Міжнародне морське право міжнародні протоки І канали
| Вид материала | Документы |
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 0304 "Міжнародні відносини" напряму, 503.7kb.
- План: Вступ. Що таке міжнародне право? Яку роль відіграє міжнародне право в історичному, 142.91kb.
- Програма вступного іспиту до магістратури спеціальності 0103 "Міжнародна економіка", 289.36kb.
- Законодавства, 446.39kb.
- Опис модуля з дисципліни «Міжнародне економічне право» Напрями, 21.52kb.
- Реферат на тему: Міжнародне публічне право І міжнародне приватне право, їх значення, 64.14kb.
- Робоча навчальна програма для студентів III курсу зі спеціальності „міжнародне право, 881.09kb.
- Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
- Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
МІЖНАРОДНЕ КОСМІЧНЕ ПРАВО
3 поняття:
- космічний простір, або космос;
- демілітаризація космічного простору і небесних тіл;
- космічний об’єкт; поняття астронавт і космонавт.
Становить собою систему норм ,що регулюють відносини між суб’єктами в зв’язку зі здійснення ними космічної діяльності.
Космічне право визначається залежно від характеру діяльності. Окремого визначення потребує термін космічна діяльність.
Міжнародне космічне право є однією з найновіших галузей міжнародного публічного права. Радянська доктрина посилалась на випадок з першим штучним супутником землі, як приклад найшвидшого формування звичаєвої норми. Вважалося, що звичаєва норма сформувалася чи не за один день. Оскільки жодна з держав після здійснення запуску супутника не заявила про. Це дійсно була перша норма міжнародного космічного права, яка знайшла своє відтворення в принципі МП – свобода використання космічного простору.
Космічна діяльність конвенційно не визначена. Розуміється дослідження космічного простору і небесних тіл і їх використання в космічних цілях. За загальним доктринальним визначенням космічна діяльність не обмежується просторовою сферою космічного простору. Вона розповсюджується і на землю але з юридичної точки зору будь-яка діяльність повинна бути пов’язана з запуском космічних об’єктів і їх експлуатацією або з поверненням їх на землю.
Основні джерела міжнародного космічного права. Під джерелами космічного права ми розуміємо зовнішні форми виразу і закріплення норм, що регулюють міжнародні відносини в цій галузі. З точки зору юридичної регламентації важливі відносини між державами у зв’язку з дослідженням і використанням космічного простору. Основними джерелами є договір і звичай. Основним нормативним актом є Договір про космос 67р. Цей договір про основні принципи діяльності держав в космічному просторі закріпив нормативно (чи не єдина галузь міжнародного публічного права) і конвенційно принципи міжнародного космічного права.
1968р. Була укладена угода “Про спасіння космонавтів”. 1972р. – “конвенція про відповідальність за наслідки космічної діяльності, яка врегламентувала відповідальність за шкоду заподіяну космічними об’єктами землі. 1975р – Угода Про реєстрацію – конвенція, яка вирішила питання співвідношення національності, власності та має значення для конвенції про відповідальність. У 1979р. – Угода про місяць. Це перша група. Угода про місяць – один з документів, на який використано багато часу, але мало держав приєдналося. Значення в тому, що вона відтворила звичаєві норми.
Основні принципи МП відтворюються в галузевому застосуванні.
Норми відтворені в засновницьких актах міжнародних космічних організацій. Всього таких організацій 9, а також треба відзначити значення Статуту Міжнародної Спілки Електрозв’язку 1992р. В тій частині, що стосується космічної діяльності.
Звичай має важливе значення. Саме поняття космічного простору не визначене і формується звичаєво.
Резолюції міжнародних організацій. В юридичній літературі широко обговорюється значення перш за все Резолюцій ГА ООН з питань космосу. 63, 82, 92, 96р. – відомі резолюції ГА ООН, які формують принципи космічної діяльності. Декларація ГА ООН – щодо принципів дистанційного зондування землі. Сам документ носить рекомендаційний характер, але відтворює обов’язкові норми МП, які фактично визнані звичаєво. Резолюції по космосу ГА ООН є рекомендаційними, а в науці сформульовано, що вони мають ряд переваг перед договорами, бо адресовані всім державам.
5 група джерела – норми-дисиденти (ексцеси). Боготинська Декларація 1976р. 22 держави, які є екваторіальними на конференції відтворили претензію на Геостаціонарну Орбіту. ГСО – це кутова швидкість, об’єкт на геостаціонарній орбіті постійно знаходиться над одним пунктом на земній поверхні. ГСО знаходиться на висоті приблизно 36.000 км.
