Національна і регіональна економіка України
Методическое пособие - Экономика
Другие методички по предмету Экономика
?го благополуччя суспільства.
Програма соціально-економічного розвитку регіону тепер складається з трьох частин:
1) аналітично-прогнозної;
2) системи основних показників;
3)балансових розрахунків.
Перша частина програми містить інформаційні дані та аналіз розвитку продуктивних сил регіону на початок прогнозного періоду, пояснення щодо змісту цілей, завдань і пріоритетів у розвитку соціально-культурної сфери, напрямів ринкових перетворень тощо.
У другій частині програми розраховуються зведені показники, сукупність яких дає загальну уяву про параметри розвитку регіонального господарства. До них відносяться валовий внутрішній продукт (ВВП), чисельність населення, кількість працюючих, обсяги виробництва товарів та послуг, обсяги капітальних вкладень, доходи і видатки місцевих бюджетів, грошові доходи населення тощо.
Третя частина програми включає інформацію про стан використання фінансових, трудових, паливно-енергетичних ресурсів, виробництва, використання сільськогосподарської продукції та деяку іншу балансову інформацію. Відсутність науково обґрунтованих і законодавче визначених фінансових та соціальних нормативів, невизначеність і необовязковість узгодження вертикальних та горизонтальних звязків на сучасному етапі спричиняють низьку якість балансових розрахунків. За таких обставин вони не можуть бути надійним засобом регулювання територіальних пропорцій і збалансування регіональних ринків ресурсів, товарів та послуг.
Характеристика структури регіональної програми показує, що вона успадкувала форму короткострокового директивного плану,
а за змістом не повною мірою відповідає цілям і принципам державного регулювання економіки регіонів.
Таким чином, стан регіонального планування в Україні слід вважати кризовим, породжуючим серйозні недоліки в управлінні, особливо при вирішенні завдань самофінансування, самоорієнтування та самозабезпечення регіонів.
3. У суспільстві з різноманітними формами власності держава повинна подбати як про оптимальне функціонування ринкового механізму, так і про засоби управління тими процесами, які він не спроможний охопити. Це, насамперед, забезпечення пропорційності та збалансованості народногосподарського комплексу і його окремих територіальних ланок, економічних та політичних прав людини, її соціального захисту, охорони навколишнього середовища тощо.
Засоби управління, і в першу чергу планування, не повинні протистояти ринковому саморегулюванню економіки. Потрібна така система планів, логіка якої визначається поєднанням інтересів макро-, мезо- та мікрорівнів. Для того, щоб планування відповідало своєму призначенню і не було примусовим засобом управління, необхідно забезпечити:
1) узгоджуваність планових та прогнозних розробок різних рівнів управління;
2) системність, комплексність і безперервність планування та прогнозування;
3) обовязковість виконання планових завдань. Ці принципи зумовлюють підходи до розвитку планування та його посилення як економічного засобу управління.
Принцип узгоджувапості передбачає індикативний характер планів, їх спрямованість на координацію дій усіх субєктів господарювання з метою досягнення обопільної вигоди на макро-, мезо-і мікрорівнях. Для розробки планів потрібні: прозора і достатня інформаційна база, аналіз варіантів майбутньої економічної ситуації та можливість вибору кращого, визначеність економічних підойм, здатних забезпечити спільність інтересів у виконанні поставлених завдань. У такій ситуації відпадає необхідність директивною планування. Хоч деякі результативні показники (зокрема бюджетні), згідно з Конституцією України, мають затверджуватися на загальнодержавному та проміжному (область, район) рівнях шляхом прийняття відповідних законів та постанов, це не змінює загального узгоджувального характеру планових розрахунків.
Системність та комплексність планування повинні забезпечити реалізацію вимог загальної теорії систем, згідно з якою кожний обєкт управління має розглядатися як деяка складна система та як елемент більш загальної системи. Тому внутрішні і зовнішні звязки обєктів управління мають обовязково враховуватися у планах та прогнозах усіх рівнів. Узгодження їх потрібні не тільки у просторі, але і в часі.
В умовах кардинальних структурних перетворень у народному господарстві головним засобом регулювання внутрішніх і зовнішніх звязків можуть бути перспективні плани як документи, що визначають стратегію соціально-економічного розвитку. Поточні програми і плани повинні розроблятися на основі перспективних як оперативний, тактичний засіб управління. За допомогою системи узгоджених у часі і просторі планів і програм досягається безперервність планування, необхідність якої витікає із безперервності відтворюваного процесу.
Враховуючи ці вимоги та світовий досвід планування, можна передбачити такий напрям його розвитку: довгостроковий прогноз середньостроковий прогноз індикативний перспективний план індикативний поточний план (програма соціально-економічного і культурного розвитку), їх розробка має здійснюватися на відповідній аналітичній та прогнозній інформації.
Поліпшенню інформаційної бази має сприяти система передпланових робіт у регіонах, розробка та уточнення територіальних схем розвитку і розміщення продуктивних сил, районних планувань, генеральних планів розвитку ве?/p>