«Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року»

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


2.2 Проблеми процесу інтеграції та шляхи їх вирішення
Технічне регулювання
Впровадження екологічного аудиту та страхування.
Розроблення наукових засад.
Співпраця з органами місцевим самоврядування та громадськістю.
Врахування світового досвіду.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

2.2 Проблеми процесу інтеграції та шляхи їх вирішення


Прийняття політичного рішення та визнання стратегії інтеграції екологічної політики у економічну та соціальну сфери само по собі є важливим, однак недостатнім. Наступний крок полягає у розробленні та забезпеченні інтеграційних планів (програм) для отримання реальних результатів. З урахуванням складностей, що існують в охороні навколишнього природного середовища та соціальній сфері є необхідність розглянути проблеми та пропозиції щодо програмного вирішення природоохоронних проблем у наступних аспектах:
  • законодавче та нормативно-правове регулювання;
  • економічне регулювання;
  • технічне регулювання;
  • впровадження екологічного аудиту та страхування;
  • розвиток наукових засад;
  • співпраця з місцевим самоврядуванням;
  • інформатизація в екологічному управлінні.

Економічне регулювання у повній мірі можна вважати пріоритетним зважаючи на великий потенціал його можливої результативності. Таке регулювання в Україні здійснюється згідно із статтями 41 – 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та відповідних статей інших законів України. У той же час ще не створений ефективний механізм його реалізації у природоохоронній діяльності, який демонстрував би помітний стимулюючий вплив на суб’єкти господарювання в Україні. Податковим кодексом України введено нове поняття «екологічного податку» та значно збільшені нормативи платежів за забруднення навколишнього природного середовища.

Одним з напрямів створення такого механізму може стати проведення екологічної паспортизації підприємств з метою визначення класу їх екологічної безпеки й економічного стимулювання його підвищення. В подальшому для вдосконалення механізму економічного регулювання необхідно:
  • законодавчо закріпити новий порядок класифікації екологічної безпеки підприємств, зв'язавши його з розміром екологічних зборів;
  • внести зміни в нормативні документи про порядок розрахунку, стягнення й використання коштів від екологічних зборів з метою посилення їх стимулюючого впливу.

Проблемним є питання відшкодування збитків, завданих довкіллю в результаті забруднення навколишнього природного середовища внаслідок здійснення господарської діяльності. Кількість нарахованих та стягнутих збитків відрізняється на порядки. Тому, необхідно модернізувати підрозділи державної екологічної інспекції з метою підвищення їхньої оперативності, дієвості для підвищення доказовості даних, що отримуються екологічними інспекторами.

Важливим інструментом забезпечення фінансування природоохоронних заходів є Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, який, в тому числі, включає 1 Республіканський (Автономної Республіки Крим), 24 обласних, та більше ніж 12 тисяч місцевих фондів, з них близько 87 % складають сільські фонди охорони навколишнього природного середовища. Розробка механізмів акумуляції усіх вказаних фондів для вирішення пріоритетних екологічних проблем є важливою проблемою фінансово-економічного забезпечення природоохоронної діяльності.

Технічне регулювання в країні здійснюється згідно з вимогами як екологічного законодавства, так і положень Державних стандартів України (ДСТУ).

Суттєва роль тут належить стандартизації і нормуванню. В Україні, нажаль, вони відіграють далеко не першу роль у порівнянні з розвинутими країнами Заходу. У рамковому Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», який має 72 статті, лише три статті (31, 32, 33 що складають розділ VII), присвячено питанням стандартизації і нормування.

Основні недоліки, що потребують удосконалення у цьому напрямі: відсутність норм прямої дії, зокрема екологічних цілей і стандартів (норм) якості довкілля; неконкретні відсилання до законодавства України без вказівок на чинні закони; наявність правових колізій між окремими нормами самого рамкового закону та нормами інших Законів України; недостатня узгодженість з екологічним законодавством ЄС. Необхідно й надалі рухатись шляхом гармонізації державних стандартів до міжнародної системи стандартизації ISO 14000.

