План Суть міжнародного бізнесу, його види. Спільне підприємництво
| Вид материала | Реферат |
- Спільне підприємництво, як форма міжнародного співробітництва: суть, форми та фактори, 297.52kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " Міжнародний менеджмент" для підготовки фахівців, 537.83kb.
- IX. Питання до іспиту з дисципліни „Господарське право”, 54.98kb.
- 1. Сутність міжнародного бізнесу, базові риси його як економічної категорії, 1103.82kb.
- Суть міжнародного бізнесу, 730.5kb.
- Бізнес план письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки І способи реалізації, 249.42kb.
- Реферат на тему: міжнародний бізнес, 60.55kb.
- План Поняття „джерела міжнародного права та види джерел. Міжнародний договір як джерело, 113.97kb.
- 1. Функції малого підприємництва. Особливості його розвитку, 177.98kb.
- План рахунків бухгалтерського обліку, його призначення І будова Економічна сутність, 38.5kb.
Міністерство освіти та науки України
Київський національний економічний університет
Центр магістрської підготовки
Програма „Маркетинговий менеджмент”
Реферат
з дисципліни
“Економiка пiдприємств”
Виконав:
студент 1 курсу
2-ої групи
Бистряков К.А.
Київ 2005
План
1. Суть міжнародного бізнесу, його види.
2. Спільне підприємництво.
3. Транснаціональний бізнес.
4. Вільні економічні зони.
5. Розвиток мiжнародного бiзнесу в Українi
Суть міжнародного бізнесу, його види
Міжнародний бізнес – це частина загальної системи міжнародних економічних відносин, що відповідає стосункам, пов’язаним з діловою діяльністю промислового, комерційного, валютно-фінансового, перевізного типів. Кожна форма міжнародних економічних відносин відображена в міжнародному бізнесі, і виходячи з них можна говорити про такі види міжнародного бізнесу, як валютний, промисловий, фінансово-кредитний, торговий, аграрний, - кожен з яких, має свої підвиди.
Найпоказовішим проявом міжнародного бізнесу є спільне підприємництво та транснаціональний бізнес.
2. Спільне підприємництво.
Спільне підприємництво – це діяльність в якій бере участь спільний капітал, що утворився з пайових внесків партнерів двох, або більше країн, котрі спільно здійснюють господарську діяльність, керуючи створеним спільним підприємством і розподіляючи між собою отримані прибутки пропорційно до вкладених капіталів.
Класифікують СП за такими ознаками:
1.Принадлежність учасників(промислово розвинуті; що розвиваються; суб”єкти країн з перехідною економікою).
2.Структура партнерів(приватні, державні, змішані).
3.Доля участі партнерів у капіталі СП(яка процентна доля місцевого чи іноземного партнера в СП).
4.Вид діяльності СП.
Фактори,що стримують розвиток спільного підприємництва:
- загальна нестабільність економічного та соціального становища країни.
- низький рівень ринкової інфраструктури.
- неконвертованість національної валюти.
- недосконалість законодавства.
3. Транснаціональний бізнес
Транснаціональна компанія(ТНК) – це компанія, головне підприємство і власник якої знаходиться в одній країні, а філії чи дочірні компанії знаходяться, як в цій же країні, так обов’язково і в інших країнах.
Мультинаціональна компанія(МНК) – це компанія, яка являє собою кооперативне об’єднання невеликої кількості(2-3) головних підприємств декількох країн і широку мережу філій чи дочірніх компаній цих підприємств, що функціонують в різних країнах світу.
Основні риси ТНК:
1.Володіння величезними матеріальним і фінансовим потенціалом.
2.ТНК є носіями передових досягнень в галузі науки та техніки.
3.Інтернаціональні у сфері функціонування та застосування капіталу.
Важливу роль ТНК відіграють в розвитку економік країн, що розвиваються. При цьому ТНК розвивають промисловість цих країн, надають доступ до своїх фінансових ресурсів і технологій, підготовку спеціалістів, а також сприяють просуванню національної продукції країн, що розвивають на зовнішній ринок.
