Міжнародне морське право міжнародні протоки І канали

Вид материала

Содержание

Міжнародний судовий розгляд.
Рада Безпеки.
Структура мирного вирішення спорів в міжнародних регіональних організаціях.
Міжнародне право навколишнього середовища
Місце ООН в системі міжнародного природоохоронного співробітництва
Джерела конвенцій міжнародного права НС
План заходів
Конвенція в Ріо-де-Жанейро 92р

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

Міжнародний судовий розгляд. Якщо арбітраж є найстарішим інститутом МП, то судовий міжнародний розгляд це новий міжнародно-правовий інститут який веде свій початок зі Статуту Постійної Палати міжнародного правосуддя. Різниця між арбітражною і власне судовою процедурою не є істотною. Вони є різновидами юридичної процедури ад’юдикації. В доктрині не проводиться суттєвого розмежування між міжнародним арбітражем і судовим вирішенням спору. Адже останнє окрім діяльності міжнародного суду ООН, включає діяльність багатьох третейських судів і змішаних судів ad hoc, які мають напівпостійний характер. Основні відмінності судового розгляду полягають в наступному: суд є постійним органом, склад міжнародного суду обирається міжнародною організацією, основні питання організації діяльності суду визначені його статутом а процедурні деталі регламентуються регламентом суду. Звернення держав до міжнародного суду є добровільним, однак судові ухвали так само як і рішення арбітражу є обов’язковими для сторін.

Історично першою міжнародною судовою установою стала Постійна Палата міжнародного правосуддя проіснувала приблизно до 40 року. Палата розглянула 65 справ, 37 з них – спори між державами. 28 справ були розглянуті на прохання Ліги Націй в порядку консультативного висновку. Міжнародний суд ООН є спадкоємцем МППП і діє згідно з розділом 14 Статуту ООН. Є головним судовим органом ООН. Це не виключає утворення інших судових органів. Крім того можливе створення так званих спеціальних судів. Кандидати в члени суду висуваються так званими національними групами зі списку членів постійної палати третейського суду і члени суду обираються простою більшістю Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки. В цьому випадку і ГА і РБ діють незалежно один від одного. При цьому враховується ст.9 де визначено що склад суду забезпечує представництво основних форм цивілізації і правових систем світу. Судді обираються на 9 років. Місце перебування Гаага. Може виконувати свої функції в будь-якому іншому місці. Передбачається можливість утворення камер для розгляду окремих справ. Головна інтрига – питання юрисдикції. В принципі юрисдикція суду факультативна. Пункт 2 ст. 36 Статуту дає можливість державам визнати юрисдикцію міжнародного суду для себе обов’язковою по спорах, які стосуються:

тлумачення договору;
будь-якого питання МП;
наявності факту, що являє собою порушення міжнародного зобов’язання;
характер і розмір відшкодування належні за порушення зобов’язання.

Справа США проти Нікарагуа 80 року після нього держави обережно ставляться до юрисдикції. На сьогодні близько 30 держав зробили заяви щодо обов’язкової юрисдикції. Але вони мають гнучкий характер. Передбачено що щодо будь-якого конкретного спору є право держав відмовитися від такої обов’язкової юрисдикції якщо інше не передбачено договором. Рішення є обов’язковим для сторін по справ. Міжнародний суд не творить право. Використовує право для вирішення спору. Загально визнана норм – суд виводить норми МП з тих, що вже існують у звичаєвому МП, тобто суд лише підтверджує існування відповідних норм міжнародного права. За час існування міжнародний суд розглянув 100 справ. З передостанніх справ є спір Югославії з 10 країнами щодо правомірності застосування збройної сили 99 р. Спір щодо власності між Німеччиною та Ліхтенштейном 2001 рік. Серед наданих консультативних висновків останній висновок – стосовно імунітету від судового переслідування спеціального доповідача комісії з прав людини. На відміну від арбітражних рішень, які в принципі можуть бути оскаржені (зразок 1957 рішення арбітражу щодо Гондурасу та Коста-Ріки оскаржене в міжнародному суді ООН). В МП існує норма, як дозволяє оскаржити рішення міжнародного арбітражу. Підстави – порушення процедури розгляду. Рішення міжнародного суду не може бути оскаржене.

