаційно-правові форми розробки та реалізації стратегії розвитку регіону
Розробка та реалізація стратегій соціально-економічного розвитку регіону (далі – ССЕРР) не можлива без урахування принципу політико-правової спрямованості, що полягає у дотриманні прав і врахуванні інтересів органів влади, суб’єктів господарювання та громади в ході реалізації на основі находження компромісів; розробці стратегії та її коригування на основі використання об’єктивних (офіційних) статистичних та інформаційних даних; врахуванні загальнодержавних соціально – економічних інтересів держави та збереження її безпеки
Так, відповідно до норм вищого законодавчого акту – Конституції України, ст. 85 (п.7) визначено, що “затвердження загальнодержавних програм... розвитку” є компетенцією Верховної Ради України; розробка цих програм, відповідно до ст. 116 (п.4) здійснюється Кабінетом Міністрів України (далі – КМУ), а забезпечення їх виконання, поруч із регіональними, покладено на місцеві державні адміністрації на відповідних територіях, які надають відповідні звіти до вищих органів виконавчої (КМУ) та законодавчої (ВРУ) влади (стаття 199, п. 3,5). При цьому: відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади через органи місцевого самоврядування “... затверджують програми соціально-економічного розвитку і контролюють їх виконання”... на відповідній територій; обласні та районні ради також затверджують та контролюють виконання аналогічних програм обласного і районного рівнів.
На наш погляд, у місцевих державних адміністрацій України мається достатня кількість важелів щодо контролю за розробкою та реалізацією ССЕРР, які визначено в Законі України “Про місцеві державні адміністрації від 09.04.1999 р. за №586 – ХIV. В той же час, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21. 05. 1997р. за №280/97 – ВР чітко визначено компетенції та повноваження сільських, селищних, місцевих районних і обласних рад у сфері затвердження та контролю за виконанням програм соціально – економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно – територіальних одиниць (ст. 16(п.4), ст. 26 (п.1), ст. 27-59, ст. 61, ст. 75).
За таких умов можна стверджувати, що з практичної точки зору чинне законодавство України передбачає та чітко визначає суб’єктів, які відповідають за розробку та реалізацію ССЕРР на підвідомчих територіях.
У рамковому документі – Методичних рекомендаціях щодо формування регіональних стратегій розвитку, які затверджено Наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України від 29.07.2002р. за № 224, маються наступні вимоги щодо розробки ССЕРР: - «… відповідність загальноприйнятим у світовій практиці методам розроблення стратегічних документів» (п. 2, розділу 1).
Порядок розробки ССЕРР, який міститься у розділі 2 Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку, які схвалені Наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України від 29.07.2002р. за № 224, зосереджує увагу на чинній нормативно-правовій базі для розроблення ССЕРР із посиленням на рамкові міжнародні документи (п.1), визначенні адміністративних функцій центральних та місцевих органів виконавчої влади (п.2,3) та, за можливістю участі – функції інших учасників –недержавних органів (п.4).
Принципи розробки ССЕРР можна поділити на етапи :-дослідження основних тенденцій і процесів, що входять у сферу економічних, соціальних та екологічних інтересів регіону- як об’єкту стратегічного планування та управління;- визначення пріоритетних напрямків розвитку регіону ; -аналіз вибраних стратегічних цілей та факторів зовнішнього і внутрішнього середовища регіону;- розгляд варіантів стратегій розвитку: вибір найбільш прийнятного для реалізації; забезпечення зворотного зв’язку, уточнення остаточного варіанту стратегічного плану реалізації стратегії з вибором індикаторів для оцінки ефективності її виконання за визначеними завданнями та цілями.
Склад та зміст ССЕРР має: стратегічний план зі вступом; описово-аналітичною частиною – аналізом усіх аспектів стану регіону; бачення майбутнього з визначенням місії регіону; SWOT- аналіз; визначення стратегічних цілей (напрямків) та поетапні плани дій щодо досягнення цілей з описом заходів, термінів виконання, відповідальних виконавців, джерел фінансування; механізм реалізації плану; розробників.
2. Механізм реалізації стратегії розвитку регіону
Реалізація ССЕРР за своєю сутністю повинна забезпечити покращення соціально-економічного середовища та підвищити рівень та якість життя його мешканців.
У сучасних наукових дослідженнях особлива увага зосереджується на самому процесі обрання показників, механізмі моделювання та оцінювання соціально-економічного розвитку регіонів.
