Теоретико-методологічні основи підвищення конкурентоспроможності регіону генеза розвитку теорій конкуренції та їх значення у підвищенні конкурентоспроможності регіону
| Вид материала | Документы |
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- Теоретико-методичні засади забезпечення конкурентоспроможності підприємств теорія стратегії, 202.62kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Український науково-дослідний І навчальний центр проблем стандарти- зації, сертифікації, 86.62kb.
- ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.
- Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
- Стратегічний розвиток регіону організаційно-правові форми розробки та реалізації стратегії, 709.19kb.
- Розділ Теоретичні основи формування конкурентоспроможності національної економіки, 632.13kb.
- Методика вивчення галузевої структури господарства регіону. Методика комплексного дослідження, 100.88kb.
- Озвитку такі, як глобалізація, регіоналізація, формування «нової економіки», зумовлюють, 111.64kb.
1.3. Методологічні засади формування конкурентного середовища регіонів держави
З метою підвищення якості життя мешканців в Україні зростає міжрегіональна конкуренція за залучення інвестицій, кваліфікований персонал, розподіл держзамовлень та трансфертів. Так, регіональні органи влади з метою досягнення високого рівня життя населення конкурують за більш сприятливі, в порівнянні з іншими регіонами, економічні умови, вишукують можливості для самостійного встановлення зовнішньоекономічних зв’язків, забезпечення високого рівня інвестиційної привабливості тощо. Тобто в державі формується відповідне інвестиційне, інноваційне, зовнішньоекономічне та інше середовище, де регіони держави знаходяться в конкуренції між собою.
На сьогодні в Україні зроблені кроки у формуванні конкурентного середовища регіону. Зокрема розроблені документи щодо формування конкурентного середовища всередині регіонів. Це, перш за все, Наказ Президента України „Основні напрямки конкурентної політики на 2002-2004 роки”, Послання Президента України до Верховної Ради України „Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”.
Здійснення реалізація комплексу заходів з формування ефективного конкурентного середовища регіону передбачалося в якості однієї із важливих складових державної політики „Основні напрямки конкурентної політики на 2002-2004 роки”, затверджених Наказом Президента України від 19 листопада 2001 року № 1097 [58, с.145]. В якості основних напрямків створення умов конкурентного середовища є оптимізація діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоуправління як суб'єктів економічних відносин, вдосконалення регулювання діяльності суб'єктів монополій, розвиток законодавства про захист економічної конкуренції.
Так, в Посланні Президента України до Верховної Ради України „Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” передбачено статтю щодо формування ефективного конкурентного середовища регіону. Однак, в даному документі актуалізується необхідність скасування пільг та преференцій окремим суб'єктам господарської діяльності, вирівнювання умов конкуренції на регіональному та місцевих рівнях, удосконалення правових механізмів добросовісної конкуренції [59].
Слід зауважити, що на рівні регіону є відпрацьовані механізми щодо формування конкурентного середовища між різними підприємствами та організаціями, які ведуть жорстку конкурентну бротьбу за споживача. Що стосується конкурентного середовища регіонів держави, то не існує чіткої системи щодо його формування та регулювання відносин між ними. У зв’язку із посиленням конкурентної боротьби між регіонами держави за ті чи інші ресурси виникає необхідність створення системи формування та регулювання конкурентного середовища регіонів держави [103].
Таким чином, дані документи не передбачають самої методології та механізмів створення ефективного конкурентного середовища регіонів на державному рівні, що вимагає їх розробки. Слід визначити елементи конкурентного середовища регіонів держави, механізм їх взаємодії та регулювання з боку держави в залежності від рівня розвитку регіону та виду конкурентного середовища.
Однак при розробці системи формування конкурентного середовища регіонів держави доцільно з’ясувати сутність самого поняття „конкурентне середовище”.
У наукових публікаціях з цієї проблематики існують суперечливі думки щодо визначення змісту даного терміну. Найчастіше вони зводяться до сукупності та взаємодії окремих суб’єктів господарювання залежно від рівня конкурентної боротьби. При цьому, як було зазначено вище, конкурентна боротьба може бути на рівні регіону між різними підприємствами та організаціями, між підприємствами різних регіонів (галузева), міжрегіональна або міжнародна, де у конкурентну боротьбу вступають регіони різних держав.
