Історія Ружинщини
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ім) - зазначає історик - всі мають згадку про практику Вітовтових часів. Се показує, що маємо тут діло з осадами старими, не молодшими, а може й старшими від часів Вітовта (часи правління короля Вітовта 1392-1430).М. Грушевський далі описує життя цих осадів, чим займалися люди, які там проживали. "Саму вїйськовослужбову організацію їх можемо вважати з певною вірогідністю дійсно справою Вітовта та його намісників, слабкість привілейованої військовослужбової верстви зовсім природно могла спонукати його до організації кадрів військовослужбового селянства, з елементів заможніших, економічно сильніших. Вони мають технічну назву "слуг". Їхній головний обовязок - військова служба.
Поруч військовослужбових у невеличкім числі стрічаємо таких, що сиділи на "вроці", медовій або куничній данині, а також "свобідних", які ще не висиділи волі, не запомоглись, через те не несуть ніяких повинностей. Загалом ці 18 сіл, описаних у нашому фрагменті, посилали на війну близько 150 кінних Вояків".
Таким чином, з наведених даних можна зробити висновок, що Щербів як такий існував уже в XIV ст. і служив свого роду сторожовою заставою на шляху різним нападникам. Заняття людей, що населяли його, з року в рік видозмінювалося, на їх плечі почав лягати гніт великих феодалів. Самі ж вони зазнавали постійних нападів із боку кримських татар.
У 1399 році Ружинщину було дощенту спалено кримським ханом Тімур-Кутлуком, а в 1416 її землі спустошує правитель Золотої Орди Едигей.
У 1482 році кримський хан Менглі-Прей напав на Київ і київські землі. Щербов під час цього нападу був зруйнований так, що в документах згадується як "пустиня Щербов".
З написів документів 1482 року встановлюється, що у Щербові жив один отаман та 13 його слуг (воїнів). Половина з них були убогі, які виконували чорну замкову роботу. Вони охороняли замок і разом з підлеглими людьми працювали на панській землі. Ті жителі, які мали хату з комином, платили чушне.
Крім того, отаман вимагав грошового та натурального податків. Усі вони повинні були брати участь в толоках, робити виїзди кіньми в ліс, ремонтувати дорогу.
Щербів на той час був невеликим містом-замком, він нараховував десь 52-56 хат, в яких жили отаман з ратними людьми, ремісники.
В останній чверті XV ст. прискорився процес державного обєднання Польщі і Литви. Намагаючись створити на Україні надійну опору для свого панування, великі князі литовські дають місцевим феодалам, своїм наближеним земельні з державного фонду.
Литовський король Олександр на початку XVI ст. наділяє Щербів братам Левкові та Кіндрату Тивоповичам. В кінці к VI ст. Щербів належав князям Стрижевським.
Три столiття до 1917 року.
В 1569 році Ружинщина (Поросся) була приєднана до Польського королівства.
На території Поросся посилюється феодальний лад, поглиблюється експлуатація трудового народу. Продовжується напад на наш край кримських татар та турок. Пограбування людей відбувалося через кожних 10-15 років. В XVI ст. населення Поросся чотирнадцять разів відбивало навалу чужинців.
За військової справи польський король Стефан Баторій в 1581 році наділяє Поросся своїм військовим людям.12 червня 1591 року польський король Сігізмунд III видає Київському воєводі князю Миколі Ружинському землі Поросся, а його брат Кирило Ружинський одержує містечко Щербів над Роставицею, перейменувавши його в 1591 році в Ружин. Роман Ружинський з дружиною Софією одержує Карабчиїв, а Адам Ружинський - в нагороду містечко Паволоч. Князі Ружинські нещадно визискували населення. На початку XVII ст. селяни працювали на хазяїна 4-5 днів на тиждень.
В історичних архівах сказано, що в маєтності Ружина при 12 грошах чинш і різних дрібних натуріях роблять чотири дні на тиждень ("а рано вставати"), а при "тінній роботі" - пять днів, пять толок і підвода. Крім того, отаман вимагав грошового та натурального податку.
Жорстока експлуатація, національний гніт змушували населення Поросся і Волині підніматися на боротьбу.
В 1591-93 роках під проводом К. Косинського, а в 1637 році під керівництвом Шавлюка і К. Скидана на території Правобережної України спалахнули селянсько-козацькі повстання, в яких активну участь беруть і жителі містечка Ружина та його околиць.
В 1642 році Ружин, сотенне містечко Паволоцького полку, мав сорок два двори і знаходився в руках запорізьких козаків, і людям жилося краще. Очевидець пише, що приїхавши в Ружин, зустріли повно хліба і пасік, саме м. Ружин повне збіжжя та іншої поживи, пива і меду.
В середині XVII ст. у Паволочі та Ружині (в районі Карачунової гори) стояли війська Богдана Хмельницького. В цей час у Ружині було 42 будинки.
Містечко Ружин в 1663 році зруйновується польськими магнатами за виступ проти польської шляхти. Літописець описує, що місто Ружин та села Війтовці, Баламутівка, Слободка та інші пусті і немає ні одної людини, ні лачуги (хата).
Але й після цього населення Поросся не припиняло національно-визвольної боротьби.
Новим проявом народного гніту проти польської шляхти була участь жителів Ружина у повстанні під проводом фастівського козацького полковника Семена Палія.
Між самими панами Ружинщини не було злагоди. Князь Корецький і його дружина Ганна поскаржилися на князя Романа Ружинського і його дружину Софію за те, що вони, обєднавшись з іншими панами, зібравши шеститисячне, військо, напали і пограбували маєток Корецьких. Вони убили багатьох жителів, взявши маєток штурмом в 1609 році.
Після великих повстань проти польської шляхти в 1711 ро