1. Сутність міжнародного бізнесу, базові риси його як економічної категорії
| Вид материала | Документы |
- План Суть міжнародного бізнесу, його види. Спільне підприємництво, 109.48kb.
- Єктів господарювання капітал підприємства та його економічна сутність, 1154.9kb.
- Сутність управління І його роль у суспільстві, 3236.75kb.
- Умовою виживання будь-якого бізнесу є здатність адаптуватись до змін y зовнішньому, 93.36kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " Міжнародний менеджмент" для підготовки фахівців, 537.83kb.
- План Проблема визначення міжнародного права. Характерні риси міжнародно-правової системи, 191.9kb.
- План Завдання І зміст розумового (інтелектуального) виховання. Поняття про світогляд., 439.86kb.
- Досліджено роль інтелектуального капіталу у формуванні інноваційної економічної системи, 189.14kb.
- Контрольна робота, 216.68kb.
- Закарпатський державний університет Факультет міжнародного бізнесу та міжнародного, 396.77kb.
Переговори шляхом листування. Письмову заяву продавця про бажання укласти договір купівлі-продажу прийнято називати офертою, а особу — оферентом. Зазвичай у міжнародній торговій практиці розрізняють два види оферт — тверду та вільну.
Тверда оферта робиться продавцем на певну партію товару лише одному можливому покупцеві із зазначенням терміну, протягом якого продавець пов'язаний своєю пропозицією. Це означає, що при беззастережному прийнятті усіх умов оферти покупцем експортер зобов'язаний поставити товар на запропонованих ним умовах, інакше оферент несе відповідальність за можливі збитки покупця. Зазвичай тверда оферта розсилається покупцям дорогого обладнання, а також на підрядні роботи.
Вільна оферта — це пропозиція без зобов'язань, які пов'язують продавця. Вона робиться на ту саму партію товарів кільком покупцям. Згода покупця з умовами оферти не означає укладення договору, згода покупця з умовами оферти додатково мусить акцептуватися продавцем. Якщо ініціатива придбання товару належить покупцеві, тоді він розсилає замовлення, що має силу твердої оферти, чи запит, аналогічний вільній оферті. Але на відміну від оферти, у пропозиціях покупця не вказується ціна, за якою він хоче купити товар, а також строки поставки.
Переговори шляхом особистих зустрічей. На міжнародному ринку склалися певні правила, звичаї та традиції проведення комерційних переговорів. Більшість контрактів укладаються завдяки особистим зустрічам, тому практика такого ведення переговорів заслуговує особливої уваги.Комерційні переговори проводяться зазвичай торговими агентами (менеджерами з продажу), які повинні бути підготовлені в п'ятьох аспектах знань і досвіду:— інформація про продукцію, послугу або процес;— щодо збуту і техніки продажу;— знання про ринок;— щодо сфери застосування продукції;— у сфері управління.Зазвичай переговори проходять на території менш зацікавленого партнера. Маркетинговий підрозділ підприємства складає план проведення переговорів, в якому бажано передбачити таке:1. Дата, місце, час, регламент переговорів.2. Склад учасників.
3. Обговорення тих питань, щодо яких згода може бути досягнута без ускладнень (це сприяє створенню конструктивної обстановки).4. Альтернативи на випадок контрпропозицій партнера (Щодо цін, строків поставки, умов сплати і т. д.). 5. Визначення осіб, які зустрічають, проводжають учасників переговорів, виконують протокольні функції.6. Визначення осіб, які готують довідково-інформаційний матеріал.
37+38. Сутність аналізу стратегічних альтернатив діяльності фірми за рубежем.
Вибір стратегії передбачає: генерування великої кількості альтернативних стратегій, які дають змогу досягти бажаних цілей; їх аналіз та доопрацювання, "доведення" до рівня адекватності цілям розвитку організації та вибір загальної стратегії; аналіз альтернатив у межах вибраної загальної стратегії організації з метою наповнення її конкретним змістом.
Уже під час проведення ситуаційного аналізу перевага надається одній з альтернатив, яка найбільше відповідає умовам зовнішнього та внутрішнього середовища організації, а також вибраним цілям її діяльності. Однак результати ситуаційного аналізу є тільки основою для прийняття управлінського рішення, яке уточнюється з використанням спеціальних підходів до стратегічного вибору на корпоративному та бізнес-рівнях.
