Прикарпатський національний університет імені василя стефаника

Вид материала

Документы

Содержание РОЗДІЛ І. Характеристика складу правопорушення батьків як підстави цивільно-правової відповідальності батьків за правопорушення Список використаних джерел Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Мета і задачі дослідження. Об’єктом дослідження Предмет дослідження Методи дослідження. Наукова новизна одержаних результатів Практичне значення одержаних результатів Апробація результатів дисертації. Структура та обсяг дисертаційної роботи Характеристика складу правопорушення батьків як підстави цивільно-правової відповідальності батьків за правопорушення неповноліт Суб’єкти правопорушення 1.3. Об’єктивна сторона правопорушення батьків 1.4. Вина як елемент суб’єктивної сторони правопорушення батьків Висновки до розділу І. Розділ іі 2.2. Межі деліктної субсидіарної відповідальності неповнолітніх Висновки до розділу ІІ. Розділ ііі ... Полное содержание

Подобный материал:

• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника на правах рукопису, 1535.36kb.
• Міністерство освіти І науки україни прикарпатський національний університет імені василя, 1200.58kb.
• Сенич Марія Володимирівна Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника, 104.53kb.
• Міністерство освіти І науки україни прикарпатський національний університет імені василя, 199.67kb.
• О. Б. Гуцуляк Автори вступної статті, 642.69kb.
• Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя, 4186.5kb.
• Міністерство освіти І науки України Прикарпатський Університет ім. Василя Стефаника, 76.17kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені В. М. Корецького, 299.49kb.
• Міністерство освіти І науки України Прикарпатський Університет ім. Василя Стефаника, 249.55kb.
• Василя Семеновича Стефаника. Ісьогоднішній урок, 444.29kb.

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА


На правах рукопису


Логвінова Марія Володимирівна


УДК 347.515.1 + 347.634


ЦИВІЛЬНА ТА СІМЕЙНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ

ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ, ВЧИНЕНІ НЕПОВНОЛІТНІМИ


Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник –

доктор юридичних наук, професор

Я.М.Шевченко


Івано-Франківськ - 2006


ЗМІСТ


ВСТУП................................................................................................................................3

^ РОЗДІЛ І. Характеристика складу правопорушення батьків як підстави цивільно-правової відповідальності батьків за правопорушення неповнолітніх

1. Підстави цивільно-правової відповідальності батьків.........................................10
   
2. Суб’єкти правопорушення......................................................................................12
   
3. Об’єктивна сторона правопорушення батьків
   

1.3.1. Протиправність поведінки батьків.................................................................26

1.3.2. Визначення шкоди як підстави відповідальності батьків............................42

1.3.3. Причинний зв’язок...........................................................................................47

1.4. Вина як елемент суб’єктивної сторони правопорушення батьків.........................50

Висновки до розділу І ......................................................................................................58


РОЗДІЛ ІІ. Поняття деліктної субсидіарної відповідальності батьків

2.1. Структура деліктної субсидіарної відповідальності батьків за шкоду,

завдану неповнолітніми.....................................................................................................61

2.2. Межі деліктної субсидіарної відповідальності неповнолітніх...............................85

Висновки до розділу ІІ......................................................................................................98


РОЗДІЛ ІІІ. Сімейно-правова відповідальність батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми

3.1. Сімейно-правова відповідальність батьків як вид цивільно-

правової відповідальності...............................................................................................101

3.1.1. Цивільний кодекс України і Сімейний кодекс України: протистояння

чи взаємодія?.............................................................................................................101

3.1.2. Поняття сімейно-правової відповідальності................................................108

3.1.3. Відповідальність батьків у сімейному праві................................................115

3.2. Особливості сімейно-правових санкцій..................................................................126

3.3. Позбавлення батьківських прав...............................................................................138

3.3.1. Підстави позбавлення батьківських прав.....................................................139

3.3.2. Правові наслідки позбавлення батьківських прав як прояв

сімейно-правової санкції..........................................................................................148

3.4. Відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав………….....158

Висновки до розділу ІІІ....................................................................................................170


ВИСНОВКИ.....................................................................................................................172


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................................181


ВСТУП


Актуальність теми. Основний обов’язок щодо життєзабезпечення та виховання дитини, отримання нею фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку, покладений на батьків (осіб, які їх замінюють).