В рамках ЄС діє суд Європейський Співтовариств і Суд першої інстанції. Суд формує палати з 3, 5 або 7 суддів хоча може засідати і пленарно. Дві функції: перевірка відповідності законодавчих актів Союзу та країн-членів угодам ЄС; тлумачення або інформація щодо положень законодавчих актів співтовариств. Рішення суду є остаточними і не може бути оскаржень. Відповідно до угоди про ЄС суд отримав повноваження вживати примусові заходи до членів ЄС які не виконують його рішення. За своїм статусом діє як міжнародний суд (спори між державами-членами); як конституційний суд (розглядає правомірність актів); як адміністративний суд (розглядає спори між інституціями ЄС та службовцями). Право на звернення до суду закріплене як для держав членів та і для фізичних та юридичних осіб. На відміну від міжнародного суду ООН надання згоди держав на розгляд справи в суді є необхідним.

Суд першої інстанції створений відповідно до Акту 86р. штаб-квартира в Люксембурзі. Створений щоб розвантажити діяльність Європейського. Складається з 15 судів. Рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені але виключно з питання права а не факту. Основну кількість справ складають адміністративні. Має важливе значення для динаміки європейської інтеграції. Серед його важливих рішень, які створили важливу передумову для вільного руху товарів і створення спільного ринку взагалі.

В Європі також функціонує Європейський суд з прав людини. На відміну від попередніх судових установ є організацією створеною не на підставі Статуту а на підставі Конвенції про захист прав людини і основних свобод 50 року. Суд створений в 59 році. Юрисдикція передбачена ст. 45 Конвенції і поширюється на всі справи пов’язані із тлумаченням і застосуванням конвенції. рішення є остаточними. Нагляд за виконанням здійснює Комітет міністрів Ради Європи. Протокол №11 до Конвенції вніс зміни, які останнім часом суттєво вплинули на судову систему і нашої держави: суд діє на постійній основі а не ad hoc; кількість суддів дорівнює кількості держав членів Ради Європи; суддів обирає Парламентська асамблея ради Європи на 6 років; половина членів переобирається через 3 роки. Справи розглядаються палатами у складі 7 суддів. Велика палата складається з 17 суддів, комітети – з 3 суддів. Особливість юрисдикції суду: звернення до суду можливе лише після вичерпання всіх можливих національних засобів захисту прав людини. Суд не приймає на розгляд анонімні звернення, звернення, які вже розглядалися судом; звернення які не належать до його компетенції; звернення які не є обґрунтованими. За час існування суд розглянув приблизно 1000 справ. Україна підписала конвенцію в 95 році, ратифікувала 17 липня 97 року. Конвенція набула чинності для України 11 вересня 97 року. Україна визнала право на індивідуальне звернення до суду та його обов’язкову юрисдикцію. З кожним роком зростає кількість справ, що подаються до розгляду.

На американському континенті діє Міжамериканський суд з прав людини.

Міжнародно-правова діяльність України в галузі освоєння космічного простору; в сфері захисту навколишнього середовища; міжнародно-правове співробітництво у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи; проблема узгодження екологічного законодавства України з МП; стан виконання Україною зобов’язань взятих при вступі до Ради Європи; участь України в міжнародній інституційній системі захисту прав людини; питання імплементації положень Конвенцій Ради Європи в законодавстві України; особливості міжнародно-правового статусу України як без’ядерної держави; виконання Україною міжнародних зобов’язань за міжнародними договорами в галузі контролю над озброєннями; міжнародно-правові питання участі України в програмі НАТО “Партнерство заради миру”. Міжнародно-правовий аспект адаптації законодавства України до права ЄС; Участь України в договорі “Про відкрите небо”; міжнародно-правове співробітництво України з міжнародними міжурядовими організаціями: в галузі цивільної авіації, в галузі туризму. Принцип мирного врегулювання спорів в міжнародно-правовій діяльності України; Зобов’язання України, що випливають із її членства у ОБСЄ, що випливають із членства у СНД; - із її членства в ЦЕІ. Політичні зобов’язання у двосторонніх договорах. Конституційно-правові засади зовнішньої політики. Міжнародне право як основа світового порядку в 21 столітті. Конституція та інші закони України про міжнародне право. Міжнародно-правові засади співробітництва України з будь-якою державою. Система двосторонніх договірних відносин України з країнами центральної та східної Європи.