Однак у літературі в основному зосереджено увагу на розгляді конкурентного середовища всередині регіону, що значно звужує об’єкт дослідження. Межі конкурентного середовища є значно ширшими, оскільки охоплюють діяльність регіональних органів влади та їх взаємодію, що породжує конкуренцію між різними регіонами держави.
Узагальнивши думки науковців щодо трактування поняття „конкурентне середовище”, виокремимо визначальні характеристики даного терміну (табл.1.5).
Так, конкурентне середовище підприємств регіону у своїх працях розглядали такі науковці як Сіваченко І.Ю., Журба М.В., Градов А.П. та ін.
Сіваченко І.Ю. розглядає конкурентне середовище як сукупність суб’єктів і факторів ринку, що впливають на відносини між виробником (продавцем) і споживачем продукції, тобто як конкурентне середовище всередині регіону [60, с.36].
Інші науковці вважають, що конкурентне середовище регіону являє собою сукупність ринкових сил і факторів, які визначають функціонування господарюючих суб’єктів регіональної економіки і їх відносини в процесі конкуренції [61].
На думку Градова А.П., конкурентне середовище визначається суперництвом між фірмами, де стратегія їх розвитку повинна орієнтуватись на діяльність в умовах суперництва [62, с.118].
В основу даних підходів покладено сукупність факторів виробництва, які формують конкурентне середовище всередині регіону. Окремі підприємства, які знаходяться на території регіону, конкурують безпосередньо за інвестиційні ресурси в різноманітних формах, зокрема капітальних вкладень, кредитів лізингу та ін.
Таблиця 1.5
Порівняльна характеристика визначень поняття „конкурентне середовище”*
| Автори | Об’єкт конкурентного середовища | Зміст поняття | Елементи |
| 1 | 2 | 3 | 5 |
| І.Ю. Сіваченко | (вырезано) (вырезано) (вырезано) | (вырезано) | (вырезано) |
| М.В.Журба | (вырезано) |
| |
| А.П.Градов | (вырезано) | (вырезано) | |
| Г.В. Марченко | (вырезано) | (вырезано) | (вырезано) |
| Б.Кваснюк | (вырезано) (вырезано) | (вырезано) | (вырезано) |
| Klamut M. Конкурентоспроможність регіонів | (вырезано) |
| |
| Сторонянська І., Шульц С. | (вырезано) | (вырезано) | (вырезано) |
| П.Ю. Бєлєнький, Н.А. Мікула, Є.Е. Матвєєв | (вырезано) | (вырезано) | (вырезано) |
* - складено дисертантом на основі [57,60,62,63,64,71]
Слід відмітити, що більшість господарюючих суб’єктів, які знаходяться у регіоні, об’єднані загальною інфраструктурою, використовують одні і ті ж трудові, природні та інші ресурси та виходять на зовнішній по відношенню до регіону ринок, вступаючи таким чином, у конкурентну боротьбу з іншими виробниками, які мають спільні інтереси і цілі, головне завдання яких полягає у завоюванні і втриманні сегменту ринку. Виходячи на ринок інших територій, регіон має змогу наростити власний фінансовий потенціал за рахунок реалізації тих чи інших товарів та послуг та спрямувати його на підвищення конкурентоспроможності. Однак, цього можна досягти лише за умови, коли надані товари та послуги є конкурентоспроможними на відповідному ринку та зможуть задовольнити потреби мешканців території краще, ніж товари місцевого виробництва.
В основному таку конкурентну боротьбу ведуть суб’єкти господарювання, які здійснюють один і той же вид економічної діяльності в межах однієї галузі. Таким чином, формується конкурентне середовище галузі, елементами якого виступають суб’єкти господарювання різних регіонів, що ведуть конкурентну боротьбу за ринки збуту [105].
Конкурентне середовище галузі, що виникає між підприємствами різних регіонів, досліджував Марченко Г.В.
