Geum.ru

Теоретико-методологічні основи підвищення конкурентоспроможності регіону генеза розвитку теорій конкуренції та їх значення у підвищенні конкурентоспроможності регіону

Вид материалаДокументы

Содержание


Етапи розвитку конкуренції
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7


* - складено дисертантом на основі [1,2,3,4,6,7,8,9,10,11,12,13,14,16,17,18,19,20,21,22,23,24,25,26,39,43, 91,93,95,96,97]

Теорія меркантилізму виникла в кінці ХVІ ст.-поч.ХVІІ ст., суть якої полягала у тому, що основою багатства країни є наявність у ній золота. Основним внеском цієї економічної концепції вважається, по-перше, надання особливої ролі міжніродній торгівлі для економічного зростання та розробки

конкретної моделі її розвитку; по-друге, вперше було розкрито суть поняття „платіжного балансу” [1, с.10].

Меркантилізм розглядається в двох взаємопов’язаних площинах: сукупність специфічних поглядів і економічна політика, що спирається на них в період переходу країн Європи від простого до розвиненого товарного виробництва. При цьому слід формувати умови, необхідні для підприємницького розвитку виробництва, тобто відокремлення безпосередніх товаровиробників від засобів виробництва, зосередження значного багатства в руках небагатьох [2, с.696].

Представники цієї теорії конкуренції Т.Мен, А.Монкретьєн, Е.Міссельден та ін., вважали, що сутність та значення меркантилізму найповніше розкриваються через його принципи, такі як ототожнення багатства з грошима; досягнення активного торгового балансу: заохочення вивезення готових виробів та дешевої сировини, напівфабрикатів; заохочення розвитку національної промисловості.

Звичайно, в умовах інтеграції економіки держави та її регіонів у міжнародний економічний простір, інтеграції у Європейський Союз вагомого значення набувають питання, пов’язані із розвитком міжнародної торгівлі та зовнішньоекономічною відкритістю. Слід обрати виважений шлях інтеграції у світове господарство шляхом розробки відповідної стратегії, яка повинна враховувати можливості країни, досягнутий рівень включення у міжнародне співробітництво, щоб забезпечити економічне зростання та підвищення національної конкурентоспроможності. Зовнішньоекономічна відкритість регіонів держави повинна забезпечити їх інтеграцію у єдиному економічному, політичному, соціальному інформаційному просторі держави. У міжнародному економічному просторі найбільш успішними будуть ті регіони, які мають достатній та безпечний рівень зовнішньоекономічної відкритості, інтегруються у міжнародний економічний простір, що свідчить про можливість забезпечення високого рівня конкурентоспроможності регіону через максимальне використання конкурентних переваг у міжнародному поділі праці. Однак, слід пам’ятати про те, що досвід західноєвропейської інтеграції свідчить про те, що основи цих процесів закладаються на рівні регіонів держави. В зв’язку з цим, вибору стратегії інтеграції України у ЄС повинна передувати розробка регіональної стратегії та політики підвищення конкурентоспроможності регіонів країни.

В продовження розвитку теорії меркантилізму представники класичної школи А.Сміт, Д.Рікардо розвинули теорію абсолютних та відносних переваг. А.Сміт у роботі „Дослідження про природу та причини багатства народів” обґрунтував політику вільної конкуренції та вперше ввів поняття „поділ праці”. Суть теорії абсолютних переваг полягає в тому, що добробут націй залежить не стільки від кількості накопиченого ними золота, скільки від їхньої здатності виробляти кінцеві товари і послуги. Тому основне завдання полягає в розвитку виробництва за рахунок поділу праці і його кооперації.

А.Сміт вважав, що якщо одна нація має абсолютні переваги у виробництві певного товару, а інша – іншого, то кожна може спеціалізуватися на виробництві та торгівлі того товару, витрати виробництва якого найменші [3, с.16].

Поруч із цим, використання даної теорії конкуренції є обмеженим, оскільки була зосереджена увага на розгляді праці як єдиного фактора виробництва; торгівлі, де беруть участь лише дві країни, що торгують лише двома товарами та відсутність державного регулювання конкуренції.

В продовження ідей А.Сміта, Д.Рікардо у роботі „Начало політичної економії та оподаткування” (1817р.) побудував теоретичну модель досконалої конкуренції. Згідно цієї теорії існує три види співвідношень витрат виробництва однотипних товарів у різних країнах: рівні, абсолютні та порівняльні [4]. Відповідно, можна виділити і три типи переваг щодо забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

Д.Рікардо вважав, що для будь-яких двох країн і для будь-яких двох товарів порівняльна перевага залежить лише від співвідношення продуктивності праці в кожній країні.

