Міністерство освіти І науки україни прикарпатський національний університет імені василя стефаника
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни прикарпатський національний університет імені василя, 199.67kb.
- Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя, 4186.5kb.
- Міністерство освіти І науки України Прикарпатський Університет ім. Василя Стефаника, 76.17kb.
- Прикарпатський національний університет імені василя стефаника на правах рукопису, 1535.36kb.
- Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
- Міністерство освіти І науки України Прикарпатський Університет ім. Василя Стефаника, 249.55kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 28.03kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни національний медичний університет імені, 54.32kb.
- Сенич Марія Володимирівна Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника, 104.53kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права імені В. М. Корецького, 299.49kb.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА
На правах рукопису
УДК 349.6:349.41:656.2
Антонюк Уляна Василівна
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ
12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник
Басай Віктор Давидович
доктор юридичних наук, професор,
академік Академії наук Вищої освіти України
Івано-Франківськ - 2009
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………..……………………………………………4
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ………….………………………………...….…..13
1.1. Сучасний стан, поняття і особливості екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту в Україні……………………………………………………..13
1.2. Становлення і розвиток правового регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту………………..………………………………………………………………36
Висновки до Розділу 1……………………………………………..……….…….68
РОЗДІЛ 2 ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ……………………..………..…………………………………...….….71
2.1. Поняття, функції і система органів, які забезпечують екологічну безпеку у діяльності залізничного транспорту……………………………..…………………..…71
2.2. Державний контроль і нагляд щодо забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту……………………………………………………92
Висновки доРозділу 2…………………………………………..……....…….…112
РОЗДІЛ 3 ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ОСОБЛИВОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У ПРОЦЕСІ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ………...……………………...115
3.1. Поняття, ознаки, підстави юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту…….……………..115
3.2. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту…………………………………………………..127
3.3. Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля у процесі діяльності залізничного транспорту……………………………………….………….141
3.4. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу у процесі діяльності залізничного транспорту…………..154
3.5. Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту…………………………………………………..168
Висновки до Розділу 3……………………………………….………………….176
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..……183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….…189
.
ВСТУП
Актуальність теми. На початку третього тисячоліття в умовах розгортання глобалізаційних процесів у всіх сферах суспільної діяльності все більшої ваги та актуальності набувають охорона навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності транспорту, зокрема залізничного. Це пов’язано з тим, що саме залізничний транспорт, відповідно до Основних напрямків державної політики України в сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки віднесений до значних забруднювачів довкілля, зважаючи на свій багатофакторний негативний та зростаючий вплив на природне середовище. Так за даними Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні за 2006 рік, протягом 2000-2006 р.р. кількість викидів забруднюючих речовин лише у атмосферне повітря від пересувних засобів зросла на 147,8 тис. т., при цьому обсяг викидів від об’єктів залізничного транспорту у 2006 році становив 67435,7 т., що на 105,6% перевищує їх обсяг у 2005 році. Тому питання охорони довкілля від забруднення внаслідок діяльності залізничного транспорту України вимагають детального правового регулювання. У даному контексті неабияку важливість мають оптимальне і гармонійне співвідношення екологічних та економічних інтересів суспільства у процесі експлуатації об’єктів залізничного транспорту. Однак, на функціональному рівні, поки що, не повною мірою забезпечується збалансоване поєднання дотримання екологічно безпечних вимог у процесі реалізації основних економічних показників діяльності залізниць щодо перевезень. Звісно, у чинному законодавстві України в умовах становлення і розвитку правового регулювання суспільних відносин з охорони довкілля загалом, певні кроки у цьому напрямку зроблені через закріплення у ряді нормативно-правових актів необхідності додержання природоохоронного законодавства на залізничному транспорті, але без чітких механізмів їх практичного застосування. Вони швидше носять декларативний, аніж регулятивно-забезпечувальний характер, оскільки немає виключної законодавчо визначеної ланки органів державного управління, які б були уповноважені та зобов’язані забезпечувати і контролювати процес дотримання екологобезпечних вимог саме у сфері залізничного транспорту. Детально не врегульовані і питання видів юридичної відповідальності за порушення даних вимог тощо. Це все у комплексі створює труднощі та сумнівні передумови ефективної дії на практиці даних положень і потребує відповідного правового врегулювання.
Таким чином, на сучасному етапі розвитку суспільних відносин в Україні одним із першочергових завдань природоохоронної державної політики повинно стати вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту. Зазначені вище чинники, а також недостатній рівень наукових розробок означених проблем у правовій науці, відсутність єдиного комплексного їх наукового дослідження і обумовлюють актуальність та важливість обраної теми дисертаційної роботи.
Науково-теоретичною базою даного дослідження є праці провідних українських науковців у галузі екологічного права. Зокрема, наукові розробки В. І. Андрейцева, А. Г. Арнаута, Г. І. Балюк, В. Д. Басая, А. Г. Бобкової, Ю. О. Вовка, С. П. Гавриша, А. П. Гетьмана, В. І. Гордєєва, І. І. Каракаша, В. В. Костицького, М. В. Краснової, С. М. Кравченко, Н. Р. Малишевої, В. Л. Мунтяна, М. І. Малишка, О. О. Погрібного, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, М. В. Руденка, В. І. Семчика, Н. І. Титової, Г. В. Тищенка, В. І. Федоровича, В. С. Шахова, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги та інших стали основою для формулювання загальних підходів щодо правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту.
