Міжнародне морське право міжнародні протоки І канали
| Вид материала | Документы |
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 0304 "Міжнародні відносини" напряму, 503.7kb.
- План: Вступ. Що таке міжнародне право? Яку роль відіграє міжнародне право в історичному, 142.91kb.
- Програма вступного іспиту до магістратури спеціальності 0103 "Міжнародна економіка", 289.36kb.
- Законодавства, 446.39kb.
- Опис модуля з дисципліни «Міжнародне економічне право» Напрями, 21.52kb.
- Реферат на тему: Міжнародне публічне право І міжнародне приватне право, їх значення, 64.14kb.
- Робоча навчальна програма для студентів III курсу зі спеціальності „міжнародне право, 881.09kb.
- Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
- Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
Забруднення світового океану. Прийнято виділяти наступні види забруднення світового океану, які вимагають спеціального регулювання:
Найбільшу стурбованість викликає забруднення нафтою з суден. Середньостатистично щоденно в світовий океан виливається 12 тисяч барелів сирої нафти. Конференція в Лондоні про запобігання забруднення нафти. 1954р. Була укладена конвенція. В 73 конвенція Мар Пол щодо запобігання забруднення нафтою із суден. В цій конвенції встановлені особливі райони, до яких віднесені Чорне море, Червоне, Перське, Балтійське встановлені суворі обмеження. Прибережні держави наділяються правом інспекції. Будь-яка прибережна держава може провести розслідування що стосується забруднення. Іншою важливою сферою є врегулювання інтенсивного використання танкерного флоту при розширенні перевезень нафти морем призвели до того що значні забруднення відбуваються внаслідок аварії танкерів. Торі Кань Ой, Амоко Кадіс, Екс ін Валас – 3 найбільші аварії. Остання сталася на Алясці у США (найбільша катастрофа США). Перша конвенція надає право державам знищувати вантаж, якщо утворюється небезпека забруднення прибережних вод. Друга конвенція передбачає відповідальність судновласника і встановлює високу межу компенсації. Конвенція 92 р. Причорноморські держави “Про захист Чорного моря від забруднення”. Протоколи про захоронення відходів, про наземне забруднення, співробітництво у боротьбі з забрудненням нафтою та іншими шкідливими речовинами в надзвичайній ситуації. Утворена регіональна чорноморська комісія. Окремо охорона атмосфери і навколоземного простору. На висоті 20-25 км. Знаходиться озоновий шар, який захищає живі організми від ультрафіолетового випромінювання. В 79 році була підписана конвенція про транскордонне забруднення повітря на великій відстані. В цій конвенції вперше визначено термін забруднення повітря і транскордонне забруднення повітря. Конвенція містить основоположні принципи співробітництва держав щодо захисту атмосферного повітря. У 85 році був доданий протокол. Згідно з ним держави-учасниці зобов’язалися зменшити викиди сірки на своїй території а у 78 році був підписаний протокол про контроль викидів окису азоту. Україна є учасником конвенції. застосовує досить ефективні механізми, перш за все матеріальна відповідальність держав. 1985 рік – Віденська конвенція про охорону озонового шару. 88 рік – набрала чинності. Це є базова конвенція, яка встановлює відповідальність держав щодо захисту озонового шару. Була спроба встановити авторство озонових дір над Антарктикою. США, Японія, Великобританія 50% шкідливих викидів, що призводять до знищення озонового шару. Тому США не ратифікували Кіотський протокол і уникають відповідальності щодо компенсації державам, які беруть участь у цій конвенції заходів щодо скорочення забруднення. В цій же галузі Конвенція ООН про зміну клімату Ріо-де-Жанейро 1992р. містить загальні правила для держав в умовах кліматичних змін. Згідно з нею передбачена розробка і публікація державами національних кадастрів антропогенних викидів, які призводять до формування парникового ефекту. Вперше в цій галузі це була конвенція, яка передбачала досить докладно викладені зобов’язання і фінансово-економічне обґрунтування і урахування фінансово-економічних можливостей держав. Охорона тваринного і рослинного світу. Це найбільш болючий напрямок. Держави пішли шляхом регулювання співробітництва в охороні природних комплексів і екосистеми. Перший