Теоретико-методологічні основи підвищення конкурентоспроможності регіону генеза розвитку теорій конкуренції та їх значення у підвищенні конкурентоспроможності регіону

Вид материала

Документы

Содержание 1.2. Сутнісна характеристика конкурентоспроможності регіону Характеристика підходів до трактування поняття „конкурентоспроможність”

Подобный материал:

• Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
• Теоретико-методичні засади забезпечення конкурентоспроможності підприємств теорія стратегії, 202.62kb.
• План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
• Український науково-дослідний І навчальний центр проблем стандарти- зації, сертифікації, 86.62kb.
• ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.
• Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
• Стратегічний розвиток регіону організаційно-правові форми розробки та реалізації стратегії, 709.19kb.
• Розділ Теоретичні основи формування конкурентоспроможності національної економіки, 632.13kb.
• Методика вивчення галузевої структури господарства регіону. Методика комплексного дослідження, 100.88kb.
• Озвитку такі, як глобалізація, регіоналізація, формування «нової економіки», зумовлюють, 111.64kb.

1.2. Сутнісна характеристика конкурентоспроможності регіону


В сучасних умовах функціонування ринкової економіки все більш спостерігаються відмінності у рівнях розвитку регіонів держави, спричинені, з однієї сторони, несприятливими природно-кліматичними умовами, економіко-географічним положенням, історичними особливостями, а з іншої, – недосконалістю існуючої регіональної політики, яка повинна була б враховувати інтереси регіонів в контексті державних пріоритетів та створювати умови для ефективного використання наявних переваг регіонів як основи забезпечення та підвищення їх конкурентоспроможності.

На сьогодні науковцями розроблено ряд підходів щодо формування та реалізації регіональної політики підвищення конкурентоспроможності регіонів держави. Вагомий внесок у розвиток даної проблематики внесли такі науковці як Г.Азоєв, Л.Антонюк, В.Безугла, П.Бєлєнький, Я.Жаліло, Б.Кваснюк, М.Портер, А.Юданов,Ф.Фатхутдінов, О.Шнипко та ряд інших.

Однак дані підходи в основному спрямовані на застосування механізмів ліквідації диспропорцій регіонального розвитку шляхом перерозподілу ресурсів, надання дотацій, інвестицій тощо. Така ситуація не сприяє пошуку власних резервів, важелів стимулювання економічного розвитку, що призводить до нівелювання конкурентоспроможності як такої. Звичайно, між регіонами існують істотні відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку. Однак причиною є не лише різні географічні, історичні, соціально-економічні умови, а й ефективність використання пріоритетів за допомогою яких регіон може підвищити рівень розвитку. Такі пріоритети повинні забезпечити регіону конкурентні переваги у порівнянні з іншими. Кожен регіон забезпечуючи належний рівень розвитку економіки має прагнути створювати, підтримувати і розвивати конкурентні переваги, які дозволять сформувати конкурентне середовище регіонів держави. Регіон повинен стати повноправним суб’єктом економічних відносин із притаманними йому конкурентними перевагами, і як такий, що може змагатися за залучення інвестицій, висококваліфіковану робочу силу та інших ресурсів, забезпечуючи при цьому високий рівень конкурентоспроможності як всередині держави так і за її межами.

Підвищення конкурентоспроможності регіону має стати найважливішим пріоритетом державної політики, формування сприятливого внутрішньорегіонального та міжрегіонального конкурентного середовища. Це потребує, з одного боку, формування, а з іншого, – врахування конкурентного середовища із визначенням особливостей регіональної, і, відповідно, національної економік, умов виробництва і факторів, які можуть сприяти ефективній конкуренції [101].

В Україні політика забезпечення та підвищення конкурентоспроможності регіонів держави поки що не здобула відповідного наукового обґрунтування, належного організаційно-економічного та методичного забезпечення та розглядається фрагментарно.