В цілому, обсяг батьківських прав та обов’язків визначений Конституцією України, Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 року, Законом України від 26 квітня 2001 року “Про охорону дитинства”. Правова регламентація прав та обов’язків батьків передбачає покладення на кожного з них однакової відповідальності за виховання, навчання і розвиток дитини. Невиконання чи неналежне виконання батьками встановлених законом обов’язків тягне за собою застосування до них правових санкцій.

На сьогодні, коли в державі на законодавчому рівні завершилась кодифікація приватного права, актуальними перед правовою наукою є завдання поглибленого вивчення, дослідження проблем відповідальності за заподіяння шкоди, в тому числі відповідальності батьків за шкоду, завдану правопорушеннями неповнолітніх дітей.

Для проведення такого дослідження необхідно провести детальний аналіз зв’язків, які існують між теоретичними положеннями цивільного та сімейного права, розвитком законодавства та практикою його застосування.

Проте одразу слід зауважити, що переважна більшість норм Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України присвячених питанням цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми, порівняно з нормами Цивільного кодексу 1964 року та Кодексу про шлюб та сім’ю 1969 року, залишені без істотних змін. При цьому відносно сімейно-правової відповідальності варто зауважити, що в нормах СК не закріплено ні самого терміну “сімейно-правова відповідальність”, ні його визначення. Та й в цілому чинному сімейному законодавству така юридична категорія як сімейно-правова відповідальність залишається невідомою. Так, ст.35 Закону України “Про охорону дитинства” передбачає настання цивільно-правової, адміністративної, кримінальної відповідальності батьків за порушення вимог законодавства про охорону дитинства. Проте настання сімейно-правової відповідальності в зазначеному переліку відсутне. В цьому контексті постає питання про природу сімейно-правової відповідальності: чи сімейно-правова відповідальність (в тому числі сімейно-правова відповідальність батьків) є самостійним галузевим різновидом юридичної відповідальності, чи – видом цивільно-правової відповідальності.

У зв’язку з необхідністю вирішення цього та ряду інших питань, пов’язаних із цивільною та сімейно-правовою відповідальністю батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми, виникає потреба в проведенні теоретичної розробки визначеної проблематики.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлюється необхідністю визначення та однозначного розуміння основних категорій цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків; використання досвіду зарубіжних країн, що дало б змогу на підставі порівняльно-правового аналізу встановити особливості відповідальності батьків за правопорушення, вчинені їх неповнолітніми дітьми; усунення прогалин у дослідженні цього інституту, які обумовлені відсутністю фундаментальних досліджень з цього питання.

Теоретичною основою для проведення наукового дослідження стали праці таких знаних науковців у галузі цивільного та сімейного права: М.В.Антокольська, А.М.Белякова, Ю.Ф.Беспалов, П.А.Варул, В.І.Данілін, С.Є.Донцова, Н.М.Єршова, І.В.Жилінкова, А.І.Загорулько, Л.М.Звягінцева, С.П.Індиченко, О.С.Іоффе, О.Є.Казанцева, О.І.Карпенко, Л.П.Короткова, А.Є.Косенко, В.Н.Леженін, М.С.Малєїн, М.Я.Марініна, В.П.Мироненко, О.М.Нечаєва, Н.В.Рабінович, О.М.Рябов, Л.А.Савченко, Г.М.Свердлов, В.С.Тадевосян, К.В.Тіхоніна, Є.А.Флейщиц, З.В.Чечьоткіна, Я.М.Шевченко, К.Б.Ярошенко та багатьох інших.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної програми “Удосконалення цивільно-правового регулювання суспільних відносин в світлі нової Конституції України”, яка розробляється кафедрою цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

^ Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення проблем та особливостей правового регулювання інституту відповідальності батьків (осіб, які їх замінюють) у цивільному та сімейному праві України, а також обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавчого закріплення деліктних відносин, які виникають у зв’язку з правопорушенням неповнолітніх дітей.

Реалізація поставленої в дисертаційній роботі мети зумовила необхідність вирішення наступних задач:

• визначити коло суб’єктів, які притягуються до цивільно-правової відповідальності за правопорушення, вчинені неповнолітніми;
  
• розкрити структуру цивільно-правової відповідальності батьків (осіб, які їх замінюють) за шкоду, завдану неповнолітніми дітьми (особами у віці від 14 до 18 років);
  
• визначити межі субсидіарної відповідальності батьків (осіб, які їх замінюють) та неповнолітніх;
  
• визначити поняття сімейно-правової відповідальності батьків;
  
• виявити особливості сімейно-правових санкцій;
  
• проаналізувати такі сімейно-правові санкції як позбавлення батьківських прав та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;
  
• виявити недоліки, суперечності, неузгодженості норм Цивільного кодексу, Сімейного кодексу, інших законодавчих актів про відповідальність батьків та виробити пропозиції щодо їх удосконалення.
  

