Законнiсть проведення слiдчих дiй тАУ гарантiя прав i свобод учасникiв кримiнального процесу
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Законнiсть проведення слiдчих дiй - гарантiя прав i свобод учасникiв кримiнального процесу
Процесуальнi гарантiСЧ прав та свобод особи тiсно повязанi з поняттям законностi. Принцип законностi СФ загально правовим, що безпосередньо стосуСФться кримiнального процесу. Як зазначаСФться в лiтературi, засада законностi у кримiнальному процесi - це вимога нормативного характеру, яка зобов'язуСФ суд, суддю, прокурора, слiдчого, орган дiзнання, особу, яка проводить дiзнання, а також усiх осiб, якi беруть участь у справi, точно i неухильно виконувати норми КонституцiСЧ УкраСЧни, кримiнального та кримiнально-процесуального законодавства. При цьому пiдкреслюСФться, що у сферi кримiнального судочинства дiСФ не принцип дозволено все, що не заборонено, а протилежна засада - дозволено лише те, що передбачено законом, iнакше неодмiнно запануСФ свавiлля владних державних органiв i посадових осiб, якi ведуть процес [3, с. 33].
Законнiсть виступаСФ визначальним принципом кримiнального процесу, оскiльки обумовлюСФ сутнiсть дiяльностi усiх учасникiв кримiнального процесу, порядок та умови розслiдування та вирiшення кримiнальних справ.
Законнiсть як засада кримiнального судочинства виявляСФться у точному та неухильному дотриманнi вимог закону, в тому числi i норм, що гарантують права та свободи особи, залученоСЧ до сфери кримiнального судочинства, органами, що ведуть кримiнальний процес, а також у забезпеченнi точного та неухильного виконання законiв та прав громадян на всiх стадiях кримiнального процесу [7, с. 66]. В. Т. Мяляренко вважаСФ, що пiд засадою законностi слiд розумiти дiяльнiсть органiв, що здiйснюють той чи iнший вид державних функцiй, та окремих громадян, якi втягнутi в цю дiяльнiсть, у суворiй вiдповiдностi з законом, що вiдображаСФ iнтереси суспiльства i прийнятий демократично, з яким кожний громадянин маСФ можливiсть вiльно ознайомитись [9, с. 45-46 ].
Проте не всi вченi визнають основоположне значення законностi як засади кримiнального судочинства. Так, зокрема В. Гончаренко, вважаСФ, що у процесi реформування кримiнально-процесуального законодавства УкраСЧни необхiдно вiдмовитись вiд полiтичного камуфляжу у виглядi проголошення принципом судочинства (як i всього iншого) законностi, яка СФ апрiорною категорiСФю, що характеризуСФ режим функцiонування суспiльства i держави, ступiнь СЧх цивiлiзованостi [2, с. 699]. На його думку, судочинство як функцiя держави може бути лише законним, а проведення якихось непередбачених законом процедур не СФ судочинством. Ми вважаСФмо, що така позицiя мiстить у собi певний рацiональний змiст, проте за такого розумiння законнiсть маСФ дещо звужене тлумачення, розглядаСФться лише щодо осiб, якi ведуть процес. Подiбне бачення поняття законностi прослiдковуСФться у роботах М. С. Строговича, який вважаСФ, що законнiсть у правосуддi виявляСФться: в органiзацiСЧ суду на основi закону i вiдповiдностi у виборах суддiв закону; у належнiй органiзацiСЧ роботи суду; в розглядi судом справ у межах законноСЧ компетенцiСЧ та в точнiй вiдповiдностi з процесуальними законами; у правильному застосуваннi судом у судових рiшеннях закону, на основi якого вирiшуСФться справа [1, с. 27]. Ми дотримуСФмося позицiСЧ, що складовими цiСФСЧ засади СФ не лише закони та органи, що здiйснюють той чи iнший вид державноСЧ дiяльностi, а й окремi громадяни, якi залученi до цiСФСЧ дiяльностi, та вимога суворого додержання i виконання закону всiма зазначеними суб'СФктами.
Тому можемо стверджувати, що законнiсть посiдаСФ провiдне мiiе серед iнших засад кримiнального процесу, якi розкривають i конкретизують СЧСЧ, становлять СЧСЧ змiст. Законнiсть - загальна, унiверсальна засада, яка виявляСФться у всiх принципах i нормах кримiнально-процесуального права, всебiчно характеризуСФ кримiнальне судочинство. Вона стосуСФться усiх стадiй та iнститутiв кримiнального процесу, всiх його суб'СФктiв, поширюСФться на всi дiСЧ i процесуальнi рiшення, характеризуСФ всi гранi процесуальноСЧ дiяльностi i процесуальних вiдносин.
РЖнститут слiдчих дiй також не СФ винятком. На цьому наголошуСФ i Пленум Верховного Суду УкраСЧни, який у постановах постiйно звертаСФ увагу судiв на неприпустимiсть обТСрунтовувати висновки суду доказами, якi одержанi з порушенням вимог закону. Зокрема, у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду УкраСЧни № 2 вiд 11.02.2005 р. Про практику застосування судами УкраСЧни законодавства, що регулюСФ повернення кримiнальних справ на додаткове розслiдування [10] зазначаСФться, що висновки суду не можуть ТСрунтуватися на доказах, отриманих з порушенням процесуального порядку збирання останнiх, а також на матерiалах досудового слiдства, якi не перевiренi в судовому засiданнi. У п. 19 Постанови № 9 вiд 01.11.1996 р. Про застосування КонституцiСЧ УкраСЧни при здiйсненнi правосуддя [11] вказуСФться, що докази слiд вважати одержаними незаконним шляхом, коли СЧх збирання i закрiплення здiйснено з порушенням гарантованих КонституцiСФю УкраСЧни прав людини i громадянина, порядку, встановленого кримiнально-процесуальним законодавством, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дiй, не передбачених процесуальними нормами.
Однак, як свiдчить практика, органами дiзнання та досудового слiдства допускаСФться чимало порушень закону при проведеннi обшуку, виСЧмки, предявленнi осiб i предметiв для впiзнання, вiдтворення обстановки i обставин подiСЧ, о?/p>