Методичні рекомендації для викладачів з проведення лекцій для лікарів-інтернів спеціальності «інфекційні хвороби» суми

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 22

8 Список рекомендованої літератури

1. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. - К.: Здоров'я, 2001. - Т. 1. – С. 60-90.

2. Інфекційні хвороби в загальній практиці та сімейній медицині / За ред. М.А. Андрейчина. – Тернопіль: ТДМУ, 2007. – С. 126-134.

3. Інфекційні хвороби: класифікація та схеми діагностики: Навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів освіти 3-4-го рівнів акредитації / М.Д. Чемич, З.Й. Красовицький та ін. - Суми: Вид-во СумДУ, 2000. – 205 с.

4. Інфекційні хвороби: ситуаційні завдання: Навчальний посібник / М.Д. Чемич, Н.І. Ільїна, А.О. Сніцарь та ін. - Суми: Вид-во СумДУ, 2000. – 175 с.

5. Чемич М.Д., Ільїна Н.І. Невідкладні стани в клініці інфекційних хвороб: Навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів освіти 3-4-го рівнів акредитації. - Суми: Вид-во СумДУ, 2000. – 157 с.

6. Инфекционные болезни: Учебник / Е.П. Шувалова, М.М. Антонов, Т.В. Антонова и др. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Медицина, 2001. – 959 с.

7. Малий В.П. Грипп: пособие для врачей / ХМАПО, СПб. МА им. И. Мечникова. - СПб. – Харьков, 2007. - 108 с.

8. Альтернативні методи лікування та профілактики грипу та ГРВІ: (Методичні рекомендації) / МОЗУ. АМНУ. УЦНМІ і ПЛР Укл. Крамарев С. – К.: Знання України, 2006. - 38 с.

9. Івахів О.Л., Грицко Р.Ю, Кіселик І.О. Кабінет інфекційних захворювань: Навчальний посібник. - Тернопіль, 2006. – С. 119-128.

10. Грипп // Доказательная медицина / Под общ. ред. С.Г. Белинского. – М. Медиа-Сфера, Вып.2. Ч.1 – 2003. - С. 589-597.

11. Наказ МОЗ України “Про заходи щодо профілактики і боротьби з грипом та гострими респіраторними інфекціями в Україні” № 30 від 09.02.98.

12. Андрейчин М.А., Руденко А.О., Івахів О.Л., Чемич М.Д. Класифікація інфекційних та паразитарних хвороб. - К: Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - C. 38.

13. Інфекційні хвороби: класифікація та схеми діагностики: Навчальний посібник за ред. М.Д. Чемича та ін. - Суми: Вид-во СумДУ, 2000. - С. 29-30.

14. Чемич М.Д., Красовицький З.Й. Позааудиторна робота в клініці інфекційних хвороб – диференційна діагностика: Навчальний посібник. - МОЗУ, МОНУ, ЦМК ЗВМО. Суми: Вид-во СумДУ, 1998. - С. 14-19, 48-58, 69-111.

15. Позааудиторна робота в клініці інфекційних хвороб: Навчальний посібник / Красовицький З.Й., Чемич М.Д., Ільїна Н.І. - Суми: В-во “Козацький вал”, 1998. - С. 82-86.

16. Москалев А.В., Сбойчаков В.Б. Инфекционная иммунология: Учеб. пособие. - СПб.: ФОЛИАНТ, 2006. - 172 с.

17. Барановский А.Ю. Лечебное питание при инфекционных заболеваниях: Учебно-метод. пособие. - СПб.: Диалект, 2006. - 111 с.

18. Чемич М.Д., Ільїна Н.І. Невідкладні стани в клініці інфекційних хвороб: Навч. посібник. - Суми: Вид-во СумДУ, 2000. - 157 с.

9 Завдання для самостійної підготовки:

- робота з рекомендованою літературою та періодичними виданнями.

Тема. Менінгококова інфекція

1 Кількість годин – 2.

2 Актуальність теми: менінгококова інфекція реєструється у всіх країнах світу, в усіх кліматичних зонах. Унаслідок високої чутливості до менінгокока хворіють переважно діти і молоді люди. Високий ступінь контагіозності сприяє виникненню епідемій, а наслідком цього є величезні економічні втрати. Залишаються недостатньо вивченими питання патогенезу, а зважаючи на непередбачуваність перебігу, реєстрації підлягають усі клінічні форми – від носійства до фульмінантної.