Рада Безпеки. Основа для розгляду суперечки – заява сторін. Рішення Ради, яка розглядає ситуацію і проводить розслідування. Звернення до Ради Генерального секретаря згідно зі ст. 99; Рекомендація ГА згідно з п.3 ст.11 – “Має право звернути увагу Ради Безпеки на спори і ситуації що представляють загрозу міжнародному миру і безпеці”. Це 4 підстави для розгляду спору у РБ.

Повноваження РБ:

зажадати від сторін вирішити суперечку мирними засобами;
розслідування суперечки або ситуації з метою зясування чи не може її продовження створити загрозу міжнародному миру і безпеці.
Рекомендувати сторонам належну процедуру;
Рекомендувати умови вирішення суперечки.
Робити на прохання сторін рекомендації з метою мирного вирішення суперечки.

Генеральний секретар ООН є адміністративно-посадова особа і керує головними органами ООН. Всі його повноваження містяться в ст.99 Статуту і вони обмежуються його повноваженням доводити до відома РБ про будь-які питання які на його думку становлять загрозу міжнародному миру і безпеці. З міжнародно-правової точки зору Генеральний Секретар виконує функції суб’єкта посередництва або суб’єкта надання добрих послуг. Зазвичай він виконує такі функції на основі резолюції ГА або РБ. Дуже рідко але з власної ініціативи. ГА ці функції може виконувати або особисто або доручати виконання цих функцій своїм спеціальним представникам. Ярінг (швед) здійснював посередницьку місію по мирному врегулюванню арабо-ізраїльського конфлікту як спеціальний представник ООН. Відома місія Утана у врегулюванні карибської кризи.

Структура мирного вирішення спорів в міжнародних регіональних організаціях.

Ліга Арабських Держав розглядає на підставі пакту Ліги будь-яку суперечку яка може призвести до війни між державами-членами ліги у відповідності до ст. 33. специфіка пакту в тому, що спори поділяються за ним на дві групи: спори що не зачіпають незалежності, суверенітету і територіальної цілісності; ті спори, що можуть призвести до війни. І перша і друга група може бути врегульована з допомогою процедури, яка застосовується Радою Ліги. Перша група суперечок розглядається коли держави звертаються за посередництвом, друга група може бути розглянута лігою за її ініціативою.

ОАЄ. Статут ОАЄ відрізняється в закріпленні ст. 7 і 19 Хартії ОАЄ постійної комісії посередництва, примирення і арбітражу. Це є єдиним випадком коли в статутному порядок закріплюються функції постійно діючої комісії з вирішення міждержавних суперечок. Склад, структура і повноваження комісії визначені протоколом 64р. Згідно з цим протоколом застосовуються наступні процедури для примирення. В ньому чітко визначена різниця між процедурою посередництва, примирення і арбітражу. Посередництво в сенсі посередництва або ОАЄ або держави члена ОАЄ визначається і обмежується роль посередника. Якщо заходи запропоновані посередником приймаються то вони стають основою угоди про примирення. Специфічною є процедура примирення. Основою для започаткування цієї процедури є петиція, яка подається однією або двома державами, що позиваються. Для примирення створюється рада примирителів. Фактично процедура примирення є процедура узгоджувальної комісії.

Основою арбітражу є компроміс. Протокол визначає можливу процедуру створення арбітражного трибуналу.