^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері регулювання умов настання цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми.

^ Предмет дослідження складає система нормативних актів, що регулюють відносини цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків у сучасних умовах.

^ Методи дослідження. В процесі дослідження застосовувалися такі методи наукового пізнання: історичний (його покладено в основу дослідження еволюції розвитку цивільного та сімейного законодавства щодо відповідальності батьків), порівняльно-правовий аналіз (застосовувався при вивченні досвіду зарубіжних країн (Білорусь, Росія, США, Туркменістан, Франція) у сфері нормативного регулювання цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми), метод екстраполірування показників і процесів, правових рішень в схожих галузях юридичної науки (метод правової аналогії або аналогії закону) (дозволив виявити в Цивільному та Сімейному кодексах України недоліки і прогалини, “зони” з нерозкритим змістом, що є небезпечним за своїми правовими наслідками), формально-логічний (з його використанням здійснено тлумачення окремих понять та термінів). З використанням структурно-функціонального та комплексного методів було проаналізовано зміст нормативних актів України, які регулюють питання відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми, що стало підґрунтям для виявлення основних теоретичних проблем у даному питанні, недоліків діючого законодавства та дало можливість запропонувати конкретні пропозиції щодо його вдосконалення.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше як в науці українського цивільного, так і в науці сімейного права, після прийняття Цивільного та Сімейного кодексів, на основі аналізу чинного законодавства України та наукової літератури було проведене комплексне монографічне дослідження основних теоретичних та практичних проблем цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми дітьми. У результаті проведеного дослідження на захист виносяться такі основні положення:

1. Вперше з врахуванням новацій Сімейного кодексу щодо запровадження альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, запропоновано визнати суб’єктами цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану неповнолітніми, прийомних батьків та батьків-вихователів.
   
2. По-новому аргументовано висновок щодо недоцільності ототожнення змісту обов’язку батьків щодо виховання дитини із змістом права батьків на виховання дитини. Доведено, що право на виховання є засобом забезпечення виконання обов’язку щодо виховання, який в свою чергу вказує на заборону вчинення певних дій щодо дитини з боку батьків. Акцентується увага і на тому, що батьківські обов’язки визначають не тільки обов’язки щодо виховання та розвитку дитини, але й обов’язок забезпечення права дитини на належне батьківське виховання. При цьому дитина виступає не тільки в якості об’єкта, але й суб’єкта виховання, оскільки Сімейний кодекс надає можливість дитині захистити себе від батьків, які не виконують належним чином своїх батьківських обов’язків.
   
3. Доведено, що по відношенню до деліктної поведінки дітей протиправна поведінка батьків може виступати у вигляді дії або бездіяльності, а по відношенню до шкоди, завданої дітьми, – тільки у вигляді бездіяльності, тобто в не відверненні заподіяння дітьми будь-якої, в тому числі й моральної, шкоди.
   
4. Обґрунтовано положення, згідно з яким невиконання обов’язку щодо утримання дитини є невиконанням батьківського обов’язку щодо її виховання. В даному випадку протиправна поведінка батьків проявляється в тому, що вони позбавляють дитину права на достатній життєвий рівень, що є порушенням ст.8 Закону “Про охорону дитинства”.
   
5. Запропоновано в якості меж субсидіарної відповідальності батьків закріпити також набуття неповнолітнім заподіювачем шкоди повної цивільної дієздатності до досягнення повноліття.
   
6. Пропонується поняття сімейно-правової відповідальності як передбачений санкцією норми закону (умовами договору) захід впливу на правопорушника при недотриманні ним вимог закону (умов договору, рішення суду), внаслідок чого він зазнає позбавлення чи обмеження особистих немайнових або майнових прав, що сприяє захисту порушених суб’єктивних прав та інтересів.
   
7. Доведено положення про те, що позбавлення батьківських прав як сімейно-правова санкція, що застосовується до батьків у разі вчинення неповнолітніми дітьми правопорушення, виступає способом захисту прав неповнолітнього та додатковим обтяженням, негативним правовим наслідком для таких батьків лише за умови поєднання її з цивільною, адміністративною та в крайніх випадках кримінальною відповідальністю.
   
