«Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року»
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Нормативні посилання, 1330kb.
- Верховній Раді України проекту закон, 19.64kb.
- Зміст, 3792.15kb.
- Про затвердження Програми охорони навколишнього природного середовища в м. Славута, 12.89kb.
- 10. Проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року, 882.25kb.
- Кабінет міністрів україни, 246.47kb.
- Кабінет міністрів україни розпорядження, 259.57kb.
- Паспорт програми «Тваринництво Роздільнянського району 2011-2015 роки» Роздільна 2011, 594.25kb.
- І" (надалі Аналіз) розроблений на виконання вимог статті 8 Закону України "Про засади, 102.02kb.
- Про затвердження Державної програми „ Національний план дій з реалізації Конвенції, 4797.48kb.
2.1 Законодавство, що має відношення до секторальної та (або) регіональної екологічної політики
Структура та система екологічного законодавства України. За роки незалежності в Україні створено досить розвинене й розгалужене законодавство в зазначеній сфері. За своєю структурою воно представлене як система нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини щодо охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки та мають певну ієрархію.
Основою системи екологічного законодавства в Україні є Конституція України, що в частині регламентації відносин охорони довкілля закріпила низку важливих положень. У цьому документі підвищено до конституційного рівня юридичну силу низки ключових еколого-правових норм, що вже на той час були законодавчо врегульовані. Це, передусім, стосується закріплення у ст. 50 Конституції права громадян на безпечне для життя та здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Понад десять статей Конституції безпосередньо регулюють питання екологічної безпеки і раціонального використання природних ресурсів, що дає підстави вважати Конституцію України екологічно орієнтованою.
Основні законодавчі акти, що діють у сфері охорони довкілля. Головним актом чинного законодавства України є ухвалений за п’ять років до ухвалення Конституції України Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991р.), що заклав підвалини всього подальшого регулювання відповідної сфери. Охорона навколишнього середовища розглядається цим Законом як неодмінна умова сталого розвитку суспільства, як інтегральне поняття, що поєднує не тільки його класичне, суто охоронне, розуміння, а й екологічну безпеку та раціональне використання природних ресурсів. На ґрунті цього Закону протягом наступних років розвивались, розширюючи його базові положення, земельне, водне, лісове законодавства, законодавство про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного та тваринного світу та інше спеціальне законодавство.
Істотно вплинула на подальший розвиток екологічного законодавства природно-ресурсні кодекси, а саме затвердження Земельного кодексу (вперше в редакції від 18 грудня 1990 р., потім у редакції від 13 грудня 1992 р., і, нарешті, Земельного Кодексу 2001 р.), Лісового Кодексу (1994 р.), Водного Кодексу (1995 р.), Кодексу України про надра (1994 р.), Законів України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р., в редакції від 21 червня 2001 р.), «Про тваринний світ» (2001 р.), «Про рослинний світ» (1999 р.), «Про відходи» (1998 р.).
Кожен з цих законодавчих актів регулює особливості використання та охорони окремих природних ресурсів, основи державного і громадського управління у відповідній сфері, здійснення контролю і визначення юридичної відповідальності за правопорушення.
Крім актів щодо ресурсного регулювання, в Україні ухвалено низку інших законів екологічного спрямування як загального характеру (ті, що в законодавстві ЄС дістали назву «горизонтального» законодавства), так і таких, що регулюють окремі сфери суспільно розвитку.
Серед актів так званого «горизонтального» законодавства є закони, якими регулюють основи екологічної безпеки: «Про екологічну експертизу» (1995 р.); «Про пестициди та агрохімікати» (1995 р.); «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995 р.); «Про поводження з радіоактивними відходами» (1995 р.); «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (2001 р.); «Про екологічний аудит» (2004 р.) та деякі інші.
Особливий еколого-правовий режим для окремих територій встановлює інша група «горизонтальних» законів екологічного спрямування. Це, зокрема, закони: «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (2000 р.); «Про правовий режим надзвичайного стану» (2000 р.); «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991 р.); «Про мораторії на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» (2000 р.); «Про курорти» (2000 р.) та інші.
Важливою тенденцією в Україні стало впровадження регулювання екологічних чинників у різних секторах господарської, управлінської та іншої діяльності. У законодавстві цей процес позначився як екологізація інших галузей законодавства, зокрема господарського, адміністративного, фінансового тощо. В цьому контексті найпоказовішими є Закони України «Про мисливське господарство та полювання» (2000 р.), «Про туризм» (1995 р., у новій редакції – 2003 р.), низка законів, що регулюють містобудівну та проектно-будівельну діяльність, а саме: «Про основи містобудування» (1992 р.), «Про планування та забудову територій» (2000 р.), «Про Генеральну схему планування територій України» (2002 р.).
Компетенція органів місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади у сфері охорони довкілля відображена у Законах України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) та «Про місцеві державні адміністрації» (1999 р.).
Забезпечено розроблення та погодження розділу VIII «Екологічний податок» Податкового кодексу України, в рамках якого ставки податку за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами збільшено у 3,6 рази, за використання палива – у середньому у 3,9 раз, за скидання забруднюючих речовин – у 4,8 рази, за розміщення відходів – у середньому у 8,1 раз відповідно. Зазначені зміни зумовили збільшення надходжень коштів до фондів всіх рівнів. Так, станом на 01.09.2011 надходження коштів склали 1496,7 млн. грн., проти 1024,22 млн. грн. станом на 01.09.2010, тобто збільшилися на 472,48 млн. грн. (46%).