Слід відмітити, що науковці, в основному, зосереджують свою увагу на конкурентоспроможності продукції, підприємства, галузі та національної економіки, не надаючи вагомого значення конкурентоспроможності регіону, як проміжної ланки до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки (рис.1.2).




Рис.1.2. Рівні конкурентоспроможності^*

* - розроблено дисертантом


Таким чином, досі конкурентоспроможність розглядалась переважно на двох рівнях: мікрорівні (конкурентоспроможність продукції, підприємства) та макрорівні (конкурентоспроможність національної економіки). Лише останнім часом важливими стали дослідження конкурентоспроможності регіонів, що зумовлено подальшим розвитком ринкової системи, необхідністю оцінки потенційних можливостей регіонів держави.

Регіон як своєрідна соціально-економічна система повинен посідати належне місце в конкурентній боротьбі країни та забезпеченні її сталого розвитку, оскільки його конкурентоспроможність визначається не лише наявністю внутрішніх ресурсів та переваг, але й здатністю їх реалізувати у зовнішньому середовищі. Однак, досліджуючи конкурентоспроможність регіону (мезорівень), важливо враховувати та поєднувати систему чинників (факторів), які визначають конкурентоспроможність об’єктів всередині регіону та на рівні держави з метою виявлення можливості їх використання у регіонах держави.

Кожен регіон України має свої специфічні особливості, які створюють конкурентні переваги в розвитку його економіки. Поруч із цим, у сьогоднішніх умовах господарювання кожен регіон держави веде боротьбу та змагається на ринку за обмежені природні ресурси, висококваліфіковану робочу силу, дешеві кредитні ресурси, вітчизняні та іноземні інвестиції, інформаційні ресурси та ін [92, с.174; 102; 110]. В цих умовах все більш актуальним стає завдання максимально раціонального і ефективного використання наявних конкурентних переваг кожного регіону та створення нових з метою його стійкого економічного розвитку і забезпечення на цій основі належного рівня людського розвитку.

Саме тому особливого значення набуває розробка механізму реалізації регіональної політики підвищення конкурентоспроможності регіонів держави як комплексу цілеспрямованих заходів, що виступає важливою умовою підвищення конкурентоспроможності національної економіки та зумовлює актуальність даного дослідження і вимагає продовження наукових пошуків розв’язання даної проблеми.

З метою пошуку шляхів підвищення конкурентоспроможності регіонів як необхідної умови підвищення національної конкурентоспроможності визначимось із економічним змістом поняття „конкурентоспроможність регіону”, в зв’язку з чим проаналізуємо методологічні підходи до його трактування. В наукових працях автори детально характеризують зміст поняття „конкурентоспроможність”, де, як вже зазначалось, об’єктами є продукція, підприємство, галузь, регіон та національна економіка. Узагальнюючи існуючі тлумачення змісту поняття „конкурентоспроможність” які досліджувались вченими щодо різних об’єктів, зважаючи на відсутність єдиної позиції щодо його розуміння, виділимо п’ять основних підходи. Їх характеристика зведена у табл.1.4.

Розглянемо зміст кожного із підходів.

В рамках першого підходу дослідженням змісту поняття конкурентоспроможності як факторів виробництва підприємства, галузі та національної економіки займались такі науковці як Д.Кісінг, А.Сміт, Е.Хекшер та Б.Олін, П.Самуельсон.

Дослідженнями змісту конкурентоспроможності як сукупності факторів виробництва, а саме моделі, що враховувала такий фактор як кваліфікацію робочої сили, займався американський економіст Д.Кісінг. Ідея його теорії зводилася до наступного: у виробництві беруть участь кваліфікована праця, некваліфікована праця і капітал [9, с.25; 39].

Так, висококваліфікована праця сприяє експорту товарів, для виробництва яких потрібен високий інтелектуальний потенціал. Недостатньо кваліфікована робоча сила призводить до експорту товарів, для виробництва яких достатня невисока кваліфікація [9, с.24].