8. Додатково аргументована пропозиція в якості сімейно-правового заходу захисту прав та інтересів неповнолітньої дитини при невинній поведінці батьків запровадити новий інститут сімейного права – обмеження батьківських прав. Встановлено, що підставою для застосування такого заходу захисту буде виступати критерій небезпеки залишення дитини у батьків (одного з них) за наявності обставин, які не залежать від батьків (їх психічного розладу, тривалої хвороби, яка перешкоджає батькам виконувати свої батьківські обов’язки, існування небезпеки передачі дитині важкого захворювання).
   
9. Внесено пропозицію про прийняття Закону України „Про внесення змін і доповнень до Сімейного кодексу України” з огляду на вдосконалення норм Сімейного кодексу України щодо сімейно-правової відповідальності батьків. Пропонується у цьому законі розширити перелік підстав позбавлення батьків батьківських прав, встановити строк, після спливу якого батьки, позбавлені батьківських прав, будуть мати право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, визначити правові наслідки відібрання дитини від батьків без позбавлення останніх батьківських прав.
   

^ Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання одержаних висновків та рекомендацій для удосконалення чинного цивільного та сімейного законодавства. Теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін “Цивільне право України”, “Сімейне право України”, при вивченні питань захисту прав дітей на сучасному етапі розвитку українського суспільства, при застосуванні судами при вирішенні питань, що пов’язані із застосуванням цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати проведеного наукового дослідження отримали апробацію у виступах автора на наукових та науково-практичних конференціях: IV регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 19 квітня 2003 року); науково-теоретична конференція „Методологія приватного права” (м. Київ, 30 травня 2003 року); міжрегіональна науково-практична конференція „Становлення та розвиток корпоративного права в Україні” (м. Івано-Франківськ, 26-27 вересня 2003 року); Х регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 5-6 лютого 2004 року); міжнародна наукова конференція „Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики” (м. Харків, 23-24 квітня 2004 року); ХІ регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3-4 лютого 2005 року); VI регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 22 квітня 2005 року).

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 4 статті у фахових наукових виданнях, затверджених ВАКом України, а також 7 тез наукових доповідей.

^ Структура та обсяг дисертаційної роботи визначається її метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг становить 194 сторінок, у тому числі 13 сторінок списку використаних джерел, який охоплює ­­174 найменувань.


РОЗДІЛ І

^ ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ БАТЬКІВ ЯК ПІДСТАВИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БАТЬКІВ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ


1.1. Підстави цивільно-правової відповідальності батьків


Підставою цивільно-правової відповідальності визнається правопорушення – винна протиправна поведінка особи, що завдає шкоду майну та правам і інтересам інших осіб.

Розглядаючи питання підстав відповідальності батьків (осіб, які їх замінюють) за шкоду, за­вдану неповнолітніми, можна сказати, що тут ми маємо справу з двома правопорушеннями. Перше правопорушення скоїли неповнолітні діти, завдавши шкоди, друге допустили батьки цих дітей, не виховуючи їх належним чином і не здійснюючи за ними належного нагляду. При цьому цивільна відповідальність батьків може настати, якщо в наявності результат неправильного, протиправного виховання у вигляді майнової шкоди, завданої неповнолітнім. Однак, це не означає, що батьки відповідають за “чужі” дії. [1] Аналіз ст.1179 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року (далі – ЦК) [2] дозволяє зробити висновок про те, що цивільна відповідальність батьків настає за їх власну протиправну винну поведінку. Правопорушення батьків причинно пов’язане з правопорушенням дітей, а отже й із заподіянням шкоди.

Отже, підставою притягнення батьків до цивільної відповідальності за правопорушення, вчинені неповнолітніми дітьми, виступає їх власне правопорушення, під яким слід розуміти винне, протиправне невиконання покладених на них законом обов’язків по належному вихованню дітей та нагляду за ними.

Невиконання батьківського обов’язку пов’язується з поняттям відповідальності. Батьки відповідають за неналежне виконання передбачених законодавством батьківських обов’язків щодо виховання дитини та здійснення належного нагляду за нею.

