Geum.ru

Міністерство освіти І науки україни прикарпатський національний університет імені василя стефаника

Вид материалаДокументы

Содержание


Державно-правовий механізм забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту
Подобный материал:
1   2   3   4   5

РОЗДІЛ 2

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ


2.1. Поняття, функції і система органів, які забезпечують екологічну безпеку у діяльності залізничного транспорту


Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої держави, в тому числі і України, має супроводжуватися створенням та гарантуванням безпечного стану довкілля для життєдіяльності як суспільства, так і кожної пересічної людини, спираючись на систему правових приписів, яка б базувалась на гуманістичних і демократичних ідеях та принципах міжнародного права. На конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку підкреслювалось, що людство здатне зробити розвиток сталим – забезпечити, щоб він задовільнив потреби сучасного, не піддаючи ризику здатність наступних поколінь задовольняти свої потреби [130, с. 3]. Тобто, немає ніякого сумніву в тому, що саме екологічна безпека повинна стати одним з пріоритетних напрямків внутрішньої та зовнішньої політики держав світової співдружності. Підтвердженням цього в Україні є знову ж таки ст. 16 Конституції України, яка на найвищому юридичному рівні закріпила таку відносно нову функцію держави як екологічна. Реалізація даної функції знаходить своє відображення в системі керівництва та управління охороною навколишнім природним середовищем. Таким чином, на сучасному етапі розвитку суспільних відносин в Україні питання щодо управління у галузі забезпечення екологічної безпеки користується підвищеним інтересом з огляду на кризові екологічні показники в державі.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Необхідною та однією з основних функцій державного управління екологічною безпекою на залізничному транспорті є державний екологічний контроль, побудований на методах обов’язковості розпоряджень і рекомендацій уповноважених на те державних органів. Докладніше питання щодо державного екологічного контролю будуть розглянуті в наступному підрозділі 2.2. даного дослідження.

З огляду на зазначене вище можна визначити наступні специфічні риси державного управління щодо забезпечення екологічної безпеки у галузі залізничного транспорту:

- структурний компонент державного управління охороною навколишнього природного середовища в цілому;

- специфічна сфера застосування, тобто сфера залізничного транспорту;

- спеціальні об’єкти і суб’єкти здійснення управлінської діяльності;

- система заходів управлінської діяльності, які випливають зі специфіки галузі їх застосування (екологічне прогнозування, планування, нормування тощо);

- комплексний характер управлінської діяльності – керівництво з метою розв’язання та недопущення екологічних проблем на залізничному транспорті поєднується з забезпеченням функціонування залізниць в цілому.

Головним чином, враховуючи загальні ознаки державного управління охороною довкілля та спеціальні ознаки державного управління у досліджуваній галузі, можна сформулювати визначення останнього. На нашу думку, державне управління щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту – це владна діяльність органів державного управління, яка носить виконавчо-розпорядчий характер і спрямована на додержання екологічно безпечних вимог у процесі експлуатації об’єктів залізничного транспорту та охорону довкілля у комплексі із забезпеченням виконання завдань держави щодо залізничних перевезень.

Невід’ємною складовою і визначальною рисою державного управління в цілому, і, зокрема у сфері охорони довкілля на залізничному транспорті, є суб’єкти управлінської діяльності, тобто – система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у формі керівних команд чи рішень, обов’язкових для виконання [147, с. 161].

Традиційно управління в екологічному праві розглядають у широкому та вузькому значеннях, беручи за критерій їх розмежування саме коло суб’єктів управлінської діяльності:

- управління у широкому значенні охоплює собою діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування і громадських організацій щодо здійснення заходів охорони довкілля (дане розуміння управління знайшло своє закріплення в ст. 16 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” [46]);

- управління у вузькому значенні – підзаконна, виконавчо-розпорядча діяльність державних органів виконавчої влади і виконавчих органів місцевого самоврядування, яка спрямована на забезпечення, збереження, раціональне використання і відновлення довкілля.

Власне, органи управління охороною довкілля – це юридично відособлені державні, місцеві і громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координуючі, консультаційні, експериментальні, контрольні та інші види виконавчо-розпорядчої діяльності у галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і захисту навколишнього природного середовища. Саме через систему державних та місцевих органів здійснюються цілі, завдання і функції державного управління в цілому.