А.Сміт вважав, що конкурентоспроможність галузі визначається максимально ефективним використанням факторів виробництва (робочої сили, землі, капіталу і природних ресурсів) – ринкові сили самі спрямовують ресурси країни в ті галузі, де вони можуть бути застосовані з максимальною ефективністю [40, с.7]. Е.Хекшер встановив, що міжнародний обмін випливає саме з відносного надлишку або відносної рідкісності факторів виробництва [9,с.24]. Кожна країна має тенденцію спеціалізуватися на тому виробництві, для якого співвідношення факторів виробництва, яке вона має, є найсприятливішим [6; 9, с.24].


Таблиця 1.4

Характеристика підходів до трактування поняття „конкурентоспроможність”^*

Підхід	Науковці	Об’єкт конкурентоспроможності	Визначення конкурентоспроможності	Визначальні характеристики
1	2	3	4	5
1-й підхід (фактори виробництва)	Д.Кісінг	(вырезано)	(вырезано)	(вырезано)
	А.Сміт	(вырезано) (вырезано)	(вырезано)	(вырезано)
	Е.Хекшер- Б.Олін		(вырезано)	(вырезано)
	О.Шнипко	(вырезано)	(вырезано)	(вырезано)
2-й підхід (конкурентні переваги)	Я.Жаліло, Я.Базилюк	(вырезано)	(вырезано)	(вырезано)
3-й підхід (ефективне використання ресурсів)	М.Портер	(вырезано)	(вырезано)	(вырезано)
	Ярош Антоній	Регіон	Створення таких структурних комбінацій, які уможливлять оптимальне використання ресурсів та їх комерціалізацію	Оптимальне використання ресурсів

Продовж. табл.1.4

1	2	3	4	5
4-й підхід (потенційні можливості)	С.Позняк	Продукція	Здатність повніше відповідати потребам покупців у порівнянні з аналогічними товарами, представленими на ринку	Здатність задовольняти потреби покупців
	World Competitiveness Yearbook	Підприємство	Реальна та потенційна можливість проектувати, виготовляти, збувати товари, які є більш привабливішими за товари конкурентів	Реальна і потенційна можливість об’єкта
	Ф.Фатхутдінов		Властивість об’єкта, що характеризується ступінню реального або потенційного задоволення ним конкретної потреби у порівнянні з аналогічними об’єктами	Реальне та потенційне задоволення потреби
	Дж.Кернс	Галузь	Сила, що впливає на відповідність цін витратам, результатом дії якої є певна ступінь концентрації виробництва продукції в одній неконкурентній галузі	Можливість концентрації виробництва продукції галузі
	П.Бєлєнький	(вырезано) (вырезано) (вырезано) (вырезано)	(вырезано)	Здатність забезпечити високий рівень життя
	В.Безугла		(вырезано)	Здатність управляти конкурентними перевагами
	Е.Брюна, А.Скопін		(вырезано)	Здатність забезпечувати ріст екон оміки регіону
	І.Єресько		(вырезано)	Можливість формувати конкурентні переваги
	А. Сєлєзньов		Обумовлений економічними, соціальними та ін. факторами стан регіону і окремих товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках	Можливість забезпечити стійкий стан економіки регіону

Продовж. табл.1.4

1	2	3	4	5
	Л.Антонюк	Національна економіка	Здатність країни займати та утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку при наявності потужного економічного потенціалу, який забезпечує динамічне зростання економіки на інноваційній основі; розвинутої системи ринкових інститутів; володінні значним інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами; здатністю гнучко реагувати на зміни світової кон’юнктури та, відповідно до цього, диверсифікувати своє виробництво, максимально забезпечуючи реалізацію національних інтересів заради безпеки економічної та високих стандартів життя населення	Здатність утримувати стійкі позиції
	А.Гальчинський, В.Геєць, А.Кінах, В.Семиноженко		(вырезано)	(вырезано)
	Б.Кваснюк		(вырезано)	(вырезано)
	А.С.Філіпченко, С.Я.Моринець, В.А.Вергун		(вырезано)	(вырезано)
5-й підхід (суперництво на ринку)	Л.Кобиляцький	Продукція	(вырезано)	(вырезано)
	Г.Азоєв	Підприємство	(вырезано)	(вырезано)
	Герчикова І.Н.		(вырезано)	(вырезано)
	А.Юданов		(вырезано)	(вырезано)