Національне космічне право є більш розвиненим. Його можна розглядати як частину міжнародного космічного права. Як комплексну галузь – учбову дисципліну. Суб’єкти міжнародного космічного права. Це є держави і міжнародні організації. Особливість полягає в тому, що його суб’єктами є міжнародні міжурядові організації але так званого виробничо-комерційного типу, які володіють власними космічними комплексами. До таких організацій відносяться Інтелсат, Інмарсат, Інтерсупутник, ЄКА, Євталсат, Євмелсат, Арабсат, Раском. В міжнародному космічному праві засновано передумови надання МО відповідної правосуб’єктності. Ці організації повинні користуватися правами і виконувати обов’язки які випливають із названих конвенцій – щоб бути суб’єктами міжнародного космічного права. 3 передумови:
- організація повинна офіційно заявити про прийняття нею прав і обов’язків по цих конвенціях;
- більшість держав-членів цієї організації повинні бути учасниками відповідної угоди;
- більшість держав-членів цієї організації повинні бути учасниками договору про космос.
Фактично в останні роки сформувалася четверта передумова – щоб бути суб’єктом космічного права треба вести космічну діяльність.
Третім суб’єктом МКП розглядаються космонавти. Це відома точка зору, згідно з якою фізичні особи є суб’єктами МП. Космонавти розглядаються як посланці людства в космос. Це не означає визначення космонавтів в якості суб’єкта МКП. З цієї точки зору можна говорити що в МП є особливе ставлення до космонавтів, яке зобов’язує держави вживати всіх заходів з охорони життя і здоров’я космонавтів. Досить часто виникає питання – це контракт, який укладаються космонавти. Але ніякого відношення до МП як галузі цей контракт відношення не має і регулюється нормами цивільного і адміністративного права.
Наука МКП. Жодного разу не говори про це, досліджуючи галузі. В МКП склалася унікальна ситуація порівняно з іншими галузями МП, коли наука МКП розвивалася швидше ніж сама галузь . в доктринальному праві основні норми МКП почали відтворюватися ще перед ІІ світовою війною. Перші збори фахівців в міжнародному космічному праві відбулися в Ленінграді 1933р. А перше фундаментальне дослідження було опубліковано в 1958р.
Особливо роль організації ОН в міжнародному космічному праві. В рамках ООН був створений комітет по космосу в 59р., який перетворений з комітету по космічній діяльності в 62 році в комітет по космосу на постійній основі.
Міжнародно-правовий статус і режим космічного простору.
Поняття космічного простору. Конвенційного визначення не має. Всі визначення є доктринальними. Під космосом розглядають все те, що знаходиться за межами земної атмосфери, повітряного простору. В міжнародному космічному праві правильно використовувати термін космічний простір, а не космос (географічне визначення). Найнижча орбіта – 100 км. Міжнародна космічна і авіаційна Федерація ФАІ реєструє політ як космічний починаючи з висоти 100 км. Оскільки на цій висоті космічний апарат може здійснити повний орбітальний виток. Розподіл на космічний і повітряний простір необхідні оскільки статуси різні – відповідно державний і міжнародний.
Правовий режим геостаціонарного простору (орбіти). Це частина космосу віддалена від поверхні землі на відстань 36. 000 км. І знаходиться на площині екватору. Технічні можливості використання такого простору 3 моменти:
- супутники постійно залишаються в одній точці
- це явище корисне для розміщення супутників зв’язку і безпосереднього телевізійного мовлення; сигнал з такого супутника не вимагає стежачої антени з землі. Може бути прийнятий на будь-яку побутову антену;
- в ньому можна розмістити лише обмежену кількість супутників.
В 1976 на нараді екваторіальних країн в Боготі була підписана декларація (Колумбія, Конго, Еквадор, Індонезія, Кенія, Уганда, Заїр) заявили свої претензії на сегменти геостаціонарної орбіти відповідно їм територіям по екватору. Операція в цілому була знехтувана космічними державами і не отримала підтримки. 84р. Кенія, Колумбія, Індонезія, Еквадор представили комітету ООН по космосу документ проект резолюції в якому говорилося не про суверенітет держав цих над ГСО а про деякі преференції. З юридичної точки зору ці держави наполягали на встановленні над ГСО особливого режиму. Разом з тим Міжнародний союз електрозв’язку в своєму Статуті уже в 92 році ст. 44 зафіксував наступне положення “про використанні смуг частот для радіозв’язку члени союзу повинні враховувати те, що радіочастоти і орбіта ГСО є обмеженим природним ресурсом”. Питання про правовий режим ГСО залишається в порядку денному комітету ООН по космосу і інших організацій.