ОАД. На відміну від попередніх є спеціальний Боготинський пакт 48 року який визначає процедуру примирення та мирне вирішення спорів між американськими державами. Детально регламентується процедура добрих послуг та посередництва в ст.9-14. розслідування і примирення в ст. 15-30, особливо детально врегульовано судову і арбітражну процедуру ст.31-41. жодного слова не сказано про правила проведення безпосередніх дипломатичних переговорів. Вирішальне значення надається засобам ад’юдикації тобто арбітражній і судовій процедурам.

Особливо треба підкреслити необхідність повернутися до засобів примирення передбаченим НБСЄ. З 1995 року – це ОБСЄ. Перший проект конвенції про врегулювання спорів ще в 1973році. Основна ідея – запровадження для всіх держав Європи арбітражу по всіх можливих спорах. 1975 р. Хельсінський заключний акт закріпив наміри продовжувати роботу. Дві наради в 78 і 84 році. Підсумковий документ НБСЄ Відень 89 року, Паризька Хартія для нової Європи 90р. Відбулася третя спеціальна нарада експертів у Валетті в 91 році, яка зробила підсумок фактично нарад 78, 84років і підготувала документ “Принципи врегулювання спорів і положення процедури НБСЄ з мирного врегулювання спорів”. Цей документ передбачив створення спеціального “механізму” ОБСЄ з урегулювання спорів. Основне завдання якого це винесення рекомендацій державам стосовно оптимальним процедурам врегулювання спору. Якщо це не дає результату то зазначений механізм на вимогу сторін може надавати поради по суті – “Валетська процедура”. 5 особливих рис цієї процедури:

можливість її застосування за односторонні зверненням;
розгляд суперечки проведений цим механізмом і всі винесені ним зауваження носять конфіденційний характер;
процедура не застосовується якщо одна із сторін вважає що спірне питання зачіпає її територіальний суверенітет, питання національної безпеки а також правові питання юрисдикції над територією;
можливість механізму отримувати риси слідчих комісій (можна встановлювати факт, проводити експертні оцінки);
будь-які зауваження та поради механізму мають обов’язкову силу лише за взаємною згодою сторін.

Можливість застосування цієї процедури спочатку оцінювалася досить низько. Четверта нарада НБСЄ 92р запропоновано пакет документів стосовно загальноєвропейського механізму врегулювання спорів: Конвенція з примирення і арбітражу в рамках ОБСЄ; Комісія ОБСЄ з примирення; Положення про директивне примирення; Механізм ОБСЄ з врегулювання спорів.

12-18 сторінок тексту. Аналізуємо дослідженість теми в юридичній літературі. Огляд літератури з теми. Це не означає збірка анотацій. Це попередній аналіз. Треба провести систематизацію первісну, виходячи або зі специфіки предмету або розвитку. 20 посилань.

На 12 травня.

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

1. Поняття і суть. Треба підкреслити формування нової галузі в міжнародному публічному праву досить тісно пов’язано з термінологічними проблемами. В спеціальній літературі термін природа або природне середовище з кінця 70 років 20 сторіччя почав мінятися на термін навколишнє середовище. Термін природа обмежується як правило живою природою. Неправильно називати цю галузь екологічним правом, оскільки термін екологія – наука про відносини рослинних і тваринних організмів. Тому обкатом даної категорії міжнародних правовідносин є навколишнє середовище, стан якого забезпечується заходами раціонального природокористування. В широкому розумінні НПС – це комплексне матеріальне благо, яке складається із широкого спектру похідних від цього блага матеріальних і нематеріальних благ, умов, які гарантують здоров’я та процвітання нинішніх та наступних поколінь людства. Таким чином поняття навколишнє середовище охоплює широке коло елементів, пов’язаних з умовами існування людини. Юристи міжнародники виділяють три групи об’єктів навколишнього середовища:

об’єкти природного живого середовища (флора і фауна);
об’єкти неживого середовища (гідросфера, атмосфера, літосфера, навколоземний космічний простір);
об’єкти штучного середовища – ті які утворені людиною в процесі взаємодії з природою.