* - складено дисертантом на основі [5,9,15,40,41,42,43,44,45,47,48,49,50,51,53,54,55,56,57,92,94]

У 1933 р. учень Е.Хекшера Б.Олін у роботі „Міжрегіональна та міжнародна торгівля” уточнив цей аналіз формулюванням: міжнародний обмін є обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори [9,с.24]. Країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів – у цьому полягає суть теорії конкурентоспроможності Хекшера-Оліна [9,с.24].

В середині ХХ ст. (1948р.) американські економісти П.Самуельсон і В.Стопер удосконалили доведення теореми Хекшера-Оліна у вигляді теореми “вирівнювання цін на фактори виробництва”: у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції та повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами [8; 9, с.24].

У своїй праці О.С.Шнипко трактує конкурентоспроможність національної економіки як сукупність притаманних конкретній національній економіці факторів, здатних забезпечити пропозицію товарів і послуг, виготовлених за умов застосування новітніх технологій, вільного і справедливого ринку та зростаючих доходів населення [9, с.13].

Слід відмітити, що вищеописаний підхід до тлумачення категорії конкурентоспроможності як наявності конкурентних переваг у факторах виробництва є дещо одностороннім. Наявність конкурентних переваг являють собою сукупність характеристик об’єкта, які створюють переваги над конкурентами. Такими характеристиками можуть бути економічні, технічні, організаційні показники, які визначають розвиток того чи іншого об’єкта конкурентної боротьби. Проте, на нашу думку, конкурентні переваги у факторах виробництва фіксують сьогоднішній реальний стан об’єкта і ні в якому випадку не його потенційні можливості. Так, наприклад, якщо об’єктом дослідження є регіон, який має високий науковий та інноваційний потенціали, то можна говорити про переваги, проте, якщо це не дозволяє забезпечити високих економічних показників у порівнянні з конкурентами, то такі переваги не будуть конкурентними, вони лише створюють потенційні умови для їх формування та розвитку. Звідси випливає, по-перше, що конкурентна перевага обов’язково носить порівняльний характер, оскільки вона може бути оцінена лише шляхом порівняння характеристик, наявних у регіоні, а по-друге, слід продуктивно використовувати фактори виробництва з метою досягнення найбільшої ефективності.

В свою чергу Жаліло Я.А., Базилюк Я.Б. розглядають конкурентоспроможність національної економіки як економічну категорію, що характеризує стан суспільних відносин у державі щодо забезпечення умов стабільного підвищення ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової кон’юнктури та внутрішнього попиту на основі розкриття національних конкурентних переваг та досягнення кращих, ніж у конкурентів, соціально-економічних параметрів [41, с.13].

Представники третього підходу вважали, що конкурентоспроможність того чи іншого об’єкта визначається, перш за все, ефективністю використання ресурсів.