За низкою показників та інструментів, які використані вітчизняними вченими у теорії регіонального менеджменту, особлива увага приділена: механізму проведення структурно-факторного аналізу, організаційно-методичним основам проведення аналітичних робіт, обранню системи показників для аналізу у динаміці та схемі проведення цього аналізу за економічною та соціальною сферами розвитку регіону.
При реалізації ССЕРР доцільно використовувати «Методику визначення комплексної оцінки результатів соціально-економічного розвитку регіонів», яка затверджена Постановою КМУ від 4 лютого 2004 р. за № 113 та, поруч із іншим, визначає «вплив місцевих органів виконавчої влади» на результати соціально-економічного розвитку регіонів. Чинна Методика визначає рейтинг кожного регіону України (АР Крим, області, мм. Київ та Севастополь) за розробленою формулою на основі розрахунку 35 показників соціально-економічного розвитку регіонів (Додаток 1.1).
Виходячи з розділу V Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку, затверджених 29.07.2002 р. за № 224, “...визначення критеріїв та запровадження моніторингу реалізації стратегій, програм і угод регіонального розвитку...” є однією з важливих процедур, дій місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування. Стратегією сталого розвитку України передбачено наступне у сфері розвитку регіональної політики: необхідність “організації регіональних систем моніторингу за показниками збалансованого розвитку” (п.4), а також окремий п.5 “Моніторинг реалізації Стратегії та базові орієнтири”, у якому відмічено, що: - “Для забезпечення реалізації стратегічних напрямків сталого розвитку проводиться моніторинг ефективності здійснюваних заходів на основі застосування системи індикаторів, яка включає базові орієнтири сталого розвитку (соціальні, економічні та екологічні)...; механізм періодичного застосування зазначених індикаторів та забезпечення моніторингу досягнення запланованих показників”.
У документі регіонального рівня – “Стратегії розвитку Луганської області до 2011 року”, сам підхід до планування, поруч із іншим, передбачає “безперервність планування і на основі моніторингу стану економічної і соціальної сфери, внесення коректувань до плану з урахуванням ситуації, яка змінюється...”.
Докладний аналіз цих рамкових документів дозволяє дійти висновку про те, що моніторинг є однією з головних цілей здійснення самої стратегії, а також заходом щодо підвищення ефективності її реалізації.
Отже можна зазначити, що у трьох розглянутих програмно – методичних документах, об’єктом для моніторингу обираються показники соціально – економічного розвитку, які відображають динаміку змін у регіоні – тобто соціальні та економічні інструменти, а не організаційні.
Складовими системи моніторингу є організаційна структура, людські ресурси та система збору інформації та її використання; у свою чергу, як і при контролі, доцільно створення моніторингового комітету в структурі відповідних органів за реалізацію ССЕРР, діяльність якого буде зосереджена на всіх рівнях управління. Додатково об’єктом моніторингу виступає відповідність рішень, що приймаються для реалізації ССЕРР, законодавчому регулюванню цього процесу.
У рамковому документі – “Концепції Стратегії соціально – економічного розвитку регіонів Російської Федерації”, моніторинг розглядається як складовий інструмент усього механізму соціально-економічного розвитку регіонів. У цьому аспекті розробники Концепції виділяють наступні завдання – “оцінка рівня соціально-економічного розвитку регіонів... на основі статистики показників...; діяльності регіональних органів влади щодо проведення реформ, збору інформації та аналізу реалізації програм…; стану трудового, демографічного та міграційного балансу території...». Отже, в даному випадку, оцінка та аналіз є складовими елементами моніторингу, який дає можливість комплексно оцінити стан виконання ССЕРР за економічними, соціальними та організаційними напрямками.
Поруч із економічними, соціальними, організаційними інструметнами реалізації ССЕРР за необхідним є застосуваня фінансового інструменту – моніторингу за ефективністю та доцільністю витрачання бюджету на здійснення самої Стратегії за визначеними завданнями.
По-перше, моніторинг реалізації ССЕРР безпосередньо повинен визначити зміну показників соціально-економічного розвитку регіону в комплексі зі спожитими ресурсами для вирішення завдань, які передбачені Стратегією. Видатки та завдання повинні бути обґрунтованими, що можливо лише у тому випадку, коли виконавчі органи мають «реальне уявлення про те, наскільки чітко виконується ті чи інші заплановані заходи» за етапами реалізації стратегії.