Але з іншого боку, ці країни стають сировинним придатком ТНК, сюда вивозиться екологічно шкідливе виробництво, що змушує здійснювати з боку цих держав різноманітні форми контролю за діяльністю ТНК.
4. Вільні економічні зони
На шляху розвитку міжнародного бізнесу є багато перепон, однією з яких є наявність митних бар’єрів на кордонах між державами. На противагу домитних бар’єрів останнім часом зазнає бурхливого розвитку процес створення вільних економічних зон.
Вільна економічна зона – це частина території, виділеної із загальних митних кордонів держави, яка має повну самостійність у вирішенні господарських питань, особливий режим управління і преференційні умови економічної діяльності для іноземних і національних суб’єктів підприємницької діяльності.
Гостра необхідність створення ВЕЗ в Україні обумовлена кризовою ситуацією в більшості сфер народного господарства та переходом до відкритої ринкової економіки. Вихід з кризової ситуації окремі регіони вбачають в розширені їх економічної самостійності та кращому використанню особливостей і своєрідності своїх територій. Відчули регіони і ефект прямих зовнішньоекономічних зв’язків, розширення прикордонної торгівлі та залучення іноземних інвестицій.
Але збільшувати долю інвестицій іноземні партнери згідні лише за певних гарантій з боку держави. Врахувати інтереси іноземних інвесторів на даному етапі можна лише в умовах ВЕЗ.
Головні цілі створення ВЕЗ:
1.Працювати на внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією та високоякісними товарами.
2.Служити для країни центрами освоєння та поширення зарубіжного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господарювання.
3.Розвиток експортних виробництв.
4.Модернізація окремих галузей економіки країни.
5.Розвиток економічно відсталих регіонів країни.
6.Розвиток ринкової інфраструктури.
7.Сприяння розвитку туристичного бізнесу.
8.Залучення іноземного капіталу в країну.
Для досягнення цих цілей держава, при створені ВЕЗ,спеціально йде на обмеження державного регулювання економіки на певній частині своєї території.
В своєму життєвому циклі ВЕЗ проходять 4 фази:
Розвиток – зростає приплив іноземного капіталу та збільшується експорт виробленої в зоні продукції, виробництво стає високоефективним.
Зрілість – приплив іноземних інвестицій стабілізується, експорт продукції зростає.
Спад – приплив іноземних інвестицій падає, іноземних інвесторів витискають місцеві фірми, виробничі потужності викупляють національні компанії.
Зона трансформується.
Концепції створення ВЕЗ в Україні визначені Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних вільних економічних зон прийнятим в 1992році.
У країнах з розвинутою ринковою економікою функціонують багато видів ВЕЗ, кожен з яких має свої особливості та грає свою роль в економіці країни.
Митна зона – це територія на якій зберігаються, сортуються, обробляються і комплектуються іноземні і вітчизняні товари, а також транзитні вантажі. Наприклад: аеропорт Шеннон (Ірландія).
Технопарки, технополіси – це міста чи з підвищеною концентрацією високотехнологічних підприємств, розташованих поблизу великих наукових закладів, що готують для технополіса наукові та інженерні кадри; та житлова забудова з відповідною сучасною виробничою та соціальною інфраструктурою. Наприклад: Кремнієва Долина(Стендфордський університет) штат Каліфорнія,
Дослідницький парк “Трикутник” у Північній Кароліні, програма “Технополіс” у Японії.
Банківські та страхові зони – їм притаманний пільговий режим здійснення банківських та страхових операцій. Такі зони створені в Єгипті та Панамі.
Вільні порти – створюються при портах та аеропортах, на ввезений товар не сплачується мито до того часу поки він знаходиться на складі, а сплачується після його реалізації. Наприклад: порт Гамбург(ФРН).
Експортно та імпортно промислові зони – орієнтовані на зовнішню та внутрішню торгівлю і покликані забезпечити країну дефіцитними товарами, а місцеві підприємства передовою технологією. Наприклад: зона Манус (Бразилія), Зона Монтего-Бей, Ямайка.