Впровадження екологічного аудиту та страхування. Необхідно більш широке запровадження господарюючими суб’єктами екологічного аудиту, що має стати першим кроком підготовки природоохоронної програми (стратегії) галузі, сектору чи підприємства. Екологічний аудит певних регіонів чи окремих територій є також важливим механізмом для виваженої і вірної підготовки природоохоронних програм на місцевому рівні. На перспективу, на законодавчому рівні, необхідно запровадити пільги для суб’єктів господарювання, що здійснюють екологічний аудит та мають чітку природоохоронну стратегію відповідно до вимог системи екологічного управління.

На сучасному етапі в Україні ще не сформовано у завершеному вигляді системи страхування екологічних ризиків, подібної до існуючих в розвинутих країнах світу. Проте в прийнятих законах міститься низка положень, що регулюють окремі питання екологічного страхування, зокрема: стаття 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»; стаття 50 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»; стаття 9 Закону України «Про пестициди і агрохімікати»; статті 14 і 38 Закону України «Про відходи»; статті 15-17 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».

Найбільш оптимальним напрямком впровадження в Україні екологічного страхування є внесення відповідних змін до Закону України «Про страхування».

Розроблення наукових засад. Серед першочергових проблем, що потребують вирішення, можна назвати такі:
  • відсутність суттєвих кроків щодо переорієнтації сировинно-ресурсного промислового виробництва на шлях високотехнологічного науково-інноваційного розвитку;
  • повільність процесу впровадження на підприємствах – головних забруднювачах навколишнього природного середовища екологічно безпечних технологій промислового виробництва і ведення гірничих робіт та технічне переоснащення виробництва на основі впровадження інноваційних проектів, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів;
  • відсутність наукових засад щодо забезпечення екологічної безпеки на базі визначення прийнятного ризику, у тому числі розроблення методів інтегрованої оцінки екологічної безпеки промислових об'єктів та методології вибору стратегії прийнятного ризику для умов функціонування української промисловості;
  • необхідність створення реєстру даних про найкращі доступні технічні рішення або методи (РД НДТМ, англ. BREF) і системи моніторингу техногенної безпеки;
  • відсутність або недостатність достовірних прогнозних оцінок і сценаріїв розвитку природних екосистемних змін в Україні й адекватних заходів реагування; математичних моделей для вирішення широкого кола оптимізаційних задач, пов'язаних зі зниженням загроз для населення й навколишнього природного середовища;
  • необхідність започаткування соціально-економічних, нормативно-правових і організаційних заходів для забезпечення сталого та відновлюваного розвитку України в умовах сучасних ринкових відносин з урахуванням загроз, які мають техногенне або природне походження.

Співпраця з органами місцевим самоврядування та громадськістю. Думка громади не завжди враховується в прийняті управлінських рішень, а громадські обговорення часто проходять формально й не конструктивно. Враховуючи особливості та складнощі окремих територіальних екосистем і соціальних структур, процеси інтеграції в окремі сектори економіки (наприклад - сільське господарство, транспорт, водне господарство, комунальна сфера тощо) вимагатимуть особливих підходів в різних регіонах та, навіть, місцевостях. Необхідність застосування диференційованих підходів зобов’язує до тісної співпраці з громадськістю як в організаційному, інформаційному, так і в економічному плані. Нажаль, така співпраця не є повсякденним правилом. Стимулювання та сприяння з боку Міністерства екології та природних ресурсів та місцевих органів самоврядування розробки та затвердження місцевими громадами місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища вбачається важливим напрямком розвитку державної екологічної політики на місцях.

На рівні місцевого самоврядування чи місцевих державних адміністрацій можуть ухвалюватись рішення з питань, що входять до самостійної компетенції цих рівнів регулювання, а також з питань реалізації на місцевому рівні законодавства України та рішень центральних виконавчих органів.