По-друге, оцінка – як складовий елемент моніторингу, повинна комплексно стосуватися усіх показників, які використовуються для реалізації ССЕРР та, в остаточному вигляді, визначити загальну ефективність цього процесу, яка, з точки зору вчених-економістів, характеризується наступним чином – це один з основних показників досконалості управління, що визначається за допомогою зіставлення результатів управління і ресурсів, затрачених на їх досягнення; - це якість вирішення управлінських ситуацій; - це результат взаїмодії різних чинників, кожен з яких відіграє важливу роль в процесі управління; - це співвідношення чистих позитивних результатів та витрат.
По-третє, розгляд ефективності дозволяє нам визначити її узагальнюючим показником реалізації ССЕРР. При цьому, на нашу думку, це є інтегральним показником, який у комплексі враховує співвідношення завдань у ході реалізації ССЕРР, які повинні бути в полі моніторингу та його складових – оцінки та контролю.
Таким чином нами запропонована наступна схема інструментарію реалізації ССЕРР, яка ґрунтується на вищевикладених теоретико-методологічних основах цього процесу (рис. Додаток 1.2).
Відтак інструментарій реалізації ССЕРР на основі моніторингу за визначеними об’єктами повинен надавати поточну оцінку стану реалізації Стратегії за трьома можливими варіантами: продовження реалізації ССЕРР без змін (у разі отримання ефекту без відхилень за об’єктами моніторингу); часткове коригування реалізацій ССЕРР за об’єктами моніторингу (у разі окремих відхилень за обраними показниками); коригування, або припинення реалізації ССЕРР (у разі відсутності ефекту за всіма об’єктами моніторингу). При цьому за необхідним є визначення показників за об’єктами моніторингу, на основі яких здійснюється аналіз, контроль та оцінка реалізації ССЕРР.
Нами пропонується наступне групування регіональних показників за інструментами моніторингу реалізації ССЕРР (Додаток 1.3):
Очевидно, що визначені орієнтири не можуть бути досягнутими поза вдосконалення механізму реалізації ССЕРР, метою якого є: підвищення якості реалізації стратегії з дотриманням вдосконаленої методології усього процесу, зосередженням уваги на відповідальності за розробку та її реалізацію, вдосконаленням функцій управління регіоном і контролю за процесом реалізації ССЕРР, оцінкою ефективності здійснюваних заходів із порівнянням зміни визначених показників та індикаторів. При цьому, виходячи з сучасних концептуальних основ державної регіональної політики, механізм реалізації включає правове, інституційне, інформаційне та кадрове забезпечення, що передбачає:
у правовій площині – реалізацію ССЕРР у рамках чинного правового середовища; можливість лобіювання норм чинного законодавства України на користь розвитку регіону в межах заходів ССЕРР у перспективі; узгодженість заходів за змістом ССЕРР із державною стратегією розвитку національного господарства на основі прогнозування соціально-економічного розвитку регіону та держави в цілому; розмежування повноважень між виконавцями заходів ССЕРР із можливістю об’єктивної оцінки їх діяльності та визначенням міри відповідальності за якість виконання покладених на них функцій;
в інституційній площині – створення координуючого органу в структурі виконавчої влади на рівні регіону, в якому реалізуються ССЕРР; узгодженість заходів між регіональним координуючим органом, органом виконавчої влади на регіональному, галузевому та державному рівнях; забезпечення фінансування заходів ССЕРР із джерел учасників її реалізації та формування відповідного регіонального фонду розвитку;
в інформаційній площині – вдосконалення статистичної бази щодо показників, які обираються для розробки та реалізації ССЕРР із можливістю їх кількісного виміру та оцінки заходів, що передбачені за змістом ССЕРР; забезпеченість об’єктивності інформації, яка отримана під час аналізу та оцінки реалізації ССЕРР за обраними показниками та інструментами задля можливості її використання при обґрунтуванні управлінських рішень; надання відповідальним виконавцям поточної (щоквартальної) звітності про вжиті заходи в межах ССЕРР з метою їх оцінки координуючими та керуючими органами та внесення (у разі необхідності) коригувань в ході реалізації; залучення громадськості до процесу реалізації ССЕРР шляхом установлення зворотного зв’язку між керуючим (координуючим) органом і мешканцями території та вивчення громадської думки щодо зміни соціально-економічного середовища під час реалізації стратегії;
у кадровій площині – підбір кадрів для реалізації заходів за змістом ССЕРР із регіональних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з визначенням критеріїв відбору, стимулювання та оцінки їх праці; забезпечення постійного моніторингу за якістю виконання функціональних обов’язків відповідальними виконавцями за заходами ССЕРР із розробкою системи заохочення за якість праці.