Марченко Г.В. вважає, що підприємства різних регіонів можуть вступати у конкурентну боротьбу, наприклад, за інвестиційні ресурси, формуючи при цьому конкурентне середовище галузі [63].
Слід зауважити, що ці суб’єкти господарювання формують конкурентний фон на рівні регіонів держави, оскільки, наприклад, ведучи конкурентну боротьбу за залучення та розподіл інвестицій в межах галузі, вони будуть створювати інвестиційну привабливість тому чи іншому регіону країни. Поруч із цим суб’єкти господарювання можуть одержувати державну підтримку у вигляді дотацій та трансфертів (наприклад технологій), що дозволить регіону, в якому знаходиться даний суб’єкт господарювання, отримати конкурентні переваги над іншими. Таким чином, виникне конкурентна боротьба за одержання тих чи інших переваг між регіонами країни, що дозволить сформувати конкурентне середовище регіонів держави.
В іноземних виданнях зазначається, що конкурентоспроможність все більше залежить від ефективності функціонування територіальних систем і їх здатності до формування сучасних дієвих структур, які результативно використовують наявну в регіоні сукупність факторів виробництва, що дозволяє створювати конкурентне середовище між ними [64].
Конкурентне середовище транскордонних регіонів держави розглядали у своїх працях Бєлєнький П.Ю., Мікула Н.А., Матвєєв Є.Е. На їх думку, конкурентне середовище визначається наявністю конкуренції, здатності до „змагання” різних регіонів держави [57, с.11]. Поруч із цим науковцями акцентувалась увага на розгляді конкурентного середовища прикордонного регіону, яке визначається конкурентним середовищем сусідньої території [57, с.12].
В свою чергу Сторонянська І. та Шульц С. розглядають конкурентне середовище, яке утворюють регіони всередині держави та регіони різних держав. Науковці зазначають, що міжрегіональні та зовнішньорегіональні зв’язки можуть бути альтернативними по відношенню один до одного. Прикладом різкої зміни умов середовища може слугувати розрад СРСР та ліквідація планової системи господарювання, в результаті чого значна частина міжрегіональних зв’язків втратила економічний зміст, а інші – перетворились із міжрегіональних у зовнішньоекономічні [65, с.32].
Таким чином, виходячи із вищенаведеного, одержуємо різні види конкурентного середовища (рис.1.3).
При цьому існують механізми регулювання процесів конкурентної боротьби на рівні регіону між різними підприємствами та організаціями та між підприємствами різних регіонів, тобто галузевої конкурентоспроможності. Ці механізми передбачають наявність відповідного нормативно-правового поля регулювання конкурентних відносин між підприємствами, визначення стратегічних перспектив та цілей їх розвитку.
Суб’єкт господарювання
Р...
Р.2
Р.1
Регіон
Суб’єкт господарювання
Р.3
Р.4
Держава
Суб’єкт господарювання
Регіон
Конкурентне середовище підприємств регіону
Конкурентне середовище галузі
Конкурентне середовище регіонів держави
Конкурентне середовище транскордонних регіонів різних держав
Рис.1.3. Види конкурентного середовища*
* - розроблено дисертантом
Відсутність ж обґрунтованої державної регіональної політики регулювання конкурентних відносин регіонів держави призводить до зростання диспропорцій у їх розвитку, незацікавленості регіональних органів влади щодо пошуку напрямкв забезпечення та підвищення їх конкурентоспроможності та до суттєвої економічної дезінтеграції держави вцілому.
Синтезуючи вищеподаний матеріал, вважаємо за доцільне сформулювати власну дефініцію поняття „конкурентне середовище регіонів держави”.
На нашу думку, конкурентне середовище регіонів держави – це сукупність відносин щодо взаємодії регіонів, кожен із яких веде конкурентну боротьбу за ресурси та умови одержання благ задля безпечного розвитку та інтеграції у єдиний простір держави.
Визначившись із змістом поняття конкурентного середовища регіонів держави, можна перейти до розгляду особливостей його формування.
У науковій літературі лише частково та поверхнево висвітлюються питання особливостей формування та елементів конкурентного середовища регіонів держави.