3 Навчальна мета: висвітлити основи етіології та епідеміології, патогенез, класифікацію, основні клінічні прояви, диференціальну діагностику, принципи лікування, профілактику та протиепідемічні заходи.

4 Матеріали та оснащення: план-конспект лекції, мультимедійне та комп’ютерне устаткування, архівні та теперішні історії хвороб, виписки з них.

5 Організаційна структура лекції

№ п/п	Основні етапи лекції	Тривалість (хв)
1	Підготовчий етап: Організація лекції. Функція – налаштування на продуктивну працю, усунення відволікаючих факторів. Зміст – привітання, облік присутніх, запитання щодо готовності до співпраці. Постановка навчальної мети. Функція – конкретизація майбутньої роботи. Зміст – доведення до групи навчальної мети	5
2	Основний етап: 1 Етіологія та епідеміологія менінгококової інфекції. 2 Патогенез та патоморфологія менінгококової інфекції. 3 Класифікація менінгококової інфекції. 4 Клінічні симптоми та синдроми різних варіантів перебігу менінгококової інфекції. 5 Ускладнення менінгококового менінгіту та менінгококемії. 6 Основні принципи та методи лікування. 7 Правила виписування реконвалесцентів із стаціонару. 8 Профілактика захворювання, протиепідемічні заходи в осередку, диспансерне спостереження за реконвалесцентами	65
3	Заключний етап: Контроль рівня професійних знань. Функція – визначення рівня засвоєних знань. Зміст – індивідуальний контроль. Підведення підсумків лекції. Функція – розкриття змісту помилок. Зміст – аналіз типових помилок. Домашнє завдання з переліком тематичної і навчальної літератури. Функція – довести напрям самостійної роботи. Зміст – тема наступного лекції, рекомендована до нього література	10

6 Реферат (тези) лекції за планом

Менінгококова інфекція. (Infection meningococciea)

Визначення. Це гостре антропонозне інфекційне захворювання, викликане Neisseria meningitidis, з повітряно - краплинним механізмом передачі, що характеризується клінічним поліморфізмом і, протікаючи найчастіше у вигляді назофарингіту, менінгіту або менінгококового сепсису.

Актуальність теми.

більша частина інфікованих осіб переносять захворювання у вигляді безсимптомного носійства;

менінгококи можуть розмножуватися тільки в присутності людського або тваринного білка;

виражений токсикоз;

властива сезонність;

частіше хворіють діти від 1 до 5 років;

поширення інфекції скрізь;

складна лабораторна діагностика;

після менінгококовой інфекції залишається стійкий імунітет.

Історичні відомості. Опис спалахів інфекції зберігається в працях Аретея (I ст.н.е.), Павла Єгінського (VII В.). Як самостійне захворювання епідемічний цереброспінальний менінгіт був виділений і описаний М.В’єсо 1805 р. після спалаху в Женеві. У 1887 р. А. Вейксельбаум виявив і докладно описав збудника. Уперше збудника виділив із крові В. Ослер в 1899 р.

У 30-х роках у терапії стали використовувати сульфаніламідні препарати, а в 50-х роках антибіотики.

Етіологія. Збудник - Neisseria meningitidis, відноситься до роду Neisseria сімейства - Neisseriaceae. Грамнегативний мікроорганізм, у мазках крові й ліквору розміщуються попарно як усередині, так і позаклітинно.

Погано культивуються на штучних живильних середовищах, при цьому необхідно додавання до живильного середовища крові або сироватки людини, ссавців, а також молока або жовтка, оптимальні для культивування рН 7,2-7,4 і температура 36,0-37,0º С. Экзотоксину не утворюють, при загибелі мікробної клітини виділяється ендотоксин ліпополісахаридної природи. За антигенною структурою менінгококи підрозділяються на ряд серологічних груп; А, В, С, Д, Х, Y, Z та ін.

При епідемічному підйомі захворюваності з ліквору звичайно виділяють менінгококи групи А. Менінгококи групи В, С та ін. виявляють звичайно при спорадичній захворюваності.