напрямок – це охорона природних комплексів і екосистем. Лондонська конвенція стосовно збереження фауни і флори 30 року. Вашингтонська конвенція 40 років про захист фауни і флори у західній півкулі. Міжнародно-правове співробітництво у цій сфері розвивається на регіональному рівні. Бернська конвенція 79 року про збереження європейської фауни і флори. Конвенція про збереження морських ресурсів Антарктики. Важливе значення Конвенція ЮНЕСКО про охорону культурної та природної спадщини. Передбачає створення механізму, який би за допомогою правових заходів сприяв захисту культурної спадщини і природних комплексів і екосистем. Другий напрямок – охорона рідкісних видів тваринного світу і тих, які знаходяться під загрозою зникнення. Угода про збереження білих ведмедів 73 року. Третій напрямок – захист мігруючих видів тварин. Боннська конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин 79 року. Є чимало угод про мігруючі види тварин. Передбачається обмеження та заборона їх лову. Четвертий напрямок – регулювання видобування живих ресурсів моря з метою їх раціонального використання. Найвідомішою є міжнародна конвенція 46 року щодо регулювання китобійного року і Конвенція 82 року про збереження лосося. П’ятий напрямок – захист рослин і рослинного світу від хвороб і шкідників. Найбільш важливі проблеми містить Конвенція 51 року про захист рослин. А також міжнародна угода про тропічну деревину 73 року де міститься заборона на знищення а також стимулюється відновлення тропічних лісів. Держави приділяють велику увагу захисту навколишнього середовища від радіоактивного забруднення. Це окрема галузь. Всі важливі конвенція як універсальні і регіональні опрацьовані під егідою МАГАТЕ. 86 р. Конвенція про сповіщення про ядерну аварію; Конвенція про допомогу на випадок ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО В ПЕРІОД ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ Ця галузь виникла після ІІ світової війни але має найдавнішу історію. Закони і звичаї війни такі само давні як і сама війна. Процес укладання договорів про ведення війни почався в 60 роки ХХ століття. Женева 1864р, Санкт-Петербург 68 року дві конвенції. Міжнародне право, яке регулює поведінку держав в період збройних конфліктів. 1899р. Гаазькі конвенції про закони і звичаї сухопутної війни. Три конвенції. 1907 рік також в Гаазі було прийнято 11 конвенцій щодо права збройних конфліктів. У 1909 р. Декларація про право морської війни, 1925 рік Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйливих газів. 29 рік – Конвенція про режим військових полонених. Під впливом досвіду ІІ Св. Війни була проведена остаточна кодифікація права збройних конфліктів коли в 49 році на міжнародній конференції в Женеві з ініціативи міжнародного комітету Червоного Хреста був підписаний ряд міжнародних конвенцій – “Женевські конвенції про захист жертв війни”, які на сьогодні складають основний фундамент так званого права Женеви. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях; Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли аварію корабля і складу збройних сил на морі; Конвенція про поводження з військовополоненими; конвенція про захист цивільного населення під час війни. До конвенції додано 11 рекомендацій а в 1977 році також в Женеві були опрацьовані і підписані додаткові протоколи. Додатковий протокол 1 що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів; додатковий протокол 2 захист жертв збройних конфліктів не міжнародного характеру. В сукупності женевські конвенції і протоколи встановлюють основну нормативну базу стосунків держав під час збройних конфліктів. Конвенції підлягають дотриманню при будь-яких обставинах (імперативність дотримання); конвенції підлягають застосуванню під час як оголошеної війни так і будь-яких збройних конфліктів; Особам надаються права, від яких вони не можуть відмовитися; положення конвенції підлягають застосуванню будь-якою державою тобто встановлюються універсальні принципи незалежно від участі чи неучасті. На честь Швейцарії встановлюється емблема червоного хреста на білому тлі. Дозволяється використання замість червоного хреста червоного місяця чи лева. Види збройних конфліктів. Відповідно до положень Женевських конвенцій збройні конфлікти