Наступним кроком є аналіз стратегічних альтернатив у межах вибраної загальної стратегії організації. Один із формальних підходів до перегляду стратегічних альтернатив запропонували А. Томпсон і А. Стрікленд . Цей підхід ґрунтується на двовимірній матриці вибору стратегії: зростання ринку та конкурентна позиція організації.Вписані в матрицю стратегії подані в порядку їхньої пріоритетності.СГЦ(стратегічні господарські центри) з високими темпами зростання і слабкою конкурентною позицією мають визначити, чому отримано негативний результат, що необхідно зробити для зміцнення конкурентної позиції, а також розрахувати свої можливості щодо оновлення конкурентної стратегії, беручи до уваги високі темпи зростання ринку. Для СГЦ, які характеризуються сильною конкурентною позицією та високими темпами зростання, можливі кілька варіантів поведінки, однак найкращим є тривала концентрація в одній сфері з метою збереження та збільшення своєї частки ринку і подальшого розвитку конкурентних переваг.
Сильні СГЦ за умов повільно зростаючих темпів ринку розглядають можливості використання надлишку коштів для початку диверсифікації. Однак диверсифікацію в абсолютно нові види діяльності треба розглядати тільки тоді, коли суміжні галузі вже не забезпечують перспектив для зростання.СГЦ зі слабкою конкурентною позицією на повільно зростаючому ринку мають переглянути всі можливі альтернативи, починаючи з перебудови стратегії для досягнення кращої позиції та завершуючи "збором урожаю" і аж до повної відмови від цього виду діяльності.Перегляд стратегічних альтернатив на основі матриці А. Томпсона і А. Стрікленда доповнюється аналізом чинників, який дає змогу скоротити кількість можливих стратегій до мінімуму й оцінити рівень забезпечення вибраної стратегії трудовими, фінансовими, матеріальними та іншими ресурсами.
Вибираючи ефективну конкурентну стратегію, враховують і конкурентні переваги, якими володіє та чи інша організація, і положення на ринку в конкретний момент. Вибір конкурентної стратегії передбачає, що організація має певні переваги порівняно з конкурентами, які діють на тому ж ринку, але не менш типовою ситуацією можна вважати наявну або прогнозовану неконкурентність організації.
41. Подібності й відм-сті в д-сті фін менеджера і міжн фін менеджмера.
Фін менеджер фірми або банку, що прийм уч у ЗЕД, багатонац корпорації або м/н банку практично вирішують однак питання з фін менеджером фірми і банку, що прац на вн ринку. Сутність його д-сті зводиться до пошуку відповідей на три гол пит: де знайти джерела фінансув для фірми (банку), куди направити фін потоки для максимізації прибутків і як нейтралізув ризики, що виник при вирішенні цих питань, при проведенні цих оп-й. Але коло проблем, що виник при рішенні цих питань, значно ширше, ніж при роботі менеджера в ум-х вн ринку. При цьому арсенал засобів, доступних м/н фін менеджеру, відрізняється більшою різном-стю.Отже, приходиться враховувати значно більшу к-сть ризиків. Зокр, у своїй роботі, пов’язаній з реалізацією задач м/н менеджменту, менеджер пов пост аналізув валютно-курсові, країнові (держ), політ ризики, що виник при здійсн фірмою ЗЕД. Для мінімізації валютних ризиків використовують спец інструментарій м/н менеджера, що дозвол йому хеджув ці ризики на рівні окр-х контрактів, і стратегії, які можуть бути використані вищим керівництвом комп-ї. Дані рішення пов’яз із змінами в організаційній поведінці компанії і суттєво вплив на проводжувану фірмою маркетинг стратегію.
42. Особл-сті суч вал-фін сер-ща
М/н менеджер, приймаючи рішення, пов орієнтуватись в особл-тях м/н валютно-фін сер-ща, в якому працює м/н фірма, уявляючи, як воно вплив на процес прийн рішень в м/н компанії, часто спонукаючи менеджера змінюв способи, якими оцінюють і порівнюють альтернат способи дії.
Особл-тями суч вал-фін сер-ща, що вплив на зрост невизнач-сті під час прийн рішень м/н менеджером, є:1.Різноманітність валют2.Наростаючий валютний ризик3.Політичний ризик4.Різноманітність економічних і юридичних систем.5.Функціонування євроринку6.Посилення ролі уряду.