Збудник нестійкий у навколишньому середовищі: при температурі + 50˚ С гине через 5 хвилин, при + 100˚ С – через 30 секунд; малостійкий до низьких температур: при - 10˚ С гине через 2 години. Сонячні промені вбивають його через 2-8 годин, під дією ультрафіолетових променів гине миттєво. Менінгококи дуже чутливі до всіх дезінфектантів.

Епідеміологія. Це захворювання – суворий антропоноз. Джерело інфекції - тільки людина. Виділяють три групи джерел менінгококовой інфекції:

носії менінгококів - основне джерело в 70-80 % випадків, на одного хворого доводиться 1800-2000 носіїв;

хворі менінгококовим назофарингітом - є джерелом в 10-30 % випадків, а носії для 70 – 80 %. Вони рухливі, переносять захворювання на ногах, діагноз ставиться рідко (тільки в очагах), лікування не проводиться, розмноження менінгококів відбувається на слизистій зіву.

Тривалість заразного періоду в середньому 3-4 тижні, а при супутній хронічній патології (хронічний тонзиліт) носійство триваліше;

хворі генералізованими формами хвороби - є джерелом інфекції в 1-3 % випадків.

Механізм передачі - повітрянно - краплинний (кашель, чхання, голосний крик).

Сприйнятливість загальна. Близько 80 % захворювань доводиться на дітей і підлітків, з них 50 % діти - 1-5 років. Серед дорослих найбільш частіше хворіють молоді люди чоловічої статі у віці 15-30 років.

Захворюваність у містах вища, ніж у сільській місцевості.

У результаті перенесеної менінгококової інфекції формується стійкий імунітет.

Характерна зимово - весняна сезонність, максимум у лютому - квітні.

Поширення менінгококової інфекції повсюдно. Періодично, кожні 10-15 років, спостерігаються підйоми захворюваності.

Патогенез і патоморфологія. Вхідні ворота - верхні дихальні шляхи, частіше носоглотка. При проникненні менінгокока в слизизисту оболонку виникає запалення. При знижені імунної системи ймовірно проникнення їх у кров - розвивається менінгококцемія. Відбувається масивна загибель збудників, що приводить до розвитку токсемії. Спостерігається ушкодження ендотелію судин, розвиваються множинні крововиливи в різні тканини й внутрішні органи.

Проникнення менінгококів у порожнину черепа відбувається гематогенно або крізь ґратчасту кістку по периваскулярним, периневральним і лімфатичним шляхам. Це призводе до серозно-гнійного, а потім до гнійного запалення мозкових оболонок.

Запальний процес локалізується найчастіше на поверхні великих півкуль і основі головного мозку. Можливе поширення на спинний мозок і епендиму шлуночків мозку з розвитком гнійного епендиматиту.

Центральне місце в патогенезі блискавичної менінгококцемії приділяється інфекційно - токсичному шоку (ІТШ) і дисемінованому внутрішньо судинному згортанню крові (ДВС).

Клінічна класифікація.

Менінгококова хвороба (А39)

I Первинно - локалізовані форми:

менінгококоносійсво;

гострий назофарингіт;

пневмонія (деякі відносять до рідкісних форм).

II Гематогенно - генералізовані:

менінгококцемія (А39.2)

типова;

блискавична (найгостріший менінгококовий сепсис);

хронічна;

III Рідкісні форми (А 39.8):

ендокардит (J 39.8);

артрит;

поліартрит (М01.0);

іридоцикліт.

Приклад формування діагнозу. Менінгококова інфекція: менінгококцемія типова, важкого ступеня. ІТШ II ст. (N. meningitis + ). Інкубація 2-10 днів, частіше 5-7 днів.

Менінгококоносійство: безсимптомна інфекція, присутні імунологічні зрушення, які тримають інфекційний процес на субклінічному рівні.

Гострий назофарингіт:

головний біль у лобово-тім'яній ділянці;

дряпання й болі в горлі, сухий кашель, закладеність носа;

температура тримається на рівні субфебрильних цифр 1-3 дня, зрідка до тижня;

ін'єкції судин склер і кон’юнктиви;

незначна гіперемія мигдаликів,м'якого піднебіння, піднебінних дужок, і навпроти, яскраво виражена гіперемія й набряк задньої стінки зіву, може бути слизово - гнійний наліт;

слизисті оболонки носа гіпермійовані, набряклі;

зміни тримаються до тижня, нерідко назофарингіт передує розвитку генералізованих форм.