Комплексні зони – як правило, великі за територією і містять у собі ознаки різних типів ВЕЗ. Як свідчить світова практика найефіктивнишими є зони-острови, наприклад: Шрі-Ланка, Маврикій, Хайнань. Географічна ізольованість подібних зон надійно захищає їх, особливо на початковій стадії розвитку, і тим самим підвищує шанс виживання цих “острівців податкового раю” у суворому економічному просторі.
Розвиток мiжнародного бiзнесу в Українi
Іноземні інвестиції починають грати усе більш істотну роль у економіці України. Крім того, необхідно було б, придивитися до того, хто саме і чому, не дивлячись ні на що, намагається вкладати свою тверду валюту в хитку українську економіку. Існує думка, що до нас йдуть, по-перше, великі компанії, для яких можливість утрати декількох чи мільйонів навіть десятків мільйонів доларів не позначиться фатально на їхній долі;
по-друге, авантюристи, тобто ті хто хоче розбагатіти, використовуючи довірливість українського бізнесу.
І це правда: йдуть і ті і інші, але правда далеко не вся. Ризикнемо запропонувати більш адекватну класифікацію іноземних інвесторів.
По-перше, це дійсно великі компанії, готові налагоджувати власне виробництво і ділерську мережа, у першу чергу зі США, ФРН і ін. західно європейських країн, до яких останнім часом усі більше бажання виявляють великі корпорації з Південної Кореї. Ці компанії готові іноді йти навіть на тимчасові втрати, але дочекатися кращих часів і з уже наявних плацдармів почати настання на відновлюваний український ринок.
Другий тип інвесторів, - це різні фонди, що прагнуть як це прийнято у всіх цивілізованих країнах, диверсифікувати власні інвестиції і забезпечити своїм вкладникам гідний рівень прибутку. В останні роки вони усе активніше працюють у нашій країні.
Третій тип інвесторів - це не завжди самі великі і найвідоміші іноземні компанії, але в Україні вони можуть знайти і знаходять специфічні ніші для свого бізнесу. Це, зокрема, стосується українського нафтовидобутку, куди у виді не занадто великих обсягів виробництва важко залучити лідерів галузі. Для таких компаній одержання стійких доходів і можливість самореалізації є ключовими характеристиками, і тому цілком зрозуміло, що коли їх обманюють, вони звертаються не тільки до допомоги українського суду, але і до послуг власних законодавців, особливо, звичайно, якщо останні представляють сенат США, від якого прямо залежить розмір допомоги виділюваній Україні.
Четвертий тип - це вже згадувані бажаючі "відмити" гроші. Також є багато бажаючих "тихо" повернути в Україну раніше вивезені капітали, що не приносять очікуваних прибутків на цивілізованому Заході. При цьому відкривається можливість одержати визначені пільги, виступивши в ролі іноземного інвестора. Не випадково тому, що інвестиції з Кіпру чиЛіхтенштейну набагато перевищують капіталовкладення з таких країн, як Канада чи Японія.
П'ятий тип інвесторів - компанії зі Східної Європи і колишнього СРСР, які вже на основі нових принципів намагаються налагодити кооперацію з
українськими підприємствами, використовуючи часто неформальні відносини, виробничі зв'язки і знання ринку.
Шістка ведучих інвесторів в економіку України: США, Німеччина, Росія, Нідерланди, Великобританія, Кіпр
2. Сьогодні у нас діють 11 спеціальних (вільних) економічних зон (ВЕЗ) і ряд різних за масштабом територій пріоритетного розвитку (ТПР) у 9 регіонах.
Право на користування пільгами отримують лише ті суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідають галузевим пріоритетам, пройшли конкурсний відбір, підписали угоду з повноважним органом і прийняли рішення здійснювати погоджений інвестиційний проект.