43. Поняття валютного ризику і причини його появи
Гол чинником вал ризиків є коротко- та довгостр коливання обмінних курсів, що залеж від По й Пр-ї валюти на нац і міжн валютних ринках. У довгостр періоді визначальну роль відігр заг ек стан країни, рівень вир-ва, збалансованість осн макроек пропорцій, обсяги зовн тор-лі тощо, а в короткостр-му – збалансованість окр-х ринків і заг стан ринк й конкур-го сер-ща. Коливання кількісних пок-ків окр-х чинників та їх певне співвіднош відіграють виріш роль у змінах валютних курсів, а тому можуть мати суттєвий вплив на хар-р виникн і рів валютного ризику.
Під вал ризиком розум можливість грош утрат суб'єктів вал ринку через коливання вал курсів.За хар-ром і місцем виникн вал ризики поділ на:— операційні;— трансляційні (бухгалтерські);— економічні.Операц вал ризик. Цей ризик можна визнач як можл-ть недоотрим прибутку або понес збитків в рез безпосер-го впливу змін обмінного курсу на очікувані потоки коштів. Трансляц вал ризик. Цей Р відомий також як розрахунковий, або балансовий, Р. Його джерелом є можл-ть невідпов-сті між активами і пасивами, вираженими у валютах різн країн. Ек вал ризик. Ек ризик визнач-ся як можл-ть несприятл впливу змін обмінного курсу на ек полож комп-ї, напр, можл-ть зменш обсягу товарообігу або зміни цін комп-ї на ф-ри в-ва і гот пр-ції в порівн з ін цінами на вн ринку.
44. Осн інструменти, що викор-ся фін менеджером для хеджув вал ризику
Для хеджув вал ризику найчаст викор-ся форв, ф’юч контракти, свопи і опціони.Форвардні угоди є найб пошир методом хеджув вал ризиків, який дозвол здійсн обмінну вал оп-ію на даний мом часу з постач-м валюти в майб. Основою форв угоди є договір куп-лі-продажу іноз валюти протяг певн періоду або на певну дату в майб за обмінним курсом, обумовленим на дату уклад угоди. Форв угоди є твердими, тобто обов'язковими для викон, і уклад-ся переважно з мет реальної купівлі або продажу валюти. Найб поширеним є викор-ня таких угод для страхув незабезпечених відкритих вал позицій, але часто вони можу бути використані зі спекул метою.Існ недоліки такої схеми страхув. Гол-й із них поляг в т, що угоди уклад-ся на міжбанк ринку, а не на біржовому, як ф'юч контракти, а тому відповід-сть за викон таких угод повн лягає на уч-в конкр угоди. І якщо один з уч-в угоди не зможе викон її умов у повн обсязі, то інший зазнає значних збитків. З мет запобіг таким ситуаціям або їх уникн викор-ть дод методи страхув, які ост часом набув дедалі більшого пошир. Це, зокр:— продовж терміну форв угоди;— викор-ня форв опціонів із відкритим терміном викон;— викор-ня форв опціонів із перехресними датами;— викор-ня валютн контокорентів;— уклад непрямих форв угод;— забезпеч валютн покриття та ін;Фін ф'юч контракт надає одноч право і зобов'яз куп або продати актив у встановл термін у майб на умовах, узгоджених у даний час. Вал ф"ючерси уклад-ся на обмін валют у майб по курсу, визначеному на мом уклад угоди в контракті. Ці контракти можуть вільно купуватися і продаватися. Необх умовою функц-ня вал ф'юч ринків є їхня ліквідність, яка полегш здійсн угод. Фін ф'ючерсні контракти відрізняє вис ступінь стандартизації. Валютн опціон є своєр формою термінової угоди двох сторін — продавця і власника опціону, внасл якої власник опціону отримує право, а не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (або на нац грош одиницю) за обумовленим вал курсом чи за курсом, визначеним на день обміну. Такий фіксов курс назив ціною викон. Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або ж відмовитися від нього залежно від того, наскільки сприятливими для нього будуть коливання вал курсу.