Важливою теоретичною основою для дисертаційного дослідження стали праці видатних представників радянської і російської правової науки (Г. О. Аксеньонка, М. М. Брінчука, С. А. Боголюбова, М. І. Васильєвої, Т. М. Гайворонської, О. К. Голіченкова, О. Л. Дубовик, Б. В. Єрофєєва, Л. А. Заславської, О. А. Іванової, Є. М. Жевлакова, О. С. Колбасова, В. В. Круглова, Є. А. Немировського, В. В. Петрова, Г. М. Полянської та інших).
При написанні роботи аналізувались і праці науковців у галузі транспортного права (В. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського, С. Е. Демського, А. В. Мілашевича, О. Г. Ярема та інших), а також наукові розробки представників природничо-наукових галузей знань, які торкались питання впливу залізничного транспорту на стан довкілля (І. Я. Аксенова, В. І. Аксенова, І. Р. Голубєва, Ю. А. Злобіна, С. В. Капранова, Ю. І. Коробова, В. П. Кучерявого, М. М. Маслова, М. М. Мусієнка, Ю. В. Новікова, Л. Г. Чернюк та інших).
Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною цільової комплексної програми кафедри трудового, екологічного та аграрного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Проблеми правового регулювання екологічних та аграрних відносин в Україні в сучасних умовах».
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є з’ясування змісту і сутності правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту в Україні.
Зазначена мета зумовила наступні завдання наукового дослідження:
- визначити основні напрямки негативного впливу залізничного транспорту на стан навколишнього природного середовища;
- обґрунтувати закономірності розвитку правового регулювання та становлення наукових розробок щодо правового забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту;
- розкрити сутність і дати визначення поняття “екологічна безпека у процесі діяльності залізничного транспорту” та сформулювати його ознаки;
- охарактеризувати поняття та особливості державно-правового механізму забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту і визначити види суб’єктів його реалізації;
- з’ясувати зміст функцій екологічного контролю та нагляду щодо додержання природоохоронного законодавства у сфері залізничного транспорту;
- визначити поняття, особливості, підстави і види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту;
- сформулювати науково-обґрунтовані пропозиції з вдосконалення чинного законодавства України щодо правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту.
Об’єкт дослідження − це суспільні відносини, які виникають під час правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту.
Предметом дослідження є норми, які регулюють правове забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту.
Методи дослідження. У процесі дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, структурно-функціональний, формально-логічний методи, метод системного аналізу,) та спеціальні правові методи дослідження (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм). Визначальним у цій системі методів виступає саме діалектичний, який дав можливість дослідити проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Застосування діалектичного та історичного методів дозволило проаналізувати процес становлення та розвитку правового регулювання суспільних відносин щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту. За допомогою методу системного аналізу досліджувалися теоретичні положення щодо поняття екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту та її ознак. Застосування структурно-функціонального методу дослідження дозволило виявити системний зміст поняття екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту, а відтак – визначити сферу дії законодавства щодо правового забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту. За допомогою формально-логічного методу та методу тлумачення правових норм розкрито зміст правових норм, що визначають особливості правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності об’єктів залізничного транспорту. Порівняльно-правовий метод дозволив визначити роль зарубіжного досвіду щодо правового забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту для вдосконалення національного законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що подана до захисту робота є одним з перших в українській еколого-правовій науці комплексним дослідженням сутності і змісту правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту та здійснена на основі опрацювання науково-теоретичних розробок вчених-юристів, національного та міжнародного екологічного законодавства і практики їх застосування.
До результатів, що містять наукову новизну, слід віднести наступні, які виносяться на захист:
уперше:
- запропоновано авторське визначення: «екологічна безпека у процесі діяльності залізничного транспорту – це цілісна складова національної екологічної безпеки, яка представляє собою комплексну систему заходів впливу і мір відповідальності, що застосовуються у процесі виробництва, будівництва, експлуатації, здійснення перевезень рухомими пересувними транспортними засобами та діяльності стаціонарних об’єктів матеріально-технічного обслуговування відповідно і у межах встановлених нормативно, з метою захисту життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів у поєднанні із забезпеченням безперебійної роботи залізничного транспорту для задоволення потреб суспільного виробництва», а також виведено ознаки екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту: галузь застосування – сфера залізничного транспорту, спеціальна мета, яка, з одного боку полягає у захисті життя, здоров’я, людей, у охороні навколишнього природного середовища, а з іншого – у задоволенні потреб суспільного виробництва і населення у залізничних перевезеннях; об’єкт безпеки – рухомі (пересувні) транспортні засоби та стаціонарні об’єкти матеріально-технічного обслуговування залізничного транспорту; взаємозв’язок екологічних вимог з технічними характеристиками діяльності залізничного транспорту; структурованість – технічний, організаційний, юридичний рівні;
