Олександр І: людина і державний діяч
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
вської, Херсонської, частково в Могильовській), але цінність цієї землі від користування її військовими поселеннями збільшилася. Потім, до пристрою військових поселень була застосована солдатська праця, яку перекласти на гроші неможливо. Але що було прекрасне в теорії - на практиці виявилося дуже важким і обурливим; регламентація праці і самого життя обурювала всіх, хто стикався з військовими поселеннями, особливо тих, хто терпів від влади Аракчєєва, людини хоча і безумовно чесного і цим що виділявся серед моря тодішніх хабарників, але жорстокого і вчинено бездушного, дивився на людей як на автоматів. Його система одержала назву "аракчєєвщини", і страшна память про неї надовго збереглася в російському народі; в суспільстві ж і тоді військові поселення порівнювали з конем, якого додають дачу вівса на горнець, щоб звалити зайві 20 пудів; в кінці прагнули збавити і горнець, - може, довезе і без нього.
Положення поміщицьких селян Олександр I не вдалося поліпшити, не дивлячись на все його прагнення до цього. Він обговорював селянське питання часом вельми ретельно, завжди усвідомлював несправедливість кріпацтва; але питання, як звільнити селян, із землею або без землі, і як досягти того, щоб не відновити проти себе дворянства, не піддавалися рішенню і примушували його зволікати. Йому підказували, що незадоволеність народного натовпу небезпечно за обурення дворянства; але народна маса стояла далеко, і, розділена на безліч світів, тільки зрідка подавала голос, - а дворянство тісним натовпом оточувало трон, і голос його завжди був чутний царю.
Надія на добровільну відмову дворянства від права володіти людьми незабаром була залишена: число звільнених кріпосних за законом 1803 року досягло тільки 50 тисяч душ. Нікого в кріпосні Олександр I знов не обертав, роздачу людей в нагороду за службу припинив; при ньому найстрогіше спостерігалося правило, що вільна людина не може стати предметом приватного володіння. Олександр I вдалося добитися звільнення селян в прибалтійських губерніях; це був перший досвід звільнення значного числа кріпосних - і досвід незадовільний. Часті війни не тільки відволікали Олександр I взагалі від внутрішніх реформ, але заважали звільненню селян ще тією участю, яка дворяни завжди приймали у війнах; з незвичайною силою Олександр I відчув це в 1814 році, коли підписував подячний маніфест російському народу.
Закон 1803 року обставив звільнення селян великими формальностями, але поміщики порівняно нерідко їх не дотримували, звільняючи селян по домашніх заповітах, іноді просто по усних операціях. Такі акти, що виявлялися звичайно вже після смерті поміщика, вели до тяжб і суперечок із спадкоємцями. Олександр I майже завжди брав сторону селян; в 1813 році в особливій комісії, а потім в комітеті міністрів розглядався цілий ряд таких справ; коли знаходили неможливим відмовити спадкоємцям в їх законних вимогах, Олександр I наказував вступати через генерал-губернатори в приватні стосунки із спадкоємцями, щоб залишити селян вільними.
Принизливий звичай продавати селян без землі, який так обурював Олександр I, був в його царювання, проте, навіть узаконений указом 28 жовтня 1808 року про кріпосні мита - яскравий приклад обдуреного довіря государя. Унаслідок селянських хвилювань Олександр I повелів, щоб вироки, якими присуджувалося до покарання більше 9 осіб, що йшли через Сенат, були йому докладені, і часто помякшував покарання, проявляючи майже завжди велику, порівняно з Сенатом, строгість до поміщиків, наказуючи іноді брати маєтки їх в опіку і т.п.
Загалом Олександр I не так настирливо займався внутрішніми реформами. Йому, повелителю не тільки Росії, але і всієї Європи, не страшні змови, не страшна і незадоволеність країни. Але такий настрій продовжувався недовго. Думали, що після видалення Бонапарта настане час спокою і миру. Миру, проте, не було в Європі, не було і усередині Росії.
7. Освіта в Росії
Одну з світлих сторін діяльності Олександр I складали турботи про освіту Росії. Учень Лагарпа справедливо надавав величезне значення справі освіти і схильний рахувати міністра народної освіти навряд чи не найважливішим з міністрів. Він мав намір покрити Росію цілою мережею учбових закладів, які послідовно вели б учня "від азбуки до університету": мережу цю повинні були скласти: приходські училища (одне, принаймні, на два приходи), повіти, губернські (гімназії) і університети. В перші роки свого царювання Олександр I навіть обчислював, через скільки років вся Росія буде грамотна. Низький розряд училищ не був забезпечений від казни; на вищі розряди на початку царювання витрачалося близько 1,2 мільйонів рублів, тобто з 90 мільйонів загальної витрати близько 1,3%; в кінці царювання близько 8,6 мільйонів рублів при 413 мільйонах рублів, тобто близько 2% всього витратного бюджету. До Олександр I в Росії було два університети (в Москві і Дерпте); знов при ньому відкриті в Харкові, в Казані і в Петербурзі; перетворений або знов відкритий цілий ряд спеціальних вищих закладів - ліцеїв.
Правда, в університетах спочатку не вистачало професорів, і було зовсім мало студентів, але це з часом згладжувалося. Чорні дні настали для університетів тільки з 1812 року, коли уряд дорожив всякою копійкою. Спочатку всі учбові заклади відрізнялися своїм світським характером і всесословністю. Але, коли государя охопив містичний настрій, це позначилося і на долі учбової справи; він вирішив тісним чином зєднати віру і знання, "щоб християнське благочестя зав?/p>