Історія архітектури Болгарії
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
яної кладки. На пятьох гранях апсиди викладене пять глухих арок, дуги яких зроблені з радіально поставлених цеглин. Вісім таких же, але більш високих арок оживляють протяжну площину південної стіни. Ці арки не звязані з внутрішньою конструкцією і мають чисто декоративне призначення. Арки двоступінчаті і розділені не плоскими пілястрами, а напівколонами, причому цегельні і камяні ряди проходять і через на півстовпчики
По своєму вигляді усипальниця Банківського монастиря далека старій болгарській архітектурі. Її двоповерхова композиція, трактування нижнього поверху як монастирської усипальниці й особлива декоративна обробка фасадів знаходять паралелі в сірійській і вірмено-грузинській архітектурі. Це порозумівається тим, що засновником монастиря був грузин або вірмен і що спочатку монастир призначався тільки для його співвітчизників. Але змішана кладка з рядів цегли, що чергуються, і каменю характерна не для Сходу, а для Балкан, де вона продовжувала застосовуватися до пізнього середньовіччя. Зате ізольованої в Родопах залишилася бачковська декоративна аркада з її напівколонками на лопатках.
До групи однонефних церков з арковими поясами відносяться і кілька церков XIII і XIV ст. на Трапезиці (Тирново). До нас дійшли тільки частини стін цих невеликих будівель. Їхні розміри коливаються між 15 х 4,5 і 9,57 х-4,37 м. У плані вони прямокутні, мають одну багатогранну апсиду і притвор. Їхній вівтарний простір архітектурно не відділений від нефа. Залишки двох пар пілястр на подовжніх стінах дозволяють думати, що арки, що лежали на них, несли циліндричний звід.
Церкви цього типу будувались з ламаного каменю на білому розчині з вирівняною лицьовою стороною. Місцями в стінах видніються гнізда від згнилих тепер деревяних балок. Там, де стеньг збереглися на велику висоту, видні ряди цеглин, що свідчать про те, що і тут застосовувалася змішана кладка. Зовні церкви мали, імовірно, двосхилу покрівлю, що покривала всю будівлю.
На західному фасаді було звичайно три арки: середня із входом, а бічні глухі. Глухі арки були і на зовнішній стороні апсид, і на бічних фасадах, причому їхнє розміщення не мало ніякий звязку з членуванням внутрішнього простору. Всі аркади на фасадах починалися над цоколем, складеним з більш великих блоків. Колірне оздоблення фасадів ґрунтувалося на чергуванні червоних цеглин з білим каменем або білими швами. Архівольти арок і вікон були прикрашені глазурованими керамічними кружками і четирехлістними розетками.
До того ж типові належить і церква Параскєви в Месемврії (див. мал. 33,2), що має такий же план і таке ж покриття нефа, як і церкви на Трапезиці, вона мала притвор, що майже цілком повторював притвори церков Пантократора і Гаврила як по своєму покриттю куполом посередине, між двома арками, так і наявністю в другому ярусі дзвіниці.
По своїй кладці й обробці стін церква Параскєви аналогічна розглянутим вище месемврійскім церквам. Над цоколем із трьох рядів каменів випливає змішана кладка з одного ряду каменю і трьох рядів цегли. Нижня частина фасадів оброблена глухою аркадою, а вище повторюється та ж аркада, але з меншому масштабі. Люнети великих арок заповнені різними фігурами з цегли: сонце, шаховий візерунок, зиґзаґ, рибяча кіста і ін. Обробка західного фасаду така ж, але тут наявність головного входу змусило підкреслити його в нижній і верхній смугах арками більш значних розмірів.
За аналогією з месемврійскіми церквами XIII-XIV ст. церква Параскєви можна віднести до того ж часу.
ІІІ. АРХІТЕКТУРА XV-XVIII СТОЛІТЬ
ІІІ.1 Архітектура житла
До кінця XIV в. Болгарія, ослаблена феодальною роздробленістю і частими війнами, підпала під владу турків.
Захоплення країни супроводжувався страшними руйнуваннями. Турки знищили частково або цілком (як, наприклад, місто Червені біля Рущука) багато селищ, знесли кріпаки мури міст усередині країни, зруйнували царські палаци, замки феодалів, велику частину монастирів і церков, а багато хто з більш великих церков, як, наприклад, Сорока мучеників у Тирнові, Софії і Георгія в Софії,, перетворили в мечеті. Велика частина уцілілого болгарського населення пішла з рівнин у гори, а його місце зайняли турецькі колоністи. Майже не залишилося болгар і у великих містах. Господарське життя країни завмерло на довгий час.
Турецьке панування знищило багато хто з досягнень болгарської культури і затримало, але не змогло зупинити її розвиток. Старі болгарські міста, такі як Софія, Пловдів, Рущук, Відін і ін., перетворені турками у військово-адміністративні центри, поступово ставали і торгово-ремісничими центрами і здобували новий вигляд. На великих караванних шляхах створювалися і нові невеликі міста Свіленград, Татар-Пазараджік і ін. Міста виходили за межі колишніх фортечних стін. Населення групувалося по релігійній ознаці в житлових кварталах навколо торгово-ремісничої частини міста, густо забудованої одноповерховими будівлями. Вулиці були вузькими, крив і брудними. Вуличні фасади житлових кварталів були утворені огорожами дворів висотою вище людського росту з великими воротами. Удома міського і сільського населення, невеликих і бідні, розташовувалися усередині дворів, а коли виходили фасадами на вулицю, те рідко мали в них вікна. Тільки масивні корпуси критих ринків, караван-сараїв, лазень, мечетей і інших культових будинків піднімалися над тісною одноповерховою житловою забудовою. Найбільші болгарські міста Софія і Пловдив не складали виключення. Так виг?/p>