- здійснено класифікацію екологічних вимог, які застосовуються у процесі діяльності залізничного транспорту;
- визначено особливості державно-правового механізму щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту і запропоновано критерії поділу органів, які реалізовують управлінські функції у даній групі відносин та проведено детальний аналіз їх компетенції. Зокрема, до органів, які забезпечують державне управління щодо охорони довкілля на залізничному транспорті належать органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції, у свою чергу останні залежно від характеру повноважень поділяються на органи галузево-комплексної та галузево-видової компетенції;
- висловлено пропозиції щодо необхідності створення спеціалізованого природоохоронного підрозділу у межах Державної адміністрації залізничного транспорту України, зважаючи на специфіку діяльності залізничного транспорту, з його безпосереднім підпорядкуванням Міністерству транспорту і зв’язку України та з координацією його діяльності Міністерством охорони навколишнього природного середовища України – Головного управління екологічної безпеки, природокористування та охорони довкілля;
- запропоновано критерії класифікації екологічних правопорушень та злочинів проти довкілля у сфері залізничного транспорту;
удосконалено:
- положення про розмежування функцій контролю та нагляду за дотриманням природоохоронного законодавства у процесі діяльності залізничного транспорту;
- положення про визначення підстав і особливостей видів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту і обґрунтовано необхідність внесення змін до чинного законодавства України, де регламентуються питання щодо видів складів злочинів проти довкілля та адміністративних, цивільних, дисциплінарних екологічних правопорушень у сфері залізничного транспорту;
дістало подальший розвиток:
- положення про необхідність врегулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки в цілому і у сфері залізничного транспорту зокрема, у окремому структурованому нормативно-правовому акті – проекті Закону України “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку”, запропоновано модель закріплення у ньому відповідних норм щодо поняття і особливостей гарантування дотримання екологічно безпечних вимог у процесі діяльності залізничного транспорту;
- положення про закріплення основоположних визначальних засад щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту в єдиному кодифікованому акті екологічного законодавства – Екологічному кодексі України;
- положення про внесення рекомендацій з приводу доцільності закріплення у ряді нормативних актів галузевого транспортного законодавства детальних положень щодо необхідності охорони довкілля у сфері залізничного транспорту, зокрема, у Законі України “Про залізничний транспорт”, у Статуті залізниць України, у Правилах технічної експлуатації залізниць тощо;
- пропозиції про можливість врегулювання особливостей здійснення екологічного контролю і нагляду в цілому, і у сфері транспорту, зокрема у Положенні про екологічний контроль та Положенні про нагляд у галузі охорони довкілля та необхідність створення окремого структурного підрозділу щодо нагляду у сфері охорони довкілля у межах Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, який би здійснював нагляд за дотриманням природоохоронного законодавства у різних сферах суспільної діяльності, в тому числі і у процесі експлуатації об’єктів залізничного транспорту;
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та результати дослідження можуть бути використані:
у науково-дослідній сфері – результати дисертації можуть бути основою для подальших досліджень актуальних проблем правового забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту;
у правотворчій сфері – висновки та пропозиції, викладені в дисертації можуть бути використані при вдосконаленні вітчизняного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту;
у навчальному процесі – положення, теоретичні висновки можуть бути використані при розробці навчальних посібників і методичних матеріалів, а також при читанні лекцій та проведенні практичних занять з курсу “Екологічне право України”.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації і пропозиції обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу матеріалів практики діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України, відповідних наукових та нормативно-правових джерел. Особистий внесок здобувача у друкованих працях конкретизовано у списку опублікованих праць.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, обговорювалися на засіданні кафедри трудового, екологічного та аграрного права та міжкафедральних засіданнях Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, та були оприлюднені на науково-практичних конференціях, а саме: VІ Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 22 квітня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30 вересня – 1 жовтня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених, аспірантів та студентів “Захист прав людини в Україні. Теоретичні та практичні аспекти” (м. Донецьк, 9-10 грудня 2006 р.); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика – 2006” (м. Дніпропетровськ, 16 червня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених “П’яті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні” (м. Тернопіль, 25 лютого 2007 р.); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина” (м. Івано-Франківськ, 20 квітня 2007 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Від громадянського суспільства – до правової держави” (м. Харків, 25 квітня 2007 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 1-2 червня 2007 р.); Регіональній науково-практичній конференції, присвяченій 15-ій річниці Юридичного інституту “Верховенство права у правозастосовчій діяльності” (м. Івано-Франківськ, 12-13 жовтня 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина” (м. Івано-Франківськ, 11 квітня 2008 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 21 науковій праці, з яких 7 статей надруковані у фахових виданнях з юридичних наук, які входять до переліку ВАК України та тез доповідей на 14 конференціях.
РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ
1.1. Сучасний стан, поняття і особливості екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту в Україні
Проблема національної безпеки всіх держав світової співдружності користується сьогодні підвищеною актуальністю. Адже від її забезпечення залежить подальше існування, самозбереження та прогресивний розвиток держави. Україна не є винятком у даній ситуації. Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, національна безпека як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави від внутрішних і зовнішних загроз досягається шляхом проведення виваженої державної політики у таких сферах, як-от: політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо [1]. З огляду на це, доцільно говорити про економічну, політичну, соціальну, екологічну, інформаційну безпеку, які входять до системи національної безпеки України. Значення кожного з різновидів цієї безпеки важко переоцінити. Але в сучасних умовах розвитку суспільних відносин в Україні, зважаючи на надмірний антропотехногенний вплив на навколишнє природне середовища та кризову екологічну ситуацію, забезпечення екологічної безпеки є одним з пріоритетних напрямків державної політики України. Більше того, оскільки до домінантних національних інтересів України належить забезпечення екологічно та технічно безпечних умов життєдіяльності суспільства, тому екологічна безпека в Україні є складовою національної безпеки. Важливість екологічної безпеки, яка охоплює собою існуючий комплекс взаємовідносин людини і навколишнього природного середовища, полягає в її спроможності визначити реальний стан довкілля, в передбаченні потенційних для нього загроз і заходів для їх попередження. Основні загрози національної безпеки в екологiчнiй сферi визначені у Концепції національної безпеки України [1]. Слід відмітити, що цей перелік загроз не є вичерпним, його можна продовжувати і продовжувати. Але одне з перших місць щодо негативного впливу на довкілля займає важка промисловість, енергетика і транспорт. Зокрема, на транспорт в Україні припадає 60-70% хімічного та до 90% шумового впливу на стан навколишнього природного середовища [2, с. 430]. Це негативно впливає не лише на стан атмосферного повітря, вод, ґрунтів, земель, тощо, але і на здоров’я та життєдіяльність людей в цілому. З кожним роком цей вплив має тенденцію до зростання. Підтвердженням цьому можуть слугувати також і соціологічні опитування 1030 різноманітних спеціалістів, що займалися вивченням проблем, пов’язаних з навколишнім середовищем у 72 країнах світу. Так, за підсумками проведених досліджень було виділено такі 2 основні блоки джерел екологічних проблем: 1) зміна клімату; 2) урбанізація і транспорт [3, с. 24].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Будівництво і діяльність залізничного транспорту впливають, переважно опосередковано, на природне середовище існування рослинного і тваринного світів [20, с. 49]. Так відпрацьовані гази потягів гальмують ріст і розвиток рослин різних видів поблизу розміщення залізничних доріг, вокзалів тощо. Залізничні магістралі дуже часто виступають перешкодою на шляху міграції птахів та змушують тварин змінювати середовище існування через шумове та вібраційне забруднення.
Однією з форм фізичного (хвильового) забруднення навколишнього природного середовища об’єктами залізничного транспорту є шум, оскільки проблема шуму знаходиться на другому місці за важливістю у сфері залізничного транспорту після забезпечення безпеки руху [21, с. 184].
Під шумом розуміють усі неприємні та небажані звуки чи їх сукупність, які заважають нормально працювати, відпочивати, сприймати інформаційні звукові сигнали [22, с. 98]. Відповідний звуковий ландшафт існував на Землі завжди, оскільки життя людини в абсолютній тиші неможливе. Здавна відомий благодійний вплив на організм людини шумів природного середовища (шум листя, дощу, водоспаду, спів птахів тощо) і, водночас, негативна дія штучного акустичного звуку, що створюється господарською, технічною діяльністю людини [22, с. 98-99]. До речі, ще в Стародавньому Римі законотворцями нормативно встановлювались спеціальні місця пересування колісниць, щоб не порушувати спокою римлян.
Про шумовий вплив залізничного транспорту і на довкілля, і на життєдіяльність людей було відомо з початку створення залізничного потяга і залізничних ліній. Так, саме через можливий “лишний шум, запах гари и копоти” залізничних шляхів наприкінці ХІХ ст. у Російській імперії у 1870 році було перенесено будівництво Південно-Західної залізничної дороги за наказом російського імператора на прохання відомого ученого-пасічника П. І. Прокоповича, який персонально клопотав про відведення даної залізничної дороги, через те, що її будівництво і експлуатація могли негативно вплинути на бджіл з пасіки дослідника, яка була розміщена впритул до залізничної колії [23, с. 23].
Для оцінки пошкоджуючого ефекту шуму використовують спеціальну шкалу. Кількісний показник шуму – його гучність, яка вимірюється в децибелах (дБ) [22, с. 98]. Шкідливим для людського вуха є не будь-який шум, хоча і створений штучно, а такий, що перевищує встановлені нормативи і негативно впливає на життєдіяльність людей. Розрізняють два види нормування виробничого шуму: санітарно-гігієнічне та технічне, зокрема перший регулює саме рівень шуму з огляду його дії на організм людини, так норматив житлово-побутового шуму – 40 дБ вдень, 30 дБ – вночі [22, с. 100]. При цьому рівень шуму на відстані 50 м від залізничного вокзалу становить в середньому 71 дБ, сортувальної станції – 74 дБ, залізничної лінії – 77 дБ і більше [16, с.229]. Зважаючи на те, що з кожним роком відбувається підвищення вантажності і швидкості залізничного транспорту, ці показники збільшуються, що в кінцевому випадку призводить до росту інтенсивності шумової “агресії” у всьому світі і негативно впливає на стан здоров’я та самопочуття мешканців планети. І, як свідчать проведені фахівцями у галузі залізничного транспорту дослідження, зменшення шумового впливу від рухомого складу у сучасних умовах є складним завданням, вирішення якого пов’язане з необхідністю проведення комплексу технічних заходів щодо удосконалення конструкції колій, локомотивів, вагонів тощо [21, с. 187].
Таким чином, залізничний транспорт має значний вплив на акустичний фон міст України. Прослідкувати це можна і на прикладі Львівської залізниці, яка обслуговує частину Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернігівської, Закарпатської, Волинської, Рівненської областей . Так, спорудами залізниці в місті Львові зайняті значні території – 478 га, з наявністю великих розв’язок, що знаходяться в серединній частині Львова [12, с. 50]. Залізничні шляхи перетинають селітебні території або проходять уздовж меж житлової забудови. При цьому міська забудова часто впритул підходить до площ, на яких знаходяться транспортні об’єкти. Наприклад, залізнична лінія, що проходить зі сходу на захід (ділянка Красне-Львів), а також примикаюча лінія Львів-Маріуполь-Івано-Франківськ утворюють петлю, що відділяє центральну частину міста від її північних та південних районів. Особливу незручність створює магістраль Красне-Львів, яка розсікає житловий район Підзамче на дві частини. Ці дві залізничні лінії ускладнюють зв’язок районів з центральною частиною міста і є основними джерелами шуму, що впливає на житлову забудову та екологічно безпечну і здорову життєдіяльність людей [12, с. 50].