Слід відмітити, що система державних органів у сфері охорони довкілля завжди визначалась формою та видами природоохоронної діяльності [148, с. 176]. Тобто, в період, коли охорона природи здійснювалась переважно шляхом раціонального використання природних ресурсів, управління реалізовувалось багатогалузевою системою органів. Більше того, функції щодо контролю і управління часто суміщались з експлуатацією підконтрольного природного об’єкта. Відсутність координаційного спеціального органу у сфері охорони довкілля негативно відбивалась на природоохоронній діяльності в цілому. Сьогодні система державних органів, які здійснюють управління та керівництво природокористуванням, базується на загальновизнаному в теорії управління їх поділі на органи загальної і спеціальної компетенції [96, с. 40]. Більшість науковців-екологів не лише в Україні, але і в Росії підтримують таку структуру державних органів управління у сфері охорони довкілля [63, с. 133; 123, с. 16; 132, с. 50-51; 148, с. 177; 149, с. 123; 150, с. 79; 151, с. 24; 152, с. 34; 153, с. 165]. Слід зауважити, що дана схема розподілу державних органів знайшла своє відображення і в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Оскільки державне управління екологічною безпекою на залізничному транспорті виступає різновидом державного управління у галузі охорони довкілля, в його системі слід виділити також органи загальної і спеціальної компетенції.

До органів загальної компетенції належать органи державної влади для яких функції щодо природокористування та охорони довкілля не є основними, і вони поряд з загальними управлінськими повноваженнями соціально-економічного характеру наділені компетенцією і в екологічній сфері. Такими повноваженнями наділені Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів АРК, обласні і районні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Крім того, до категорії цих органів інколи відносять і Верховну Раду України, Верховну Раду АРК та Президента України [96, с. 40]. Умовно даних суб’єктів можна віднести до органів управління загальної компетенції, але все ж таки управлінська діяльність – це зміст роботи органів виконавчої влади. Якщо звернутись до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, то з аналізу ст. 16 випливає, що вище перелічені органи не включені до групи органів державного управління. Звичайно, і Верховна Рада, і Президент наділені повноваженнями в екологічній сфері, але вони не носять виконавчо-розпорядчого характеру. Якщо ж за основу диференціації взяти не правову природу (владний статус) даних органів, а зміст їх діяльності у галузі охорони довкілля, то видається логічним віднесення їх до категорії органів загальної компетенції.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

З об’єктивно-суб’єктивних причин не завжди можна забезпечити дотримання екологічних вимог в силу того, що на першому місці все ж таки залишаються економічні інтереси суспільства, тобто, зважаючи на те, що залізничний транспорт є основним джерелом пасажиро- та вантажоперевезень в Україні, нівелюється його негативний вплив на довкілля. Крім того, впровадження природоохоронних заходів пов’язується з високим рівнем фінансового забезпечення, що на практиці є досить проблематичним. Так досить “дорогими” для залізничних підприємств є екологічне страхування, аудит тощо. Тому механізм державного управління з метою гарантування екологічної безпеки на залізничному транспорті повинен ґрунтуватись на державній підтримці охорони довкілля, детально регламентованій природоохоронній діяльності з дієвими важелями її реалізації на практиці, чіткому розподілі владних повноважень суб’єктів управління із врахуванням економічних та екологічних інтересів суспільства, за безумовної переваги екологічних.


2.2. Державний контроль і нагляд щодо забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту


Становлення і розвиток законодавства України щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту як окремого напрямку правового регулювання суспільних відносин є реакцією суспільства на виникнення нових екологічно небезпечних як для довкілля, так і для життя, здоров’я людей видів діяльності, пов’язаних з експлуатацією об’єктів залізничного транспорту. Поява нормативно-правових актів, які спрямовані на врегулювання відносин у даній сфері є сигналом того, що держава розуміє ступінь ризику екологічної небезпеки на залізничному транспорті, бажає її уникнути і робить все можливе для цього.