Так, на думку М.Портера, конкурентоспроможність як явище макроекономічне ні в якому випадку не може визначатись такими факторами як курсом валюти, процентними ставками, наявністю великої кількості дешевої робочої сили, надлишковими природними ресурсами, політикою держави [15, с.21]. Він вважав, що концепція конкурентоспроможності може ґрунтуватись на продуктивності використання ресурсів. Ріст рівня життя в державі напряму залежить від можливостей досягати продуктивного використання ресурсів. Постійне підвищення продуктивності економіки означає безперервний її ріст. Підприємства повинні постійно підвищувати продуктивність існуючих галузей, підвищуючи якість продукції [15, с. 24]. Поруч із цим М.Портер сформулював ідею внутрішнього благополуччя регіону, яке, на його думку, знаходиться у великій залежності від продуктивності праці у галузях спеціалізації, що властиві регіону. Важливими передумовами підвищення регіональної конкуренції він вважає наявність високих технологій, якість сфери послуг, підтримуючу діяльність уряду [15, 264]. Таким чином, він зосереджував увагу на розгляді конкурентних переваг як системи, якими були фактори виробництва та їх продуктивне використання.

(вырезано) Поруч із цим, на нашу думку, дослідження конкурентоспроможності повинні ґрунтуватися не лише на досягнутому рівні використання ресурсів, а виходити з наявних можливостей певного об’єкта.

В зв’язку з цим четвертий підхід об’єднує визначення конкуренто-спроможності в працях С.Позняк, Ф.Фатхутдінова, Дж.Кернса, В.Безугли, Є.Брюна, А.Скопіна, І.Єреська, А.Сєлєзньова, Л.Антонюк, А.Гальчинського, В.Гейця, А.Кінаха, В.Семиножепнка, Б.Кваснюка, А.Філіпченко, С.Моринця, В.Вергун., які в основу даного поняття закладали потенційні можливості об’єкта досліджень.

На думку С.В.Позняка, конкурентоспроможність продукції відбиває її здатність повніше відповідати потребам покупців у порівнянні з аналогічними товарами, представленими на ринку. Поруч із цим конкурентоспроможність товару визначається гарантійним і післяпродажним сервісом, рекламою, іміджем виробника [43, с.77].

Інститут менеджменту і розвитку розглядає конкурентоспроможність як реальну та потенційну можливість об’єкта за існуючих умов проектувати, виготовляти, збувати товари, які за ціновими й неціновими характеристиками привабливіші для споживачів, ніж товари їх конкурентів [44]. Фатхутдінов Ф. розглядає конкурентоспроможність як властивість об’єкта, що характеризується ступінню реального або потенційного задоволення ним конкретної потреби у порівнянні з аналогічними об’єктами, які представлені на даному ринку [45, с.23].

Дослідження проблем галузевої конкуренції розвивав К.Маркс. Він вважав, що галузева конкуренція встановлює однакову ринкову вартість і ринкову ціну з різних індивідуальних вартостей товару в одній сфері виробництва [46, с.197-211].

Вважаємо, що конкурентоспроможність галузі синтезує в собі поняття конкурентоспроможності продукції та конкурентоспроможності підприємства і представляє сукупність конкурентних переваг у технічних, економічних і організаційних умовах для створення, виробництва й збуту продукції підприємствами шляхом ефективного використання ресурсів з метою задоволення потреб споживачів [112]. Такими конкурентними перевагами можуть бути добре розвинута галузева структура, налагоджена науково-дослідна та прогресивна науково-виробнича, матеріально-технічна база, ефективне науково-технічне, науково-виробниче, матеріально-технічне співробітництво як всередині галузі, так і з іншими галузями. Тому конкурентоспроможність галузі забезпечують переваги у факторах виробництва шляхом ефективного використання ресурсів для задоволення потреб особистості.

Безугла В.О. трактує конкурентоспроможність регіону як здатність кожної регіональної системи до управління своїми конкурентними перевагами, раціонального і ефективного розміщення продуктивних сил з метою забезпечення стійкого фінансового і економічного становища, одержання максимальної вигоди, задоволення об’єктивних і суб’єктивних потреб за умов самостійності та самофінансування у межах чинного законодавства [47, с.64-68].

З числа іноземних науковців конкурентоспроможність регіону розглядають Сєлєзньов А.З., Брюна Е., Скопін А.Ю.