Ще одним різновидом небезпеки з боку залізничного транспорту на стан навколишнього природного середовища є транспортні події та надзвичайні ситуації на даному виді транспорту. І хоча, як свідчать проведені дослідження, кількість транспортних подій на залізничному транспорті має тенденцію до зменшення [24, с. 82], все ж таки саме на них припадає питома вага забруднення довкілля через витік небезпечних речовин, їх самозаймання, випаровування вантажів тощо.
Отже, експлуатаційна діяльність залізничного транспорту чинить негативний вплив на довкілля та його елементи. Важко визначити, на який з об’єктів екологічної системи залізничний транспорт впливає найбільш шкідливо, адже кожен з них в тій чи іншій мірі відчуває цей тиск. Основна екологічна перевага залізничного транспорту у порівнянні з автомобільним чи іншим видом транспорту, головним чином, полягає в значно менших кількостях шкідливих викидів на одиницю виконуваної роботи.
Аналіз стану екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту дозволяє констатувати наступне:
- у процесі поступового розвитку залізничної сітки України об’єктивно зростає потенційна можливість посилення “неблагополучного” впливу на природне середовище;
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Також у юридичній літературі поряд з терміном “екологічна безпека” вживаються і поняття “техногенна” та “природно-техногенна” безпека”. Так, у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1996 році екологічна безпека ототожнюється з природно-техногенною безпекою [57], в Указі Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 листопада 2002 року “Про стан природної та техногенної безпеки”” від 4 лютого 2003 року № 76/2003 окремо застосовуються поняття “природна” та “техногенна” безпека [58]. В інших наукових працях екологічна безпека виступає як різновид техногенної безпеки [59, с. 3-4]. Абсолютно не заперечуючи змісту даних положення, ми все ж таки вважаємо їх дещо некоректними з позицій логіки формулювання. Отже, недоцільно ототожнювати екологічну безпеку з природно-техногенною, правильніше, з огляду на чинне законодавство України, зокрема, Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”[60], розглядати їх не як ціле і частину, а як явище і його причину, тому що за умови виникнення детермінант техногенного чи зрештою, природного характеру існує загроза порушення вимог екологічної безпеки.
Отже, екологічні вимоги у процесі експлуатації і діяльності залізничного транспорту фрагментарно визначені в ст. 56 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”. При цьому вони пересікаються з технічними вимогами, які пред’являються як до утримання рухомого складу залізничного транспорту так і його експлуатації. Відповідно до Правил технічної експлуатації залізниць, зокрема п. 1.3, виокремлюють вимоги що пред’являються до споруд і пристроїв залізничного транспорту, які створюють, по-перше, загрозу безпеці руху, а по-друге, забруднюють навколишнє природне середовище [61]. Але у Правилах знову ж таки не конкретизується зміст другого різновиду вимог, що або є прогалиною чинного законодавства, або ж мова йде лише про технічні вимоги, які можуть мати наслідком забруднення довкілля і, таким чином, перетворюватись на екологічні вимоги.
З аналізу ст. 56 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” екологічні вимоги на залізничному транспорті залежно від їх характеру, можна поділити на такі два різновиди:
а) прямі екологічні вимоги, тобто такі, порушення чи недотримання яких за своєю суттю передбачають можливість спричинення чи спричиняють шкоду навколишньому природному середовищу у процесі діяльності залізничного транспорту, наприклад, вимоги, які пов’язані з викидами і скидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря;
б) непрямі екологічні вимоги, тобто вимоги, які за своєю первісною природою не становлять загрози негативного впливу для навколишнього природного середовища, але можуть в окремих випадках спричинити екологічну шкоду, наприклад, вимоги, які пов’язані з режимом експлуатації рухомого складу залізниць тощо.
Безумовно, що другий різновид вимог є дещо претензійним і неоднозначним, оскільки маються на увазі саме вимоги технічного характеру, які можуть набувати ознак екологічних вимог. Така двозначність цих вимог пов’язана з труднощами технологічних процесів експлуатації, утримання і діяльності залізничного транспорту.
Зважаючи на спрямованість екологічних вимог, які застосовуються у процесі експлуатаційної діяльності залізничного транспорту їх слід поділити на наступні види:
а) екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони атмосферного повітря на залізничному транспорті;
б) екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони і раціонального використання водних об’єктів на залізничному транспорті;
в) екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони земельних і лісових ресурсів.