Екологічні важелі поступово впроваджуються у різні сектори економіки, але господарська, адміністративна, фінансова та інші галузі законодавства не повною мірою узгоджені з екологічними, та часто в них відсутній механізм для впровадження екологічних чинників.
Створення механізмів, які забезпечують ефективну дію еколого-правових норм, тісно пов’язане також із засобами юридичної відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства.
Інтеграція екологічних принципів у стратегію та політику відбувається не ізольовано, а у контексті міжнародних процесів.
Міжнародні природоохоронні зобов’язання України. Україна бере участь у міжнародних договорах та інших формах міжнародного співробітництва держав у галузі охорони довкілля для забезпечення сталого розвитку.
Ще на початку 90-х років ХХ ст. Українська РСР була учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у сфері охорони довкілля.
Після проголошення незалежності Верховна Рада України ухвалила Закон «Про правонаступництво України» (1991р). Цим Законом Україна підтвердила свої зобов’язання щодо міжнародних договорів, укладених Українською РСР. Водночас, як складова частина союзної держави, Українська РСР виконувала також і міжнародні зобов’язання, що передбачені багатосторонніми угодами СРСР.
За останні роки Україна, вже у статусі самостійної держави, приєдналась більш як до 20 багатосторонніх конвенцій екологічного спрямування. Серед них Конвенція Єспоо «Про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті» (підписано в лютому 1991 р., ратифіковано в березні 1999 р.), Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (підписано в травні 1992 р., ратифіковано в жовтні 1996 р.) та Кіотський протокол до неї (підписано в грудні 1997 р., ратифіковано в лютому 2004 р.), Конвенція ООН про біологічне різноманіття (підписано в червні 1992 р., ратифіковано в листопаді 1994 р.) та Картахенський протокол про біобезпеку до цієї Конвенції (приєднання в вересні 2002 р.), Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (приєднання в липні 1999 р.) й низка інших. На цей час Україна є Стороною близько 50 багатосторонніх міжнародних договорів з охорони довкілля. Питання її участі в інших конвенціях та угодах є на стадії вирішення.
Україна також уклала значну кількість міжнародних природоохоронних двосторонніх та багатосторонніх угод.
Законодавче та нормативно-правове регулювання. Крім законів, питання охорони довкілля та природокористування регулює велика кількість підзаконних актів різної юридичної сили, різної сфери дії, різного рівня інстанцій, що їх затверджують.
На розгляд уряду України виноситься вирішення більшості питань, пов’язаних із створенням механізмів реалізації правових норм, що містяться в екологічних законах. Майже в кожному такому законі можна знайти багато правоустановчих норм, які реалізуються «в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України». Постанови Кабінету Міністрів України становлять переважну більшість регулюючих норм прямої дії у сфері охорони довкілля, які деталізують норми законів і створюють механізми, порядки, процедури їх реалізації на практиці.
Надвідомчу компетенцію мають також деякі акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що є зареєстровані в Міністерстві юстиції. До особливого переліку нормативних документів належать стандарти та нормативи, перші проходять погодження та затвердження на рівні національного органу зі стандартизації.
Екологічні нормативи розробляють і вводять у дію Міністерство екології та природних ресурсів України та інші центральні органи виконавчої влади (далі ЦОВВ) відповідно до національного законодавства.
Крім Міністерства екології та природних ресурсів України, право видавати накази та затверджувати інструкції надвідомчого характеру у сфері охорони довкілля мають також Міністерство надзвичайних ситуацій, Міністерство аграрної політики та продовольства, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство охорони здоров'я, Державна служба технічного регулювання, Державне агентство лісових ресурсів, Державне агентство земельних ресурсів, Державне агентство водних ресурсів, Державна інспекція ядерного регулювання України та деякі інші.
В Україні вже багато років зберігається переважно галузеве управління природокористуванням. Тому державна система екологічного нормування, як спеціально організована нормативно-правова діяльність з розробки й затвердження екологічних норм, правил і регламентів господарської діяльності, не отримує належного розвитку.
На даний час діють близько 30 нормативно-правових документів, які містять норми економічної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Контроль їх дотримання покладено на 9 міністерств і центральних органів виконавчої влади. Так, правом економічних санкцій до порушників наділені Мінприроди, МОЗ, МВС, прокуратура, прикордонні війська, центральні органи виконавчої влади, до відання яких входить експлуатація і охорона окремих природних ресурсів (вод, ґрунтів, надр, лісів та ін.).
Екологічне управління не забезпечене необхідними цільовими нормами якості компонентів навколишнього природного середовища. Необхідно здійснити якісно новий крок у забезпеченні екологічної безпеки – перехід від нереалістичної стратегії «абсолютної» безпеки (нульового ризику) до концепції прийнятного ризику. Такий напрям нормативного регулювання отримав визнання та починає реалізовуватися в розвинених країнах. По суті таке регулювання означає політичний компроміс між бажаним (кінцевою метою) і можливим у даний момент і на певну перспективу, тоді стратегія управління може працювати на досягнення чітко поставлених цілей.