Згідно з ч.1 ст.18 Конвенції ООН про права дитини ця відповідальність повинна бути загальною й однаковою для обох батьків, де б вони не знаходилися. До того ж, Конвенція розглядає її як “основну”. Ч.6 ст.12 Закону України від 26.04.2001 року “Про охорону дитинства” передбачає, що батьки (особи, які їх замінюють), несуть відповідальність за невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону. [3]

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Тому пропонується ст.1166 ЦК України доповнити положенням наступного змісту: “Обов’язок відшкодування шкоди може бути покладений законом на інших осіб”. Крім того, розділ VI Закону України “Про охорону дитинства” необхідно доповнити статтею наступного змісту: “Батьки або особи, які їх замінюють, винні у порушенні дітьми вимог чинного законодавства України, несуть адміністративну, цивільно-правову відповідальність відповідно до законів України”.

2. ^ Суб’єкти правопорушення
   

Суб’єктом будь-якого правопорушення виступає особа, яка володіє визначеним обсягом прав та обов’язків. Конкретний суб’єкт права виступає конкретним носієм відповідальності. При цьому суб’єкт відповідальності повинен відповідати таким характеристикам як осудність і деліктоздатність.

Стан осудності визначається щодо конкретного суспільно небезпечного протиправного діяння та у зв’язку з його вчиненням. Зокрема, ст.19 Кримінального кодексу України (далі – КК) [9] осудною визнає особу, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Проте стан осудності особи більш притаманний кримінальному праву. Цивільному ж праву притаманна така правова категорія як недієздатність. Згідно з ч.1 ст.39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Загальноправовою категорією, яка характерна для всіх галузей права, є деліктоздатність. Деліктоздатність слід визначити як закріплену в законодавстві та забезпечувану державою здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинене ним правопорушення. Відповідальність не передається, вона пов’язана з конкретною особою – суб’єктом правопорушення, тобто відповідальність індивідуалізована. Однак, ч.2 ст.1179 ЦК передбачає, що у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Виходячи з вказаної норми постає питання: хто в даному випадку, враховуючи принцип індивідуалізації відповідальності буде суб’єктом відповідальності? Суб’єктом відповідальності безперечно буде неповнолітній заподіювач шкоди, батьки (усиновлювачі), піклувальники не можуть підмінити його в якості суб’єктів відповідальності. Батьки будуть відшкодовувати завдану неповнолітнім шкоду в тому випадку, якщо є підстави для їх власної відповідальності за її заподіяння (неправильне виховання дитини, відсутність належного нагляду за дитиною).

Тобто у випадку вчинення правопорушення неповнолітніми дітьми батьки (особи, які їх замінюють), несуть майнову відповідальність за нормами цивільного законодавства, зокрема, вони зобов’язані відшкодувати завдану шкоду. Однак твердження про те, що батьки, не будучи безпосередньо заподіювачами шкоди, зобов’язані відшкодувати її, випливає не з конкретної норми Цивільного кодексу, а з теоретичних розробок з цієї проблеми.

Так, ст.1166 ЦК наголошує на тому, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала (в нашому випадку – неповнолітнім).

Ст.933 ЦК Республіки Білорусь, яка містить аналогічне положення, конкретизує, що законом може бути покладений обов’язок відшкодування шкоди на особу, яка не є заподіювачем шкоди. [10] Тобто в такий спосіб цивільне законодавство Республіки Білорусь прямо передбачає відповідальність батьків, які не є прямими заподіювачами шкоди, за шкоду, завдану їхніми дітьми.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Не зважаючи на чітку, на перший погляд, законодавчу регламентацію патронату, на практиці виникають конкретні питання щодо цього інституту. Зокрема, відкритим виявилося питання щодо відповідальності патронатних вихователів за правопорушення, вчинені неповнолітніми підопічними. У разі, коли за договором патронату орган опіки та піклування на виховання патронатному вихователю передає дитину, позбавлену батьківського піклування внаслідок позбавлення її батьків батьківських прав, відповідальність за неправомірну поведінку неповнолітнього будуть нести протягом трьох років позбавлені батьківських прав батьки, якщо буде доведено, що завдана правопорушенням неповнолітнього шкода є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язків (ст.1183 ЦК). Але невирішеною залишається ситуація, коли дитина перебуває на вихованні патронатного вихователя більше 3-х років після позбавлення її батьків батьківських прав, або дитина взагалі є сиротою.

