Загальне вчення про зобов'язання
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?iе.
Майнова шкода (збитки) СФ обчислене в грошах будь-яке зменшення наявного майна та iнше ущемлення майнового iнтересу однiСФСЧ особи, заподiяне протиправними дiями iншоСЧ особи. Поняття шкоди в римському правi складалося з двох елементiв: a) damnum emergens позитивна втрата; б) lucrum cessans втрачена вигода. Ульпiан вважав, що слiд ураховувати не тiльки позитивну втрату, а й втрачену вигоду (Д-13.4.2.8).
Позитивна втрата будь-яке зменшення наявного майна; втрачена вигода неодержання передбачуваного доходу (наприклад, вбитий раб-спiвак, раб-художник). Зменшення майна рабовласника на вартiсть одного раба позитивна втрата, проте раб приносив його власнику певну вигоду своСЧм талантом, якого рабовласник позбавився це втрачена вигода.
Розмiр шкоди визначався в грошах з урахуванням конкретних обставин, часу i ринковоСЧ конюнктури. Боржник нiс тАЮвiдповiдальнiсть в обсязi заподiяноСЧ шкоди
У приватному правi на визначення обсягу вiдповiдальностi боржника не впливаСФ ступiнь його вини. Вона маСФ значення лише для встановлення вiдповiдальностi боржника або звiльнення його вiд вiдповiдальностi. Наявнiсть легкоСЧ вини даСФ пiдстави притягти до вiдповiдальностi позичальника за договором позички, але звiльняСФ вiд вiдповiдальностi того, хто зберiгав СЧСЧ. Обсяг встановленоСЧ вiдповiдальностi боржника не залежить вiд ступеня вини. Вiн несе однакову вiдповiдальнiсть за умисел, грубу i легку вину.
Крiм того, важливо враховувати ще один момент. Вiдповiдальнiсть однакова за будь-яку вину. А якщо немаСФ вини, але СФ вiдповiдальнiсть? У якому випадку вона буде бiльш суворою за грубу вину чи за умисел, легку вину чи без вини? Обсяг СЧСЧ завжди буде однаковим (за будь-яку вину i без вини) в розмiрi заподiяноСЧ шкоди. Однак пiдвищена, бiльш сувора вiдповiдальнiсть буде у випадках, коли вона настаСФ без вини. Вiдповiдальнiсть за вину природна, закономiрна. Коли ж вона настаСФ без вини це важко усвiдомлюСФться, здаСФться несправедливою, а тому бiльш суворою.
Теорiя вiдповiдальностi за невиконання або неналежне виконання зобовязання та iнше протиправне заподiяння шкоди чужому майну, розроблена римськими юристами, виявилась настiльки життСФздатною, що збереглася в своСЧй основi i в сучасному правi.
Римське приватне право знало двi пiдстави звiльнення боржника вiд вiдповiдальностi за невиконання або неналежне виконання зобовязання: випадок i нездоланна сила.
Випадок casus це спецiальний правовий термiн для позначення загибелi речi або iншоСЧ неможливостi виконати зобовязання без вини боржника. РЖншими словами, це збiг обставин, за яких немаСФ вини боржника, проте виконати зобовязання неможливо.
За загальним правилом за випадок боржник вiдповiдальностi не несе (за винятком капiтанiв кораблiв, господарiв заСЧжджих дворiв i готелiв). Джерела стверджують: casus a nullo praestatur за випадок нiхто не вiдповiдаСФ.
Нездоланна сила (непереборна сила) vis major дiСЧ стихiйних сил природи, якi неможливо нi передбачити, нi усунути. Загибель речi або iнша неможливiсть виконання зобовязання, що настала внаслiдок дiСЧ нездоланноСЧ сили, звiльняСФ боржника вiд вiдповiдальностi.
Кредитор завжди заiнтересований у тому, щоб зобовязання було виконане реально i в установлений строк. У випадку його невиконання боржником кредитор маСФ право повернути стягнення на його майно. Проте кредитор волiСФ бути
впевненим як в реальному i своСФчасному виконаннi самого зобовязання, так i в реальнiй можливостi вiдшкодування збиткiв, заподiяних невиконанням зобовязання. Крiм того, вiн хоче мати правовi засоби, якi б примушували боржника до добровiльного i своСФчасного виконання зобовязання настанням негативних для нього наслiдкiв.
Римляни розробили досить широку систему правових засобiв забезпечення зобовязань, основними з яких СФ: завдаток, неустойка, застава, порука.
Завдаток агга грошова сума або iнша цiнна рiч, яку одна сторона боржник (найчастiше покупець) даСФ другiй сторонi кредитору (продавцю) в момент укладення договору. Спочатку завдаток вiдiгравав роль доказу факту укладення договору. Без нього договiр не втрачав свого юридичного значення, проте завдаток пiдтверджував вiрогiднiсть договору. Штрафну функцiю вiн набував уже в епоху Юстiнiана, який встановив СЧСЧ указом вiд 528 р. Ця функцiя полягала в примусi боржника до виконання зобовязання агга poenalis. При забезпеченнi зобовязання завдатком боржник втрачав його, коли вiдмовлявся вiд виконання. Кредитор, який вiдмовився вiд договору, зобовязаний був повернути завдаток у подвiйному розмiрi. При нормальному виконаннi договору завдаток зараховувався як частка платежу за зобовязанням.
Неустойка stipulatio poena визначена в договорi грошова сума, яку боржник зобовязаний був виплатити кредитору в разi невиконання або неналежного виконання зобовязання. Вона укладалась у формi стипуляцiСЧ i мала характер акцесорного (додаткового) договору. Тому, якщо основний договiр за яких-небудь причин виявлявся недiйсним, визнавалась недiйсною i неустойка.
У разi невиконання зобовязання кредитор мав право вимагати або виконання зобовязання, або виплати неустойки. Витребування виконання зобовязання i виплати неустойки допускалось лише як виняток (так звана кумулятивна неустойка).
Застава pignus, hypotheca право на чужу рiч. ВикладаСФться у вiдповiдному роздiлi