Міністерство освіти І науки україни прикарпатський національний університет імені василя стефаника
| Вид материала | Документы |
СодержаниеПоняття, види і особливості юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту |
- Міністерство освіти І науки україни прикарпатський національний університет імені василя, 199.67kb.
- Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя, 4186.5kb.
- Міністерство освіти І науки України Прикарпатський Університет ім. Василя Стефаника, 76.17kb.
- Прикарпатський національний університет імені василя стефаника на правах рукопису, 1535.36kb.
- Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
- Міністерство освіти І науки України Прикарпатський Університет ім. Василя Стефаника, 249.55kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 28.03kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни національний медичний університет імені, 54.32kb.
- Сенич Марія Володимирівна Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника, 104.53kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права імені В. М. Корецького, 299.49kb.
РОЗДІЛ 3 ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ОСОБЛИВОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У ПРОЦЕСІ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ 3.1. Поняття, ознаки, підстави юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту Юридична відповідальність нерозривно пов’язана з питаннями щодо охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки тощо. Адже, саме завдяки інституту юридичної відповідальності у теорії права здійснюється виконання еколого-правових норм та попереджується їх порушення, гарантується захист прав суб’єктів екологічних правовідносин тощо. Тому юридична відповідальність відіграє важливу роль і у механізмі гарантування додержання екологобезпечних вимог у процесі діяльності залізничного транспорту. Отже, якщо за основу виокремлення взяти критерій сфери застосування юридичної відповідальності, то відповідальність за порушення вимог екологічної безпеки в процесі діяльності залізничного транспорту слід розглядати як підвид галузевої юридичної відповідальності у сфері охорони довкілля, яка в свою чергу виступає різновидом юридичної відповідальності загалом [187, с. 20]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Об’єктивна сторона правопорушення відображає його зовнішній прояв, оскільки характеризується протиправним діянням, суспільно шкідливими чи небезпечними наслідками і причинним зв’язком між діянням та наслідками. Діяння охоплює собою активну поведінку у формі дії, і пасивну поведінку у формі бездіяльності. Наслідком або ж результатом протиправної (активної чи пасивної) поведінки є заподіяння шкоди природним ресурсам або створення реальної загрози її заподіяння. Що ж торкається екологічних правопорушень у сфері залізничного транспорту, то їх об'єктивна сторона здійснюється у формі дії або бездіяльності, тобто у неналежному виконанні, невиконанні чи недотриманні вимог екологічної безпеки у процесі експлуатації даного виду транспорту. Суб’єктивна сторона на відміну від об’єкта і об’єктивної сторони правопорушення відображає його внутрішню сторону, оскільки виявляється у ставленні суб'єкта правопорушення до вчиненого діяння у формі умислу чи необережності. Специфіка суб’єктивної сторони екологічних правопорушень в цілому полягає в тому, що в переважній більшості випадків, суб’єкт правопорушення не усвідомлює, не передбачає протиправності свого діяння, хоча повинен був і міг їх усвідомити, передбачити і тому спричиняє шкоду природним ресурсам, тобто ставлення до наслідків виступає у формі необережності. При притягненні до юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту можливі випадки застосування відповідальності і без вини суб’єкта правопорушення, тобто мається на увазі об’єктивна безвинна відповідальність, що наступає за самим фактом заподіяння шкоди. Але ці особливі умови будуть досліджені у підрозділі 3.4. дисертаційного дослідження зокрема, при розгляді питання щодо цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення. Суб’єктом екологічного правопорушення можуть виступати фізичні і юридичні особи, які наділені такою необхідною ознакою як деліктоздатність, тобто можливістю особи нести юридичну відповідальність за свої діяння і їх наслідки. Суб’єктами екологічних правопорушень у сфері залізничного транспорту можуть виступати громадяни України, які працюють на залізницях України, а також юридичні особи – підприємства залізниць, які забезпечують функціонування даного виду транспорту і відповідно до ст. 1 Закону України “Про залізничний транспорт” представляють собою статутні територіально-галузеві об’єднання, до складу яких входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і які при централізованому управлінні здійснюють перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту в свою чергу поділяється на види, в яких знаходить подальшу конкретизацію. Найпоширенішим критерієм класифікації юридичної відповідальності в цілому в теорії права виступає галузева ознака, тобто галузева належність правової норми. Відповідно до даного критерію юридичну відповідальність поділяють на конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну, дисциплінарну, матеріальну тощо [189, с. 320; 192, с. 35; 193, с. 139; 194, с. 192; 195, с. 151; 197, с. 298; 202, с. 408; 214, с. 105]. У теорії екологічного права для характеристики видів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення також використовується ознака галузевої приналежності правової норми, відповідно до якої виділяють кримінальну, цивільну, адміністративну, дисциплінарну відповідальність за правопорушення у сфері охорони довкілля [96, с. 179; 137, с. 190-191; 201, с. 31; 197, с. 19; 213, с. 149-158]. Водночас, деякі науковці в якості окремих видів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення вирізняють податкову, фінансову, земельну відповідальність [152, с. 76; 211, с. 16]. Звісно, дані міркування мають право на існування, але все ж таки ми дотримуємось позиції, висловленої Ю. С. Шемшученком, про те, що класифікація видів юридичної відповідальності за галузевим принципом не означає їх одночасного співпадання з видами галузей права [201, с. 30-31]. Пояснюється це існуванням комплексних галузей права, які використовують один і той же метод правового регулювання [201, с. 30-31], як наприклад, у даному випадку фінансове право. Але реалізація фінансових відносин забезпечується адміністративними, кримінальними, цивільними санкціями. Тому виділення даних видів відповідальності є дещо перебільшеним і поки що недостатньо обґрунтованим. Таким чином, до видів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту слід віднести адміністративну, кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну. 3.2. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту Важлива роль у механізмі гарантування екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту належить інституту адміністративної відповідальності. Адже саме завдяки адміністративно-правовим заходам повинні попереджатися і недопускатися заподіяння значної шкоди довкіллю, його окремим елементам та життєдіяльності людей. Не применшуючи значення інших видів відповідальності, оскільки кожен з них покликаний забезпечувати екологічний правопорядок, і не перебільшуючи значення адміністративної, слід відмітити, що саме остання проявляється через ознаку оперативного і своєчасного реагування на екологічні порушення безпечних вимог при експлуатації залізничного транспорту. Але значимість даного інституту поки що не свідчить повною мірою про його дієвість на практиці. Оскільки реальний стан справ щодо застосування адміністративно-правових заходів при порушенні вимог екологічної безпеки безпосередньо у сфері залізничного транспорту є вкрай складним і не відповідає вимогам часу. Наприклад, особовим складом воєнізованої охорони залізниць та співробітниками транспортної міліції було проведено спільний рейд у 2005 році, в результаті якого було затримано 32320 правопорушників, з них притягнуто до адміністративної відповідальності 11448 осіб [24, с. 82-83]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html б) правопорушення, які посягають на суспільні відносини, які забезпечують діяльність залізничного транспорту (частина друга ст. 109, частина третя ст. 109 КУпАП). Як бачимо, у КУпАП немає окремої спеціальної статті чи частини статті, де б регулювались питання про адміністративну відповідальність за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту. Зазначені вище види статей не безпосередньо, а опосередковано торкаються досліджуваної проблеми. Більше того, на практиці дискусійним є застосування даних статей за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту. Слід зауважити, що Кодекс про Адміністративні Правопорушення Російської Федерації містить аналогічні диспозиції статей, які торкаються досліджуваної проблеми [220]. Не торкаючись проблеми щодо прийнятності чи неприйнятності даних положень у КУпАП, все ж таки слід зауважити про їх однобічний характер, який полягає в тому, що у них вказується лише про забруднення атмосферного повітря у процесі діяльності залізничного транспорту. При цьому законодавець не вживає категорію “об’єкти залізничного транспорту, а, натомість, використовує поняття “пересувні засоби” та “пересувні об’єкти”. Норми, які стосуються охорони водних, земельних, лісових ресурсів