Пневмонія: може бути лобарна й осередкова. Характерні важкий затяжний перебіг, велика кількість харкотиння, часті плеврити.

Менінгококцемія (менінгококовий сепсис):

початок гострий, підвищення температури до 39.0-41.0˚ С супроводжується ознобом.

Вона може бути постійною, інтермітуючою, гектичною. Варто пам'ятати, що ступінь підвищення температури тіла не відповідає тяжкості перебігу захворювання. При розвитку ІТШ температура звичайно знижується до субфебрильної або нормальної;

інші симптоми інтоксикації: головний біль, зниження апетиту, болі в м'язах, спрага, сухість у роті й т.д.;

тахікардія, гіпотонія;

тахіпноє;

прояв токсичного пошкодження нирок.

Головною клінічною ознакою є геморагічний висип

Особливості висипки при менінгококцемії

геморагічний характер;

локалізація - сідниці, стегна, гомілки, тулуб, повіки й склери, рідше в ділянці обличчя й голови;

різні розміри елементів (від петехій до більших крововиливів);

неправильна форма, часто у формі зірочок;

різне фарбування і яскравість елементів висипки у хворого (через неодночасне її виникнення);

вона щільна на дотик, виступає над шкірою;

поєднання геморагічної висипки з розеольозною або розеольозно – петехіальною;

на місці великих крововиливів розвивається некроз із наступним відторгненням тканини й утворенням дефекту, а потім рубця;

до кінця першого тижня часто приєднується пошкодження суглобів (від 3-5 до 10 % ), частіше дрібних суглобів пальців, рідше гомілковостопних, променево - зап'ясткових, колінних, тазостегнових. Інтенсивність пошкодження від ледь діагностуючо до гнійного з усіма ознаками пошкодження. Прогноз сприятливий, функція відновлюється повністю;

можуть спостерігатися пошкодження очей (кон’юнктивіт, іридоцикліт);

менінгококцемія в 90 – 96 % випадків поєднується з менінгітом.

У клінічному аналізі крові – нейтрофільний лейкоцитоз 20-40·10⁹⁄л зі зсувом вліво до юних й мієлоцитів, еозинофілія, прискорення ШОЕ.

Блискавична форма менінгококцемії. (в основі лежить ІТШ - масивна загибель збудників, вивільнення ендотоксинів):

найгостріший, раптовий початок;

підвищення температури до 40.0 - 41.0˚С, може змінюватися гіпотермією;

швидке виникнення масивної геморагічної висипки з тенденцією до масивних крововиливів і некрозу;

поява багрово – ціанотичних плям, які переміщаються при зміні положення тіла (“трупні плями – livors mortalis”);

часте збудження, судороги, особливо в дітей;

головні болі, болі в м'язах, артралгії, гіперестезії;

повторна блювота «кавовою гущавиною»;

втрата свідомості;

менінгеальний синдром;

анурія, синдром шокової нирки;

розвиток синдрому Уотерхауза – Фрідеріксена.

Менінгококцемія хронічна:

зустрічається дуже рідко, триває від декількох тижнів до декількох років;

лихоманка звичайно не постійна, супроводжується висипаннями;

у період ремісії висип блідне, зникає, температура нормалізується;

спостерігаються артрити й поліартрити, гепатоспленомегалія;

прогноз сприятливий.

Для менінгококового менінгіту характерно:

гострий початок, підвищення температури з ознобом;

сильні головні болі звичайно в лобово - тім'яній ділянці, які розпирають, підсилюються при шумі, різких рухах, яскравому світлі;

у дітей невмотивований плач, голосний крик, тремор рук, запрокидування голови, судороги;

повторна багаторазова блювота, не пов'язана із прийомом їжі, не приносить полегшення;

періодично психомоторне збудження з поплутаною свідомістю;

діти навпаки мляві, адинамічні;

розвивається ригідність м'язів потилиці, з'являються симптоми Керніга й Брудзинського, у грудних дітей - симптом "підвішування" Лесажа (піднята за пахви дитина згинає ноги в тазостегнових і колінних суглобах і тримає їх у фіксованому положенні, не розгинаючи);

до кінця 1-2 доби хворі приймають змушене положення: лежить на боці з запрокинутою головою, притиснутими до живота ногами, зігнутими в тазостегнових і колінних суглобах, - менінгеальна поза. Еквіваленти менінгеальних симптомів у грудних дітей - напруга, випинання й пульсація великого тім'ячка, при частій блювоті й зневоднюванні його западіння;

з'являються патологічні рефлекси Бабінського, Оппенгейма, Россолімо, Гордона;

гіперестезія шкірних покривів.