Узагальнена характеристика поняття "механізм моніторингу реалізації ССЕРР" дозволяє відбудувати його структуру та принципи формування (Додаток 1.4).
3. Оцінка процесу реалізації стратегії розвитку регіону на основі системи збалансованих показників
Використання інструментарію моніторингу реалізації ССЕРР повинно надати можливість її виконавцям приймати обґрунтовані рішення щодо досягнення визначених цілей за заходами самої стратегії та, відтак – забезпечити ефективність її реалізації. В той же час, із застосуванням визначених функцій управління моніторингом виконавці повинні мати можливість відстежувати стан реалізації ССЕРР та, у разі необхідності – вносити відповідні корективи та обирати адекватний сценарій з урахуванням оцінки зміни економічних, соціальних та фінансових показників, у яких відбивається соціально-економічний стан регіону.
Обґрунтовані науково-практичні положення щодо значення інструментарію в механізмі моніторингу реалізації ССЕРР призводять до необхідності розробки відповідних методичних рекомендацій, які надають змогу керуючим і координуючим органам відстежувати стан та якість виконання заходів за змістом стратегії та вносити відповідні корективи в процес управління. З цією метою нами пропонуються Методичні рекомендації щодо розрахунку інтегрального показника якості реалізації ССЕРР за інструментами моніторингу.
Розроблені методичні рекомендації надають змогу як оцінити стан реалізації ССЕРР та ефективність вжитих заходів, так і відстежити динаміку показників, що впливають на соціально-економічне середовище в регіоні – тобто виступають ключовим інструментом управління механізмом моніторингу, використання якого наближує до досягнення мети його формування (див. рис. Додаток 1.4, рис. 1.2).
Нами запропоновано алгоритм розрахунку інтегрального показника якості реалізації ССЕРР (Яр), значення якого характеризує кількісні зміни у соціально-економічному середовищі регіону, які відбуваються під час вжиття заходів за змістом стратегії у певний період через зміну обмеженого числа параметрів (Додаток 1.5, рис. 1.3).
Для розрахунку вагового коефіцієнту за параметрами застосовується коефіцієнт динаміки (kgi), який приймає значення >1,0 (позитивна динаміка), або < 1,0 (негативна динаміка) та розраховується за формулами (3.1); (3.2); (3.3); (3.4):
kgе = Зеі / Беї (для параметрів, які характеризуються збільшенням або зростанням), (3.1)
kgе = Беі / Зеі (для параметрів, які характеризуються зменшенням, або зниженням), (3.2)
kgс = Зсі / Бсі, (3.3)
kgс = Бсі / Зсі, (3.4)
де kgе, kgс – коефіцієнти динаміки відповідно економічного та соціального інструментарію; Зеі, Беі – величина параметра (значення показника) за економічним інструментарієм відповідно у звітному та базисному періодах, прийн.од.; Зсі, Бсі - величина параметра (значення показника) за соціальним інструментарієм відповідно у звітному та базисному періодах, прийн.од.
Вагові коефіцієнти Кj за економічними та соціальними параметрами залежать від кожного з коефіцієнтів динаміки (kgе, kgс) та їх сумарного значення для кожної з груп параметрів і розраховуються за формулами (3.5), (3.6):
Ке = 
(3.5) Кс = 
(3.6)де Ке (Кс) – ваговий коефіцієнт параметру відповідно за економічним і соціальним інструментарієм моніторингу реалізації ССЕРР (∑Ке (∑Кс) = 1).
Отримані дані дозволяють координуючому органу, який відстежує процес реалізації ССЕРР, визначити найбільш проблематичні сфери в економічному середовищі регіону та його сучасний стан. При цьому, на основі моніторингу, приймаються рішення щодо внесення коректив у хід реалізації ССЕРР, виходячи зі значення коефіцієнтів.