Інформатизація в екологічному управлінні. Гармонізовані підходи, доступність даних та інша екологічна інформація полегшує взаєморозуміння і контакти, а, відтак, і співробітництво між активними сторонами інтегрованого розвитку. Інтеграційні процеси потребують адекватного інформування як про стан навколишнього природного середовища, так і про відповідні управлінські рішення та ефективність їх впровадження. Досвід країн-членів ЄС показує, що впровадження «більш чистого виробництва» та підвищення енергоефективності виробництва дають не лише природоохоронний ефект та економію витрат, що відносяться до категорій «спеціальне використання природних ресурсів» та «забруднення навколишнього природного середовища», але й надають очевидні переваги щодо розвитку виробництва та підвищення продуктивності праці. Інформація про приклади отримання таких переваг тим чи іншим сектором або ж господарюючим суб’єктом має бути розповсюджена серед усіх товаровиробників. Проведення інформаційних кампаній, навчань, тощо щодо переваг «більш чистого» та ресурсо- і енергоефективного виробництва є головним завданням інформатизації у вказаній галузі.

Функції інформаційної підтримки прийняття управлінських рішень є прерогативою Державної системи моніторингу довкілля, включаючи її регіональні, місцеві та пооб’єктні рівні. В цій системі встановлюються певні обов’язки та порядок обміну інформацією між суб’єктами системи та іншими користувачами інформації. Модернізація, оптимізація та подальше вдосконалення системи державного екологічного моніторингу є важливим завданням Уряду України.

Водночас процес прийняття управлінських рішень потребує суттєвого посилення науково-аналітичної складової, що включає обробку первинних даних, їх аналіз (моделювання, агрегування, ранжування, складання прогнозів, надання рекомендацій та оптимальних рішень, тощо) та формування інформаційних блоків з розрізнених джерел та типів інформації.

Здійснення моніторингу та контролю забруднення власними силами підприємств забруднювачів є важливою проблемою природоохоронного та соціально-економічного значення. Процес формування соціально відповідального бізнесу знаходиться в Україні лише на початковій стадії. Його запровадження потребує розвитку як адміністративних так і економічних важелів і є об’єктом перспективного розвитку законодавчої та нормативної бази. Широке запровадження моніторингу забруднення на підприємствах забруднювачах (само-моніторинг) має стати важливою складовою програм економічного розвитку господарюючих суб’єктів, а програми такого само-моніторингу мають стати невід’ємними складовими їх природоохоронних програм.

Врахування світового досвіду. Стратегія здійснення екологічної політики й дотримання вимог законодавства може бути успішною лише у випадку врахування в ній найкращих світових зразків управлінських рішень.

Під час проведення Ради Європейського Союзу у Кардіффі (Англія), що відбулася у 1998 році, голови держав призвали до створення спеціальних стратегій інтеграції питань з охорони навколишнього середовища в різні сфери політики, розпочавши з таких секторів, як транспорт, енергетика, сільське господарство. Цей процес здобув назву Кардіффський. За ходом Кардіффського процесу слідкують керівники держав, отримуючи відповідні звіти в країнах ЄС. Вимоги щодо інтеграції екологічних проблем в інші області політики були включені до договору, що складає основу об’єднання в Європейський союз, таким чином йому надано статус керівного принципу ЄС.

Такі напрями, як «Прогрес в енергозбереженні»; «Транспорт» та «Сільське господарство» не випадково включені також і до Керівництва з застосування екологічних показників в країнах Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії і відповідає так званому Кардіффському процесу.

Свідченням врахування Україною принципів Кардіффського процесу є те, що деякі екологічні показники відносно цих галузей економіки вже використовуються у Національних доповідях про стан навколишнього природного середовища в Україні ще з 2007 року, що є також свідченням реалізації рішень П’ятої (Київської) Конференції Міністрів «Навколишнє середовище для Європи».

Використання таких показників має бути обов’язковим при підготовці, реалізації та оцінці ефективності як природоохоронних програм, так і природоохоронних розділів галузевих програм розвитку.