Ускладнення менінгококового менінгіту:

Синдром набряку - набрякання головного мозку (ННМ)

Набряк переважно в білому, а набрякання в сірій речовині головного мозку;

гіпертензивний синдром - наростаючі головні болі, запаморочення, посилюючись при найменшому русі, повторна блювота, порушення свідомості;

обличчя гіпермійоване, іноді синюшне, одутле;

спостерігається тенденція до підвищення артеріального тиску;

підвищення, а потім зниження черевних і сухожильних рефлексів, поява клонуса стоп, ністагму, парезів черепних нервів;

судороги;

гіпертермія, судороги, розлад свідомості – основні симптоми ННМ.

При швидкому підвищенні внутрічерепного тиску до 300 – 500 мм вод.ст. можливе вклинення довгастого мозку в потиличний отвір, ознаки;

наростаюча задишка, порушення ритму дихання, аритмія, значний мідріаз із анізокорією, відсутність зіничної реакції, зниження артеріального тиску, втрата свідомості, мерехтіння окремих м'язів.

Синдром церебральної гіпотензії (дуже рідко):

ступор;

судороги;

менінгеальні симптоми не виражені;

ознаки зневоднення;

низький тиск цереброспінальної рідини.

Синдром епендиматиту (вентрикуліту):

тотальна ригідність (хворі приймають змушену позу – ноги витягнуті і перехрещуються в нижніх відділах гомілок, кисті рук зжаті в кулаки);

розлад психіки, сонливість;

потужні тонічні й клонічні судороги;

температура тіла нормальна або субфебрильна при загальному важкому стані хворого;

блювота, нерідко завзята;

можливі парези сфінктерів з мимовільним виділенням калу й нетриманням сечі.

Менінгоенцефаліт – зустрічається відносно рідко.

З перших днів порушення свідомості, судороги, поява паралічів і парезів кінцівок, черепних нервів ( III, VI, VII пари);

менінгеальні явища виражені слабко.

З'являються мозочкові симптоми - зниження м'язового тонусу, статична й локомоторна атаксія (рухи неспритні, асиметричні супроводжуються тремором).

Диференціальний діагноз варто проводити із сепсисом іншої етіології;

менінгітами туберкульозної, пневмококової етіології;

вторинними гнійними менінгітами.

Діагноз всіх форм менінгококової інфекції базується на комплексі даних, отриманих епідеміологічним, анамнестичним і клінічним методами, і остаточно встановлюється за допомогою лабораторних досліджень.

У розпізнаванні генералізованих форм реальну діагностичну цінність здобуває анамнестичний і клінічний методи діагностики, особливо при поєднанні менінгококцемії й менінгіту.

Верифікація діагнозу:

1 Характерна клініка.

2 Епідеміологічний анамнез.

3 Мікроскопія ліквору (осад), крові (товста крапля) - виявлення менінгококів.

4 Виявлення менінгококового антигену в лікворі.

5 Виділення менінгокока зі слизу зіву, ліквору, крові.

6 Серологічні дослідження: РНГА, реакція коаглютинації, зустрічного імуноелектрофорезу.

Люмбальна пункція: тиск підвищений, ліквор мутний білувато - жовтий, велика кількість білка (0,7 – 10 г/л), глобулінові реакції позитивні, тисячі нейтрофільних гранулоцитів, вміст глюкози може знижуватися, фібринова плівка груба у вигляді осаду, осадові реакції Панді, Ноне - Апельта позитивні.

Лікування

1 Госпіталізація - клінічні (генералізовані форми) і епідеміологічні (локалізовані форми) показання.

2 Режим постільний весь період лихоманки й клінічних проявів.

3 Дієта №15.

Менінгококовий назофарингіт:

полоскання ротоглотки розчинами антисептиків;

антибіотики протягом 3 - 5 днів, середньо - терапевтичні дози (левоміцетин, ампіцилін, тетрациклін, еритроміцин, ампіокс - перорально);

загальнозміцнювальні препарати, вітаміни;

густе й часте питво.