поділяються на декілька груп. З точки зору МП на міжнародний збройний конфлікт, яким визнається такий конфлікт коли один суб’єкт МП застосовує силу проти іншого суб’єкта. Учасниками конфлікту можуть бути держави, нації, народності а також міжнародні організації. Відповідно до ст. 1 Додаткового протоколу до міжнародних збройних конфліктів віднесено ті конфлікти, де народи ведуть війну проти колоніального управління та окупації. Другий тип – збройні конфлікти не міжнародного характеру. Це всі конфлікти, що не підпадають під дію ст. 1 Додаткового протоколу. Відбувається на території будь-якої держави між її збройними силами або іншими організованими групами, що знаходячись під командуванням здійснюють контроль над частиною території держави. мають такі ознаки: Застосування зброї і участь у конфлікті збройних сил, включаючи поліцейські підрозділи; Колективний характер виступів. Певний ступінь організованості повстанців і наявність органів відповідальних за їх дії.; Тривалість і безперервність конфлікту Здійснення повстанцями контролю над частиною території держави. Таким чином збройний конфлікт між повстанцями і центральним урядом є як правило внутрішнім конфліктом, проте визнання воюючою стороною є протиправним але може застосовуватися в сучасному МП, коли повстанці мають свою організацію, відповідальні за свою поведінку органи, встановили свою владу над частиною території держави, додержуються у своїх діях законів та звичаїв війни. Визнання повстанців воюючою стороною виключає застосування до них національного кримінального законодавства а на захоплених у полон поширюється статус військовополонених а не бандитів. Повстанці можуть вступати в правовідносини з третіми державами, міжнародними організація. Влада повстанців на контрольованій території може створювати органи управління і видавати нормативні акти. До збройних конфліктів не міжнародного характеру слід відносити всі громадянські війни і внутрішні спроби державних переворотів. У збройних конфліктах воюючою стороною є обидва суб’єкти. У внутрішньому конфлікті тільки офіційна влада є воюючою стороною. Збройні заходи здійснювані під егідою ООН (гуманітарна інтервенція).Вручання у військові події в окремій державі для надання гуманітарної допомоги населенню, яке особливо страждає від такого конфлікту (припинення кровопролиття, робота з біженцями, боротьба з голодом). А також припинення військового протиборства воюючих сторін. Таке втручання здійснюється без згоди уряду держави. класичними акціями гуманітарної інтервенції стали збройні акції в Сомалі та Руанді. Початок війни і його правові наслідки. 1907 рік Конвенція укладена в Гаазі про початок воєнних дій. Україна бере у ній участь. Держави визнають, що воєнні дії не повинні починатися без попередження, що матиме форму оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Оголошення може здійснюватися в різних формах: шляхом звернення до власного народу; до уряду або держави супротивника, шляхом звернення до світового співтовариства; ультиматум – це категорична вимога, яка не допускає подальших спорів і заперечень. Відповідно до ст. 2 Конвенції про визначення агресії 3 липня 33 року сам факт оголошення державою війни першою розглядається як акт агресії. 3-я Гаазька конвенція 1907 р.: оголошення війни не робить її законною. Незалежно від оголошення війни розглядаються як акти прямої агресії наступні дії (ГА ООН 74 рік):
Згідно з сучасним МП не вважається як кваліфікуюча обставина casus belli (привід до війни). Не вважається правовим. До початку ХХ ст. такий привід розглядався як законна підстава до початку війни. Стан війни повинен бути терміново сповіщений всім нейтральним країнам. Буде мати юридичну силу для нейтральних країн безпосередньо після отримання такого повідомлення. В Україні оголошення війни є прерогативою вищих органів влади. Відповідно до п. 19 ст. 106 Конституції України Президент України вносить у Верховну Раду подання про оголошення стану війни. Верховна рада відповідно до п.9 ст. 85 на підставі даного представлення оголошує війну. Оголошення війни не означає, що безпосередньо за цим актом слідують воєнні дії. Оголошення – це юридичний факт, початок юридичного стану війни. Це означає настання для всіх воюючих сторін певних юридичних наслідків: 1) між державами припиняються дипломатичні і консульські стосунки. Згідно з конвенціями дипломатичному персоналу повинен бути забезпечений захист і безперешкодне залишення території країни; 2) перестають застосовуватися норми міжнародного права, які несумісні з воєнним часом. Припиняють дію двосторонні політичні, економічні, культурні угоди між воюючими сторонами. Так само зупиняють свою дію багатосторонні угоди з питань зв’язку, транзиту. 