Брюна Е., Скопін А.Ю. розглядають конкурентоспроможність регіону як здатність регіональної економіки забезпечити ріст благополуччя населення регіону в умовах відкритої економіки [48, с.228].

Єресько І. трактує конкурентоспроможність регіону як наявну можливість на регіональному рівні оволодівати факторами регіонального розвитку та формувати джерела конкурентних переваг, що забезпечує економічне зростання регіону та підвищення рівня і якості життя його населення [49, с.23].

Сєлєзньов А.З. трактує конкурентоспроможність регіону як обумовлений економічними, соціальними, політичними та іншими факторами стан регіону і його окремих товаровиробників на внутрішньому та зовнішньому ринках, який представлений індикаторами (показниками), що адекватно характеризують такий стан та його динаміку [50, с.30].

У науковій літературі поняття “конкурентоспроможність національної економіки” як потенційних можливостей розглядається неоднозначно. Так, наприклад, конкурентоспроможність національної економіки розглядають як здатність держави розробляти та виготовляти товари і послуги або вищої якості, або ж за цінами, значно нижчими порівняно з конкурентами [51, с.72]. Або, у більш широкому аспекті, конкурентоспроможність національної економіки - ­це здатність господарства забезпечити збалансованість своїх зовнішніх пропорцій та уникати тих обмежень, що зумовлюються зовнішньоекономічною сферою, і як здатність країни самовідтворювати поліпшення своїх світогосподарських зв’язків [51, с.72].

У монографії Л.Л.Антонюк дається визначення конкурентоспроможності національної економіки як здатності країни займати та утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку при наявності потужного економічного потенціалу, який забезпечує динамічне зростання економіки на інноваційній основі; як розвинутої системи ринкових інститутів; володіння значним інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами; здатності гнучко реагувати на зміни світової кон’юнктури та, відповідно до цього, диверсифікувати своє виробництво, максимально забезпечуючи реалізацію національних інтересів заради безпеки економічної та високих стандартів життя населення [5, с.33].

А.Гальчинський, В.Геєць, А.Кінах, В.Семиноженко в свою чергу трактують конкурентоспроможність національної економіки як здатність національної економіки робити і споживати товари і послуги в умовах конкуренції з товарами і послугами, виробленими в інших країнах, при цьому результатом конкуренції повинно бути зростання рівня життя населення при дотриманні міжнародних екологічних стандартів [52, с.109].

Кваснюк Б.Є. тлумачить конкурентоспроможність національної економіки як концентрований вираз економічних, науково-технічних, виробничих, організаційно-управлінських, маркетингових та інших можливостей, які реалізуються в товарах і послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними зарубіжним товарам і послугам як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках [53, с.98].

Погоджуємось із точкою зору науковців щодо розгляду поняття конкурентоспроможності як потенційних можливостей об’єкта дослідження. Так, кожен регіон держави має ті чи інші можливості у формуванні конкурентних переваг та забезпеченні його конкурентоспроможності. Проте це в свою чергу вимагає розробки виваженого механізму щодо реалізації цих можливостей, оскільки невикористання в повній мірі їх призведе до зниження конкурентоспроможності регіонів держави.

До п’ятого підходу віднесемо трактування змісту поняття конкурентоспроможності як суперництво на ринку.

Кобиляцький Л. під конкурентоспроможністю продукції розуміє рівень її економічних, технічних і експлуатаційних параметрів, які дозволяють витримати суперництво з іншими аналогічними товарами на ринку [40, с.22]. Рівень конкурентоспроможності продукції свідчить про доцільність її виробництва та можливості вигідного продажу.

