«Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року»

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание 5 Планування впровадження державної екологічної політики на галузевому (секторальному) рівні 5.1 Вимоги до секторального планування

Подобный материал:

• Нормативні посилання, 1330kb.
• Верховній Раді України проекту закон, 19.64kb.
• Зміст, 3792.15kb.
• Про затвердження Програми охорони навколишнього природного середовища в м. Славута, 12.89kb.
• 10. Проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року, 882.25kb.
• Кабінет міністрів україни, 246.47kb.
• Кабінет міністрів україни розпорядження, 259.57kb.
• Паспорт програми «Тваринництво Роздільнянського району 2011-2015 роки» Роздільна 2011, 594.25kb.
• І" (надалі Аналіз) розроблений на виконання вимог статті 8 Закону України "Про засади, 102.02kb.
• Про затвердження Державної програми „ Національний план дій з реалізації Конвенції, 4797.48kb.

5 Планування впровадження державної екологічної політики на галузевому (секторальному) рівні

Впровадження державної екологічної політики в політику розвитку галузей (секторів) економіки країни має здійснюватись через включення екологічних складових наряду із складовими економічними та технічними до програм (стратегій) розвитку та реформування цих галузей (секторів), промислових комплексів та/або окремих підприємств. В оптимальному варіанті доцільно створювати цільові галузеві (секторальні) програми екологічного спрямування. Плани природоохоронних заходів окремих підприємств є базовим рівнем деталізації означених галузевих (секторальних) програм.

Розробка програм з охорони навколишнього природного середовища є обов’язковою для наступних секторів економіки України:

• Промисловість: (металургія чорна та кольорова; машинобудування, верстатобудування, виробництво будівельних матеріалів, хімія та нафтохімія (виробництво добрив та хімічних засобів захисту рослин);
  
• Енергетика (виробництво тепла, виробництво електроенергії);
  
• Видобувна промисловість (видобування вуглеводнів, вугілля, торфу, залізних та поліметалевих руд);
  
• Легка промисловість (текстильна, шкіряна);
  
• Сільське господарство (землеробство; скотарство);
  
• Транспорт (автодорожній, залізничний, авіація, морський та річковий, трубопровідний)
  
• Харчова промисловість (м’ясо-молочний напрям, виробництва хліба, кондитерський напрям, морепродукти та живі водні ресурси);
  
• Житлово-комунальний (водо підготовка та водопостачання, каналізація, очистка стічних вод, побутові відходи),
  
• Оборонно-військовий;
  
• Сфера послуг, туризм та рекреація;
  
• Будівництво;
  
• Водний сектор (меліорація, гідротехнічне будівництво, тощо)
  
• Мисливство та лісорозведення;
  
• Торгівля.
  

При цьому мають бути враховані загальні вимоги, що включають, зокрема, врахування положень Закону України Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року та Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища.

Визначальними правовими документами щодо розробки секторальних програм мають бути Закон України «Про державні цільові програми» (від 18 березня 2004 року N 1621-IV), а також постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 106 «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм». Програми, що орієнтовані на затвердження на секторальному (галузевому) рівні (затверджуються на рівні наказу міністерства чи ЦОВВ) розробляються відповідно до технічного завдання наведеного в додатку 2.

5.1 Вимоги до секторального планування

Головними елементами галузевих (секторальних) екологічних програм і планів мають бути:

• оцінка ситуації щодо проблем, пов’язаних зі зміною стану навколишнього природного середовища та можливостей подальшого прогресивного розвитку, що включає аналіз сильних та слабих сторін, можливих перепон тощо (так званий SWOT-аналіз або інший);
  
• екологічні цілі;
  
• визначення пріоритетів;
  
• інструменти впровадження;
  
• оцінку вартості та джерел фінансування.
  

Галузеві (секторальні) екологічні програми повинні містити завдання і заходи щодо:

• послідовного переходу до передових (в т.ч. таких, що застосовуються у міжнародній практиці) технологічних процесів, які враховують екологічні стандарти;
  
• ресурсо- та енергозбереження, поширення застосування технологій з використанням відновлюваних ресурсів;
  
• модернізація та поступове згортання виробництв, що мають потенційно екологічно небезпечні елементи;
  
• впровадження екологічно чистого обладнання та інших засобів виробництва;
  
• вдосконалення моніторингу та впровадження автоматизованого контролю за впливом виробництва на довкілля;
  
• залучення інвестицій в розвиток галузі (сектору) з позиції прогресу в екологічній сфері;
  
• вдосконалення нормативної та методичної бази, розроблення документів рекомендаційного та інформаційного характеру щодо питань охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки;
  
• освітньої та просвітницької роботи з питань екології серед персоналу галузі та окремих підприємств.
  

На рівні підприємств повинно бути передбачено наступне:

• урахування основних принципів екологічної політики у розвитку підприємства;
  
• розрахунок екологічних та еколого-економічних показників та урахування ключових висновків на їх основі;
  
• визначення та урахування основних факторів виробничої діяльності і, так званих, «людських» факторів, що призводять до порушень природоохоронного законодавства;
  
• визначення перспективних напрямів для ресурсо- та енергозбереження;
  
• визначення можливостей для організаційних вдосконалень при організації захисту довкілля;
  
• обґрунтування можливих інвестувань з позиції прогресу в екологічній сфері;
  
• визначення екологічних цілей і пріоритетів в екологічному плануванні розвитку підприємства;
  

Галузеві програми або їх природоохоронні розділи повинні бути узгоджені з регіональними цільовими програмами у частині відповідних (природоохоронних) розділів цих програм.

Екологічні цілі визначатимуть напрямки діяльності. Вони повинні бути досяжними (реалістичними) як з технічної точки зору так і з урахуванням економічних можливостей.

Не можна включати до програми декларативні цілі та завдання тому що при їх наявності під сумнів може бути поставлена вся програма а ефективність її реалізації буде вкрай низькою.

Відповідно до існуючих в Україні вимог типова структура програм включає:

паспорт програми;

визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована програма;

визначення мети програми;

обґрунтування шляхів і засобів розв’язання проблеми, обсягів та джерел фінансування;

строки та етапи виконання програми;

перелік завдань і заходів програми та результативні показники;

напрямки діяльності та заходи програми;

координація та контроль за ходом виконання програми.