Продавець опціону зобов'язаний викон вал операпію за курсом обміну (ціною викон), встановленим за оппіонною угодою, та забезпеч вл-кові опціону викон умов угоди до заверш встановл-го терміну. Якщо угоду здійснено, то вживають терміни «опціон здійснено» або «опціон виконано».Зважаючи на переваги вал опціонів перед ін видами вал деривативів, необх зазн, що їх викор-ня вигідне (доцільне) в таких вип-х:— коли час і сума вал надходжень чітко не визначені;— з метою захисту експ та імп потоків товарів, чутливих до зміни цін;— у разі публікації прейскурантів на свої товари в іноз вал;— з метою підтримки комерц пропозиції на уклад контракту, оціненого в іноз валюті;— у разі необхідності забезпеч одноч-го страхув від комерц і вал ризиків.Своп – оп-ія, яка сполучає наявну купівлю-продаж з одноч-м укладанням контругоди на певн строк. Вал оп-ія "своп" явл собою покупку іноз валюти на умовах "спот" в обмін на вітчизн валюту з наступним викупом. Напр, нім банк, маючи тимчасово зайві долари США, продає їх на марки амер банку й одноч куп долари на терм із постач-м через 1 міс. Оп "своп" може бути викор для хеджув. У цьому прикл з експортером із Нім банк експортера потерпів збитки від форв покупки валюти у свого клієнта, тому що премія, сплачена продавцем валюти виявилася менше збитків від підвищ курсу марки. Щоб застрахув цю оп-ію, банк міг вдатися до угоди "своп": очікуючи підвищ курсу марки, продати долари другому банку за марки, і одноч куп долари з поставкою через міс. У рез цієї оп-ї через падіння курсу долара стос марки, банк експортера одержав би Пр, який покрив би його збитки від форв угоди зі своїм клієнтом. Освоївши грамотне проведення подібних оп-й, банк експортера міг би надав своєму клієнту послуги по форв покупці його валюти за вигідним для клієнта курсу і надалі. До угод "своп" особл активно прибігають центр банки. Вони викор-ть їх для тимчас підкріплення своїх вал резервів у періоди валютних криз і для провед валютн інтервенцій.
45. Відмінності між форв і ф’юч контрактами. Переваги і недоліки кожного з них
Форф контр – це інструмент зг з яким одна стор угоди зобов’яз-ся куп, аудит інша продати визнач активи за вказ-ю ціною та у встановл час.
Ф’юч контракт – це той же форв контракт, торгівля яким здійсн-ся на біржах і його умови визнач чином стандартизовані. Біржа, на якій уклад-ся ф’юч контракти бере на себе роль посер-ка між пок-цем і прод-цем, і так чином виявл-ся, що кожен із них уклад окрем контракт із біржею.
Відм-сті: Критерії Форв контр: Умови контракту: Індивідуальні, Комісійні: Індивідуальні, Гарантії по виконанню контракту: Індивідуальні, Торгів опер-ія: Не біржова, Ліквідність: Вис, Ризик: Переймають сторони, що домовл-ся, Оплата: При поставці. Критерії Ф’юч контр: Умови контракту:Стандартиз,Комісійні:Стандартиз,Гарантії по виконанню контракту:Стандартиз,Торгів опер-ія:Біржова,Ліквідність:Низька,Ризик:Перейм. Бірж кліринг палата,Оплата: Пр чи зб визнач-ся щоденно на осн бірж торгів. Стандартиз ф’юч контр-в означ, що ф’юч угоди можуть бути більш дешевими, ніж форв к-ти, що заключаються між клієнтом і банком індивідуально, через що вони як прав дорожчі.Ф’ючерси мають і ряд недол-в порівн з форвардами. Так, якщо стандартна форма ф’юч контракту не рівна сумі, яку необх прохеджув, то різниця пов бути чи незакритою, чи прохеджованою необоротні активи форв ринку. Кр т, якщо бажаний період хеджув не співпад з періодом оберт ф’ючерсу, то ф’ючерсний оператор несе базисний ризик, так як форв курси для двох дат можуть мінятись по-різному.
46. Х-ка опціонного контракту. Переваги опціонів перед ф’ючерсами і форвардами
Опціон – це б-я контракт, за яким одна зі сторін отрим право купити або продати будь-що за завчасно визнач-ю ціною. Опціони поділяють на опціони покупця чи call-опціони, які дають право на купівлю визнач-го т-ру і опціони продавця (put-опціони), які дають право продати визнач-й т-р.