На сьогодні в основі режиму лежить договір про космос 67 р. Але використання ГСО пов’язане з застосуванням радіочастот тому важливу роль в регулюванні такої діяльності грають правила, що приймаються Міжнародним союзом електрозв’язку. Так само як і в статуті 92р., цілій низці документів МСЕ об’явлене ГСО обмеженим природним ресурсом, який повинен застосовуватися ефективно і економно. З 1979р. В рамках МСЕ прийнятий так званий Регламент радіозв’язку який періодично переглядається і містить юридичну і технічну основу використання різних засобів радіозв’язку в тому числі і на ГСО. МСЕ прийнята процедура розміщення супутників на ГСО. Ця процедура діє приблизно з 85-86р. І якраз ця процедура породила проблему “паперових супутників”. Оскільки ГСО використовується не для розгортання власних супутникових систем а з метою купівлі-продажу. Власне вперше ця проблема виникла в 86році коли королівство Тонга (острови Тихого океану), не має власної космічної технології. Згідно з процедурами МСЕ заявила про розміщення на орбіті власних 8 супутників. Тонга займала досить активну позицію. ЛТСА намагався перешкодити передачі королівством Тонга прав експлуатації цих супутників іншим державам та організаціям. Але в 92 році королівство передало право експлуатації супутників організації Тонгасат. А це підприємство передало ці супутники американській організації Рімсат.
В МСЕ йде робота по створенню міжнародно-правових механізмів, які б не допускали створення “паперових супутників” і це питання обговорювалося на всесвітній радіо конференції 97р.
Серед заходів прийнятих в рамках МСЕ щодо ГСО:
- оформлення заявок на платній основі;
- скорочення до 7 років дій заявки до закінчення її пріоритету. Діє формула 5+2 (5 років на координацію, 2 – на запуск). Активно відпрацьовуються нові правила, які суттєво вплинуть на використання радіочастотного ресурсу ГСО.
Правовий режим небесних тіл.
До складу сонячної системи крім місяця і небесних планет входять декілька тисяч астероїдів, комет, метеоритні тіла. Важливим є не сам факт існування небесного тіла, а все те, що пов’язане з правовідносинами які при цьому виникають. Жоден з міжнародно-правових документів не має визначення і тлумачення терміну “небесне тіло”. Доктринально під небесним тілом розуміється все те, що не створене людством, що не є артефактом.
Міжнародно-правовий режим небесних тіл має специфіку, що пояснюється специфічними фізичними особливостями космічного простору і що запущені космічні об’єкти розташовується на поверхні небесного тіла. Космічні об’єкти можуть бути пов’язані нерозривно з небесним тілом, крім того на небесних тілах може здійснюватися розвідка та розробка сировинних ресурсів. Найбільш реальними для наукового дослідження і використання є Місяць, а також Марс, Венера, Юпітер. Вони доступні для вивчення. Найдетальніше врегламентований правовий статус Місяця – єдиного природного супутника Землі. Розрахунки показують, що є реальним те, що найближчим часом на Місяці можливе розміщення колонії, яка може статус відповідно до міжнародних космічних станцій.