є загальними, оскільки їх можна однаковою мірою застосувати до адміністративних правопорушень у різних сферах суспільної діяльності, а не лише у галузі залізничного транспорту. Звичайно, атмосферне повітря найбільшою мірою зазнає негативного впливу від транспорту. Але дані диспозиції ст. ст. 78-81 КУпАП більшою мірою притаманні і характеризують екологічні правопорушення у процесі експлуатації об’єктів автомобільного транспорту. Позитивним і дієвим кроком у механізмі реалізації адміністративної відповідальності за екологічні проступки на автомобільному транспорті з метою зменшення шкідливого впливу цього виду транспорту на довкілля є щорічне проведення спільної операції працівників органів Мінохорони природи України, ДАІ, МВС, представників громадських організацій під назвою “Чисте повітря”. Слід зазначити, що дана операція проводиться не лише в Україні, але і в Росії та ряді країн СНД [88, с. 50]. У процесі цієї операції у Івано-Франківській області було перевірено понад 10,4 тис. автотранспортних підприємств, станцій технічного обслуговування автомобілів. У результаті перевірки до адміністративної відповідальності було притягнуто 3162 посадові особи, 15118 приватних власників транспортних засобів, 23,6 тис. транспортних засобів (автомобілів) припинили свою експлуатацію [228, с. 118]. Вважаємо за необхідне, якщо не щорічно, то хоча б один раз на 5 років проводити такі заходи і на залізничному транспорті, що сприятиме виявленню правопорушень у даній сфері, допоможе визначити основні тенденції щодо росту адміністративних правопорушень на залізничному транспорті і визначити заходи щодо їх попередження та недопущення в майбутньому. Дещо дискусійним, на наш погляд, видається диспозиція частин другої, третьої ст. 109 КУпАП, і її розміщення у Главі 10 КУпАП. У даних статтях зокрема, частині другій ст. 109 КУпАП йдеться про адміністративну відповідальність за пошкодження залізничної колії, захисних лісонасаджень, снігозахисних загороджень та інших колійних об’єктів, пристроїв сигналізації та зв’язку. Вважаємо недоцільним розглядати пошкодження захисних лісонасаджень у контексті адміністративних правопорушень на транспорті, оскільки дані порушення за своєю юридичною природою в першу чергу ставлять під загрозу спричинення шкоди чи спричиняють шкоду природним лісовим ресурсам, а вже потім – порушують нормальну діяльність залізничного транспорту. Тому формулювання “пошкодження захисних лісонасаджень” слід було б розмістити в ст. 65-1 КУпАП, яка безпосередньо торкається використання лісових ресурсів. Запропонований у ст. 109 підхід знову ж таки свідчить про пріоритетне значення економічної функції залізничного транспорту в державі, нівелюючи при цьому першорядну екологічну цінність природних ресурсів. Визначальною ознакою екологічних адміністративних правопорушень у сфері залізничного транспорту, як і адміністративних правопорушень, та і правопорушень загалом є їх склад, тобто сукупність обов’язкових елементів, які стосуються об’єктивних (об’єкт і об’єктивна сторона) та суб’єктивних характеристик (суб’єкт і суб’єктивна сторона) даних порушень. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Таким чином, механізм забезпечення вимог екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту адміністративно-правовими засобами перебуває у стадії формування, а існуючі у чинному адміністративному законодавстві норми про адміністративну відповідальність у сфері охорони природи, використання природних ресурсів не містять конкретизованих та чітких положень щодо їх застосування і у сфері залізничного транспорту. Тому лише за умови детального формулювання положень щодо поняття, видів і розмірів стягнень за екологічні адміністративні правопорушення у сфері залізничного транспорту, чіткого розподілу повноважень органів, які здійснюють адміністративне провадження по даних категоріях справ можна створити надійні і дієві засади адміністративно-правового механізму щодо охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. 3.3. Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля у процесі діяльності залізничного транспорту Зростання чинників негативного впливу залізничного транспорту на стан навколишнього природного середовища призводять не лише до якісних та кількісних змін довкілля та його елементів, але сприяють і розвитку екологічної злочинності в цілому. І хоча, як свідчать статистичні дані про стан екологічної злочинності в Україні, її доля в загальній структурі злочинності є стабільно незначною та становить близько 0,3% [231, с. 1], все ж таки даний вид злочинності характеризується постійним зростанням і високою латентністю, яка досягає до 95 % [158, с. 123]. Тому такі прояви злочинності у сфері довкілля потребують серйозного і нагального реагування з боку держави у формі кримінально-правової охорони. Що ж стосується безпосередньо стану екологічної злочинності на транспорті, то дані показники є незначними, незважаючи на вплив транспортної системи на стан довкілля в цілому. Оскільки, як було з’ясовано у попередніх розділах даного дослідження, транспорт є одним з основних забруднювачів навколишнього середовища не лише в Україні, але і в Росії [232, с. 35]. Основні труднощі при виявленні екологічних злочинів у сфері транспорту в цілому і залізничного, зокрема пов’язані з складнощами їх виявлення і доведення причинно-наслідкових зв’язків. Важливе значення у системі державно-правових заходів кримінально-правової охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту належить інституту кримінальної відповідальності. Зміст кримінальної відповідальності визначається через призму загальних ознак юридичної відповідальності. Водночас, він конкретизується, перш за все, з урахуванням предмета, методів правового регулювання та функцій галузі кримінального права. У теорії кримінального права дискусійним залишається питання про зміст кримінальної відповідальності у екологічній сфері. Слід зазначити, що і в законодавстві України не визначено дане поняття. При цьому у зарубіжній науковій екологоправовій літературі обґрунтовується необхідність закріплення у кримінальному законодавстві поняття кримінальної відповідальності за екологічні правопорушення [211, с. 168]. На наш погляд, дана пропозиція видається дещо неприйнятною, оскільки за такою логікою міркування, по-перше, КК України визнає пріоритетними саме екологічні правовідносини з поміж інших правоохоронюваних благ і інтересів, що є дискусійним, по-друге, щоб усунути у КК України пріоритетність екологічних правовідносин у його межах мають бути закріплені визначення всіх інших видів кримінальної відповідальності з огляду на види родових об’єктів, які підлягають кримінально-правовій охороні. Ми вважаємо, що правильніше було б нормативно закріпити поняття не кримінальної відповідальності у екологічній сфері, а поняття злочину у даній сфері, але не в КК України, а у ст. 70 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, тим паче, що у попередньому підрозділі 3.2. було внесено пропозицію у цій же статті закріпити поняття і адміністративного екологічного проступку. Дана конструкція щодо нормативного закріплення допомогла б, якщо остаточно не усунути, то хоча б частково розв’язати проблему розмежування злочинів і адміністративних проступків у екологічній сфері. Отже, зміст кримінальної відповідальності у екологічній сфері як різновиду юридичної відповідальності за екологічні правопорушення проявляється з одного боку, у обов’язку особи при порушенні кримінально-правових норм дати відповідь за свою поведінку компетентним органам і прийняти примусові заходи (покарання), адекватні ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину [233, с. 29], з іншого - у реальному покладенні на особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу [234, с. 75] або ж, - у сукупності кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих відносин, в яких реалізовується даний вид відповідальності [235, с. 11-18]. Так чи інакше, кожне з наведених визначень характеризує кримінальну відповідальність в цілому. Специфіка ж кримінальної відповідальності у сфері охорони довкілля полягає в тому, що вона наступає лише за злочини, які посягають на охоронювані кримінальним законодавством суспільні відносини щодо забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів і підтримання екологічного правопорядку, тобто підставами для виникнення та застосування кримінальної відповідальності є сам факт вчинення злочину, точніше згідно ст. 2 КК України, складу злочину. Як зазначає М. І. Малишко, кримінальна відповідальність в екологічній сфері є найсуворішим видом відповідальності, тому, на відміну від інших видів відповідальності, вона характеризується найвищим рівнем суспільної небезпеки [216, с. 7]. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту як окремий різновид кримінальної відповідальності у екологічній сфері також характеризується вище зазначеними ознаками. Особливістю даного різновиду відповідальності є підстави його виникнення, тобто склади злочинів, які стосуються екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту, тому вважаємо за необхідне проаналізувати сутність і ознаки даних понять. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Таким чином, у кримінальному законодавстві України напрацьовано, хоча і не повною мірою, правові основи притягнення до кримінальної відповідальності за злочини проти довкілля, які пов’язані з діяльністю залізничного транспорту. Але, незважаючи на зростання екологічних правопорушень в цілому і у досліджуваній сфері, питома вага їх виявлення, розкриття і розгляд цієї категорії судових справ є досить незначною, а тим паче, у сфері залізничного транспорту при порушенні екологобезпечних вимог. І, як стверджує І. В. Тустановська, проводячи порівняльний аналіз правозастосовчої діяльності судів України і США у галузі охорони довкілля, екологічна злочинність в Україні, має тенденцію до зростання і причини її криються, по-перше, у пасивності громадян, які не вірять у можливості судового захисту їх прав, по-друге, у недостатньому знанні ними норм екологічного законодавства, по-третє, у формалізмі і некомпетентності при провадженні даних категорій справ тощо [245, с. 9-10]. 3.4. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу у процесі діяльності залізничного транспорту Конституційна норма, зокрема, ст.50, закріплює право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та право на відшкодуваня завданої порушенням цього права шкоди. Водночас, у ст. 60 Основного Закону України, передбачено обов’язок кожного не заподіювати шкоду природі і відшкодовувати завдані їй збитки. Ці конституційні положення свідчать про те, що екологічні права – невід’ємні, невідчужувані і перебувають у тісному зв’язку з природними правами особи та потребують ефективного, дієвого захисту зокрема, у формі відшкодування шкоди, заподіяної їх порушенням. Слід відмітити, що ці положення сприйняті більшістю держав світу і знаходять своє закріплення також у Конституціях Польщі (ст. ст. 74, 77), Російської Федерації (ст. 42), Німеччини (ст. 14). Інститут відшкодування шкоди за своїми сутнісними характеристиками належить до галузі цивільного права і є складовою цивільно-правової деліктної відповідальності, відомої ще римському приватному праву. Але, коли йдеться про відшкодування шкоди, заподіяної у процесі вчинення екологічного правопорушення, то це обумовлює необхідність застосування спеціальних норм і екологічного законодавства у комплексі з загальними положеннями цивільного законодавства. Як стверджує В. Д. Басай, це випливає з особливостей екологічного правопорушення, зокрема, складу екологічної шкоди, внаслідок чого норми цивільного законодавства застосовуються субсидіарно до спеціальних норм матеріальної (таксової) відповідальності [246, с. 8-9]. У юридичній літературі останніх років все більшої ваги набуває позиція щодо застосування саме екологічної, а не цивільної, відповідальності за шкоду заподіяну навколишньому природному середовищу [247, с. 146-151] або ж еколого-цивільної відповідальності як міжгалузевого інституту [248, с. 18]. Тим більше, що дані положення обґрунтовуються відповідним посиланням на міжнародно-правові документи прийняті Європейською спільнотою у галузі охорони природи, зокрема, йдеться про Директиву Європейського парламенту та Ради “Про екологічну відповідальність щодо запобігання та ліквідації наслідків завданої навколишньому середовищу шкоди” 2004/35/ ЄС від 21 квітня 2004 року [249]. Звичайно, врахування позитивного зарубіжного досвіду у умовах адаптації законодавства України до європейських зразків є необхідним і важливим кроком. Але все ж таки з аналізу природи і місця відносин щодо відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у системі відносин юридичної відповідальності можна дійти висновку, що це складний соціально-правовий інститут, який є поєднанням заходів цивільно-правової відповідальності та санкцій позитивної відповідальності [250, с. 15]. Тому, досліджуючи особливості відшкодування шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу чи окремому природному об’єкту, розглядати їх слід, на наш погляд, у контексті саме цивільно-правової відповідальності. Аналізуючи поняття і специфіку відшкодування екологічної шкоди у процесі діяльності залізничного транспорту, теж будемо виходити з загальних положень цивільної відповідальності, але, підтримуючи позицію закріплену у Директиві ЄС, вважаємо, що використання терміну “екологічна відповідальність” є прийнятним за умови вироблення у чинному законодавстві України відповідних положень у формі закону чи підзаконного акту, де б були врегульовані її особливості. До того моменту, поки цього не буде зроблено, визначальними при характеристиці відносин щодо відшкодування шкоди будуть відповідні норми цивільного законодавства. Отже, відшкодування шкоди навколишньому природному середовищі у процесі діяльності залізничного транспорту є складовою інституту відшкодування екологічної шкоди та відповідно до ст. 50 Конституції України, заходом захисту екологічних прав громадян. Сутнісною ознакою даного виду відшкодування з поміж інших видів є характер і