ЛЕКЦІЯ 4
МЕТА ТА ЗАВДАННЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
Муніципальне управління має властивості більш вузького рівня: управлінське вплив спирається на права, обов'язки та відповідальність органів влади місцевого самоврядування і локалізується в межах місцевого співтовариства, тобто поширюється на населення, яке проживає на території певної муніципальної освіти. Муніципальне управління здійснює функції управління щодо вирішення питань місцевого значення, виходячи з локальних інтересів населення, його історичних, національних та інших особливостей і традицій, реалізуючи закріплені державним правом повноваження.
За ознакою масштабності державне та муніципальне управління як види соціального управління спрямовані на забезпечення життєдіяльності громадян і їхніх організацій як в суспільстві-державі, так і в окремих місцевостях - муніципальних утвореннях (у місті, районі, селі, станиці, аулі, селищі і т.п .). При цьому обидва ці види соціального управління мають особливе призначення і володіють специфічними властивостями та ознаками, тому що, діючи в рамках єдиного державного простору, вони реалізуються на певних управлінських рівнях. Разом з тим в муніципальному управлінні в певному сенсі можна виявити симбіоз функцій, реалізація яких обумовлена тим, що місцеве самоврядування має як власні, так і передані державою повноваження. Отже, місцева (муніципальна) влада і державна влада, а значить і муніципальне і державне управління тісно взаємопов'язані: у них одне джерело влади - народ, вони виконують спільну для всіх функцію: забезпечують нормальні умови життєдіяльності громадян, покликані захищати їх права, свободи і законні інтереси.
Муніципальне управління активно взаємодіє з державним управлінням з питань, що поєднує триєдиний інтерес: держави в цілому, його окремого регіону (суб'єкта федерації) і конкретного місцевого співтовариства.
Механізм взаємодії державних і муніципальних органів - система стосунків органів влади в процесі спільного вирішення питань, що становлять спільний інтерес, без передачі один одному повноважень.
Діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування будується на принципах взаємодії: Взаємодія органів державного і муніципального управління при вирішенні питань, що мають взаємний інтерес, а також приймаються при цьому правові акти повинні грунтуватися на дотриманні вимог законодавства.
При укладанні договорів і угод про спільну діяльність та інших форм взаємодії повинна бути дотримана добровільність. Не допускається включення в сферу договірних відносин тих муніципальних утворень, які не виявили бажання брати участь у спільному вирішенні завдань і функцій.
У договори і угоди, що визначають взаємні права та обов'язки державних і муніципальних органів, повинні бути враховані законні інтереси і права кожного з учасників, а також юридична відповідальність сторін за невиконання зобов'язань. Акти про спільне вирішення питань органами державної влади та органами місцевого самоврядування не можуть обмежувати гарантовану Конституцією самостійність місцевого самоврядування і порушувати статути і положення муніципальних утворень.
Основними формами взаємовідносин державних і муніципальних органів влади, що здійснюються без взаємної передачі повноважень один одному, є договори та угоди, а також спільне створення державно-муніципальних організацій, що виконують спільні завдання та функції.
Договірна форма взаємовідносин є основною і застосовується у всіх випадках, коли умови взаємодії вимагають детального визначення прав, обов'язків і відповідальності договірних сторін, а також якщо вони пов'язані з витрачанням фінансових коштів, що обумовлюють обов'язкове затвердження договору законодавчим органом державної влади та представницьким органом місцевого самоврядування.
Для організації постійної взаємодії та вирішення окремих питань, а також для розробки умов укладених договорів і угод органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють спільні координаційнійні ради (органи).
ucoz.ua/news/2009-08-26-39
ЮРИДИЧНА БАЗА М.У.
Термін «муніципальне право» є достатньо поширеним у вітчизняних науково-правових колах. Зокрема ним визначається галузь законодавства, норми якого регулюють владні відносини за участю органів місцевого самоврядування.
Зміст цього законодавства має комплексний характер і складається з норм конституційного, адміністративного, фінансового, земельного, трудового права. Термін «муніципальне управління» є похідним від «муніципального права», і є достатньо маловживаним. Офіційно, тобто у вітчизняних законодавчих або інших нормативно-правових актах, словосполучення з терміном «муніципальне (ний)» не застосовується, виняток становить зміст розділу IV «Концепції адміністративної реформи в Україні», де серед концептуальних засад ефективної організації управління на регіональному та місцевому рівнях зафіксована потреба «проведення муніципальної реформи» [4].