Так, в окремих працях висвітлюються принципи формування конкурентного середовища регіонів держави, до яких відносять взаємодію законодавства, судової практики і діяльності адміністративних органів [66, с.12].
На нашу думку, не можна обмежуватися лише цим переліком принципів формування конкурентного середовища регіонів держави, що не дозволяє комплексно підійти до вирішення даної проблематики.
В інших працях наводяться інструменти державного регулювання розвитку конкурентного середовища. Зокрема зазначається, що система державних преференцій має бути націленою на підтримку тих регіонів, стратегічне значення яких у порівнянні з іншими має загальнодержавний характер [67, с.138].
У цій же праці подано оцінку конкурентного середовища держави, зокрема в розрізі видів економічної діяльності [67, с.153].
Таким чином, у літературі розглядаються лише окремі елементи формування конкурентного середовища регіонів держави.
Вважаємо, що формування конкурентного середовища регіонів держави повинне передбачати оцінку наявного рівня конкурентоспроможності регіону, щоб в майбутньому мати змогу порівняти значення цього показника та побачити його динаміку в залежності від рівня розвитку конкурентного середовища регіонів держави [118; 120; 207]. При цьому держава повинна чітко встановити цілі та пріоритети формування конкурентного середовища регіонів держави. Вони дозволять виокреслити орієнтири розвитку регіонів держави та розробити чітку лінію поведінки щодо забезпечення та підвищення їх конкурентоспроможності в майбутньому. Оскільки на сьогодні спостерігається нестійка економічна та політична ситуація в державі, а регіон є відкритою соціально-економічною системою, то відповідно він підпадатиме під дію впливу чинників як позитивної, так і негативної дії.
Отже, виходячи із вищенаведеного, елементами конкурентного середовища регіонів держави є:
- ресурси та блага, які виступають об’єктом конкурентної боротьби;
- інструменти державного регулювання конкурентних відносин регіонів держави.
Важливе значення при формуванні конкурентного середовища регіонів держави має пошук та аналіз основних чинників, позитивний чи негативний вплив яких сприятиме або гальмуватиме його розвиток [119]. Рівень розвитку конкурентного середовища регіонів держави може бути наслідком дії внутрішніх (спричинених внутіршньою регіональною політикою) та зовнішніх (зумовлених державною регіональною політикою) чинників, у зв’язку з чим умовно виділимо чинники внутрішньої дії (регіональні), чинники зовнішньої (державні) та чинники міжнародної дії (табл.1.6).
Розглянемо особливості впливу зазначених чинників на формування та розвиток конкурентного середовища регіонів держави.
Таблиця 1.6
Чинники впливу на формування конкурентного середовища
регіонів держави*
| Чинники | Група чинників | Основні складові |
| 1 | 2 | 3 |
| Чинники внутрішньої дії (регіональні) | (вырезано) | (вырезано) |
| (вырезано) | (вырезано) | |
| (вырезано) | (вырезано) | |
| (вырезано) | (вырезано) | |
| (вырезано) | (вырезано) | |
| (вырезано) | (вырезано) | |
| Чинники зовнішньої дії (державні) | (вырезано) | (вырезано) |
| (вырезано) | (вырезано) | |
| Чинники міждержавної дії | (вырезано) | (вырезано) |
* - розроблено дисертантом
Так, основними чинниками внутрішньої дії є геоекономічні, інфраструктурні, соціальні, інноваційні, інвестиційні, природно-екологічні.
Геоекономічні чинники здійснюють суттєвий вплив на доступність до джерел природних ресурсів, робочої сили, ринків збуту продукції, транспортної забезпеченості, а також можливості співпраці з іншими суб’єктами господарювання, що сприяє формуванню та розвитку конкурентного середовища всередині країни.
Поруч із цим вплив геоекономічних чинників проявляється у тому, що регіон одержує певні конкурентні переваги при оптимальній взаємодії економічних взаємозв’язків з іншими регіонами країни та іноземних держав [266]. До того ж чим інтенсивніші економічні зв’язки, тим більш розвиненим є конкурентне середовище регіонів держави.