Таким чином, Д.Рікардо зосереджував увагу на розгляді одного фактора виробництва – праці, нівелюючи свою увагу на інших. Адже для виробництва товарів потрібно залучати і інші фактори виробництва, такі як капітал, основні засоби тощо. Поруч із цим, слід враховувати потенційні можливості країн, що беруть участь у товарообміні, оскільки вони можуть змінюватись залежно від того, який вид товару буде вироблятись та експортуватись, тобто які витрати понесе країна на його виробництво порівняно з іншими.

Однак, розвиток теорій абсолютних та порівняльних переваг вносить вагомий внесок у дослідження питань підвищення конкурентоспроможності регіонів держави. Так, регіони держави повинні спеціалізуватися на тих видах виробництва та видах економічної діяльності вцілому, для здійснення яких вони мають абсолютні чи порівняльні переваги порівняно один з одним. Поруч із цим, вони можуть одержати переваги за рахунок менших витрат на виробництво тих чи інших товарів, вивозити їх за межі регіону, ввозячи ті товари, які вони здатні виробляти, але менш ефективно ніж інші.

Розвитком теорії порівняльних переваг стала теорія взаємного попиту Дж.Мілля, яка вводить поняття інтернаціональної вартості. У своїй роботі „Принципи політичної економії” він обґрунтував конкурентні переваги країн у експорті певного товару зростанням попиту на певний товар на зарубіжних ринках навіть за умов відсутності порівняльних переваг на цей товар [5, с.9]. Він вважав, що якщо країна, яка виробляє ту чи іншу продукцію має високий попит на неї кордоном, то вона відповідно може його експортувати за інтернаціональною ціною [5, с.9]. Серед факторів виробництва пріоритетного значення він надавав капіталу, який через заощадження та інвестиції здійснює необмежений вплив на зростання виробництва та посилення можливостей його конкурентних переваг [5, с.9].

Однак, на відміну від теорій абсолютних та порівняльних переваг він вважав, що з метою забезпечення конкурентоспроможності національних галузей економіки потрібне відповідне державне регулювання. Активна роль держави в умовах ринку полягає у створенні, підтримці і захисті необхідних економічних, політичних, правових і соціальних умов розвитку конкуренції між регіонами країни.

Отже, закони міжнародної конкуренції за Дж.Міллем зводяться, в основному до таких положень. По-перше, природне прагнення до міжнародної виробничої спеціалізації призводить до встановлення рівноваги у вигодах, які дає ця спеціалізація; по-друге, умови повної чи часткової спеціалізації визначаються нерівністю у доходах, отримуваних від виробництва.

Таким чином, на відміну від вищерозглянутих теорій конкуренції, теорія за Міллем дозволяє врахувати більш широкий спектр факторів виробництва, зокрема праці, капіталу, природних ресурсів та необхідність державного регулювання процесів конкуренції між країнами. Дана теорія конкуренції передбачала захист регіонів держави від іноземної конкуренції шляхом використання таких інструментів регулювання як імпортні тарифи. Використання теорії взаємного попиту дає змогу регіонам держави отримати конкурентні переваги у вигляді додаткового капіталу за рахунок експорту товарів за більш високими цінами, що обумовлено зростанням попиту на такий товар на іноземних ринках.

Прорив у теорії міжнародної торгівлі був зроблений у 20-х роках ХХ ст. економістами-неокласиками Е.Хекшером та його учнем Б.Оліном. В свою чергу, Е.Хекшер заклав основу теорії конкуренції на основі співвідношення факторів виробництва у статті „Вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів” [1, с.15, 9]. Він встановив, що кожна країна має тенденцію спеціалізуватися на тому виробництві, для якого співвідношення факторів виробництва, яке вона має, є найсприятливішим [6, 9, с.24]. У 1933 р. Учень Е.Хекшера Б.Олін у роботі „Міжрегіональна та міжнародна торгівля” уточнив цей аналіз формулюванням: міжнародний обмін є обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори [7, 9, с.24]. Країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів [7, 9, с.24]. Таким чином, теорія Хекшера-Оліна пропонує модель торгівлі шляхом порівняльної забезпеченості країн факторами виробництва.

(вырезано) В теорії П.Самуельсона та В.Столпера, зовнішня торгівля розглядалася не просто як взаємовигідний обмін, але і як засіб, що дозволяє скоротити розрив між країнами в рівні розвитку [8, 9, с.24; 10].