Генералізовані форми:

Етіотропна терапія:

бензілпеніцилін по 200000 – 500000 ОД/кг/добу (важкий перебіг до 800000 – 1000000 ОД/кг) внутрішньом'язово кожні 3 години; при важкому перебігу внутрішньовенне введення;

ампіцилін - добова доза 200-300 мг/кг кожні 4 години; (важкий перебіг - 400 мг/кг добу);

оксацилін, метицилін, по 300 мг/кг внутрішньом'язово кожні 3 години;

левоміцетину сукцинат (препарат вибору при блискавичній формі й при ІТШ) 50-100 мг/кг добу в 4 прийоми.

Можна використовувати сульфаніламіди пролонгованої дії: внутрішньовенно бісептол 10-20 мг/кг добу, сульфален - меглюман 5-10 мл 18,5 % розчину на добу.

Відміна антибіотиків: нормалізація температури, зникнення клінічних проявів, санація ліквору (100 клітин/мкл і менш).

Дезінтоксикація:

кристалічні й колоїдні розчини до 40-50 мл/кг із наступним введенням діуретиків;

розчин Рінгера;

реополіглюкін, реоглюман, альбумін.

Діуретики:

осмотичні - маніт;

к

раще салуретики - лазикс, урегіт, спіронолактон: лазикс 40 - 80 - 120 мг внутрішньовенно або внутрішньом'язово; урегіт 50-100 мг внутрішньовенно.

З метою поліпшення мозкового кровообігу - 2,4 % розчин еуфилину внутрішньовенно.

При погрозі набряку мозку внутрішньовенно 40 % розчин глюкози або 25 % розчин магнію сульфату;

обмеження рідини.

Гормони при важкому перебігу:

гідрокортизон 3-7 мг/кг на добу, краще дексаметазон 8-12 мг внутрішньовенно, а потім 4-8 мг кожні 6 годин внутрішньом'язово;

преднізолон 1-3 мг/кг, при ІТШ до 5-10 мг/кг на добу.

Вітаміни: С, В_1,В_2,В_6.

Нейролептики – аміназин.

Антигістамінні препарати.

Правила виписки.

Клінічне видужання. Наявність негативних результатів проведеного дворазового бактеріологічного дослідження мазків із зіва не раніше, ніж через 3 дні після скасування етіотропної терапії.

Контактні.

Спостереження протягом 10 днів: мазок із зіва, огляд, термометрія.

7 Контрольні питання:

1 Етіологія та епідеміологія менінгококової інфекції.

2 Патогенез та патоморфологія менінгококової інфекції.

3 Класифікація менінгококової інфекції.

4 Клінічні симптоми та синдроми різних варіантів перебігу

менінгококової інфекції.

5 Ускладнення менінгококового менінгіту та менінгококцемії.

6 Основні принципи та методи лікування.

7 Правила виписування реконвалесцентів із стаціонару.

8 Профілактика захворювання, протиепідемічні заходи в осередку, диспансерне спостереження за реконвалесцентами.

8 Список рекомендованої літератури

Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. - К.: Здоров'я, 2001. - Т. 1. – С. 222-259.
Інфекційні хвороби: класифікація та схеми діагностики: Навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів освіти 3-4-го рівнів акредитації / М.Д. Чемич, З.Й. Красовицький та ін. - Суми: Вид-во СумДУ, 2000. – С. 37, 163.
Руководство по инфекционных болезням / Под. ред. Ю.В. Лобзина, А.П. Казанцева. – СПб.: “Издательство Фолиант”, 2006. - С. 189-197.
Інфекційні хвороби в загальній практиці та сімейній медицині / За. ред. М.А. Андрейчина. – Тернопіль: ТДМУ, 2007. – С. 140-150.
Дифференциальный диагноз инфекционных болезней у детей / Богадельников И.В. – Симферополь, 2007. – С. 507-508, 306, 210-212.

7. Андрейчин М.А., Руденко А.О., Івахів О.Л., Чемич М.Д. Класифікація інфекційних та паразитарних хвороб. - К: Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - С. 58.

9 Завдання для самостійної підготовки:

- робота з рекомендованою літературою та періодичними виданнями.

Blog

Методичні рекомендації для викладачів з проведення лекцій для лікарів-інтернів спеціальності «інфекційні хвороби» суми

Содержание

8 Список рекомендованої літератури

Тема. Менінгококова інфекція