види екологічної шкоди, заподіяної в процесі діяльності залізничного транспорту. Для того, щоб її визначити, вважаємо за необхідне проаналізувати поняття екологічної шкоди взагалі, і на основі аналізу загальних особливостей виявити її особливості у досліджуваній сфері. При цьому, слід відмітити, що питання щодо екологічної шкоди є неоднозначним, недослідженим, дискусійним в теорії права не лише України [247, с. 146], але і Російської Федерації [251, с. 26], Франції [252, с. 53] тощо. Основні суперечності при цьому пов’язуються із визначенням змісту поняття “екологічна шкода”. Так, І. О. Краснова визначає екологічну шкоду як матеріальну шкоду, яка спричиняється державі, юридичним або фізичним особам в результаті умисного чи необережного порушення правових екологічних вимог у формі втрати чи пошкодження здоров’я людей, природних об’єктів, деградації навколишнього середовища [251, с. 26]. Інші учені характеризують екологічну шкоду як негативні зміни навколишнього середовища в результаті її забруднення, що має наслідком деградацію природних екологічних систем і виснаження природних ресурсів [132, с. 147; 250, с. 15]. В. В. Петров, Б. В. Єрофеєв розглядають екологічну шкоду як таку, що посягає на інтереси всього суспільства щодо чистого, здорового і продуктивного навколишнього середовища, протиставляючи її економічній шкоді, яка посягає на господарські інтереси природокористувача; спільною ж ознакою і економічної, і екологічної шкоди є джерело їх виникнення – господарська діяльність, яка забруднює природне середовище, виснажує природні ресурси і знищує екологічні системи природи [137, с. 201-202; 236, с. 159]. М. В. Краснова, характеризуючи поняття екологічної шкоди з позицій соціальної екології, при цьому зазначає про її досить широке розуміння: 1) як шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки для навколишнього природного середовища; 2) як шкоду, заподіяну здоров’ю громадян і їх майну внаслідок несприятливого впливу на довкілля, яка викликана господарською чи іншою діяльністю; 3) як економічні і соціальні втрати суспільства й окремих осіб унаслідок порушення сталості навколишнього середовища у результаті господарської діяльності тощо [253, с. 163]. У законодавстві України немає визначення ані поняття шкоди, ані поняття екологічної шкоди. З огляду на Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” можна визначити наступні характеристики, які визначають поняття екологічної шкоди і її відшкодування:
Як бачимо, положення Закону носять узагальнений характер, визначаючи значення інституту відшкодування шкоди у системі заходів з охорони довкілля, без зазначення базових і комплексних його характеристик, за винятком ст. 69 Закону, в якій визначені умови, принципи відшкодування екологічної шкоди. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Встановлення фіксованих штрафів за відшкодування шкоди передбачено і в Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним і внутрішнім водним транспортом (Женева, 10 жовтня 1989 року) [264, с. 387]. Дана Конвенція в ст. 1 розглядає під шкодою і втрати або збитки в результаті забруднення навколишнього середовища, тобто екологічну шкоду. Звісно, у ній акцент зроблено на небезпечних вантажах як основному джерелі шкоди, водночас, саме експлуатаційна діяльність залізничного чи іншого виду транспорту, призводить до негативних наслідків у комплексі з небезпечними речовинами. Конвенцією встановлено розміри штрафів щодо подачі позовів до перевізників залізничного транспорту за заподіяну екологічну шкоду (зокрема, 12 млн. розрахункових одиниць). Таким чином, у тих випадках коли характер і розмір заподіяної екологічної шкоди у процесі діяльності залізничного транспорту можна визначити на підставі регламентованих у законі такс і методик по відношенні до окремих природних ресурсів, це видається обґрунтованим і необхідним, у всіх інших випадках, на основі аналізу технологічних характеристик стану об’єктів залізничного транспорту і ймовірних наслідків їх впливу на навколишнє природне середовище вважаємо за потрібне створити систему нормованих штрафів за дані види екологічних правопорушень і закріпити їх у окремій Методиці, розробленій спільно органами Мінприроди України за погодженням з Головним управлінням безпеки буху і екології Укрзалізниці. Отже, відшкодування екологічної шкоди, заподіяної джерелами підвищеної небезпеки у процесі діяльності залізничного транспорту, – це складний процес, який наступає як наслідок вчиненого екологічного правопорушення незалежно від вини заподіювача шкоди і забезпечується у судовому порядку у формі накладення на особу правопорушника за вчинене обов’язку компенсувати заподіяні збитки як довкіллю в цілому, його окремим природним елементам, так і життю та здоров’ю людей. 