Однак, експортуючи товар в іншу країну ціни на продукцію будуть диференціюватись залежно від ведення країною тієї чи іншої політики щодо регулювання конкурентних відносин між країнами. Так, держава може застосовувати імпортні чи експортні тарифи, субсидії з однією країною, в той же час звільняючи від оподаткування товари з інших країн. З іншої сторони, між країнами та між її регіонами в силу ряду обставин (інтенсивність використання факторів виробництва, методи управління, базові умови розвитку) завжди буде спостерігатись деякий рівень асиметрії у рівнях конкурентоспроможності. Таким чином, між регіонами різних держав виникає конкуренція за фактори виробництва та їх ефективне використання.

В продовження досліджень теорій конкуренції Хекшера-Оліна, Самуельсона було розроблено теорію міжгалузевого аналізу В.Леонтьєвим. Для дослідження структури зовнішньої торгівлі він застосував метод „витрати-випуск” [9, с.24]. Отримані результати увійшли в теорію зовнішньої торгівлі як „парадокс Леонтьєва” [9, с.24; 11]. Він вважав, що економічні процеси безглузді, якщо їх неможливо спостерігати і виміряти. В зв’язку з цим, він для кожної галузі промисловості розрахував витрати капіталу і праці на одиницю товару, причому не обмежувався лише готовою продукцією, а і робив відповідні розрахунки для проміжних галузей.

Погоджуємось із думкою науковця щодо здійснення розрахунків рівня використання факторів виробництва, оскільки пошуку напрямів підвищення конкурентоспроможності країни та її регіонів повинна передувати кількісна оцінка рівня їх конкурентоспроможності. Така оцінка повинна передбачати рівень конкурентних переваг регіону, можливість здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, в основу вищерозглянутих теорій конкуренції було покладено цінову конкуренцію, яка відображала різний рівень цін на фактори виробництва та продукцію та їх порівняльність між країнами.

Новий напрям досліджень у розвитку теорій на основі конкурентного ринку утворився з виходом праць А.Курно, Е.Чемберліна, Дж.Робінсон, Й.Шумпетера, М.Портера, М.Познера та ін.

Так, французький економіст та математик А.Курно у праці “Дослідження математичних принципів теорії багатства” (1838 р.), розглянув теорію олігополістичної конкуренції та дослідження монополії як випадкового явища.

Дж.Робінсон узагальнила дискусії про характер ціноутворення за умов монополії і виникнення нових форм конкуренції [5, с.13; 12]. Ця робота була зумовлена необхідністю переосмислити дію ринокового механізму з врахуванням значення таких факторів, як обмежена кількість продавців, диференціація продукції, витрати збуту, та з врахуванням значення взаємодії продавців на ринку, нецінових форм конкуренції тощо [5, с.13]. Новаторство Робінсон полягало у тому, що цей процес розглядався нею за ситуації, що кожний товаровиробник виступає як монопольний власник свого власного продукту [5, с.13].

Слід відмітити, що при наявності монополії такий елемент конкурентоспроможності як суперництво втрачає своє значення, так як на ринку просто не існує конкурентів. Монополія за часів командно-адміністративної системи призвела до значних диспропорцій у територіальній структурі економіки, то при переході на ринкові засади господарювання у регіонах держави створились різні стартові умови для їх функціонування. Поруч із цим, розпад єдиного народногосподарського комплексу СРСР призвів до розриву зв’язків, які сформувались протягом десятиліть в умовах монопольного існування і до необхідності встановлення нових міжрегіональних зв’язків, які передбачали нівелювання цим монопольним становищем і супроводжувалося економічною кризою, яка вразила економіку регіонів у різному ступені і по-різному відбилась на соціально-економічному стані окремих регіонів [266].

У своїй праці “Теорія монополістичної конкуренції” (1933р.) Е.Чемберлін виходив з того, що у практичному житті рідко зустрічаються ситуації досконалої конкуренції і абсолютної монополії. В умовах реальної економічної дійсності існує діалектична єдність цих двох начал [13, с.16 ].

При наявності досконалої чи монополістичної конкуренції суперництво є головним елементом ринку. В цих умовах регіони можуть вільно конкурувати між собою, вільно входити на ринок та виходити з нього. Такі види конкуренції створюють регіонам усі необхідні передумови для їх саморозвитку та самовдосконалення. При цьому держава повинна регулювати конкурентоспроможність регіонів з допомогою застосування різних інструментів для уникнення значних диспропорцій у їх розвитку. Державне регулювання повинне здійснюватись в напряму пошуку орієнтирів, керуючись якими регіон може максимально використовувати наявні йому переваги, не загрожуючи економічній безпеці інших регіонів та цілісності держави в цілому.

