Міжнародне морське право міжнародні протоки І канали

Вид материалаДокументы

Содержание


Ведення морської війни.
Режим воєнного полону. Режим воєнної окупації.
Режим воєнної окупації.
Захист цивільних і культурних цінностей під час збройних конфліктів.
Закінчення війни і її міжнародно-правові наслідки.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

Ведення морської війни. Війна на морі Гаазька конвенція 1907 року. Важливим для війни на морі є заборона каперства 1856рік; обмеження використання морської мінної зброї 8-ма конвенція 1907 року; морська блокада згідно з обмеженнями, які містяться в Лондонській декларації про право морської війни 1909 року; воєнна контрабанда, що є вантажами нейтральних держав або вантажем противника на судах нейтральних суднах. Існування інституту Призів в праві морської війни, та інститут трофеїв (захоплені під час війни військові кораблів противника та те, що на них знаходиться). Приз – будь-яке судно, що перевозить вантажі, які є військовою контрабандою.


Режим воєнного полону. Режим воєнної окупації.

Регламентований 4-ю гаазькою конвенцією 1907 року. Женевською конвенцією. Військовополоненими вважаються такі особи, які попали під владу не приятеля:
  • особовий склад збройних сил, ополчення збройних загонів, що входять до складу збройних сил;
  • особовий склад партизанський загонів;
  • особовий склад збройних сил, що підпорядковуються уряду невизнаному державою;
  • особи, які супроводжують (кореспонденти, постачальники);
  • члени екіпажу торгового і цивільного флоту авіації;
  • населення не окупованої території, якщо воно відкрито носить зброю і дотримується законів і звичаїв війни.

Військовополонений знаходиться в полоні у держави, а не в армії. Основний принцип сучасного МП: військовополонений не є злочинцем а солдатом, що виконував свій обов’язок. Виходячи з цього принципу виключається помста солдатові за те, що він воював проти армії, яка полонила його. Полонений при допиті зобов’язаний повідомити своє прізвище, ім’я, звання, дату народження і особистий номер. Всі інші дані військовополонений не зобов’язаний повідомляти державі, що його полонила. Держава, що тримає в полоні відповідає за поводження з військовополоненим. Вони не можуть бути піддані фізичному каліченню, науковим і медичним дослідам. Не можуть застосовуватися репресалії, примусові заходи, позбавлені з правом власності. Військовополонені захищаються від насильства і залякування. В МП по відношенню до військовополонених застосовується інститут інтернування. Це означає розміщення в спеціальних таборах під командуванням офіцерів держави полону. Табори розташовуються вдалині від районів бойових дій і повинні бути марковані з повітря (РV).

Військовополоненим як правило забороняється виходити за встановлену межу табору. Вони забезпечуються харчуванням, одягом. Зберігається носіння знаків відмінності у військовому полоні. Після завершення військових дій військовополонені звільняються та репатріюються. Ним повинні бути повернуті гроші і цінності, які були вилучені при захваті у полон.


Режим воєнної окупації.

Воєнна окупація – тимчасове захоплення частини території однією державою іншої і встановлення військової адміністрації на захопленій території. Воєнна окупація не означає переходу під суверенітет держави, що захопила. Носить тимчасовий характер. Основні положення врегульовані у Четвертій 1907 року і Четвертій Женевський 49 року. У Додатковому протоколі 1 зобов’язання держави, що окупує територію (забезпечити порядок на території). Населення повинно підпорядковуватися розпорядженням окупаційної влади. Проте в МП є спеціальна норма, яка застерігає від примусу присягання державі, що окупує. Не можна також примушувати до участі у воєнних діях проти своєї країни і видавати відомості про її армію. Держава, що окупує повинна постачати населення відповідним одягом, продовольством і санітарними матеріалами. Воєнна окупація – це міжнародно-правовий режим території. На відміну від воєнної окупації як інституту відповідальності. Цей режим зумовлює наступні права і обов’язки держав:
  • збройні сили тимчасово займають територію;
  • окупант здійснює функцію воєнного контролю і цивільного управління;
  • продовжується стан війни між державою, що окупує і державою, територія якої окупована;
  • суверенітет стосовно окупованої території не переходить до окупанта. Він таким чином не вправі ліквідувати стару систему права;
  • міждержавні стосунки на окупованій території регулюються нормами міжнародного гуманітарного права, хоча діє система права, яка встановлюється окупантом по відношенню до фіз. і юр. осіб.
  • Після закінчення війни відносини щодо окупації повинні бути врегульовані в договірному порядку.


Захист цивільних і культурних цінностей під час збройних конфліктів.