Інфраструктурні фактори впливу характеризуються наявністю відповідної сучасним умовам господарювання виробничої, інноваційної та інвестиційної інфраструктур, які дозволяють залучати на територію регіону ті чи інші ресурси, ефективно їх використовувати, створюючи при цьому конкурентні переваги та формуючи конкурентне середовище вцілому. Наявність сучасних інфраструктурних об’єктів, раціональне їх розміщення та ефективне функціонування сприятиме формуванню конкурентного середовища регіонів держави, що в свою чергу дозволить забезпечити та наростити їх конкурентоспроможність [266].
Соціальні чинники впливу на забезпечення та підвищення конкурентоспроможності регіону обумовлені ефективністю реалізації соціальної політики держави, зокрема створенням належних умов в державі для відтворення робочої сили, ефективної зайнятості населення, поліпшенням демографічної ситуації, соціальним захистом населення, вдосконаленням структури споживання продукції [68, с.86; 266, с.30].
Так, метою соціальної політики є досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності, гарантованої стабільності всім своїм громадянам [266, с.30].
Що стосується відтворення робочої сили, то необхідно відмітити, що в Україні поки що не створена висококоординована та всеохоплююча система економічного регулювання процесів відтворення робочої сили, що звичайно негативно позначається на підвищенні конкурентоспроможності регіону [266, с.31]. Це характеризується, перш за все, низьким рівнем вартості робочої сили, що не дає ніякої можливості для її відтворення [266, с.31].
Важливим напрямком відтворення робочої сили є звичайне відтворення, яке визначається рівнем народжуваності та рівнем смертності [266, с.31]. Відносне зниження народжуваності призводить до старіння населення, що веде до зниження попиту на товари для дітей і, відповідно, зростання попиту на товари для старшого покоління [266, с.31]. На даний час в Україні склалася катастрофічна демографічна ситуація. Так, якщо у 1990 році природний приріст населення становив 27,6 тис.чол., то у 2006 році становив від’ємне значення (–297,7 тис.чол.). Це призводить до збільшення демографічного навантаження на працездатну частину населення [266, с.31]. Старіння населення було особливо характерним в останнє п’ятиріччя, в результаті чого на одне вільне робоче місце припадає 5 чоловік непрацездатного віку, серед яких переважають громадяни пенсійного віку [266, с.31]. Таку динаміку можна прослідкувати за даними, наведеними у додатку Л.1-Л.14 [69]. Ще більш важке становище в сільській місцевості, де демографічне навантаження в 1,5-2 рази вище, ніж у містах [266, с.31]. Сільська місцевість характеризується дуже низькою народжуваністю та найвищим рівнем дитячої смертності [266, с.31]. Одним із факторів, які вплинули на зменшення чисельності сільського населення, стало те, що протягом десятиліть з сіл до міст виїжджала найбільш розвинена і дієздатна частина сільського населення, що стало головним фактором деформації статево-вікової структури населення та виснаження робочої сили [266, с.31]. Ще одним аспектом погіршення демографічної ситуації є міграція за кордон, що веде до дедалі інтенсивного “вимивання” найбільш активних молодих людей [266, с.31]. Все це погіршує демографічний стан регіону та негативно впливає на його конкурентоспроможність [266, с.32].
Важливим елементом відтворення робочої сили є соціальний захист населення. Тому необхідно вдосконалити систему соціального захисту в напрямку підвищення якості життя за рахунок ліквідації заборгованостей із соціальних виплат, вдосконалення механізму надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива [266, с.32]. Необхідно зазначити, що серед соціальних чинників, які здійснюють суттєвий вплив на конкурентоспроможність регіону, основне місце займають освітній рівень робочої сили та охорона здоров’я. Існуюча система освіти в державі охоплює заходи щодо створення належних умов для трудового навчання учнів, проведення робіт, пов’язаних з професійною орієнтацією молоді, підготовкою кваліфікованих робітників безпосередньо на виробництві [266, с.32]. Але, на жаль, в результаті того, що більшість навчальних закладів України перейшли на платну основу, низький рівень доходів населення не дозволяє отримати належний рівень освіти [266, с.32]. Це спричиняє дефіцит висококваліфікованих спеціалістів, що негативно впливає на підвищення конкурентоспроможності регіону [266, с.32]. Охорона здоров’я передбачає імунопрофілактику населення, заходи боротьби з туберкульозом, профілактику захворювань на СНІД, наркоманію, цукровий діабет, збереження репродуктивного здоров’я [266].