Одними з найважливіших функцій державного управління охороною довкілля в цілому, і щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту зокрема, є екологічний контроль та нагляд. Отже, якщо призначення природоохоронного законодавства полягає у встановленні вимог, що забезпечують максимально можливий у даний період економічного розвитку суспільства рівень безпеки об’єктів залізничного транспорту, у визначенні єдиних правил розміщення, будівництва та експлуатації рухомого складу залізничного транспорту, які б обмежували шкідливий вплив на населення, довкілля, то повинен існувати відповідний механізм їх реалізації на практиці. І саме екологічний контроль та нагляд виступають необхідними елементами такого механізму тому, що вони примушують відповідних суб’єктів не послаблювати, а посилювати увагу до виконання норм чинного екологічного законодавства, дозволяють своєчасно виявляти різного роду правопорушення у галузі забезпечення екологічної безпеки та певним чином реагувати на них з метою усунення та притягнення до юридичної відповідальності винних осіб. Крім того, як стверджують дослідники-кримінологи, саме недостатній контроль за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, а також традиції, що перейшли нам у спадщину після розпаду СРСР, – організація контролю за відомчо-галузевим принципом, коли природокористувачі самі себе перевіряють, сприяють значній латентності екологічної злочинності і низькому рівню її розкриття та профілактики [158, с. 123-124]. Зважаючи на це, в сучасних умовах актуальною залишається постановка питання щодо аналізу, і на цій основі вироблення основних підходів для вдосконалення, існуючої в Україні системи державного контролю та нагляду за додержанням природоохоронного законодавства. І це не дивно, оскільки ще на Стокгольмській конференції ООН з проблем середовища, яке оточує людину (5 червня 1972 року), було закладено як один з принципів у формі звернення до держав-учасниць даної конференції (в ній взяли участь делегації з 113 країн світу) розвивати системи управління, планування, контролю і нагляду у галузі охорони навколишнього середовища [159, с. 15].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

в) здійснення державного контролю в межах визначених Конституцією і законами України за:

- використанням і охороною земель, лісів, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;

- додержанням правил транспортного законодавства;

- додержанням правил технічної експлуатації транспорту.

Неоднозначно питання про відносини залізниць з місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування та представницькими органами визначаються в Законі України “Про залізничний транспорт”. Організаційно-правовий механізм взаємодії даних органів передбачений в ст. 7 зазначеного вище Закону, де закріплено, що до компетенцiї цих органiв належать: контроль за роботою залiзничного примiського пасажирського транспорту i вокзалiв, погодження тарифiв у примiських сполученнях, погодження питання щодо пунктiв зупинок, закриття залiзничних станцiй для обслуговування пасажирів, автомобiльних переїздiв через залiзничнi колiї. Тобто, немає навіть згадки чи то вказівки щодо взаємодії місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з органами залізниць щодо раціонального використання природних ресурсів, забезпечення вимог екологічної безпеки і охорони довкілля.

В цілому, зі змісту ст. 7 Закону України “Про залізничний транспорт” випливає, що взаємодія органів місцевої виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з органами залізниць носить суто організаційно-економічний характер, тобто спрямована на створення найбільш сприятливих умов для забезпечення транспортної і соцiальної iнфраструктури щодо обслуговування пасажирiв та економiки регiонiв. Таким чином, на першому місці знову ж таки залишаються і переважають економічні інтереси. Тому доцільно було б доповнити ст. 7 даного Закону в тій частині, що відносини вказаних органів повинні спрямовуватись також і на забезпечення дотримання екологічно безпечних вимог у процесі діяльності залізничного транспорту.

Отже, контрольна діяльність місцевих Рад, їх виконавчих комітетів, а також місцевих державних адміністрацій має виключно важливе значення для фактичного здійснення природоохоронних планів і програм, дотримання вимог екологічного законодавства, а також для боротьби з правопорушеннями у даній сфері. Контрольні функції даних органів виступають невід’ємною складовою системи державного управління щодо забезпечення вимог екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту. Але правовий режим реалізації їх компетенції у досліджуваній сфері носить фрагментарний, узагальнений характер. Специфіка контрольних повноважень з охорони довкілля на залізничному транспорті місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування проявляється через такі форми їх здійснення:

- по-перше, програмування (шляхом підготовки і затвердження на сесії відповідної місцевої Ради) основних напрямків здійснення природоохоронних заходів у галузі залізничного транспорту в межах відповідної території, на яку поширюється сфера впливу даних органів;

- по-друге, поточні перевірки щодо дотримання технічних правил, характеристик (які охоплюють собою вимоги безпеки руху і екологічної безпеки) під час експлуатації об’єктів залізничного транспорту;

- по-третє, виявлення і припинення, у випадках передбачених законом, правопорушень в процесі введення в дію або експлуатації об’єктів, які спричиняють чи можуть спричинити шкоду навколишньому природному середовищу.