3) починають діяти норми міжнародного права, які прийняті спеціально для регулювання поведінки держав в період збройного конфлікту: союзні договори, про взаємну військову допомогу, щодо права ведення війни. На відміну від попередніх договори, що містять норми права війни не можуть бути денонсованими. 4) припиняються і забороняються економічні і фінансові угоди з юридичними і фізичними особами воюючої сторони; 5) майно, що є власністю ворожої держави конфіскується за виключенням майна дипломатичних представництв. 6) торгові судна, що до початку війни знаходяться у ворожих портах повинні залишити порт противника. Для цього передбачений розумний термін для виходу з територіальних вод. Цей термін отримав назву ІНДУЛЬТ. Після закінчення цього терміну судна підлягають реквізиції та затримці до закінчення війни незалежно від їх приналежності (форми власності). 7) до громадян ворожої держави може бути застосований спеціальний режим (обмеження пересування, інтернування) 8) розподіл власного населення на дві категорії: мирне населення і збройні сили. В МП визначені також просторові межи ведення війни (театр війни) – це територія воюючих сторін відкрите море і простір над ними в межах яких ведуться воєнні дії. Він може бути сухопутним, морським і повітряним. В якості театру війни в МП забороняється використовувати території нейтральних держав. згідно Гаазькій конвенції 1954 року Про захист культурних цінностей під час війни, театром війни не можуть бути місцевості де зосереджені культурні цінності. УЧАСНИКИ збройних конфліктів. Учасниками війни є не все населення воюючої сторони а тільки визначена його частина. Діям цих учасників надається державний характер. Населення ділиться на дві групи: збройні сили, партизани та інші, а також цивільне населення. Дві категорії осіб, які належать до збройних сил:
Комбатанти – особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін, що безпосередньо ведуть бойові дії проти супротивника зі зброєю в руках. Не комбатанти – особи входять до складу збройних сил але безпосередньо не беруть участі у військових діях. Військові кореспонденти, юристи, медичний персонал, духовенство. Не комбатанти не є об’єктом воєнних дій з боку противника і мають право на його заступництво, якщо виявляються під його владу. Застосовувати зброю проти них заборонено. Не комбатанти можуть мати особисту зброю але використовувати її тільки для самозахисту. Відповідно вони не можуть бути взяті в полон а повинні бути повернені. Комбатантами розглядаються: А) особовий склад регулярних збройних сил; Б) ополчення добровільні загони які входять або ні до складу регулярних збройних сил; В) особовий склад рухів опору та партизанських формувань; Г) особи які надають допомогу збройним силам але участі у бойових діях не беруть; Д) члени екіпажу цивільних суден, які надають допомогу воюючим; Е) населення, що при наближенні противника взялося за зброя, якщо воно відкрито носить зброю і дотримується законів і звичаїв війни. Таким чином в МП сформульовані наступні 4 вимоги до комбатантів:
Остання вимога є фактично вирішальною для юридичної кваліфікації, прийняття рішення щодо відповідальності комбатантів. Відома справа – Справа американських воєнних льотчиків, які утримувалися в полоні на території Демократичної Республіки В’єтнам. В 74 році було доведено, що ці особи, які утримувалися в полоні, і головна провина – те, що вони не дотримувалися законів і звичаїв війни. Важливим для юридичної кваліфікації і проблемним є дискусія з правового статусу партизан, які в значній кількості випадків часто не визнаються комбатантами. Це пояснюється тією шкодою, якої завдають партизани регулярним силам противника в тилу і бажанням потерпілої сторони розправитися з партизанами, як з бандитами, що не підпадають під охорону норм МП. Результатом довгої дискусії стало визнання партизанів в якості комбатантів. Додатковий протокол 77 року. Партизани визнаються комбатантами за наявності умов:
Розвідник – особа, яка входить до складу збройних сил воюючої сторони, носить форму і проникає в розташування противника для отримання відомостей про противника, його командування. Захоплені розвідники користуються статусом військовополонених. Розвідник не несе кримінальної відповідальності за дії вчинені раніше. Треба відрізняти лазутчиків або шпигунів. Це особи, які діють таємно або під фальшивим приводом і збирають відомості в районах воєнних дій. На цих осіб режим воєнного полону не поширюється, вони можуть бути покарані воєнним судом і можуть бути засуджені на смерть. Головна відмінність воєнного розвідника від лазутчика, шпигуна – це воєнна форма розвідника що свідчить про його належність до збройних сил своєї держави. Наступною проблемою юридичної кваліфікації є іноземні воєнні радники та інструктори. Це особи, що входять в збройні сили іншої держави і відповідно до міжнародних угод знаходяться в іншій державі для надання допомоги в освоєнні бойової техніки і навчання особового складу збройних сил. Радники і інструктори не беруть участі у бойових діях. Радники навчають веденню бойових дій, а інструктори допомагають в освоєнні бойової техніки. Таким чином вони розглядаються як не комбатанти, на яких поширюється захист протилежної воюючої сторони. Якщо радники і інструктори беруть участь в бойових діях вони прирівнюються до комбатантів. Окремо стоїть питання про осіб, які отримали назву найманців. На відміну від попередньої категорії осіб щодо найманців справи виникають щорічно. Найманці не є комбатантами. Найманство в останні роки набуло поширеності і викликає осуд з боку міжнародного співтовариства. Визначення найманства ст. 47 додаткового протоколу 1 77 року. Відповідно до цього документа найманець не має статусу комбатанта. Виділяються наступні ознаки найманства:
ООН неодноразово висловлювалося проти найманства оголосивши його злочином і закликала прийняти закони, що карають найманство. Від найманців треба відрізняти волонтерів. Або добровольців – громадян третіх держав, що не знаходяться у військовому конфлікті, які в силу політичних або інших переконань а не з матеріальних міркувань поступають на службу в армію (входять до складу збройних сил воюючої сторони і включаються в особовий склад). Обмеження засобів і методів ведення війни. Під засобами ведення війни розуміється зброя і інші засоби для заподіяння поразки противнику. Методи – це способи застосування засобів. Відповідно до МП заборонені наступні засоби війни. 1868 рік Санкт-Петербурзька декларація: вибухові і запальні кулі. Гаазька конвенція 1907 року – отрута і отруєна зброя. Женевський протокол 25 про заборону застосування задушливих засобів. У другій світовій війні не дивлячись на жорсткість конфлікту багато хімічної зброї не було застосовано. Конвенція 72 року щодо біологічної зброї. Конвенція 77 року щодо засобів впливу на природне середовище, що має довгострокові наслідки руйнації. Будь-як зброя, основна дія якої полягає в нанесенні ушкоджень осколками, що не виявляються в тілі за допомогою рентгенівських променів. Конвенція протипіхотних мін. У 81 році підписана конвенція про заборону обмежень або застосування конкретних видів звичайної зброї. Для СРСР стала чинною 82 року і там є три протоколи. Протокол 1 про осколки, які не можна знайти; 2 – про обмеження застосування мін-пасток; 3 – про заборону застосування запальної зброї. Методи. Відповідно до МП заборонено:
В Протоколі є таке поняття як віроломство. Забороняється вбивати, ранити або брати в полон противника за допомогою віроломства – дії спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і змусити його повірити, що він має право на захист п.1 ст. 37. Віроломство – зобов’язання що вселяють довіру противника але умисно порушуються для одержання воєнної переваги. Військова хитрість на відміну від віроломства – це дії відвертаю чого характеру, спрямовані на дезорієнтацію противника (маскування, камуфляж, пастки, несправжні операції, дезінформація). Воєнна хитрість в період збройних конфліктів припустима і не суперечить міжнародному праву. |