До інноваційних чинників впливу на формування конкурентного середовища відносяться ті, що відображають стан та динаміку НТП: рівень розвитку техніки та технології, продуктивність праці і надійність обладнання, гнучкість виробничих процесів [70, с.13]. Розвиток науки та техніки здійснює суттєвий вплив на формування конкурентного середовища регіонів держави [266, с.28]. Наукові розробки передбачають можливість впроваджувати нові технології, запроваджувати нові наукомісткі, екологічно безпечні виробництва [266, с.28]. Досягнення в науці дозволяють створити в перспективі технічний базис всієї національної економіки, що в свою чергу викличе зміни в структурі суспільного виробництва [266, с.28]. Розгалужена система вищих навчальних закладів, науково-дослідних інститутів, наявні висококваліфіковані кадри обумовлюють можливості розвитку науковомістких видів діяльності [266, с.28]. На жаль, на сьогоднішній день негативним моментом є зменшення кількості фахівців, які виконують наукові та науково-технічні роботи. Так, у 2000 році кількість фахівців становила 120773 осіб, а у 2006 році складала 100245 особи. Динаміку чисельності фахівців, що виконують наукові та науково-технічні роботи в регіональному розрізі, подано у додатку К.1 – К.14.
Поруч із цим зменшується і кількість інноваційно активних підприємств. Якщо у 2000 році їх кількість становила 1705, то у 2006 році склала 1118 (Додаток К.1-К.14).
Нерівномірний перебіг інноваційного розвитку вимагає врахування регіонами держави рівня і тенденцій техніко-технологічного розвитку. Особлива увага повинна приділятись оцінці можливостей використання у виробництві і управлінні найновішої електронно-обчислювальної і мікроелектронної техніки, засобів зв’язку, а також нетрадиційних матеріалів і видів енергії, динамізм яких у балансі матеріальних і енергетичних ресурсів, що споживаються, неухильно зростає [266, с.29]. Підприємства регіонів повинні бути готові до швидкого освоєння науково-технічних розробок, які з’являються, а також до запропонування ринкові власних новинок у даній галузі [266, с.29].
Інвестиційні чинники впливу на формування конкурентного середовища регіонів держави проявляються, перш за все, шляхом забезпечення їх інвестиційної привабливості. Інвестиційна привабливість регіону дає уявлення про мотивацію поведінки різних типів інвесторів, визначає напрямки формування сприятливого інвестиційного середовища задля залучення іноземних інвестицій у пріоритетні напрямки економічної діяльності [122].
Слід зазначити, що спостерігаються значні регіональні диспропорції в обсягах інвестицій в основний капітал. Якщо частка семи областей та м. Києва з найбільшими обсягами залучених інвестицій в 1990 р. становила 52% від загальної величини, то у 2006 р. на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Київську, Луганську, Одеську, Харківську області та м. Київ припадало уже 60 %. Зокрема інвестиції в основний капітал у м. Києві є більшими за обсяги інвестицій у Чернівецькій області в 10,5 разів, для обласного рівня максимальне та мінімальне значення обсягів інвестицій в основний капітал характеризується різницею у 6,9 разів (для Полтавської та Чернівецької областей). Подібна ситуація характерна і для прямих іноземних інвестицій, які в основному надходять у Східні регіони держави та м.Київ. Відповідно така ситуація призводить по порушення балансу між конкурентоспроможністю регіону та його економічною безпекою та не сприяє формуванню конкурентного середовища регіонів держави, що вимагає забезпечення кожним регіоном держави інвестиційної привабливості з метою підвищення його конкурентоспроможності.
Природно-екологічні чинники підвищення конкурентоспроможності регіону визначаються наявністю природних ресурсів та екологічною ситуацією в регіоні.