У механізмі здійснення державного контролю щодо забезпечення екологічної безпеки, як нам видається, пріоритетне значення, повинно належати саме спеціальним органам у галузі екології і природних ресурсів, тобто Мінприроди України і Державній екологічній інспекції (далі Держекоінспекція) та їх підрозділах на місцях.

Отож, питома вага функцій щодо здійснення державного екологічного контролю за дотриманням вимог екологічної безпеки в цілому, і зокрема в процесі діяльності залізничного транспорту покладається на Держекоінспекцію та її територіальні підрозділи. Так, відповідно до Положення про Держекоінспекцію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 року № 1520 [178] даний урядовий орган організовує та здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону довкілля. Що ж стосується державного екологічного контролю на залізничному транспорті, то в даному підзаконному акті не міститься безпосередньої вказівки на даний вид діяльності. Але з аналізу його норм можна зробити висновок про здійснення Держекоінспекцією та її підрозділами екологічного контролю і у цій сфері господарювання. Зокрема, Держекоінспекція здійснює державний контроль за:

1) додержанням затверджених викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище (як відомо, щороку в каналізаційні мережі, природні водойми залізниця скидає понад 20 тис. тонн забруднюючих речовин (це - відпрацьовані гази тепловозів, нафтопродукти, феноли, аерозолі, сміття ), з яких майже 50% - без очищення [4]);
  1. додержанням вимог екологічної безпеки під час передислокації військ та військової техніки автомобільними, залізничними транспортними засобами тощо [178].

Відповідно до вищезазначеного Держекоінспекція має право:

а) обстежувати у встановленому порядку підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання (в даному випадку і залізничні транспортні засоби) з метою перевірки додержання ними вимог щодо охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки;

б) обмежувати чи зупиняти (тимчасово) діяльність підприємств, установ, організацій та об’єктів і подавати у встановленому законом порядку пропозиції щодо припинення їх діяльності у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

в) оглядати в пунктах пропуску через державний кордон, на митницях призначення та відправлення усі види транспортних засобів, з метою виявлення екологічно небезпечних і заборонених до вивезення та ввезення в Україну вантажів.

Як бачимо, повноваження Держекоінспекції щодо контролю за дотриманням вимог екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту України носять узагальнений характер без чіткої регламентації основних аспектів даної проблеми. Тому доцільно було б їх конкретизувати та детальніше врегулювати з огляду на специфіку залізничного транспорту, тобто забезпечити баланс між економічними показниками даної галузі і екологічними пріоритетами суспільства.

Так, у порядку порівняння слід відмітити, що функції державного екологічного контролю на залізничних шляхах в Російській Федерації здійснюють такі установи:

- виробничі екологічні лабораторії;

- пересувні екологічні лабораторії – вагони, які діють під наглядом Державної санітарно-епідеміологічної станції Російської Федерації;

- пункти екологічного контролю локомотивних депо і тепловозоремонтних заводів [179, с. 3].

Важливість функціонування на російських залізничних шляхах Північної, Північно-Кавказької та Східно-Сибірської залізничних ліній, так званих “екологічних вагонів”, крім здійснення ними виробничого екологічного контролю, пояснюється також і оперативним реагуванням на екологонебезпечні аварійні ситуації на залізничному транспорті при перевезенні небезпечних вантажів [180, c. 38].

В Україні, на даний момент, не існує такої розгалуженої мережі лабораторій та вагонів, але у 1994 році було засновано галузеву науково-дослідну лабораторію “Охорона навколишнього середовища на залізничному транспорті”, пріоритетними напрямками роботи якої є розробка комплексних заходів з охорони довкілля від шкідливих впливів залізничного транспорту, створення систем екологічного моніторингу на підприємствах залізничного транспорту, проведення екологічних експертиз транспортних підприємств, розробка заходів з раціонального використання водних ресурсів і сучасних технологій очищення природних і стічних вод та екологічний контроль тощо [181, с. 59]. Таким чином, дана лабораторія створена для реалізації (у взаємодії з державними органами) основних функцій управління на залізничному транспорті, в тому числі і контрольних повноважень щодо охорони довкілля, але на даний момент вони не реалізовуються повною мірою.