Останнім часом виділяються і четвертий об’єкт – науково-технічне співробітництво держав стосовно охорони навколишнього середовища, що може становити окремий об’єкт правового регулювання. Таким чином сприйняття НС як об’єкту відокремленої категорії правовідносин зумовлює застосування терміну міжнародне право навколишнього середовища.

Це сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між його суб’єктами стосовно охорони навколишнього середовища від шкідливих діянь та раціонального ресурсовикористання.

Не дивлячись на те що проблема раціонального ресурсовикористання було визначена приблизно 3 сторіччя тому, перші норми МП виникли на початку ХХ ст. Перша конвенція в цій галузі – Міжнародна конвенція про охорону тварин, корисних у сільському господарстві – Париж 1902р.

Вирішальний вплив на формування міжнародного права НС стала Стокгольмська конференція 72 р. і ухвалена цією конференцією Декларація ООН про навколишнє середовище. Цим документом було визначено, що охорона навколишнього середовища набула глобального значення і в ній зацікавлені всі держави, що потребує створення інституційної структури. Стокгольмська декларація стала основоположним документом, який призвів до консолідації міжнародно-правових норм природоохоронного змісту в певну сукупність, що призвело до більш прискореного формування галузі МПНС.

Гаазька академія МП в 85 році опублікувала збірку робіт “Майбутнє МПНавк. Середовища”: це право становить окрему галузь. Таким чином ожина прийти до висновку що наприкінці ХХ ст. сформувалася нова галузь міжнародного публічного права – міжнародне право навколишнього середовища. 4 ознаки у галузі:

наявність специфічної сукупності принципів і норм, пов’язаних між собою через об’єкт;
ця сукупність задовольняє загальновизнаним критеріям галузі МП;
є зацікавленість світового співтовариства в галузевому регулюванні даної галузі;
значний обсяг нормативного матеріалу (300 універсальних конвенцій).

За обсягом нормативного матеріалу міжнародне право навколишнього середовища є чи не найбільшою галуззю МПП і не поступається міжнародному морському і повітряному праву. У цьому слід розуміти, що формування галузі не є завершеним. По-перше, міжнародне право НС не має універсальної конвенції яка б становила основу правового регулювання. По-друге, деякі принципи і норми стосовно захисту навколишнього середовища традиційно стосуються інших галузей міжнародного публічного права, перш за все повітряного і космічного права а також морського. По-третє, ціла низка принципів і норм МПНС сформульована в рекомендаційних документах (Декларація Ріо 92 “Про екологічне розмаїття”). Принципи і норми сформульовані в декларативних документах, тому вони страждають недостатнім конкретним змістом. Основною проблемою таким чином в МПНС є його кодифікація. Універсальний кодифікаційний акт за аналогією з іншими галузями МП міг би систематизувати єдину структуру і систему існуючих принципів і норм і це могло б стати вирішальним етапом формування нової галузі МПП. Держави не усвідомлюють своєї зацікавленості в остаточному формуванні такої галузі МПП як право навколишнього середовища. Та дискусія, яка відбувається навколо Кіотського протоколу свідчить про складні проблеми.

2. Місце ООН в системі міжнародного природоохоронного співробітництва.

Особливо в міжнародній природоохоронній сфері відчувається вплив міжнародних організацій як форумів і окремих інституцій які впливають на формування МПП. Це пов’язано з двома факторами. По-перше, дорогі дослідження в монетарному сенсі, де окрема держава не здатна нести витрати, які пов’язані з науковим організаційно-технічним забезпечення усвідомлення наслідку впливу людства на навколишнє середовище. Тільки в результаті міжнародного співробітництва, акумулювання коштів це можливо. Цю функцію виконують МО. По-друге, не дивлячись на велику кількість нормативного матеріалу, низку угод які укладаються державами, держави достатньо обережно ідуть на ратифікацію цих угод. Держави виявляють не тільки повільність в розробці міжнародно-правових норм але і надзвичайну повільність в ратифікації цих конвенцій. Таким чином ми можемо прийти до висновку що традиційна дипломатія довела свою ефективність в галузі охорони навколишнього середовища. Тим більше ця неефективність підтверджується коли ми аналізуємо здійснення державою взятих на себе зобов’язань. Тому значення МО підсилюється цим фактором, який потребує конкретизації зобов’язань і міжнародних інституцій, які б контролювали дотримання цих зобов’язань. Причиною цього є те, що міжнародні екологічні проблеми, пов’язані з проблемами економічного розвитку, контролем за чисельністю населення. Це означає, що вжиття заходів повинно здійснюватись на міжнародному рівні, принаймні застосування існуючих універсальних форм як ООН.