Природні ресурси здійснюють суттєвий вплив на розвиток тих чи інших видів економічної діяльності регіону. Наявність високородючих земель визначає пріоритетний розвиток агропромислового виробництва [71, с.12]. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури і водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками, що зумовлює зниження їх продуктивності [266, с.33]. Тому розвиток сільськогосподарського виробництва вимагає підвищення продуктивності земельних ресурсів в напрямку постійного їх відтворення та раціонального використання [266, с.33]. Розвиток лісового господарства залежить від кількості та якості лісових масивів [266, с.33]. Ліси є джерелом цінної деревини, технічної сировини, харчових і кормових ресурсів [266, с.33]. Зросло їх значення як ефективного засобу охорони і поліпшення навколишнього середовища [266, с.33]. Завдяки захисним властивостям лісові насадження сприяють поліпшенню водного режиму території, підвищенню врожайності сільськогосподарських культур [266, с.33]. Характерною рисою лісу є його здатність до відновлення [266, с.33]. При раціональному веденні лісового господарства і лісокористуванні ліси вважаються невичерпними. Проте їх дуже мало, що негативно відбивається на забезпеченні лісоспоживачів ресурсами деревини і екологічній ситуації [266, с.33]. Частка вкритих лісом земель в загальній площі території становить 15,6%. Це значно нижче розрахунково-оптимального показника (20-22%), необхідного для досягнення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами. Ліси України розміщені по території нерівномірно: в Поліссі-29% площі регіону, лісостепу-14%, Карпатах-40%, степу-5%, Криму ( в основному в горах) - 10% [72 с.212; 266, с.34].
Необхідно зазначити, що порушення в структурі лісового фонду (погіршення природних комплексів, деградації рослинного покриву, виснаження лісосировинної бази) призвело до дефіциту деревини, який щорічно складає 18-20 млн.м3, що негативно впливає на підвищення конкурентоспроможності регіонів [266, с.34]. Вони слугують основою розвитку деревообробної та целюлозно-паперової галузі. Тому для розвитку таких видів діяльності необхідне постійне відтворення лісових ресурсів, що дасть можливість зменшити імпорт кінцевої продукції лісопромислового комплексу та підвищити конкурентоспроможність регіону [266, с.34].
Від такого природного ресурсу як вода повністю залежать такі види діяльності як рибне господарство, вирощування сільськогосподарських культур на зрошуваних землях, виробництво продукції хімії органічного синтезу, очищення первинної текстильної сировини [266, с.34]. Необхідно зазначити, що через надмірне антропогенне навантаження, яке посилилось наслідками катастрофи на ЧАЕС, порушення умов формування водного стоку і порушення природної рівноваги, зумовило зниження якості водних ресурсів, вкрай загрозливе екологічне становище майже в усіх річкових басейнах України і особливо в басейні Дніпра - основного джерела водозабезпеченості країни [266, с.34]. Внаслідок старіння та спрацювання водозабезпечуючого і водоохоронного устаткування, його технологічної відсталості, збільшується скид забруднених стоків та водомісткість продукції, зростає небезпека масових технологічних та екологічних аварій і катастроф, виходу із ладу життєзабезпечуючих водогосподарських систем, очисних споруд [266, с.34]. У водні об’єкти щороку скидається величезна кількість відпрацьованих забруднених вод промисловості, комунального і сільського господарства [266, с.34]. Зі стічними водами у водні об’єкти потрапляють у надмірній кількості біогенні речовини, важкі метали, штучні неорганічні та органічні речовини токсичної дії [266, с.34].
Покращення стану навколишнього середовища регіону як чинника формування конкурентного середовища забезпечується шляхом запровадження механізму екологізації виробництва [266, с.34]. Екологізація регіонального виробництва визначає гармонізацію взаємовідносин підприємств регіону і природи, максимальне урахування природних умов, ресурсів та інших компонентів при проектуванні, створенні нових і функціонуванні діючих виробництв і технологічних комплексів та забезпечення на цій основі екологічної рівноваги в розвитку виробничої і соціальної сфер та відтворення природного середовища [266, с.35].
Основними чинниками зовнішньої дії на формування конкурентного середовища регіонів держави є економічні, правові та міжнародні.