Тому, враховуючи позитивний досвід Російської Федерації, слід створити на залізничних шляхах України розгалужену мережу спеціальних науково-дослідних, експериментальних екологічних лабораторій, які б першочергово здійснювали оперативне та своєчасне реагування на надзвичайні ситуації на залізницях України і сприяли реалізації контрольних функцій щодо дотримання екологічно безпечних вимог у даній сфері життєдіяльності. Доцільно, щоб дані інституції безпосередньо в питаннях щодо реалізації екологоконтрольних повноважень підпорядковувались Держекоінспекції.

Якщо ж питання щодо контролю за додержанням вимог екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту більш-менш врегульовано в законодавстві, то цього не можна сказати про державний нагляд. У ч. 5 ст. 11 Закону України “Про залізничний транспорт” [7] зазначено, що державний нагляд за безпекою руху на залізничному транспорті здійснює Мінтрансзв’язку України, Укрзалізниця і її територіальні органи. При цьому не конкретизується функція державного нагляду за дотриманням вимог екологічної безпеки. Тому, як нам видається, правильно, щоб ці повноваження здійснювали органи Укрзалізниці, а також Мінприроди України як спеціальний орган виконавчої влади у сфері охорони довкілля, оскільки в Україні не створено спеціалізованих органів щодо екологічного нагляду, якими, до прикладу, в Російській Федерації є Федеральна служба з нагляду в сфері природокористування та Федеральна служба з технологічного та атомного нагляду [151, с. 24]. Одним з можливих варіантів вирішення даної проблеми, як нам видається, могло б стати створення у межах Мінприроди України окремого структурного підрозділу (зокрема, Державної наглядової інспекції) який би здійснював нагляд за додержанням природоохоронного законодавства в цілому.

Що ж стосується Мінтрансзв’язку України, то у відповідності до Положення про даний орган, останній організовує і контролює роботу пов’язану з забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті. Тобто він не наділений ні наглядовими, ні контрольними повноваженнями у сфері охорони довкілля.

Отже, відсутність чітких і детальних положень щодо здійснення функції нагляду за охороною довкілля на залізничному транспорті, відсутність єдиного централізованого наглядового органу, розподіл даних повноважень серед різногалузевих органів, для яких наглядова компетенція не є основною, а додатковою, свідчить про низький та недостатньо дієвий рівень її реалізації. Для того, щоб усунути існуючі складнощі у врегулюванні даних відносин, на нашу думку, вбачається необхідним створення спеціального органу щодо нагляду у сфері охорони довкілля як структурного підрозділу, на зразок Держекоінспекції, у межах Мінприроди України. Даний орган повинен здійснювати безпосередній нагляд за додержанням природоохоронного законодавства в цілому, у взаємодії і співпраці з іншими суб’єктами екологічного нагляду, зокрема, органами прокуратури.

У сучасних умовах питома вага наглядових повноважень у даній сфері належить органам прокуратури і саме вони зобов’язані жорстко реагувати на кожне порушення вимог природоохоронного законодавства [182, с. 89]. Тим паче, що Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” розглядає нагляд у сфері охорони довкілля у контексті саме прокурорського нагляду. Тому вважаємо за потрібне детальніше з’ясувати правову природу і зміст прокурорського нагляду за додержанням природоохоронного законодавства, а також його співвідношення і зв’язок з органами державного контролю.

Правові аспекти здійснення прокурорського нагляду у сфері охорони довкілля закладені в Законах України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про прокуратуру”, і, безперечно, в Конституції України. Закріплені у зазначених вище нормативно-правових актах базові положення, спрямовані на врегулювання екологічних відносин природоохоронного напрямку в цілому. При цьому в чинному законодавстві України поки що немає правових норм, які б стосувалися безпосередньо здійснення функції прокурорського нагляду за дотриманням вимог екологічної безпеки в процесі експлуатації об’єктів залізничного транспорту. Тому при характеристиці даних питань слід використовувати наявні в законодавстві норми загального характеру.