Ця тема залишається досить актуальною. В Період збройного конфлікту розрізняються військові і цивільні об’єкти. Військові об’єкти в силу призначення і використання здійснюють внесок до військових дій. Руйнація військових об’єктів, їх захоплення дає військову перевагу. Об’єкти, що не військовими вважаються цивільними, захоплення яких не дає військових переваг. По-перше, це житлові споруди, засоби транспорту цивільного населення, місця, які використовуються винятково цивільним населенням (притулки, лікарні), джерела водопостачання. Основна мета такого розрізнення: цивільні об’єкти не повинні бути об’єктами військового нападу. Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 64 передбачає додаткові заходи щодо захисту культурних цінностей. Під культурними цінностями розуміються цінності, що мають велике значення для культурної спадщини (пам’ятники архітектури, мистецтва, історії, музеї, бібліотеки ,архіви, центри, де зосереджена значна кількість культурних цінностей). Забороняється:
  • піддавати їх нападу або знищенню;
  • робити культурні цінності об’єктом репресалій;
  • приводити до непридатності, руйнувати, будь-яким чином пошкоджувати;
  • вивозити за кордон.


Нейтралітет в період війни. Під нейтралітетом ми розуміємо особливий правовий статус держави, що не бере участь військових діях і утримується від надання допомоги обом воюючим сторонам. Нейтральна держава не повинна віддавати перевагу жодній з держав, що беруть участь у конфлікті. Розрізняють 3 типи: постійний нейтралітет в силу закону (Швейцарія з 1815 року; Австрія з 1955р); евентуальний нейтралітет, якого держава дотримується в даній війні; третій нейтралітет в силу договору між відповідними державами.

Права і обов’язки нейтральних держав закріплені в 5-й Гаазькій конвенції про права і обов’язки нейтральних держав на випадок сухопутної війни. Нейтральні держави зберігають право на самооборону і повинні виконувати обов’язки і правила нейтралітету. Постійно нейтральні держави не повинні входити ні в мирний ні у військовий час до військових блоків, надавати свою територію для військових баз і формування загонів; не допускати передачу військової техніки, боєприпасів воюючим сторонам. При порушенні цих правил воюючі сторони можуть вважати цю державу театром військових дій.

Нейтральні держави мають праву відбивати силою спробу порушити нейтралітет; надавати свою територію для утримання поранених; дозволяти заходження у свої порти санітарних кораблів суден воюючих держав. з точки зору зобов’язання воюючих сторін, то вони не повинні здійснювати дій, які б порушували нейтралітет.


Закінчення війни і її міжнародно-правові наслідки. Воєнні дії закінчуються укладенням перемир’я або капітуляцією однієї з держави. Перемир’я – тимчасове припинення військових дій за узгодженням між воюючими. Розрізняється місцеве і загальне перемир’я. Може бути укладене на певний термін або безстрокове. Оскільки місцеве перемир’я носить тимчасовий характер і укладається для окремого театру військових дій для окремого місцевого значення (збір, транспортування поранених, обмін пораненими, переговори). Загальне перемир’я або припинення вогню припиняє бойові дії воюючих. Воно не обмежується будь-яким терміном і продовжується до укладення мирного договору. Найдовше перемир’я яке триває з 55 року між Південною і Північною Кореєю.

Суттєве порушення перемир’я однією є підставою для поновлення воєнних дій і вважається порушенням міжнародно-правових зобов’язань.

Капітуляція – припинення воєнних дій на умовах, які визначені переможцем. Розрізняють просту капітуляцію – окремого підрозділу, пункту, об’єкту, району. І загальну капітуляцію всіх збройних сил. Може бути беззастережною без усіляких умов з боку переможеного або почесно. На відміну від загального перемир’я переможена сторона втрачає формальну рівність з переможцем. В МП ні перемир’я ні капітуляція не означають автоматичного припинення стану війни. Для цього необхідно міжнародно-правовий акт або державно-правовий. 1955 р. Указ президії Верховної Ради СРСР був припинений стан війни між Радянським союзом і Німеччиною. Між СРСР і Італією був припинений укладенням договору в 47 р. В мирному договорі фіксується питання стану війни, питання про відновлення мирних відносин.

Правові наслідки закінчення війни наступають як для воюючих так і нейтральних сторін. З точки зору МП з припиненням стану війни для воюючих держав правові наслідки:
  • перестають діяти договори воєнного часу, в тому числі закони і звичаї війни і набирають силу угоди, які нормалізують стосунки між державами;
  • встановлюються дипломатичні стосунки;
  • відновлюються раніше укладені міжнародні договори;
  • повертаються усі військовополонені;
  • здійснюється репатріація цивільного населення;
  • передаються карти мінних полів для їхнього травлення і знищення мін;
  • наступає політична і матеріальна відповідальність винної держави і кримінальна відповідальність головних воєнних злочинців;
  • здійснюються заходи для недопущення війни в майбутньому;

для нейтральних держав припиняється стан нейтралітету в війні а для всіх інших держав, що не воювали ліквідується необхідність дотримання режиму зон ведення війни, відновлюється безпека навігації.