Національна і регіональна економіка України
Методическое пособие - Экономика
Другие методички по предмету Экономика
у тому числі вільні, економічні зони, зони підприємництва і техніко-упроваджені зони, включаючи технополіси, наукові парки і технопарки.
Класичним прикладом державного регулювання проблемного регіону є керування розвитком долу ріки Теннессі. З 1933 р., коли був прийнятий Закон про організацію Адміністрації долу Теннессі, послідовно здійснюється комплексна програма розвитку регіону, що охоплює 11 штатів.
Поняття "спеціальні економічні зони" обєднує декілька типів особою організації економічного життя на компактних (як правило)територіях. Головна ознака вільної економічної зони (СЭЗ) - на її території не діють митні умови (тарифні і нетарифні), обовязкові для основної території країни. СЭЗ створюються з метою притягнення іноземних інвестицій, розвитки нових технологій і накопичення прогресивного управлінського досвіду, нарощування і диверсификации експорту, розвитки виробництв, що импортозамещают. Оскільки державна підтримка зон потребує значних фінансових засобів (прямих інвестицій, компенсації і ін.) і інституціональних зусиль (по створенню спеціальних законів, контролю і т.д.), число СЭЗ, що реєструються в одній країні не повинно бути великим (інакше їхнє формування чревате перетворенням у процес, що вялотекет, що створює перешкоди для розвитку основної території країни).
СЭЗ різної спеціалізації існують уже тривалий час у багатьох розвинутих країнах, але особливо швидко вони поширюються в останні два десятиліття в країнах що розвиваються. Для Росії найбільше цікавий досвід Китаю, оскільки створення там СЭЗ із самого початку "уписувалося" у загальні рамки економічного реформування. За роки свого існування китайські зони залучили десятки мільярдів іноземних інвестицій, що (вкупе з державними і приватними вітчизняними капіталовкладеннями) дозволили їм стати маяками ринкової й інноваційної економіки для всієї країни. Проте у світовій практика є і чимало прикладів низкою результативності СЭЗ - головним чином унаслідок слабкого початкового інвестиційного поштовху, несистемного введення економічних пільг, недостатньої конкурентноздатності утворюваних виробництв у порівнянні з іншими регіонами усередині країни і за рубежем, неконтрольованого розвитку "тіньовий" економічної діяльності.
Зони підприємництва суть локальні території, у межах яких установлюються пільговий адміністративний, податковий і кредитний режими для підприємців із метою активізації економічної діяльності, зменшення безробіття, збільшення прибутків населення. Як правило, вони створюються на обмежений термін у депресивних і частинах міст, що деградують.
Особливим типом зон підприємництва можна вважати офшорні зони. Головна ознака останніх - вільна реєстрація іноземних компаній і їхнє підпорядкування місцевому законодавству. Принадність офшорних зон для іноземних підприємств складається насамперед у низькому рівні оподатковування. Немаловажна і конфіденціальність інформації про офшорні компанії, їхніх власниках і іноземних службовців. Відношення до аналізованих зон неоднозначно. Країни їхній місця розташування одержують від присутності офшорних компаній виграш у виді додаткових інвестицій, зайнятості, купівельного попиту, і т.п. Проте держави, де реально діють відповідні компанії, зазнають втрат у податкових прибутках і втрачають контроль над значною частиною повязаних із цією діяльністю фінансових потоків.
Техніко-упроваджені зони. Цей різновид спеціальних зон відрізняється високою концентрацією дослідницьких, проектних і науково-виробничих фірм на компактній території. До техніко-упроваджених зон відносяться технополіси, наукові парки і технопарки, частіше усього побудовані шляхом реструктурування, на базі університетів або промислових зон. Відповідна підтримка з боку держави і муніципалітетів надається у виді замовлення на розробки, пільгової або безкоштовної оренди виробничих і офісних помешкань, надання лабораторного устаткування і консультативних послуг, проведення експертизи винаходів, сприяння в одержанні кредитів.
2. Економічний та соціальний розвиток регіону залежить пасам перед від фінансових ресурсів територіальних органів управління. Останні повинні мати можливість самостійно вирішувати питання фінансового забезпечення програм розвитку регіонального господарства та соціальної захищеності місцевого населення, виходячи головним чином з результатів власної господарської діяльності.
Конституція та закони України визначили систему фінансового забезпечення регіонів, яку утворюють бюджети всіх рівнів (обласного, районного, міського, сільського, селищного) і фінансові плани підприємств та організацій усіх форм власності, розташованих на відповідній території.
Бюджет кожного рівня це органічна складова єдиної державної бюджетної системи. Обовязковою умовою її побудови і дотримання самостійності нижчестоящих бюджетів у відносинах з вищестоящими.
Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах т районах у містах самостійно розробляють, затверджують і виконують місцеві бюджети.
Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети. Вони формуються з коштів Державного бюджету та з коштів, залучених на договірних засадах із місцевих бюджетів, і є консолідованими бюджетами. Останні використовуються як основний інструмент державної регіональної бюджетної політик?/p>