Для правильного вирішення цієї проблеми необхідно чітко визначити правовий статус патронатного вихователя. Питання правового статусу патронатного вихователя на сьогодні залишається спірним. Одні науковці (В.Бірюков, В.Рясенцев, Ю.Червоний) статус патронатного вихователя прирівнюють до статусу опікуна, піклувальника [17, с.274; 18, с.427; 19, с.287]; інші (З.Ромовська) наголошують на тому, що патронат не відноситься ні до опіки, ні до піклування. [20, с.478] На наш погляд, аналіз покладених на патронатного вихователя обов’язків щодо дитини в цілому не відрізняються від обов’язків опікуна, піклувальника. Різниця між патронатним вихователем та піклувальником полягає у тому, що згідно положень ЦК плата піклувальнику встановлюється в порядку і у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, а згідно з нормами СК за договором патронату патронатному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається за його домовленістю з органом опіки та піклування. Зрештою, положення п.3 ч.1 ст.255 СК допускає прирівнення статусу патронатного вихователя до статусу піклувальника.

Проте в будь-якому випадку вважаємо за доцільне закріпити в законі підстави настання цивільно-правової відповідальності патронатного вихователя за правопорушення, вчинені неповнолітніми підопічними, крім випадків, закріплених ст.1183 ЦК. Патронатний вихователь, не набуваючи батьківських прав, зобов’язується виховувати дитину і здійснювати за нею нагляд. У разі заподіяння правопорушенням підопічного збитків і неможливості їх самостійного відшкодування, патронатний вихователь таким чином буде відповідати за неналежне виконання договірних обов’язків – відсутності належного виховання дитини та нагляду за нею, за виконання яких держава надавала відповідні кошти. Санкція у вигляді припинення договору про патронат, передбачена ч.2 ст.256 СК за невиконання вихователем обов’язків (тобто так звана договірна відповідальність), на наш погляд, занадто ліберальна і за суттю не носить карального характеру. Запровадження цивільно-правової (деліктної) відповідальності патронатного вихователя за невиконання або неналежне виконання договірних обов’язків стимулюватиме до більш серйозного ставлення до статусу патронатного вихователя.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону „Про охорону дитинства” діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, можуть бути влаштовані на виховання в сім’ї громадян (прийомні сім’ї), школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу.

Згідно з п.1 Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 року [21] дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Батьки-вихователі зобов’язані створювати належні умови для всебічного розвитку вихованців, одержання ними освіти, підготовки до самостійного життя. На батьків-вихователів покладається відповідальність за життя, здоров’я, фізичний і психічний розвиток вихованців (п.19 Положення про дитячий будинок сімейного типу), у зв’язку з чим батьки-вихователі наділені як правами, так і обов’язками щодо виховання дітей. Тому вони несуть відповідальність за своїх вихованців відповідно до законодавства.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 року “Про затвердження Положення про прийомну сім’ю” формою родинного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є прийомна сім’я. [22]

Прийомна сім’я – це сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Прийомні батьки зобов’язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров’я, духовний, моральний та фізичний розвиток, створювати необхідні умови для одержання ними освіти, готувати їх до самостійного життя.

В даному контексті варто зауважити, що дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім’я як форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, відрізняються від усиновлення договірним і тимчасовим характером відносин, від піклування – віковими межами підопічних і способом оформлення відносин. До речі, за останніми даними, сьогодні в Україні функціонує 131 дитячий будинок сімейного типу і 85 прийомних сімей. [23, с.17]

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Однак, норма ч.2 ст.1179 ЦК суб’єктами цивільно-правової відповідальності визнає тільки батьків, усиновлювачів та піклувальників. На наш погляд, структура ч.2 ст.1179 ЦК потребує зміни, оскільки при розробці та остаточному прийнятті нового ЦК України, законодавець не врахував новацій СК щодо запровадження альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема, утворення і функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу. Оскільки прийомні батьки та батьки-вихователі наділені комплексом батьківських прав та обов’язків, вони в силу їхнього статусу повинні притягатися до відповідальності згідно норм ст.1179 ЦК. Проте формулювання ст.1179 ЦК не дозволяє нам безапеляційно стверджувати, що прийомні батьки і батьки-вихователі є суб’єктами цивільно-правової відповідальності. Не можна в даному випадку застосувати аналогію закону, прирівнявши статус прийомних батьків і батьків-вихователів до статусу піклувальників, оскільки в правовій науці досі не вироблено чіткої думки щодо цього питання.

Вихід з даної ситуації вбачається у внесенні змін до ст.1179 ЦК, зокрема частину другу викласти у наступній редакції: „У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами), піклувальником чи іншими особами, які на підставі ст.252, ст.261 Сімейного кодексу України здійснюють виховання неповнолітнього, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини”.