3.5. Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту Гарантією забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту є застосування дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення у даній сфері. Значення дисциплінарної відповідальності у сфері охорони довкілля полягає в тому, що як стверджує С. А. Боголюбов, нерідко саме даний вид відповідальності є більш ефективним у порівнянні з іншими, а пояснюється це відносною простотою процедури виявлення дисциплінарних проступків і накладення стягнень [219, с. 208]. Звісно, розміри стягнень за дисциплінарні проступки є значно меншими, аніж розміри покарань за злочини чи адміністративні правопорушення, але важливим є не ступінь тяжкості, а невідворотність покарання [219, с. 208]. Дисциплінарна відповідальність виступає різновидом юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, тому у науковій літературі дисциплінарну відповідальність за екологічні правопорушення визначають так: а) юридична відповідальність в порядку підлеглості по службі працівників підприємств, установ, організацій всіх форм власності за вчинені проступки, що пов’язані з трудовою діяльністю, і які не кваліфіковані як адміністративні правопорушення чи злочини [219, с. 208]; б) обов’язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки особистого чи організаційного характеру, що передбачені санкцією правової норми трудового законодавства для працівників за дисциплінарний проступок у визначеному процесуальному порядку [211, с. 230]; в) вид відповідальності, що застосовується до винних за протиправні дії осіб, які порушують екологічні вимоги у процесі виконання своїх посадових обов’язків та інші вимоги дисципліни праці, пов’язані з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища, забезпеченням екологічної безпеки [216, с. 12]; г) накладення роботодавцем дисциплінарних стягнень на працівника, винного у невиконанні або неналежному виконанні своїх трудових обов’язків, пов’язаних зі здійсненням природоохоронних заходів за умови, що відповідні обов’язки передбачені трудовим договором, укладеним між працівником та власником підприємства, установи, організації [153, с. 356]. Даний вид відповідальності у екологічній сфері також визначають через призму притаманних йому ознак:
Здебільшого, матеріальна відповідальність накладається одночасно з дисциплінарною у випадку, коли заподіяно пряму дійсну шкоду при неналежному виконанні працівниками залізниць своїх трудових обов’язків. Але основні труднощі на практиці при накладенні матеріальної відповідальності пов’язані з визначенням прямої дійсної шкоди, оскільки у КЗпП України не конкретизується зміст цього поняття. Водночас, дані категорії знайшли своє відображення у нових трудових кодексах країн СНД – Російської Федерації, Киргистану, Узбекістану. Проект Трудового кодексу України містить значно прогресивніші положення, оскільки у ньому окремо подані визначення дійсної шкоди, загальної шкоди та прямої шкоди. При цьому для нас має значення пряма дійсна шкода, яка заподіюється у процесі порушення чи недотримання трудових функцій працівників залізничного транспорту щодо дотримання вимог екологічної безпеки та охорони довкілля. Слід відмітити, що у чинному законодавстві України не передбачено особливостей з приводу відшкодування матеріальної шкоди працівниками залізничного транспорту. У Законі України “Про залізничний транспорт”, у ст. ст. 24, 25, містяться загальні положення про відшкодування шкоди і несення матеріальної відповідальності відправниками, одержувачами вантажів, власниками під’їздних колій згідно чинного законодавства. Тобто дана норма має бланкетний характер. Тому матеріальна відповідальність застосовується до працівників залізничного транспорту у загальному порядку відповідно до вимог чинного трудового законодавства. Зважаючи на особливості діяльності працівників залізничного транспорту питання щодо їх матеріальної відповідальності варто було б закріпити у окремому Положенні про матеріальну відповідальність працівників залізничного транспорту, або ж у Проекті Трудового кодексу України чітко врегулювати загальні засади, умови, види і порядок накладення матеріальної відповідальності працівників. Висновки до Розділу 3 Отже, юридична відповідальність за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту виступає різновидом юридичної відповідальності у сфері охорони довкілля, тому їй притаманні родові (загальні) ознаки юридичної відповідальності в цілому (державно-правовий характер; примусова основа; обмежувальний характер) і видові ознаки відповідальності у сфері охорони довкілля (сфера застосування; підстава виникнення; комплексність). Водночас, дана