Вагомий внесок у дослідження теорії конкуренції вніс Й.Шумпетер. Він вважав, що ефективна конкуренція можлива лише в умовах динамічної економіки. Нововведення відкривають можливості змінювати не лише технологію і продукцію, а й саме економічне середовище, впливаючи на склад і взаємовідносини виробників, структуру попиту, умови формування витрат і цін. В даному випадку “ефективною конкуренцією” слід вважати динамічну конкуренцію, що стимулюється намаганням отримати надприбутки за рахунок переваг у витратах і якості продукту [14]. Шумпетер акцентував увагу на здатності реалізовувати довгострокові інвестиційні проекти, використовувати переваги, що викликані нововведеннями. Таким чином, він розробив механізм, який суттєво відрізняється від механізму цінової конкуренції.

Вважаємо, що визначальною конкурентною перевагою регіонів держави є інновації, оскільки ефективне використання інноваційних ресурсів дозволяє випускати та реалізовувати конкурентоспроможну продукцію та виходити на міжнародний ринок наукомістких виробництв.

Найбільш вагомими досягненнями у розвитку конкуренції є теорія конкурентної переваги М.Портера. В основу конкурентної переваги він заклав продуктивність використання ресурсів. Поруч із цим, він розглянув ромб національної конкурентоспроможності, який складається із таких детермінант як [15, с.155; 95]:
  • параметри факторів виробництва;
  • параметри попиту на товари та послуги;
  • стратегія фірм, їх структура та суперництво;
  • родинні та підтримуючі галузі.

Поруч із цим, важливу роль у своїх дослідженнях він приділяє побудові кластерів конкурентоспроможних галузей, що є особливо актуальним в ринкових умовах господарювання, де кожна із держав та її регіонів прагне забезпечити належний рівень конкурентоспроможності. Він розглянув моделі національних конкурентних переваг різних країн світу, в результаті чого виявив стадії розвитку конкуренції для кожної із них та перспективи розвитку. Він доводить, що немає жодної країни, яка б була конкурентоспроможною у всіх напрямах діяльності і мали б на всі часи гарантовані конкурентні переваги над іншими [16, 227].

Досить відомою є теорія технологічного прориву, яку розробив англійський економіст М.Познер [17]. Згідно з його концепцією торгівля між країнами може бути викликана технологічними змінами, що виникають у якійсь галузі в одній із країн [9, с.27]. Ця країна набуває відносних переваг, оскільки нова технологія дозволяє виробляти товари з меншими витратами [9, с.27]. В результаті технічних нововведень утворюється технологічний розрив між країнами, що мають ці нововведення, і країнами, які їх не мають [9, с.27]. Після того, як нововведення скопійовано, вважає М.Познер, причин для зовнішньої конкуренції з боку певного товару більше немає [9, с.27]. Для пояснення постійно існуючої конкуренції він використовує поняття „потік нововедень”, який виникає згодом у різних країнах та різних галузях [9, с.27].

Такии чином, А.Курно, Е.Чемберлін, Дж.Робінсон, Й.Шумпетер, М.Познер розглядали теорію конкурентного ринку, в результаті чого було виділено різні типи ринків: монополію, олігополію, монополістичну та чисту конкуренцію.

Зважаючи на вищерозглянуті теорії конкуренції, що побудовані на основі конкурентного ринку, на нашу думку, конкурентні відносини регіонів держави знаходяться в стані олігополії. Це підтверджується тим фактом, що в Україні домінуюче положення займають в основному східні регіони (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська області), які володіють найбільшим інноваційним, людським та фінансовим потенціалами. Вони налагоджують зв’язки не лише всередині держави але й за кордоном, конкуруючи таким чином один з одним і прискорюючи соціально-економічний розвиток. Вони витісняють інші регіони держави у ринковому просторі, що змушує їх у свою чергу здійснювати пошук потенційних можливостей розвитку та діяти відповідно до вимог ринкового середовища. Вважаємо, що кожен регіон України має специфічні особливості розвитку, які здатні забезпечити потенційні можливості для конкурентної боротьби і вийти на рівень добросовісної конкуренції, перевагами якої є постійний пошук конкурентних переваг, конкурентна боротьба з метою забезпечення високого рівня людського розвитку, продуктивне використання ресурсів, в результаті чого сформується ефективне конкурентне середовище регіонів держави.