В 1969 р. – Спеціальна конвенція щодо місяця. Пункт 1 ст. 3 Визначив обов’язок держав використовувати Місяць виключно в мирних цілях. Угода про Місяць встановила і додаткове обмеження порівняно з договором про космос 67 року ,де визначила що на орбіті Місяця та інших небесних тіл не дозволяється розміщення зброї масового знищення а також будь-яке використання сили або загрози сили. Таким чином Місяць є повністю демілітаризованим. Згідно п. 4 на Місяці заборонена будь-яка військова діяльність. Найважливішим елементом правового режиму небесних тіл є принцип свободи їх дослідження і використання. Важливим є те, що будь-яка діяльність держав на небесних тілах повинна здійснюватися відповідно до МП. Ст. 11 угоди про Місяць містить норму про заборону привласнення Місяця та інших небесних тіл. Згідно з п. 2 ст. 11 Місяць не підлягає національному привласненню ні шляхом проголошення на нього суверенітету ні шляхом використання або окупації ні будь-яким іншим шляхом. П. 3 ст.11 встановлює правило: поверхня або надра Місяця не можуть бути власністю будь-якої держави, міжнародної міжурядової організації, національної організації, неурядової установи або будь-якої фізичної особи. Далі йде пункт, який конкретизує це положення – розміщення на поверхні Місяця або його надрах персоналу не створює права власності на поверхню або надра Місяця. Держави проголосивши таким чином принцип заборони національного привласнення зобов’язалися не розглядати свої досягнення в космічній діяльності як основу на домагання на володіння Місяцем та іншими небесними тілами. П.1 ст. 11 вперше в МП було визначено новий правовий статус Місяця. Місяць і його природні ресурси є загальною спадщиною людства. Ні СРСР ні США не були в цьому зацікавлені на той час. Угода не містить поняття і тлумачення поняття загальна спадщина. Зміст ст. 11 в певній мірі визначає зміст терміну “загальна спадщина людства”. Це дві частини: заборона національного привласнення; експлуатація ресурсів на основі МП а не національних правових систем. Та ж сама ст.11 встановлює пріоритет міжнародного режиму експлуатації природних ресурсів і містить розумне посилання на те що більш детальна розробка буде здійснена тоді коли така експлуатація стане можливою. Держави зберігають право власності на свої космічні об’єкти. Ст. 14 – держави несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність на Місяці, ким би вона не здійснювалася.
Правовий статус космічних об’єктів. В міжнародно-правових документах 3 терміни (космічний апарат, корабель, об’єкт). Як загальне поняття частіше всього використовується термін космічний об’єкт. Природні космічні об’єкти розглядаються як небесні тіла. Особливо гостро дискусія щодо визначення космічного об’єкту розгорнулася під час розробки конвенції про відповідальність. Консенсусу не було досягнуто. Нині два документи, де міститься визначення космічного об’єкту (Європейська конвенція про створення європейської організації з розробки ракет-носіїв – 1962 р. Космічний об’єкт – апарат призначений для виведення на орбіту супутника землі або на орбіту іншого небесного тіла). 2 визначення – об’єкт – створений людиною засіб пересування призначений для запуску за межі основної частини земної атмосфери.
Питання про визначення космічного об’єкту є одним з принципових для міжнародного космічного права. Функціональний і просторовий підхід в доктрині МП. Просторове концентрується на характері тяги космічних апаратів і їх відмінності в цьому від повітряних суден. Функціональне визначення концентрується на їх використанні з відповідною метою. Основна проблема при визначенні – це проблема космічних об’єктів, які можуть використовуватися як в повітряному просторі так і космічному. В доктрині висловлюється теза про те, що створений штучний об’єкти призначений для запуску в космос, але що знаходиться на землі, не є космічним об’єктом. Така точка зору досить поширена. Треба підкреслити наступні основні тези. Згідно з Конвенцією про реєстрацію і конвенцією про відповідальність 1972 р. Космічні об’єкти поділяються на дві основні групи: автоматичні і ті, що пілотуються. Для правових наслідків є також угода про рятування космонавтів, де чітко розмежовані автоматичні і об’єкти, що пілотуються. Космічні об’єкти, що пілотуються мають специфіку правового статусу, яка перш за все визначається в особливих зобов’язаннях держав по їх поверненню. Друга теза – термін космічний об’єкт в космічному праві охоплює всі різновиди технічних пристроїв і споруд, які призначені для використання в космічному просторі. Але вже сьогодні можна говорити, що під космічними об’єктами розуміється три різновиди( космічні кораблі, живі орбітальні станції і живі станції на небесних тілах). Останнім часом в МП визначилася тенденція про встановлення окремого режиму і статусу Навколоземної космічної станції (НКС): 3 риси – тривалий період функціонування; наявність змінного екіпажу; широке коло задач, яке може вирішуватися таким змінним екіпажем. Важливо підкреслити, що вони потребують детальної регламентації, оскільки правові проблеми є серйозними і можуть породити конфлікт.
Реєстрація космічних об’єктів. Конвенція 75 року вводить обов’язкову реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір. Вона визначає деякі терміни, які є потрібними і необхідними для вирішення інших проблем в міжнародному космічному праві (запускаюча держава, національний регістр і міжнародний регістр). Загальне правило – космічний об’єкт реєструється запускаючою державою в національному регістрі і в міжнародному регістрі, який веде Генеральний секретар ООН. Є одна проблема в цій конвенції. це стосується допомоги в ідентифікації космічних об’єктів. Допомога в ідентифікації згідно з ст. 4 держави звертаються до Генерального секретаря за допомогою в ідентифікації, якщо виникає така потреба. Конкретні умови повинні бути врегульовані угодою між сторонами. Це питання не врегульоване. Конвенція не встановлює особливого порядку реєстрації.