При цьому слід відзначити, що дані види екологічних вимог беруться до уваги і відображаються у таких формах звітності залізниць у сфері охорони довкілля, зокрема:
- Форма № 1-ТП – Звіт про використання води залізницями України;
- Форма № 2-ТП – Звіт про охорону навколишнього повітря;
- Форма № 1 – екологічні витрати – Звіт про екологічні платежі, плату за природні ресурси та поточні витрати на охорону природи [13, с. 189]
Для того, щоб визначити сутнісні характеристики екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту, слід проаналізувати основні напрямки практичної діяльності залізничного транспорту щодо охорони довкілля:
а) при проектуванні рухомого складу залізничного транспорту слід враховувати вимоги екологічної безпеки і охорони довкілля;
б) будівництво залізничних шляхів і вокзалів повинно здійснюватись таким чином, щоб не зашкодити довкіллю та його елементам, при цьому слід відзначити, що даний напрям діяльності становить підвищену екологічну небезпеку, і у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів “Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку” від 27 липня 1995 року № 554 [62] віднесений до об’єктів підвищеної екологічної небезпеки;
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Підсумовуючи викладене, екологічну безпеку у процесі діяльності залізничного транспорту можна визначити як цілісну складову національної екологічної безпеки, яка являє собою комплексну систему заходів впливу і мір відповідальності, що застосовуються у процесі виробництва, будівництва, експлуатації (здійснення перевезень), тощо, рухомих пересувних транспортних засобів та стаціонарних об’єктів матеріально-технічного обслуговування відповідно і у межах встановлених нормативно, з метою захисту життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів у поєднанні з забезпеченням ефективної, безперебійної роботи залізничного транспорту для задоволення потреб суспільного виробництва.
1.2. Становлення і розвиток правового регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту
Стан екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту, як було визначено у підрозділі 1.1. дисертаційного дослідження, є досить складним. Адже, незважаючи на всі переваги та значення цього виду транспорту для стійкого економічного розвитку країни, він чинить негативний вплив на довкілля, створює загрозу для нормальної життєдіяльності і здоров’я людей, тому одним з важливих кроків на шляху до зменшення та усунення цього впливу на навколишнє природне середовище відповідно до національної екологічної стратегії України на перші 10 років ХХІ століття є формування екологічно збалансованої системи природокористування на основі екологічно безпечних технологій на транспорті, а також детальна правова регламентація природоохоронної діяльності у всіх сферах суспільного виробництва, і вироблення дієвої системи державно-правового механізму гарантування екологічної безпеки України [64, с. 9-12].
Крім того, на наш погляд, слід приділити неабияку увагу проблемі правового регулювання дотримання вимог екологічної безпеки та охорони довкілля на залізничному транспорті в аспекті його вдосконалення та підвищення рівня ефективності на основі аналізу процесів становлення та розвитку законодавства і наукових досліджень щодо охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки у галузі залізничного транспорту з огляду на окремі періоди розвитку суспільства.
Становлення механізму правового регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту, безсумнівно, пов’язане з винаходом залізничного потяга, його експлуатацією і, як наслідок, впливом на стан навколишнього природного середовища.
Як засвідчує історія, спорудження залізниці і відповідно першого потяга розпочалось на початку ХІХ століття в Англії у 1821 році Джорджем Стефенсоном і завершилось створенням залізничної дороги у 1825 році [65, с. 121]. У Російській імперії першу залізничну лінію між Петербургом та Царським Селом було збудовано у 1835 році австрійським професором фон Герстнером [66, с. 778].
Активізація будівництва залізничних шляхів на початку ХХ століття сприяла, з одного боку, зростанню залізничних перевезень, а з іншого, - характеризувалась наростаючим впливом даного виду транспорту на навколишнє природне середовище без відповідного державного реагування. Оскільки, Україна на початку ХХ століття перебувала під протекцією Російської імперії, а, згодом, до 1991 року, у складі Радянського Союзу, тому перші кроки у нормативному регулюванні питань щодо охорони довкілля були відображені у всесоюзному законодавстві. При цьому, слід зазначити, що в рамках законодавства СРСР та УРСР не було окремого нормативного акта, де б детально регулювались проблемні аспекти щодо охорони навколишнього природного середовища у сфері транспорту взагалі, і залізничного зокрема, оскільки не існувало навіть концепції охорони довкілля на транспорті.
За хронологічним критерієм розвиток правового регулювання відносин щодо охорони довкілля на залізничному транспорті можна умовно поділити на наступні етапи:
- 1 період – перша половина ХІХ ст. – перша половина ХХ ст.;
- 2 період – 50-ті – 60 –ті роки ХХ ст.;
- 3 період – 70-ті – 80-ті роки ХХ ст.;
- 4 період – початок 90-х років – до сучасності.
Перший період розпочинає свій відлік з моменту створення потяга, розвитку сітки залізничних шляхів і зростання ваги перевезень залізничним транспортом. Для даного періоду характерним є те, що охорона довкілля ще не розглядається як окремий напрям правового регулювання. Це повною мірою відповідало тогочасним вимогам, оскільки не було вивчено, обґрунтовано і досліджено вплив даного виду транспорту на стан навколишнього природного середовища. Уперше в дореволюційній Росії необхідність захисту від негативного впливу залізничного транспорту була закріплена у Загальному Статуті Російських Залізничних Доріг 1906 року, де передбачалось, що “подведение железных дорог должно осуществляться в обход населенных пунктов, ограничивалось возведение строений вдоль линий отвода железных дорог, вокзалы должны строиться на окраинах” [67, с. 211]. Отож, даний Статут акцентував увагу на окремих аспектах щодо можливого впливу залізничних шляхів на життєдіяльність людей, але не містив конкретних заходів з охорони довкілля від діяльності залізничного транспорту.