Третій підхід до досліджень генези теорій конкуренції передбачає конкуренцію на основі інновацій. Представники цього підходу (Д.Белл, К.Акамацу, П.Баклі, М.Кассон, Дж.Даннінг, Р.Нарул, Й.Бехер, Ф.Горніг, І.Юзвишин, В.Горбатов, А.Тихомиров, Б.Івченко, Г.Хемел, К.Прахалд) вважали, що підвищити конкурентоспроможність можна за рахунок нарощення конкурентних переваг у інноваціях.

Так, фундатор ідеї постіндустріального суспільства Д.Белл виділяє новації, що лежать в основі третьої технологічної революції: програмне забезпечення, перетворення інформації у цифрову форму, фотоніка [18, с.10]. Постіндустріальне суспільство –це „новий принцип соціально-технологічної організації і новий спосіб життя, що витісняє індустріальну систему” з такими характерними рисами як гуманізація технологічного прогресу, екологізація технологічного прогресу, глобалізація науково-технологічного прогресу [18, 19, 20].

Місце країни в геополітичній конкуренції в ХХІ ст. визначає освіта і здоров’я населення, розвиток науки, можливості інформаційного середовища, розвиток ключових виробничо-технологічних систем новітнього технологічного укладу, здатність господарського механізму генерувати високу інноваційнй активність [18, с.11].

Таким чином, в основу даної теорії закладено знання та інформацію, як конкурентні переваги країни у міжнародному поділі праці. Посилення цих конкурентних переваг дозволить покращити якісні та кількісні параметри розвитку економіки держави, забезпечити її інноваційність. Однак, слід пам’ятати про те, що різні види економічної діяльності країни мають різні темпи впровадження інновацій. Тобто інноваційність розвитку одних видів діяльності може супроводжуватись повільним науково-технічним прогресом у інших. Зважаючи на це, слід нарощувати конкурентні переваги у інноваційності таким чином, щоб не завдавати шкоди іншим видам економічної діяльності.

Забезпечити інноваційність розвитку можна шляхом інвестування розвитку тих чи інших видів економічної діяльності. Обґрунтування вигідності інвестування інноваційного розвитку економіки держави знайшло відображення у теорії інтерналізації П.Баклі, М.Кассона, Дж.Даннінга, Р.Нарула. Дана теорія проявляється в об’єднанні технологій, ноу-хау всередині компанії та їх внутрішньою організацією, яка відображає ієрархічну організацію бізнес-функцій [18, с.30]. Основне припущення П.Баклі та М.Кассона відноситься до трансакційних витрат, які варто враховувати при використанні теорії інтерналізації для ТНК [21]. Поруч із цим, вони обґрунтували роль прямих іноземних інвестицій в інноваційному розвитку країни. Було доведено, що ефективний обмін технологіями, а також результати застосування новітніх форм менеджменту створюють переваги володіння власністю під впливом притоку прямих іноземних інвестицій.

В продовження цієї теорії було розроблено теорію інвестиційного розвитку Дж.Даннінга і Р.Нарула [22]. Ця теорія розглядає залежність між експортом і імпортом прямих іноземних інвестицій від рівня економічного розвитку країни щодо держав іншого світу. Науковці виділили п’ять фаз інвестиційного розвитку: 1-3 фази характеризують низькі припливи і відтоки інвестицій, низьку частку ВВП у розрахунку на душу населення; на 2-3 фазі відбувається розвиток капіталомістких галузей; на 4-5 фазах держава перетворюється в експортера інвестицій. Таким чином, дана теорія дозволяє розглянути різні цикли економічного розвитку країни, відповідно для яких характерні різні фази інвестиційного зростання.

Новою теорією конкуренції є теорія інформаційної економіки, основоположником якої є І.Юзвишин. У своїй праці він зазначав, що на основі інформаційної математики, інформатизації, комп’ютерів інформаціологічна економіка як наука сьогодні займає у світі одне із перших місць серед фундаментальних і соціальних наук [23]. Основою і змістом інформаціологічної економіки як науки є інформаційна економіка, що включає інформаційну математику, а також застосування нових технологій, інновацій, інформаційних нововведень в економічній науці [24, с.476]. Погоджуємось з точкою зору науковців, що підвищити конкурентоспроможність економіки держави можна за рахунок використання інформаційних технологій, що стане підґрунтям для її інноваційного розвитку.