На відм від форв і ф’юч контр-в опціони дають можл обмеж ризик, зберігаючи при цьому шанси на отрим прибутку. Форвардними контрактами називаються інструменти згідно з якими одна сторона угоди зобовязана купити, а ін. продати визначені активи за вказаною ціною та у встановлений у контракті час. Фючерсний контракт- це по суті той же форвардний контракт, торгівля яким здійснюється на деяких біржах і його умови визначеним чином стандартизовані.Стандартизація означає, що умови фючерсних контрактів тобто к-ть і якість поставлених товарів однакові для всіх контрактів.Біржа на якій укладаються фючерсні контракти бере на себе роль посередника між покупцем і продавцем і таким чином виявляється, що кожен з них укладає окремий контракт з біржою.
47. Основні способи фінансування фірми, що здійснює зовнішньоекономічну діяльність.
Фінансування фірми, в залежності від цілей, поділяється на короткострокове і довгострокове. Ціль короткості. фінансування полягає у поповненні оборотного капіталу, виконанні поточних зобов’язань. Задачами менеджера у сфері короткострокового капіталу є управління готівкою, управління матеріально-технічними запасами.Ціль середньо- і довгострокового фінансування полягає у отриманні грошових коштів для фінансування довгострокових інвестиційних і інших проектів фірми, формування доходного довгострокового портфеля цінних паперів, що приводять до росту оціночної вартості компанії в майбутньому, і росту акціонерного капіталу.Джерела короткострокового фінансування поділяються на 2 основні групи:-внутрішні джерела фінансування;-зовнішні джерела фінансування.Різновидами внутрішнього фінансування є самофінансування і внутрішньофірмові кредити. У загальному випадку внутрішніми джерелами фінансування є нерозподілений прибуток і амортизація, перерозподілені всередині фірми за допомогою внутрішньофірмових м/н позик. Зовнішніми джерелами фінансування є банківське фінансування (національне, іноземне і євровалютне) і отримання коштів за допомогою ринка цінних паперів.Внутрішньофірмове короткострокове фінансування представляє собою взаємонадання валютних позик різними підрозділами компанії, а також надання інвалютних кредитів батьківською фірмою своїм дочірнім компаніям і навпаки. Такі позики надаються у вигляді:-прямого м/н фірмового кредиту;-компенсаційного внутрішньофірмового кредиту;-паралельного внутрішньофірмового кредиту.Види банківського фінансування:Кредитна лінія - договір між банком і його клієнтами, що включає в себе обіцянку банка надати клієнту певну суму грошей до деякого ліміту на протязі певного терміну.Револьверний кредит - поновлюванні на протязі довго періоду часу кредитні лінії, юридично формалізованими контрактами.Строкова позика - прямий, незабезпечений кредит на строк не більше 90 днів, як правило оформляється у вигляді простого векселя, підписаного позичальником.Овердрафт - це допущення дебетового залишку на рахунку клієнта. Довгострокове фінансування здійснюється в двох видах:-від інвесторів (через купівлю акцій і облігацій);-від кредиторів ( у формі банківського кредиту або купівлі довгострокових цінних паперів - облігацій)У свою чергу, м/н фінансування поділяється на іноземне і євровалютне в залежності від типу взаємовідносин резидент-нерезидент і тієї валюти, яка надається.За джерелами довгострокове фінансування компанії поділяються на внутрішнє і зовнішнє.Внутрішніми джерелами є накоплені нетто-грошові потоки. Зовнішніми виступають банківське фінансування у вигляді банківського кредиту і у формі купівлі банками довгострокових цінних паперів компанії, що не поступають у відкритий продаж, а розміщаються приватним шляхом серед крупних інвесторів, і залучення коштів за рахунок емісії акцій і облігацій.
48. Традиційні джерела короткострокового фінансування фірми, їх порівняльні переваги й недоліки.