Зважаючи на те, що саме атмосферне повітря та водні об’єкти, першочергово забруднювались у процесі експлуатації транспортних засобів, тому в окремих нормативних актах, які стосувались безпосередньо охорони повітря чи вод, містились положення щодо забруднення цих природних об’єктів транспортом.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Але, як зазначає В. В. Костицький, не слід переоцінювати сам факт конституційного закріплення екологічної функції держави та екологічних прав громадян, оскільки його відсутність у конституціях держав світу частково компенсується за рахунок взаємодії різних органів влади і в екологічних інтересах громадян теж [94, с. 55]. Напевно тому конституційна норма ст. 16 знаходить своє подальше закріплення і реалізацію у повноваженнях органів державної влади і управління. Так до повноважень Верховної Ради України у сфері використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки віднесено, зокрема, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку охорони довкілля. Президент України також здійснює функції щодо забезпечення та керівництва у сфері національної безпеки і оборони України, тобто і у сфері екологічної безпеки, оскільки остання виступає складовою національної безпеки держави. Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень забезпечує проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки, природокористування тощо.
Підкреслюючи вищу юридичну силу Конституції, у ст. 92 передбачено, що найбільш важливі екологічні відносини, зокрема, засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, а також відносини екологічної безпеки повинні регулюватись виключно законами. Ці конституційні положення засвідчують неабияку важливість екологічних відносин і про нагальну потребу захисту навколишнього природного середовища. Власне, зазначені конституційні норми є вихідними положеннями для прийняття відповідного законодавства з питань врегулювання відносин “залізничний транспорт – екологічна безпека”.
Таким чином, Конституція України містить засадничі, відправні положення щодо забезпечення екологічної безпеки в цілому. Вона не регламентує питання щодо дотримання вимог екологічної безпеки на залізницях України, а закріплює лише важливість і пріоритетність екологічної безпеки взагалі, залишаючи, зрештою, ці питання для розгляду в рамках галузевих актів. Даний підхід видається правильним, оскільки неможливо в межах одного акту охопити чи врегулювати весь спектр існуючих відносин, а тим паче в Основному Законі, який на наш погляд, повинен лише визначити орієнтири для врегулювання різноманітних за предметом відносин.
Характеризуючи конституційні закони вважаємо за доцільне віднести до цієї групи і Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року [95], оскільки саме вона стала вихідним пунктом і основою для прийняття Конституції та низки прийнятих законів України. Саме у Декларації вперше в українському законодавстві було введено інститут екологічної безпеки, зокрема у Розділі VІІ. Звісно, її положення носять узагальнюючий і навіть декларативний характер, але це був перший крок на шляху до правового забезпечення екологічної безпеки в державі.
До законів еколого-комплексного характеру в першу чергу слід віднести Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, оскільки він визначає правові, економічні і соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Слід відмітити, що в рамках цього закону найбільш структуровано врегульовані відносини щодо гарантування екологічної безпеки у різних сферах діяльності і, зокрема, на транспорті.
Загальні положення щодо правового забезпечення екологічної безпеки містяться у розділі ХІ Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” [46]. Ст. 56 цього Закону визначає основні вимоги забезпечення екологічної безпеки в процесі проектування, виробництва, експлуатації та обслуговування транспортних пересувних засобів, наприклад, перехід на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів тощо. Дана стаття поряд з іншими природоохоронними заходами передбачає заборону виробництва й експлуатації транспортних пересувних засобів і установок, у викидах чи скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи. Водночас ст. 56 цього Закону закріплено відповідальність керівників транспортних організацій та власників транспортних засобів за недодержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище.
Характерною ознакою екологічного законодавства України є високий рівень кодифікації [96, с. 28]. Це проявляються в тому, що до джерел екологічного права належить ціла низка кодексів. Зокрема, це Водний кодекс України [97], Земельний кодекс України [98], Лісовий кодекс України [99] тощо. Ці нормативні акти стосуються проблеми забезпечення екологічної безпеки на залізничному транспорті і тій мірі, в якій це торкається охорони водних, лісових чи земельних ресурсів. Так відповідно до Земельного кодексу України, ст. 19, окрему категорію земель України становлять землі транспорту. До них належать землi, наданi пiдприємствам, установам та органiзацiям залiзничного, автомобiльного транспорту i дорожнього господарства, морського, рiчкового, авiацiйного, трубопровiдного транспорту та мiського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатацiї, ремонту i розвитку об'єктiв транспорту. У ст. 68 Земельного кодексу України міститься визначення земель залізничного транспорту, зокрема, це землi смуг вiдведення залiзниць пiд залiзничним полотном та його облаштуванням, станцiями з усiма будiвлями i спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колiйного, вантажного i пасажирського господарства, сигналiзацiї та зв'язку, водопостачання, каналiзацiї; пiд захисними та укрiплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будiвлями та iншими спорудами, необхiдними для забезпечення роботи залiзничного транспорту. Ця категорія земель не може перебувати у приватній власності (п. б ч.3 ст. 83, п. б ч.4 ст. 84 Земельного кодексу України ).
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
г) по-четверте, положення одного нормативного акту дублюються в іншому;
д) по-п’яте, відсутній реальний механізм дії правових положень щодо охорони довкілля на залізничному транспорті, тому вони залишаються просто гаслами або закликами про захист природи і свідчать про низький, недостатній рівень дотримання екологічно безпечних вимог;
є) по-шосте, законодавство України щодо забезпеченя екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту, що представляє собою окремий, самостійний напрямок правового регулювання суспільних відносин, ще остаточно не сформоване, оскільки перебуває на стадії становлення, саме з таких позицій можна пояснити його нечіткість, неструктурованість.