У відповідності до ст. 37 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” можна виділити такі основні напрямки прокурорського нагляду у досліджуваній сфері:

- звернення до судів або господарських судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення природоохоронного законодавства;

- звернення до судів з позовами про припинення екологічно небезпечної діяльності (даний напрям іменують в юридичній літературі як превентивний екологічний позов прокурора [183, с. 48]);

- представництво екологічних інтересів громадян і держави, у випадках визначених законодавством, у суді;

- створення в межах органів прокуратури спеціалізованих екологічних підрозділів тощо.

Дані напрямки прокурорського нагляду, однаковою мірою, застосовуються щодо всіх видів господарської діяльності, в тому числі і у галузі залізничного транспорту. Але для того, щоб органи прокуратури могли ефективно здійснювати перелічені вище повноваження вони повинні володіти повною і достовірною інформацією про факти екологічних правопорушень. Тому збір та обробка екологічної інформації – передумова для реалізації закріплених в Законі напрямків прокурорського нагляду, це своєрідна забезпечувальна форма прокурорського нагляду. Адже аналіз отриманої інформації допоможе прокуророві визначити динаміку і тенденції росту екологічних правопорушень, їх регіональну чи локальну (на рівні підприємства) поширеність. На жаль, механізм збору та опрацювання такої інформації в Україні недостатньо розвинутий та дієвий, і це при тому, що існує понад 20 форм статистичної звітності, які відбивають стан додержання екологічної законності в окремих галузях господарства та можуть ефективно використовуватись органами прокуратури [184, с. 67].

Природа наглядових повноважень органів прокуратури носить каральний характер і застосовується, як правило, на стадії, коли екологічне правопорушення відбулося. Звичайно ж, каральна функція органів прокуратури має важливе значення у механізмі забезпечення екологічної безпеки, але пріоритетним при цьому є не стільки виявлення правопорушень у даній сфері, а запобігання і попередження їх виникнення, тобто недопущення настання шкідливих наслідків у процесі здійснення екологічно небезпечної діяльності. І тут вагому роль відіграє саме участь прокурора у припиненні господарської діяльності, обмеженні чи зупиненні діяльності об’єктів (в тому числі рухомого складу залізничного транспорту) у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля. Мається на увазі, що нагляду органів прокуратури підлягають порушення природоохоронного законодавства з приводу наднормативних викидів і скидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, безповоротного використання водних ресурсів, шумового забруднення.

Особливість здійснення функції прокурорського нагляду за додержанням природоохоронного законодавства у сфері залізничного транспорту полягає і в тому, що вони реалізуються у відповідності до Наказу Генеральної прокуратури України “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів про охорону навколишнього природного середовища” від 28 жовтня 2002 року № 3/2 [185] органами природоохоронної прокуратури. Водночас повноваженнями щодо забезпечення якості та ефективності прокурорського нагляду у сфері охорони довкілля наділені і органи транспортних прокуратур на підставі Наказу Генеральної прокуратури України “Про сферу та особливості діяльності транспортних прокуратур і розмежування їх компетенції з територіальними прокуратурами” від 28 жовтня 2002 року № 3/3 [186]. Так, згідно п. 4.3 вищезазначеного Наказу, органи транспортної прокуратури повинні здійснювати нагляд за додержанням природоохоронного законодавства в частині охорони навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Таким чином, прокурорський нагляд за дотриманням природоохоронного законодавства у сфері залізничного транспорту забезпечується діяльністю органів природоохоронної та транспортної прокуратур. Звісно, це є позитивним моментом, оскільки залучення органів транспортної прокуратури у процесі здійснення нагляду у досліджуваній сфері сприятиме з одного боку, якнайповнішому врахуванню специфіки експлуатації об’єктів залізничного транспорту, а з іншого –породжуватиме дублювання повноважень даних інституцій на практиці. Тому на рівні законодавства, на наш погляд, слід чітко розмежувати компетенцію органів транспортної та природоохоронної прокуратур таким чином, щоб органи природоохоронної прокуратури здійснювали нагляд за виявленням порушень чи недотриманням вимог екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту. Нагляд за безпекою руху, технікою безпеки тощо на залізничному транспорті повинні забезпечувати органи транспортної прокуратури. У випадку, коли має місце недотримання чи неналежне виконання вимог безпеки руху, які в результаті призвели до порушення екологобезпечних вимог, повинен бути передбачений механізм координації і спільного розгляду даних спірних питань органами як транспортної, так і природоохоронної прокуратур. Одним з альтернативних варіантів може бути створення окремого координаційного відділу у межах природоохоронної прокуратури щодо забезпечення її взаємодії з органами транспортної прокуратури. Функція прокурорського нагляду займає особливе місце у механізмі забезпечення екологічної безпеки в процесі діяльності залізничного транспорту, тому що через представництво прокуратурою екологічних інтересів громадян, останні можуть реалізувати своє конституційне право на безпечне і здорове довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. У чинному законодавстві України, на жаль, поки що відсутні спеціальні норми, які б стосувалися здійснення даної функції. Зрештою, це і є однією з причин, що в кінцевому випадку призводять до екологічних правопорушень у сфері залізничного транспорту і ускладнюють роботу органів прокуратури щодо їх виявлення, усунення і недопущення.