Новаторську концепцію розвитку бізнесу з орієнтацією на майбутнє запропонували Г.Хемел та К.Прахалад [25]. Вони відзначали, що галузевих гігантів, які здавалися непорушними, перемагають компанії, що відстають від них за фінансовими можливостями, але мають незначні переваги у якості продукції або ефективності виробництва, де перспективність фірми визначається першістю не на сьогоднішніх, а на майбутніх ринках. Вони назвали це інтелектуальним лідерством. Такі ринки ще не існують, але їх необхідно уявляти собі вже зараз і прагнути до їх формування, на що може знадобитися декілька років [26, с.36]. Таким чином, ідея їхньої теорії полягала у орієнтації на майбутнє, передбачення ринку майбутнього. Це дозволить спрогнозувати на розвитку та нарощенні яких конкурентних переваг слід зосередити увагу для одержання лідерства на ринку.

Досить вагомий внесок у нове розуміння регіональної конкуренції внесли відомі англійські фахівці з економічної теорії М.Тітінг та Дж.Логлін, які розробили концепцію конкурентного регіоналізму [27, 28, с.69]. Продовженнями досліджень конкурентного регіоналізму займається Писаренко С.М., яка зазначає, що конкурентний регіоналізм – ­це складова інтеграційних процесів. Так, внутрішні регіони в умовах відкритості економіки можуть бути ідентифікованими на двох рівнях: державному та місцевому. Поруч із цим, відмічено, що центральне місце в концепції конкурентного регіоналізму, повинно належати питанню про те, які умови необхідно створити у регіоні для того, щоб підвищити його конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Однак, при цьому, слід враховувати мобільність факторів виробництва, як однієї із умов конкуренції між регіонами [28, с.72].

При цьому, результатом реалізації конкурентних переваг регіону має стати забезпечення високого рівня його людського розвитку, інтеграції регіонів всередині держави і міжнародному просторі та безпечний розвиток інших регіонів держави.

Таким чином, розглянуті теорії конкуренції дають змогу виділити такі основні їх характеристики:
  • наявність конкурентних переваг у факторах виробництва;
  • формування конкурентного середовища як всередині країни так за її межами;
  • інноваційна модель розвитку економіки регіонів держави;
  • стратегічна орієнтація.

Слід відмітити, що з розвитком теорій конкуренції удосконалювався і сам механізм ведення конкурентної боротьби між країнами та підприємствами зокрема. На зміну ціновій конкуренції приходили інші більш досконалі форми конкуренції, які ґрунтувались на інвестиціях, інноваціях, кластерах тощо. Тобто відбувався еволюційний перехід з однієї форми конкуренції в іншу, який обумовив різні етапи конкуренції (табл.1.2).

Таким чином, виділено чотири етапи розвитку конкуренції: 1-й етап – конкуренція на основі факторів виробництва; 2-й етап – конкуренція на основі інвестицій; 3-й етап – конкуренція на основі нововведень; 4-й етап – конкуренція на основі багатства. На перших трьох етапах відбувається ріст конкурентоспроможності національної економіки, що як правило передбачає ріст добробуту населення [15, с.587]. Четвертий етап означає поступове уповільнення росту і в кінцевому випадку спад [15, с.587].

Розглядаючи регіони держави, слід відмітити, що ключовою є проблема забезпечення факторної конкурентоспроможності, де кожен із них прагне максимально використати наявний ресурсний потенціал, в основному сировинний, нівелюючи при цьому іншими конкурентними перевагами. Слід відмітити, що наявність сировинного потенціалу може бути конкурентною перевагою на короткому проміжку часу, але він не є необхідним і достатнім для забезпечення довгострокового економічного зростання.

Тому слід трансформувати факторні конкурентні переваги у переваги інвестиційно-інноваційного характеру.


Таблиця 1.2

Етапи розвитку конкуренції*

Теорії конкуренції
Етапи розвитку конкуренції

Конкуренція на основі факторів виробництва
Конкуренція на основі інвестицій
Конкуренція на основі нововведень
Конкуренція на основі багатства

Теорія меркантилізму












Теорія абсолютних переваг













Теорія порівняльних переваг













Теорія взаємного попиту













Факторна теорія












Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва













Теорія міжгалузевого аналізу













Теорія ефективної конкуренції на основі інновацій













Теорія конкурентних переваг













Теорія технологічного прориву












Теорія інвестиційного розвитку












Теорія постіндустріального суспільства












Теорія інтерналізації












Теорія інформаційної економіки












Теорія розвитку бізнесу