Джерела короткострокового фінансування м/н фірми поділяються на 2 основні групи:
-внутрішні джерела фінансування;-зовнішні джерела фінансування.Різновидами внутрішнього фінансування є самофінансування і внутрішньофірмові кредити. У загальному випадку внутрішніми джерелами фінансування фірми є нерозподілений прибуток і амортизація, перерозподілені всередині фірми за допомогою внутрішньофірмових м/н позик. Зовнішніми джерелами фінансування фірми або її підрозділів є банківське фінансування (національне, іноземне і євровалютне) і отримання коштів за допомогою ринка цінних паперів.Внутрішньофірмове короткострокове фінансування представляє собою взаємонадання валютних позик різними підрозділами компанії, а також надання інвалютних кредитів батьківською фірмою своїм дочірнім компаніям і навпаки. Такі позики надаються у вигляді:-прямого м/н фірмового кредиту;
-компенсаційного внутрішньофірмового кредиту;-паралельного внутрішньофірмового кредиту.Види банківського фінансування:-кредитна лінія;-револьверний кредит;-строкова позичка;-овердрафт.Кредитна лінія - договір між банком і його клієнтами, що включає в себе обіцянку банка надати клієнту певну суму грошей до деякого ліміту на протязі певного терміну.Револьверний кредит - поновлюванні на протязі довго періоду часу кредитні лінії, юридично формалізованими контрактами.Строкова позика - прямий, незабезпечений кредит на строк не більше 90 днів, як правило оформляється у вигляді простого векселя, підписаного позичальником.Овердрафт - це допущення дебетового залишку на рахунку_клієнта.
50. Умови отримання, переваги й недоліки єврооблігаційних позик, іноземних кредитів і єврокредитів.
Єврокредити—короткострокові_або_середньострокові_ банківські кредити в євровалюті, що надаються на базі коректованих плаваючих процентних ставок за межами країни, в валюті якої відкритий кредит.Сума кредитів звичайно коливається в розмірах від 100 до 500 млн доларів США при перерахунку у валюту позики, хоча сума позики може сильно розрізнятися у кожному конкретному випадку. Кредити частіше за все надаються в доларах США, японських ієнах, євро і інших вільно конвертованих валютах. Процентна ставка залежить від ведучої ставки євроринку, кредитного рейтингу компанії-позичальника, характеру позики, ситуації на ринку країни і інших чинників.Дані кредити доступні тільки крупним компаніям, добре відомим світовій спільноті, а також крупним комерційним банкам, центральним банкам країн і урядам. Вони є дуже гнучкими фінансовими інструментами з широким вибором форм їх використовування.Єврокредити надаються у вигляді синдикованих єврокредитів.При наданні синдикованого кредиту вибирається управляючий банк, який формує банківський синдикат і визначає умови кредиту разом з позичальником. Члени синдикату беруть на себе зобов'язання по наданню позичальнику частин кредиту. При цьому кредитні ризики для кожного конкретного банку різко знижуються.Банківські позики часто виявляються невигідними для позичальника, оскільки мають відносно високу вартість. У міжнародного фінансового менеджера є можливість в цьому випадку вдатися до короткострокового небанківського іноземного або євровалютного фінансування, розміщуючи на фінансових ринках свої комерційні папери.
51. Визначення вартості для міжнародної фірми запозичення фінансових ресурсів за різними способами фінансування.
Міжнародний ефект Фішера. Міжнародний фінансовий менеджер повинен порівняти вартість запозичення в національній і в іноз. валютах і вибрати найкращий варіант з урахуванням ризиків, що ускладнюють ухвалення рішень.Використовуючи Міжнародний ефект Фішера, отримаємо:М*(1+рн)=СР1*(1+рф)*М/СР0,де М — загальна сума позики; рн — вартість запозичення на національному ринку; рф — вартість запозичення на іноземному ринку; СР1— майбутній обмінний курс спот; СР0 — курс-спот на дату здійснення позики.Якщо при введенні у формулу Міжнародного ефекту Фішера реальних цифрових даних відсутня рівність, то менеджер визначає, на якому ринку (національному або іноземному) вигідно запозичити ресурси.Вартість запозичення при цьому залежатиме від розміру процентної ставки і від величини зміни курсу національної валюти по відношенню до іноземної.В першу чергу необхідно розрахувати номінальну і ефективну ставки відсотка. Ефективна ставка відсотка виходить при коректуванні номінальної на тип процентної ставки, що використовується . Найвигіднішою буде ефективна ставка відсотка за кредитом, розрахована на основі простого відсотка і у відсутність компенсаційного балансу.У вартість запозичення фундацій повинна бути включений також величина комісійних нарахувань і інших непрямих доходів.Найбільш часто застосовують для визначення напряму зміни курсу валюти теорію паритету процентної ставки. Для визначення вартості довгострокового кредиту у формі слід розглядати дисконтовані величини, коли чиста поточна вартість грошового потоку для позичальника, породжена цим кредитом.Ефективну вартість валютного кредиту, отриманого на внутрішньому ринку, можна порівнювати з вартістю кредиту в національній валюті. При цьому ефективна вартість валютного кредиту до еквівалента національної валюти розраховується через обмінний курс валют.В цілому, вартість позики в іноземній валюті, виражена в національній валюті, дорівнює процентним витратам по кредиту за мінусом валютного дисконту при поверненні кредиту.