відповідальність характеризується спеціальними ознаками: галузевою, детермінуючою і диференційованою. З огляду на спеціальні характеристики, юридична відповідальність за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту – це спеціальний вид відповідальності, який виникає як наслідок вчиненого правопорушення (порушення чи недотриманння вимог екологічної безпеки) у процесі експлуатації залізничного транспорту і полягає, з одного боку, у обов’язку особи правопорушника дати звіт про свою протиправну поведінку і понести пов’язані з цим певні обмеження, а з іншого – у обов’язках спеціально уповноважених на те державних органів застосовувати міри примусового впливу до правопорушника у відповідності до вимог чинного законодавства. Підставою виникнення юридичної відповідальності у даній сфері є склад екологічного правопорушення. Видами цієї відповідальності виступають кримінальна, цивільна, адміністративна, дисциплінарна та матеріальна відповідальність. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html У чинному КК України немає окремої статті, в межах якої безпосередньо регламентувалось питання щодо кримінальної відповідальності за порушення вимог екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту, тому пропонуємо внести доповнення і доопрацювання в цій частині до ст. 236 КК України. Крім того, відсутній чіткий і дієвий механізм правозастосовчої діяльності при розгляді кримінальних справ щодо злочинів проти довкілля у сфері залізничного транспорту, це першочергово пов’язано з недосконалістю у визначенні складів даних злочинів у диспозиціях статей КК України та складністю виявлення і розкриття даних видів злочинів. Сутнісною характеристикою цивільно-правової відповідальності у сфері охорони довкілля на залізничному транспорті є екологічна шкода, яка визначається як обумовлені експлуатаційною діяльністю об’єктів рухомого складу залізничного транспорту негативні зміни кількісного та якісного стану довкілля і життєдіяльності людини, які відшкодовуються незалежно від вини заподіювача шкоди у формі відшкодування завданих збитків на основі нормованих штрафів. Екологічна шкода, заподіяна у процесі діяльності об’єктів залізничного транспорту характеризується наступними ознаками: джерело заподіяння шкоди; умови відшкодування шкоди; суб’єкти відшкодування шкоди; характер спричиненої шкоди; взаємозв’язок заподіяної шкоди зі забезпеченням діяльності залізничного транспорту щодо перевезення вантажів і пасажирів. З метою вдосконалення механізму застосування цивільно-правової відповідальності у сфері забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту необхідно провести такі заходи:
Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту – це окремий різновид юридичної відповідальності у галузі охорони довкілля, який полягає у застосуванні відповідно до трудового законодавства України дисциплінарних стягнень до працівників залізничного транспорту за вчинений дисциплінарний проступок щодо порушення трудових обов’язків в частині дотримання вимог екологічної безпеки. Даному видові відповідальності притаманні спеціальні ознаки: підстава виникнення; взаємозв’язок із забезпеченням діяльності залізничного транспорту; суб’єкти відповідальності; органи уповноважені накладати дисциплінарні стягнення. Ні в чинному трудовому законодавстві Україні, а ні в галузевих актах транспортного законодавства немає вичерпних положень щодо видів порушень трудової дисципліни, які пов’язані з дотриманням вимог екологічної безпеки та охорони довкілля. З огляду на це у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” необхідно нормативно закріпити поняття дисциплінарного проступку у екологічній сфері, тобто протиправного, винного діяння (дії чи бездіяльності), яке здійснюється у процесі виконання трудових обов’язків, і завдає чи створює реальну загрозу заподіяння шкоди природним ресурсам, навколишньому природному середовищу, і передбачає застосування дисциплінарну відповідальність у порядку визначеному трудовим законодавством.
Таким чином, у межах чинного законодавства України питання щодо видів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту напрацьовано значний масив нормативно-правових актів. Незважаючи на це, ряд правових положень не відповідають вимогам часу (наприклад, у частині визначення розмірів санкцій за екологічні правопорушення у КУпАП тощо), містять декларативні норми, які рідко застосовуються на практиці, не конкретизовано механізми накладення видів юридичної відповідальності у досліджуваній сфері з огляду на специфіку діяльності залізничного транспорту. Це все зумовлює необхідність більш чіткого та детального врегулювання даних питань в частині їх суворої вичерпної регламентації. |