Олександр І: людина і державний діяч
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?го життя до одруження; з мякої природи Олександр I Лагарп виліпив той етичний образ, який йому хотілося, і Олександр I довго, майже до 35 років, залишався таким, яким зробив його Лагарп.
Як представник ліберального, мабуть, навіть республіканського напряму, Лагарп упровадив в Олександр I початку правди і справедливості і глибока пошана до людської гідності. Навряд чи було б справедливо вважати, що спроби зробити з Олександр I Марка Аврелія були зайві в тій обстановці, в якій обертався Олександр I: в ній немало знайшлося б людей, які постаралися б зробити з нього Тіверія або Чингисхана. При дворі старіючої Катерини часу Зубових, при дворі Павла, що не виносив суперечностей, переслідуючого що всіх наважувалися "розумувати", чесна, дещо ідеальна особа Лагарпа і його ліберальні теорії були хорошою протиотрутою. Часто говорять, що ідеї, вселені Лагарпом, були не національними; але інші особи (сама Катерина, Салтиков, Протасов Муравєв, Самборский і ін.) могли б збудити і розвинути національні відчуття в Олександра I. Якщо Лагарп у відношенні Олександр I виявився сильніше за всіх перерахованих осіб, разом узятих, то в цьому винуватий не Лагарп.
Олександр I притому зовсім не був таким космополітом, яким його іноді представляють. Він був вихований так, як і інші люди його покоління, що належали до верхів російського суспільства і до багатого дворянства; на французькій літературі, науці, мистецтві можна було виховувати; на російській, яка тоді тільки зароджувалася - навряд чи. Люди, що оточували Олександр I, всі володіли французьким язиком краще, ніж своїм рідним; в листуванні, навіть офіційному, вони нерідко вдавалися до французького язика; на Бородінськом полі вони говорили між собою по-французьки. Але вони не були від цього менше патріотами; навпаки, їх патріотизм придбавав благородний відтінок, бо не мав джерелом своїм простого незнайомства з іншими культурами. Нарешті, космополітизм і лібералізм Олександр I були зовсім не глибокі: сам Лагарп був лише в теорії ліберал і республіканець і цілком мирився з нашою дійсністю. Знайомство Олександр I із зазначеними ідеями було для нього передчасно; він засвоїв ці ідеї, але не переробив їх; вони швидше були сприйняті як заповіти дорогого, улюбленого вчителя; до того ж Олександр I одержував їх в дещо підсолодженому, риторичному стилі.
При російському дворі скоро зявилися французи-емігранти, Єлизавета Олексіївна мала від матері відомості про французів, що примусили сімю маркграфа залишити на час Карлсруе; для Єлизавети французи - негідники (vilains), навпаки, про емігрантів вона говорить багато і завжди з участю. Вона зовсім не була "реакціонеркою", але страх за сімома вселяв їй ненависть до Франції. Можна думати, що і Олександр I не схвалював хід справ в оновленій Франції. Особисто він переживав важку кризу: Катерина не приховувала свого наміру залишити йому престол крім батька його. Лагарп, що відмовився вплинути в цьому значенні на Олександр I, повинен був залишити Росію (1795 січня). Відїжджаючи, Лагарп залишив своєму учню невелике і зовсім неглибоке повчання; дані їм поради цікаві тільки тим, що розкривають недоліки Олександр I і сходяться із зауваженнями про нього А.Я. Протасова: рано вставати, скоро одягатися, бути помірним в їжі і питті, добре поводитися з людьми, не дозволяючи, проте, ним фамільярності, незмінно берегти дружбу і любов з дружиною і братом, не повідомляти своїх жалів і невдач багато чим, взагалі не пускати до себе в кабінет більше 2 - 3 чоловік, працювати самому над собою, розвивати свої пізнання.
Важке для нього питання про престолонаслідування Олександр I не зважився дозволити прямо: він дав Катерині згоду прийняти престол (24 вересня 1796), але в той же час дав присягу батькові, що визнає його за законного імператора. В душі він був на стороні батька і мав намір навіть сховатися в Америці, якби його примусили прийняти престол. У всьому цьому видний головний недолік Олександр I до часу смерті Катерини - відсутність волі; як всі слабовільні люди, він приховував свої істинні думки і відчуття, прикидався, прагнув здаватися іншим, чим був насправді; спочатку він боявся знайти себе перед тим, хто сильніше його, а потім почав взагалі малюватися перед оточуючими. Його істинні переконання часто доводилося відгадувати. При дворі імператриці він - безтурботний, веселий кавалер у дусі маркізів XVIII сторіччя, скромно, часом навіть влесливо розмовляючий в Ермітажі з Катериною, з Потьомкіним, навіть з Зубовим; він грає в карти, слухає опери, концерти, іноді грає сам, переводить Шерідана.
Смерть Катерини круто змінила стан речей. Єлизавета Олексіївна дуже скоро схопила характерні риси нового режиму і гостріше чоловіка відчула весь жах положення, що створилося: вона побачила себе під наглядом, веселі вечори ермітажу змінилися скучними сімейними прогулянками і томливими вечорами в палаці. Вже в листі від 7 серпня 1797 року вона виражає надію на те, що відбудеться що-небудь особливе, і упевненість, що для успіху не вистачає тільки рішучої особи; в листі цьому Павло прямо названий "тираном". Приблизно біля цього ж часу написано відомий лист Олександр I Лагарпу (27 вересня 1797), з якого ясно, що нагляди його над життям державним привели його до тих же висновків, які зробила його дружина по фактах приватного, сімейного життя. "Моя вітчизна - пише Олександр I - знаходиться в положенні, непіддатливому опису... Замість добровільного вигнання себе я зроблю незрівнянно краще, присвятивши себе задачі дарувати країні свободу і тим не пр?/p>