52.Основні джерела довгострокового фінансування фірми, що здійснює зовнішньоекономічну діяльність.
Довгострокове фінансування компанії здійснюється в двох основних видах:
-від інвесторів (через купівлю акцій і облігацій);-від кредиторів ( у формі банківського кредиту або купівлі довгострокових цінних паперів - облігацій)У свою чергу, м/н фінансування поділяється на іноземне і євровалютне в залежності від типу взаємовідносин резидент-нерезидент і тієї валюти, яка надається.За джерелами довгострокове фінансування компанії поділяються на внутрішнє і зовнішнє.Внутрішніми джерелами довгострокового фінансування компанії є накоплені нетто-грошові потоки (net cash flow), що виникають при здійсненні м/н операцій. Основою нетто-грошових потоків є нерозподілений прибуток і накоплена амортизація.Ціллю фінансового менеджменту будь-якої компанії є збільшення вартості капіталу акціонерів. Тому чистий грошовий потік компанії повинен постійно збільшуватись.Самофінансування інвестиційних довгострокових проектів за рахунок власних джерел більш характерне для торгово-промислових фірм, ніж для фінансових інститутів. Це пояснюється високою часткою власного капіталу фірми - близько 50% пасивів. Для фінансових інститутів ця частка вимірюється в рамках 10% і, відповідно, більше значення мають зовнішні джерела для фінансування довгострокових вкладень.Зовнішніми джерелами фінансування фірми виступають банківське фінансування у вигляді банківського кредиту і у формі купівлі банками довгострокових цінних паперів компанії, що не поступають у відкритий продаж, а розміщаються приватним шляхом серед крупних інвесторів, і залучення коштів за рахунок емісії акцій і облігацій.
54.Поняття й основні принципи управління оборотним капіталом міжнародної компанії.
Управління оборотним капіталом пов'язано з різними формами використання оборотних активів і поточних зобов'язань.Поточні активи — це готівка, цінні папери, які безумовно по першій вимозі, можуть бути реалізований на ринку. Поточні активи мають термін повернення на рахунки фірми протягом 1 року.Поточні пасиви формують короткострокові ресурси фірми. Термін їх виконання складає до 1 року. До них відносяться рахунки і розписки, що підлягають оплаті, а також відсотки по кредитах.
Різниця між поточними активами і поточними пасивами називається оборотними фундаціями фірми. Поточні активи: Грошові кошти,Запаси і матеріали,Рахунки до отримання,Короткострокові фінансові вкладення,Інші поточні активи. Поточні пасиви: Короткострокові позики,Рахунки до оплати,Нараховані податки на доходи,Поточні зобов'язання по довготерміновому боргу,Інші поточні пасиви.Міжнародна фірма використовує оборотні валютні ресурси для здійснення очікуваних платежів, забезпечення необхідної ліквідності, отримання прибутковості, стимулювань продажів і підтримки процесу виробництва. Засоби, розміщені в ці поточні міжнародні валютні активи, генерують валютні потоки між фірмою і зовнішнім фінансово-економічним середовищем.
55.Види ризиків,
У проведенні міжнародних розрахунків неможливо уникнути ризиків. Ризик існує як для імпортера, так і для експортера. Ризики, пов'язані із контрагентами: Дебіторський ризик-причини втрат з погляду експортера: Неплатоспроможність, небажання боржника платити, затримка платежів з боку покупця; 3 погляду імпортера: Неспроможність чи небажання експортера повернути завдаток. Виробничий ризик (ризик невиконання угоди/договору)- причини втрат з погляду експортера: Анулювання чи одностороння модифікація замовлення імпортера; неприйняття товару,виготовленого на замовлення .3 погляду імпортера: Неспроможність експортера виконати угоду з технічних чи фінансових причин; небажання експортера виконувати умови договору. Ризики, пов'язані з економічною або політичною ситуацією в країні партнера чи угодою в інших країнах: Політичний ризик- причини втрат з погляду експортера: Політичні події чи заходи, що перешкоджають виконанню договору імпортером (війна, революція, заборона чи конфіскація імпорту).3 погляду імпортера: Політичні події чи заходи, що перешкоджають виконанню договору/ угоди експортером (війна, революція, ембарго). Ризик затримки переказу належних сум- причини втрат з погляду експортера: Відмова чи неспроможність держав чи інших публічних правових організацій провести платежі в узгодженій валюті (мораторій). 3 погляду імпортера: Перешкода платежу за гарантіями чи поверненням завдатку. Валютний ризик- причини втрат з погляду експортера: Девальвація валюти угоди щодо валюти експортера. 3 погляду імпортера: Девальвація валюти угоди щодо валюти імпортера.