Два документи встановлюють обов’язок рятувати і повертати космічні об’єкти. Угода про рятування 68 року і Угода про космос. Новий термін – держава, що виявила космічний об’єкт на своїй території – повинна проінформувати Генерального секретаря і державу, що здійснила запуск. Ніяких інших зобов’язань не має. Процедура повернення зумовлюється проханням держави, що здійснила запуск і надання пізнавальних знаків, що свідчать про належність об’єкту. В Угоді 68 року особлива процедура встановлена відносно небезпечних або шкідливих за своїм характером об’єктів. Відшкодування витрат понесених державою при виявленні об’єкта і поверненні його, чи складових частин. Витрати покриваються за умови, що ці заходи були здійснені на її прохання (п. 5 ст. 5).
Запуск космічного об’єкту. Момент запуску космічного об’єкту співпадає з моментом поширення на нього норм МПП. Запуск страхується. Конвенція 72р. Про відповідальність за збиток заподіяний космічним об’єктом. Розрізняються 4 типи держав, що беруть участь у запуску (1 – держава, що здійснює запуск; 2 – держави, що організують запуск; 3 – держави, з території яких здійснюється запуск; 4 – держави з установок яких здійснюється запуск).
Нерідко приватна компанія організовує запуск свого супутника за допомогою обладнання іншої приватної компанії.
Продаж космічного об’єкту однією державою іншій не можна розглядати як організацію запуску. На практиці запуск космічного об’єкта може здійснюватися неурядовими організаціями але відповідальність покладається все рівно на запускаючи держави.
Україна спадкувала від СРСР велику космічну програму. Ракета Зеніт є досить конкурентноздатною. В кінці 95 року була розроблена двостороння угода по міжнародних пускових послугах між США і Україною. Набрала чинності в лютому 96 року. За угодою Україна і США здійснюють сумісні запуски космічних об’єктів, з яких 20 запусків дозволяється зробити на комерційній основі не для себе.
Різниця між термінами астронавт і космонавт не тільки лінгвістична а й смислова. Астронавт – це особа, яка здійснила політ в космічний простір і льотчики-випробувачі, які виділені для участі в будь-якій програмі. Основна юридична різниця: астронавт має подвійний статус(командири екіпажу повітряних суден і космічних об’єктів), космонавти – лише друге. На космонавта правовий статус який визначається нормами МП і національного права поширюється юрисдикція держави. Особливе значення для визначення статусу космонавтів має угода 68 року про Рятування і Угода 1998р. “Про створення міжнародної космічної станції”. Статус цієї угоди є міжурядовим. Вже приблизно 5 років вона діє. Особливий статус має і правове положення екіпажу МКС. Загальне правило: держава зберігає юрисдикцію і контроль над своїми громадянами в межах космічної станції і таким чином квазітериторіальна юрисдикція поєднується з територіальною. Відкритим залишається питання комунальної юрисдикції держави щодо екіпажу міжнародної космічної станції.
Відповідальність в міжнародному космічному праві.
Передбачено два загальних типи відповідальності: політична – відповідальність дій держави положенням угод про космос; матеріальна – за збиток заподіяна об’єктами що запускаються в космос. Відповідальність має наступні особливості:
– розглядається як національна відповідальність. Тобто держава відповідає не тільки за дії урядових організацій і органів а за дії фізичних і юридичних осіб.
– Матеріальна відповідальність в космічному праві розглядається як об’єктивна відповідальність або абсолютна відповідальність. Але така відповідальність розглядається лише як відповідальність за збиток спричинений на земній поверхні або повітряним судам в польоті. В інших випадках збитки заподіяні іншим космічним об’єктам в космічному просторі або на небесних тілах як загальне правило розглядаються як збитки, відповідальність за які встановлюється на основі з’ясування вини держави.
– Передбачено особливий спосіб врегулювання суперечок, що виникають у зв’язку з космічною діяльністю. Згідно з Конвенцією про відповідальність 72р, якщо претензія не врегульована протягом року на вимогу будь-якої з сторін у суперечці створюється комісія по розгляду претензій.
Самостійно: принципи ДЗЗ (дистанційне зондування землі).