Таким чином, державний екологічний контроль і нагляд у сфері залізничного транспорту виступають важливими та необхідними функціями державного управління щодо забезпечення екологічної безпеки. На даний момент в Україні створені підвалини для нормативно-правового регулювання контрольно-наглядових відносин у галузі охорони довкілля на залізничному транспорті, окреслено коло органів державного управління, які наділені повноваженнями у даній сфері. Водночас вагомим недоліком чинного законодавства України є відсутність комплексного та ґрунтовного визначення принципів, методів, шляхів здійснення екологічного контролю та нагляду у окремому систематизованому нормативно-правовому акті, що суттєво знижує рівень дієвості та ефективності функціонування цих видів діяльності. Тому альтернативним шляхом усунення існуючих протиріч, на наш погляд, є розробка та затвердження Положення про екологічний контроль та Положення про нагляд за додержанням законодавства про охорону довкілля, де б були врегульовані поняття, види, особливості, принципи, суб’єкти здійснення екологічного контролю та нагляду.

У зміст Положення про екологічний контроль вважаємо за необхідне включити окрему главу “Особливості здійснення екологічного контролю у різних сферах господарської діяльності”, в межах якої в окремій статті слід закріпити положення щодо реалізації екологоконтрольних повноважень, або ж у сфері транспорту в цілому, або з огляду на окремі види транспорту. Аналогічну главу слід внести і до Положення про нагляд за додержанням законодавства про охорону довкілля.


Висновки до Розділу 2


Отже, важливою передумовою для забезпечення сталого розвитку залізничного транспорту України у поєднанні із здійсненням природоохоронної діяльності у даній сфері господарювання є створення дієвого та ефективного державно-правового механізму, який реалізується через систему органів державного управління.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Особливе місце серед функцій державного управління щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту належить контролю та нагляду. Основна відмінність між ними полягає в сферах і напрямках їх застосування.

У чинному законодавстві України відсутні чіткі і детальні положення щодо здійснення функцій контролю і нагляду за додержанням вимог екологічної безпеки в процесі діяльності залізничного транспорту.

Контрольними повноваженнями щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту наділена ціла низка різногалузевих органів без чіткого розмежування їх компетенції і підпорядкування, що й створює труднощі на практиці при застосуванні даних правомочностей. Доцільно було б, щоб пріоритетна роль у здійсненні функції екологічного контролю на залізничному транспорті належала спеціальним органам у галузі охорони довкілля (Мінприроди України, Держекоінспекції) у взаємодії з центральними органами, які діють у сфері залізничного транспорту (Мінтрансзв’язку України, Укрзалізницею). На законодавчому рівні, у ст. 7 Закону України “Про залізничний транспорт” слід включити норму згідно якої місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування повинні сприяти та допомагати залізницям і згаданим вище органам у здійсненні завдань щодо природоохоронної діяльності у досліджуваній сфері господарської діяльності. Крім того, для забезпечення оперативного контролю і реагування на надзвичайні ситуації на залізничному транспорті видається за необхідне створити спеціальні науково-дослідні, експериментальні екологічні лабораторії.

Отже, на сучасному етапі розвитку суспільних відносин в Україні механізм державного управління екологічною безпекою на залізничному транспорті перебуває на стадії формування, існуюча система органів державного управління у галузі залізничного транспорту лише частково забезпечує реалізацію національної екологічної політики, тому вона потребує нагальних змін та вдосконалення.

Copyright © 2023. All rights Reserved.