Нині в Україні діють спеціальні зони зовнішньоторговельного, торговельно-виробничого, науково-технічного, туристично-рекреаційного спрямування. Це ВЕЗ "Курортополіс Трускавець", "Яворів" (Львівська область), “Азов" (Донецька область), "Порто-франко", "Рені" (Одеська область), “Закарпаття" (Закарпатська область), "Миколаїв" (Миколаївська область), “Інтерпорт Ковель" (Волинська область), "Порт Крим" (м. Керч,АР Крим), "Славутич" (м. Славутич, Київська область), а також технологічний парк у м. Києві.
Більшість ВЕЗ - це зони зовнішньоторговельного типу, основним призначенням яких є обслуговування товаропотоків. Розташування СЕЗ у прикордонних та економічно розвинутих регіонах, у транспортних вузлах і міжнародних транспортних коридорах цілком обгрунтоване з позицій як світового досвіду, так і пріоритетів соціально-економічного розвитку України.
Наслідуючи досвід промислове розвинутих країн - Сполучених Штатів Америки, Великобританії, Німеччини і розуміючи необхідність цільового стимулювання регіонального економічного розвитку, Україна створила ряд ТПР, запровадила спеціальний режим інвестиційної діяльності в ряді регіонів, у містах та адміністративних районах.
Територія пріоритетного розвитку - це спеціально визначена частина
території держави, яка найчастіше збігається з межами існуючих адміністративно -територіальних утворень і на якій запроваджується особливий (пільговий) режим інвестиційної діяльності, спрямований на залучення інвестицій та забезпечення соціально-економічного розвитку регіону.
ТПР створюються для: зміни нераціональної галузевої структури; вирішення проблем зайнятості; збереження і відтворення науково-технічного потенціалу; подолання наслідків техногенних і природних катастроф.
На даний момент в Україні створено території пріоритетного розвитку у Донецькій, Луганській, Закарпатській, Чернігівській, Волинській,
Житомирській областях, у містах Харкові і Шостці (Сумської області), а
також в Автономній Республіці Крим; вони охоплюють майже 10% території
держави.
3. Для порівняння іншим державам Східної Європи: біля третини всіх прямих іноземних інвестицій у 1996-2000 роках - понад 30 млрд. долари - одержала Росія. Згідно з прогнозами Польща одержить у 14 разів більше,ніж Україна, Чехія в 10 разів, Угорщина - у 12, прибалтійські країни в 1.5 рази. Звичайно це прогноз, але вже зараз потрібно приймати більш активні кроки по їх залученню в економіку України. І проблема тут не тільки в здійсненні законодавчої бази, але і використанні діючих законів. Випадки фінансових махінацій українських партнерів, що залишилися безнаказаними, набирають широкого розголосу в закордонній пресі і аж ніяк не працюють на створення позитивного образу нашої країни в очах потенційних інвесторів.
Закордонних інвесторів серед інших факторів зупиняє дуже значний навіть у порівнянні з іншими постсоціалістичними республіками країнами рівень криміналізації економіки. При цьому варто нагадати, що навіть по досить помірним оцінкам Світового Банку обсяги операцій тіньового сектора економіки складають 45% українського ВВП.
Необхідно відзначити, що попит на закордонні інвестиції у світі в цілому значно перевищує їхню пропозицію. Тому поява України на світовому інвестиційному ринку припускає боротьбу за залучення цих засобів. Серед ряду факторів, що позитивно впливають на приплив іноземних інвестицій, як уже відзначалося, є наявність ефективного інвестиційного законодавства, причому не тільки і не стільки самої законодавчої бази, а її непорушність, стабільність. Разом з тим за останні роки в країні було проведено істотні зміни "правил гри" в області правового забезпечення інвестиційної діяльності.
Використана література:
І.М.Школа В.М.Козменко“Міжнародні економічні відносини “Чернівці “Рута” 1996 ст.176-180.
А.І.Кредісов “Управління зовнішньоекономічною діяльністю” Київ 1998 ст.102-125
Д.Г. Лук’яненко “Спільні підприємства в Україні” Київ 1995.
А.С. Філіпенко “Світова економіка” Київ 2000