Таким чином, правове регулювання суспільних відносин щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту в Україні ще перебуває у процесі реформування. Більше того, на науковому рівні також поки що не визначено концептуальних засад і вичерпного, комплексного механізму реалізації та дієвості заходів щодо дотримання екологобезпечних вимог у процесі експлуатації засобів залізничного транспорту тощо. Це зумовлює гостру необхідність подальшої конкретизації та вдосконалення правового регулювання відповідних відносин.
З метою підвищення рівня правової регламентації відносин щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту було б доцільно врегулювати дані питання в Екологічному Кодексі України, у окремому його розділі, який би був присвячений саме проблематиці забезпечення екологічної безпеки в цілому та по відповідних сферах суспільно-господарської діяльності (в тому числі і в сфері транспорту). При цьому, як нам видається, слушною є пропозиція щодо необхідності прийняття Закону України “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку”, розробку якого вперше було запропоновано і здійснено В. І. Андрейцевим [27, с. 118-134]. На наш погляд, у Екологічному Кодексі слід закріпити загальні концептуальні положення з приводу екологічної безпеки в цілому, а розгорнуте визначення екологічної безпеки у процесі роботи залізничного транспорту чи у іншій сфері життєдіяльності, її ознаки та специфіку все ж таки варто врегулювати у спеціальному Законі “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку”. У світовій практиці відомі випадки одночасного застосування і Екологічного Кодексу і Закону “Про екологічну безпеку” [129, с. 110-111].
Тому у Законі України “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку”, зокрема, в одному з його розділів, присвяченому особливостям забезпечення екологічної безпеки у різних сферах суспільної діяльності, необхідно виокремити окремий підрозділ щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері транспорту в цілому. У межах цього підрозділу слід зосередити норми, які б стосувались додержання екологобезпечних вимог на різних видах транспорту: автомобільному, водному, морському, і залізничному: при проектуванні, будівництві, розміщенні, реконструкції, введенні в дію та експлуатації об’єктів залізничного транспорту, тобто рухомого складу та об’єктів матеріально-технічного забезпечення діяльності залізниць. Звісно, зважаючи на характер та технічні характеристики залізничного транспорту, даний нормативно-правовий акт не може містити вичерпних положень щодо всіх аспектів експлуатаційної діяльності цього виду транспорту. Водночас, слід уникнути узагальнених визначень і понять щодо необхідності дотримання норм екологічної безпеки, охорони довкілля та раціонального природокористування у процесі діяльності залізничного транспорту без окреслення змісту даних вимог, як це має місце у чинному законодавстві України. Натомість, видається обґрунтованим закріпити основні екологічні вимоги, які пред’являються при проектуванні, будівництві, розміщенні, реконструкції, введенні в дію та експлуатації об’єктів залізничного транспорту з огляду на види забруднення, які можуть спричинитися у процесі таких видів діяльності (наприклад, забруднення атмосферного повітря, водних об’єктів, земель, лісів, рослинного, тваринного світів).
Висновки до Розділу 1
Експлуатаційна діяльність залізничного транспорту в Україні призводить до значного, зростаючого з кожним наступним роком, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, який проявляється у забрудненні атмосферного повітря, вод, ґрунтів, земельних, лісових ресурсів, рослинного і тваринного світів, а також у шумовому забрудненні. Тому важлива роль у механізмі зменшення та нейтралізації такого впливу повинна належати саме правовому регулюванню відносин щодо природокористування та забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту.
Процес становлення і розвитку правової регламентації суспільних відносин з природоохоронної діяльності на залізничному транспорті пройшов такі етапи:
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Екологічна безпека у процесі діяльності залізничного транспорту – це цілісна складова національної екологічної безпеки, яка представляє собою комплексну систему заходів впливу і мір відповідальності, що застосовуються у процесі виробництва, будівництва, експлуатації, здійснення перевезень рухомими пересувними транспортними засобами та діяльності стаціонарних об’єктів матеріально-технічного обслуговування відповідно і у межах встановлених нормативно, з метою захисту життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів у поєднанні з забезпеченням безперебійної роботи залізничного транспорту для задоволення потреб суспільного виробництва.
З огляду на подане визначення екологічна безпека у сфері залізничного транспорту характеризується загальними (національний характер, підзаконність, природоохоронна та гуманістична спрямованість, екологічний ризик, попереджувальний характер, комплексність) та спеціальними (галузь застосування, спеціальна мета, об’єкт безпеки, взаємозв’язок екологічних вимог з технічними характеристиками діяльності залізничного транспорту; структурованість) ознаками.
Екологічні вимоги, які застосовуються у процесі діяльності залізничного транспорту поділяються: а) залежно від їх характеру на: прямі екологічні вимоги, тобто такі, порушення чи недотримання яких за своєю суттю передбачають можливість спричинення чи спричиняють шкоду навколишньому природному середовищу у процесі діяльності залізничного транспорту, наприклад, вимоги, які пов’язані з викидами і скидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, та непрямі екологічні вимоги, тобто вимоги, які за своєю первісною природою не становлять загрози негативного впливу для навколишнього природного середовища, але можуть в окремих випадках спричинити екологічну шкоду, наприклад, вимоги, які пов’язані з режимом експлуатації рухомого складу залізниць тощо; б) залежно від їх спрямованості на: екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони атмосферного повітря на залізничному транспорті; екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони і раціонального використання водних об’єктів на залізничному транспорті; екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони земельних і лісових ресурсів.