З цієї причини з початку 70 років екологічні проблеми стали на порядку денному більшості міжнародних організацій. В тому числі таких як ООН, Рада Європи, ОБСЄ, ЄС, Організація американських держав. ефективності це не додало але іншого шляху немає.

3. Джерела конвенцій міжнародного права НС.

Основними джерелами є договір та звичай. Найважливішу роль у встановленні і функціонуванні МПНС відіграє звичай. У звичаєвій формі існують основні принципи міжнародного права навколишнього середовища, і хоча з усіма вадами міжнародного звичаю (недостатньо чіткі формулювання) в цій галузі є недостатньо ефективний, але звичай залишається основним джерелом МПНС. По-друге, договір. Договори в галузі міжнародного права НС мають відповідну специфіку. По-перше, ці договори як джерела МПНС орієнтовані на партикулярну регламентацію. Вони фіксують партикулярні норми, які в більшості своїй виступають відповідно до універсальних звичаєвих норм як lex specialis тобто спеціальний закон. Наприклад, загальні норми, які містяться в конвенції 58 та 82р. про морське право. По-друге, договірні норми в галузі охорони НС сформульовано наприкінці 80-х років щодо окремих підгалузей МПНС. Перш за все це стосується охорони навколишнього середовища або стосовно окремих об’єктів. Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної природної спадщини, Віденська конвенція про захист озонового шару 85р., Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великій відстані 79 р.

Таким чином договір відіграє важливу роль але треба враховувати специфічний характер цих договорів.

4. Стокгольмська конференція.

72р. прийнято 3 групи рішень:

Декларація принципів;
План заходів;
Організаційно-фінансові рішення.

Декларація принципів містить 26 принципів, які утворюють цілий розділ декларації, які треба розглядати в двох орієнтирах з точки зору юридичної природи і предметної орієнтації. З точки зору юридичної природи принципи поділяються на 2 групи. В першу групу входять ті принципи, що базуються на діючому міжнародному праві, як специфічні. Це принципи 7, 21, 22, 23, 24. Найбільш свідомим найчастіше застосованим є принцип 21. Відповідно до статуту ООН держави мають суверенне право розробляти власні ресурси відповідно до своєї політики в галузі Охорони НС і несуть відповідальність за те, щоб діяльність у рамках їхньої юрисдикції не наносила збитку навколишнього середовища інших держав. тобто загальний принцип суверенітету держав перенесений на галузь охорони НС. Друга група висловлює нові положення екологічного правопорядку, потреба в яких історично назріла але які ще не прийняті державами і не стали правовими нормами. Вони носять декларативний характері сформульовані не в імперативній а в декларативній формі. І мають форму загальних суджень, заяв, не більше. Наприклад, принцип 8 “економічний і соціальний розвиток має вирішальне значення для забезпечення сприятливих умов життя і роботи людини і створення умов на землі, що необхідні для поліпшення якості життя”.

З точки зору предметної орієнтації принципів ми виділяємо 7 груп:

група стосується прав людини (принцип 2);
визначає необхідність охорони окремих видів ресурсів (принципи 2-5)
охорона відтворюваних і не відтворюваних ресурсів (3,5);
принцип 4 – відповідальність людини за збереження і розумне керування експлуатацією живої природи.
Принципи 6,7. орієнтована на запобігання забруднення НС.
Принципи 8-16 присвячена проблемі співвідношення розвитку і охорони навколишнього середовища;
Принцип 17, право мати в кожній країні добре поставлену систему державного керування в галузі охорони НС.