З прийняттям 28 червня 1996 р. нового Основного Закону держава втратила монополію на здійснення владної діяльності. На місцевому та регіональному владних рівнях поряд з державними інституціями почали функціонувати нові владні структури — органи місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним з найважливіших принципів організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. У ст. 2 Європейської Хартії місцевого самоврядування проголошується: «Принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві країни і, по можливості, у конституції країни».
Як новий, а точніше — відроджений владний інститут місцеве самоврядування характеризується представницьким та виконавчим напрямами владної діяльності. Перший — представницький, пов'язаний з організацією відповідних місцевих рад. Другий — з управлінською діяльністю виконавчих комітетів зазначених рад та сільських, селищних і міських голів, які очолюють ці виконавчі структури.
Місцеве самоврядування являє собою складну систему суспільних відносин економічного, соціально-культурного, організаційного та фінансового характеру[2].
Абсолютна більшість суспільних відносин у місцевому самоврядуванні перебуває у сфері регулювання муніципального права. Однак справа полягає саме у тому, що коли адміністративне право — власне галузь права, то муніципальне право — це комплексна галузь законодавства, але не власне галузь права. Адже норми, що містяться в актах муніципального права (як галузі законодавства), за своєю природою органічно належать до різних галузей права. Наприклад: норми з питань проведення виборів і референдумів - це конституційне право; з питань управління, тобто діяльності виконавчих органів, — це адміністративне право; з питань фінансування - - це фінансове право; з питань так званої муніципальної служби — це адміністративне і трудове право і так далі.
Особлива роль місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну (поряд з державною владою) форму публічної влади — публічну владу територіальної громади[6], яка виконує представницькі та виконавчі владні функції. Саме здійснення владно-управлінських функцій виконавчими структурами органів місцевого самоврядування є першою ознакою муніципального управління.
Друга характерна риса полягає у тому, що муніципального управління — зокрема та місцеве самоврядування — взагалі базуються на окремій формі власності — комунальній власності, основу якої згідно з ч. 1 ст. 142 Основного Закону України становить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси. Наявність комунальної власності за умов її раціонального та ефективного використання дозволяє досягнути належного рівеня економічного розвитку на самоврядній території. Для цього виконавчі органи сільських, селищних, міських рад відповідно до ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі — «базовий закон») здійснюють широкі повноваження щодо управління комунальною власністю[7].
Третя риса стосується масштабів виконання функцій управління. За цією рисою межі управління визначаються кордонами села, кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду, або кордонами відповідного селища чи міста, мешканці якого становлять територіальну громаду (чч. 1 та 2 ст. 6 базового закону). Ця ознака підкреслює локальність управління, яке здійснюється окремо на кожній самоврядній території, що сприяє унеможливленню безпідставного втручання у владно-управлінську діяльність однієї територіальної громади іншої.
Четверта риса управління характеризує систему владних суб'єктів, що здійснюють його функції. До них насамперед слід віднести сільського, селищного, міського голову та виконавчі органи відповідних рад. Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста, він очолює виконавчий комітет відповідної ради і головує на її засіданнях (ч. 1 та ч. 2 ст. 12 базового закону). Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч. 1 ст. 11 базового закону). Крім виконавчих органів місцевих рад, повноваженнями щодо здійснення функцій управління наділяються різноманітні комунальні установи, заклади і підприємства (наприклад, житлово-експлуатаційні контори, міськво-доканали, комунальні заклади освіти, охорони здоров'я та ін.).
Шоста ознака розкриває положення про те, що функції управління здійснюються на підставі затверджених відповідними радами програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст та цільових програм з інших питань самоврядування. Дана характерна риса стосується проблеми стратегії виконання комунально-управлінської діяльності, яка повинна формуватись та виконуватись владними структурами, що уособлюють у собі однорідну та відповідальну політичну силу, представникам якої (голові та депутатам) мешканці відповідного села, селища, міста делегували на визначений законом час право на втілення у життя їх потреб та інтересів на місцевому владному рівні, через виконання функцій управління. За логікою даної ознаки дії владних виконавчих структур органів місцевого самоврядування мають бути прозорими, прогнозованими та спрямовуватись на досягнення бажаних соціальних результатів, одержання яких передбачене положеннями відповідних програмних документів.