56. Характеристика інструментів хеджування транзакційних валютних
ризиків.
Транзакційний валютний ризик-це вірогідність збитків, пов‘язаних із зміною валютного курсу по вже укладеному контракті по якому платіж повинен наступити через визначений момент часу в майбутньому. Використовування інструментів термінового ринку дозволяє хеджувати валютну вартість контракту, і ціна цих інструментів складає планові збитки, оцінювані менеджером як витрати, пов'язані з усуненням ризику за контрактом.Для мети хеджування застосовуються форварди, ф'ючерси, опціони і свопи і їх різні комбінації. Страхування за доп. своп- контрактів.Переваги своп-контрактів: вони дозволяють:1) використовувати переваги ринку капіталу в ненаціональній валюті з одночасним виключенням ризику зміни валютного курсу;2) витягувати прибуток з відкритої валютної позиції або закрити вже наявну позицію;3) страхувати рух капіталу в іноземній валюті;4) диверсифікувати джерела фінансування;;5) провести страхування довгострокових валютних форвардів. Страхування за доп. ф'ючерсних контрактів. При викор-ні даного інструменту необхідно пам‘ятати, що він є стандартизованим біржовим контрактом. Тому не можна повністю хеджувати відкриту валютну позицію, не кратну вартості одиничного ф'ючерсу. Купуючи ф'ючерсний контракт, менеджер намагається зафіксувати прийнятний рівень ризику, займаючи іншу позицію,що існує на наявному ринку.Параметри ф'ючерсних контрактів залежать від конкретної біржі. Ф'ючерсний контракт на деякий базисний актив є інструментом, ідеально відповідний для мети хеджування, оскільки доходність ф'ючерсного контракту зв'язана тісною кореляційною залежністю з приростом величини базисного активу ф'ючерсна ціна і ціна спот тісно взаємозв'язана.Тому виграш від володіння базовим активом в результаті зростання його ціни буде понижений за рахунок збитків по короткій ф'ючерсній позиції (короткий хедж). Ризик, пов'язаний з короткою позицією по базовому активу, страхується за допомогою довгої позиції на ф'ючерсному ринку (довгий хедж).Хеджування дозволяє знижувати ризик, але об'єктивно приводить до зниження прибутковості контракту.Хеджування за доп. опційних контрактів. Опційні контракти одержують все більш широке застосування у всьому світі. Таке лідерство пов'язано з наступними перевагами даного виду контрактів:1) утримувач опціону обмежує величину можливих збитків по даному виду контракту у разі несприятливої динаміки валютного курсу;2) власник опціону має нагоду використовувати сприятливу зміну динаміки валютного курсу для отримання додаткового доходу;3) утримувач опціону має велику свободу дій;4) можливості опційного ринку більш численні, ніж ф'ючерсного; 5) опціон дозволяє вибирати ціну виконання.Страхування з доп. форвардних контрактів:Припустимо, що швейцарська фірма «X» поставляє в США продукти харчування. За свої поставки вона чекає через 6 місяців надходження платежу в розмірі $ 100 тис. Швейцарська фірма схильна до ризику знецінення долара, оскільки при посиленні франка- вона отримає менше запланованої виручки в національній валюті.Для того, щоб виключити даний ризик, корпорація може продати очікувані долари своєму уповноваженому банку, уклавши з ним відповідний форвардний контракт на продаж доларів в обмін на франки. В цьому випадку експортер забезпечує покриття своєї довгої валютної позиції короткю на валютному ринку.При цьому банк повинен призначити форвардний курс обміну по даній операції. Для цього використовується теорія паритету процентних ставок.