Вважається, що конкурентоспроможність підприємства визначається досягнутим рівнем конкурентоспроможності продукції (чим вищим є рівень конкурентоспроможності продукції, тим вищий рівень конкурентоспроможності підприємства). Так, наприклад, Герчикова І.Н. розглядає конкурентоспроможність підприємства як комплекс показників, які визначають його становище на ринку. Цей комплекс може містити характеристики товару, які визначаються сферою виробництва, і чинники, які формують вцілому економічні умови виробництва та збуту товарів підприємства [54, с.47]. Однак, на нашу думку, такий підхід є дещо суб’єктивним, оскільки забезпечення конкурентоспроможності підприємства вимагає налагодженої роботи всіх його структурних підрозділів та посадових осіб щодо створення конкурентних переваг у фінансовій, маркетинговій, виробничій, соціальній, науково-дослідній та ін. сферах. Тому вважаємо, що конкурентоспроможність підприємства - це здатність забезпечити конкурентні переваги у фінансовій, виробничій, соціальній, науково-дослідній та іншій діяльності, в результаті чого випускається конкурентоспроможна продукція в умовах обмеженості у ресурсах та часі для задоволення потреб споживачів.

На думку А.Юданова, конкуренція – це боротьба за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, яку вони ведуть на доступних сегментах ринку [55, с.8]. Г.Азоєв під конкурентоспроможністю розуміє суперництво між окремими юридичними або фізичними особами [56,с.32].

На нашу думку, така ознака конкурентоспроможності як суперництво на ринку є необхідністю, оскільки вона підвищує ефективність використання ресурсів [113; 116]. Адже саме в процесі суперництва кожен учасник конкурентної боротьби намагається забезпечити ріст благополуччя, що є необхідною умовою конкурентоспроможності. Суперництво на ринку за одержання доходу створює кожному регіону України сприятливі умови для їх фінансової самостійності та можливості забезпечення стійкого економічного розвитку.

Поруч із цим вважаємо, що в основі категорії “конкурентоспроможність” повинна стояти людина як найвища цінність суспільства. Змагаючись на ринку шляхом ефективного використання ресурсів та створюючи конкурентні переваги, маючи потенційні можливості, кожен суб’єкт конкурентної боротьби повинен прагнути до задоволення потреб населення, забезпечення достатньо високого та зростаючого рівня життя своїм мешканцям. Тобто слід формувати такі конкурентні переваги регіону, які сприятимуть підвищенню життєвого рівня населення, що дозволить забезпечити та наростити його конкурентоспроможність. Розуміння того, що люди і їх розвиток є найважливішою сферою суспільного розвитку, почало набувати все більшого розповсюдження і поступово матеріалізуватися у відповідних програмах розвитку [57, с.16; 93]. Так, щоб забезпечити зростання середньої тривалості життя, необхідно поліпшити добробут людини, тобто забезпечити її роботою, створити сприятливі умови для праці тощо [57, с.16]. Тому вважаємо, що регіон чи держава вцілому не буде конкурентоспроможною, якщо не буде забезпечений належний рівень людського розвитку. Це може передбачати зайнятість населення, високий рівень доходів, сприятливу екологічну ситуацію у регіоні чи державі, належну систему соціального захисту та здоров’я населення та ін.

Синтезуючи вищерозглянуті ознаки, поняття „конкурентоспроможність” можна розглядати в площині 5-ти векторного простору:

- фактори виробництва;

- конкурентні переваги;

- продуктивність використання ресурсів;

- можливості об’єкта конкурентної боротьби;

- суперництво на ринку.

(вырезано) Таким чином, зважаючи на вищерозглянуті підходи, визначальні характеристики, які їх формують, під конкурентоспроможністю регіону будемо розуміти можливості регіону забезпечити конкурентні переваги у продуктивному використанні ресурсів та благ задля підвищення людського розвитку не порушуючи економічної безпеки інших регіонів та країни в цілому шляхом суперництва.

У зв’язку з цим, дослідження питань підвищення конкурентоспроможності регіонів держави набувають особливої ваги, оскільки регіони держави знаходячись у конкуренції між собою за ресурси та блага, формують конкурентне середовище всередині країни, що в свою чергу, потребує виважених підходів до дослідження особливостей його формування та розвитку.