(вырезано)
Ступінь та динаміка розвитку інноваційних процесів є ознакою рівня розвитку регіону, його конкурентоспроможності, здатності регіону до створення, впровадження, поширення інновацій, зокрема новітніх технологічних процесів та участі його у конкурентній боротьбі з іншими регіонами держави. Важлива увага повинна приділятись регіональній діагностиці соціально-економічного розвитку (особливо у зв’язку з оцінкою „привабливості”, „конкурентоспроможності” регіонів). Регіональна діагностика – це сукупність спеціальних інформаційно-аналітичних технологій, що дозволять: описати досліджувані регіональні ситуації та проблеми в системі характерних для них ознак; ідентифікувати ці ситуації та проблеми; дати кількісну та якісну оцінку цим ситуаціям і проблемам [77, с.481]. Таким чином, інноваційне середовище регіонів держави формується з врахуванням рівня їх науково-технічного розвитку, інноваційного потенціалу, стану інноваційної інфраструктури, що створює сприятливі умови для конкурентної боротьби за інноваційні ресурси.
Поруч із цим основою інноваційного розвитку регіону є його інтелектуальні ресурси, у зв’язку з чим посилюється регіональна конкуренція за залучення висококваліфікованих людських ресурсів. Як зазначає Федулова Л.І., стратегічною метою регіональної інноваційної політики повинно бути створення сприятливого інноваційного середовища, що забезпечувало б перетворення наукових ідей та розробок у ринкові продукти міжнародного рівня, впровадження цих продуктів у важливі галузі економіки і соціальну сферу, а також дозволяло зберегти наукові та інженерні школи [77, с.481]. Регіони держави конкурують за залучення науковців (кандидатів та докторів наук), пропонуючи їм кращі умови праці, вищий рівень оплати праці, які зможуть виконувати науково-технічні роботи, створювати науково-технічні новинки. Це дозволить регіону брати участь у міжрегіональному та міжнародному співробітництві, пропонувати конкретні продукти інтелектуальної праці. Актуальним для регіону є залучення персоналу із високим рівнем загальноосвітньої підготовки, професійних знань, професійної та соціальної орієнтації. Освітній рівень персоналу впливає на швидке сприйняття нової інформації та ефективного застосування нової техніки та технології [266].
Людським ресурсам належить важлива роль у забезпеченні та підвищенні конкурентоспроможності регіонів держави. Адже від розумових та фізичних даних робітників, їх кваліфікації, освіти та досвіду роботи в тій чи іншій сфері діяльності залежить організація та управління виробничим процесом [78, с.16; 266, с.18]. Актуального значення набувають питання, пов’язані із підвищенням якості людських ресурсів, тобто розвитку здібностей, підвищення загальноосвітнього рівня підготовки, рівня професійних знань та досвіду роботи, професійної та соціальної орієнтації, активізація трудової діяльності, підвищення якості життя працюючих [266, с.18]. Освітній рівень робочої сили впливає на швидке сприйняття нової інформації та ефективного застосування нової техніки та технології, що дозволяє регіону одержати конкурентні переваги над іншими [266, с.18]. Для впровадження нового продукту або технологічного процесу, що є важливим елементом забезпечення конкурентоспроможності регіону, необхідно володіти знаннями з технології його роботи та методик застосування у специфічних обставинах і середовищі [266, с.18].
Розглядаючи зарубіжний досвід з цієї проблематики, слід відмітити, що статистичні дослідження, які були проведені у Шрі-Ланці, свідчать про пряму залежність рівня освіти і професійних навичок робочої сили із рівнем технологічних змін в компанії та, відповідно, регіоні [79; 266, с.18].
В результаті жорсткої конкурентної боротьби за залучення тих чи інших ресурсів регіони держави формують конкурентні переваги, які є основою для забезпечення та підвищення їх конкурентоспроможності.
У конкурентній боротьбі виграє той регіон, який виступає лідером і має найкращі конкурентні переваги у порівнянні з іншими, ефективне використання яких дозволить формувати конкурентне середовище регіонів держави у майбутньому.