Можна виділити 8 і 9 групу, які відокремлюються з попередніх принципів 18-20 – політика в галузі технічного прогресу. Принципи 21-24 – правове регулювання міждержавних відносин в галузі регулювання охорони НС.

План заходів. Це великий документ програмного характеру, що містить 109 рекомендацій, направлених на вирішення всіх екологічних проблем. 5 груп:

планування населених пунктів і керування ними з урахуванням стану навколишнього середовища;
аспекти керування природними ресурсами;
визначення забруднювачів, які мають велике міжнародне значення;
освітні інформаційні соціальні і культурні аспекти проблем навколишнього середовища;
розвиток і навколишнє середовище.

Рекомендації за своєю юридичною природою є рекомендаційними. Треба підкреслити, що вони викликали низку критичних зауважень що і зумовило їх рекомендаційний характер.

Організаційно-фінансові рішення. Було прийнято рішення про створення міжнародної міжурядової організації ЮНЕП (програма ООН щодо охорони природного навколишнього середовища) зі штаб-квартирою в Найробі (Кенія). Є спеціалізованою установою ООН. 5 червня було проголошено всесвітнім днем навколишнього середовища. Склад ЮНЕП: Рада керуючих, секретаріат, фонд НС, і рада по комбінації діяльності в галузі НС. Рада керуючих і секретаріат є головними робочими органами ЮНЕП.

Конвенція в Ріо-де-Жанейро 92р. В червні 92 року – конференція ООН по НС і розвитку. Це став чи не найбільший форум людства (179 держав взяли участь, 8 тисяч делегатів). Важливим фактором проведення конференції стала участь в конференції 3 тисяч представників неурядових міжнародних організацій. Фактично можна сказати що 92 року в МП і взагалі у міжнародній термінології утвердився термін sisiety – громадянське суспільство. З трьох тисяч представників міжнародних організацій Стару Європи і США репрезентували 6, всі інші з півдня. Була прийнята Декларація принципів “по навколишньому середовищу і розвитку”. І другий документ “Порядок денний на ХХІ століття”. Декларація за своїм змістом це 27 принципів які перегукуються з принципами Стокгольмської конференції. Майже вся декларація Ріо присвячена співвідношенню економічного розвитку і охорони НС. А порядок денний на ХХІ ст. став рекомендаційним документом, але тут є декілька деталей. На конференції були підписані 2 глобальні конвенції, які мають суттєве значення не тільки для МПНС. Це “рамкова конвенція про зміну клімату” і Конвенція про біологічну різноманітність. Обидва документи є лише фундаментом для наступного розвитку правового регулювання. Передбачається, що реалізації цілей визначених в конвенції, держави повинні розробляти національні плани, приймати відповідні закони і укладати міжнародні угоди, уточнюючи тим самим свої зобов’язання взяті в Ріо. Порядок денний на ХХІ ст. і інші документи мали визначені організаційні наслідки, головним з яких стало створено КУР - комісії зі стійкого або усталеного розвитку. Вона є допоміжним органом ЕКОСОР, покликаним заохочувати і аналізувати прогрес у здійсненні порядку денного на ХХІ ст. на рівні регіональному, національному і глобальному.

Конференція в Ріо мала важливе значення не тільки для проблем екології але і для всіх міжнародних відносин. Новим є концепція усталеного або стійкого розвитку.

Галузеві принципи:

принцип охорони навколишнього середовища. Його зміст – базове зобов’язання держав захищати оточуюче середовище.
Принцип міжнародного природного співробітництва. В Стокгольмській декларації це принцип 24. його зміст в самій назві.
Принцип невід’ємного суверенітету держави над своїми природними ресурсами.
Принцип неспричинення шкоди навколишньому середовищу.

5. Міжнародно-правовий захист середовища світового океану.

Найбільш врегульована сфера.

Самостійно вивчити Конвенцію про транскордонне забруднення повітря. Справа Трейл – Смелтер між США і Канадою.

Blog

Міжнародне морське право міжнародні протоки І канали

Содержание