Загальне вчення про зобов'язання
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
конання зобовязання також зумовлювало момент переходу права власностi на куплений товар, несення ризику випадковоСЧ загибелi пiд час його транспортування. У звязку з цим мiiе виконання зобовязання зумовлювалось у договорi, в iнших випадках дiяли за загальними правилами. Якщо предметом зобовязання була нерухомiсть, то мiiем його виконання було мiiе знаходження майна. Якщо мiiе виконання визначалося альтернативне, то право вибору належало боржнику. В iнших випадках мiiе виконання визначалося мiiем можливого закладання позову з певного зобовязання. Таким мiiем за загальним правилом вважалося мiiе проживання боржника або Рим за принципом: Рим наша спiльна батькiвщина Roma communis nostra patria est (Д.50.1.33).
4. Правильне встановлення строкiв виконання зобовязань Серед вимог до виконання, мабуть, найбiльше значення маСФ строк платежу, який зумовлюСФ усталенiсть цивiльного обороту. В господарському життi строк як правову категорiю важко переоцiнити. Саме строки визначають нормальний ритм господарського життя. Тому правовому значенню строкiв виконання зобовязань римськi юристи придiляли належну увагу
Строк виконання зобовязань, як правило, встановлювався сторонами в договорi. У позадоговiрних зобовязаннях вiн здебiльшого визначався законом. Важче було, коли строк платежу (виконання) не зазначався нi в договорi, нi в законi Тодi дiяло правило: В усiх зобовязаннях, в яких строк не передбачений, борг виникаСФ негайно (Д.50.17.14), а також: Якщо договiр укладено без строку i умови, то момент виникнення зобовязання i строк виконання спiвпадають ubi pure quis stipulatus fuerit, et cessit et venit dies (Д.50.РЖ6.213).
При настаннi строку платежу (виконання), зазначеного договором або визначеного iншим шляхом, боржник повинен виконати зобовязання. В iншому випадку вiн порушуСФ строк платежу, прострочуСФ його, тобто виявляСФться в про-строчцi (in тога).
Для визнання боржника в прострочцi вимагалися такi умови: а) наявнiсть зобовязання, що захищаСФться позовом; б) настання строку платежу (виконання), спiлiсть зобовязання: в) наявнiсть вини боржника в порушеннi строку; г) нагадування кредитора про настання строку платежу. В бiльш розвиненому римському правi допускалися випадки, коли прострочка наставала незалежно вiд нагадування кредитора Законодавством Юстiнiана було встановлено, якщо зобовязання маСФ точний строк виконання, то вiн нiби нагадуСФ боржнику про необхiднiсть платежу (виконання), тобто строк нагадуСФ замiсть людини. При цьому злодiй завжди вважаСФться в прострочцi.
Прострочка виконання мала для боржника важливi негативнi наслiдки: а) кредитор мав право вимагати вiдшкодування всiх заподiяних прострочкою збиткiв; б) ризик випадковоСЧ загибелi предмета зобовязання переходив на винну в прострочцi сторону. Наприклад, раб був переданий в найм на 5 днiв. За спливом зазначеного строку боржник раба не повернув, а на шостий день раб помер без вини боржника. За загальним правилом боржник не повинен був би нести вiдповiдальнiсть за смерть раба, але оскiльки вiн знаходився в прострочцi, то збитки вiд випадковоСЧ загибелi предмета зобовязання (смерть раба) повинен був нести боржник; в) кредитор мiг вiдмовитися вiд прийняття виконання, якщо воно втратило для нього iнтерес.
Порушити строк виконання зобовязання мiг i кредитор (наприклад, вiдмовився прийняти виконання без поважноСЧ причини). У такому разi для кредитора також були негативнi наслiдки. Вiн зобовязаний вiдшкодувати заподiянi неприйняттям збитки. Пiсля прострочки кредитора боржник вiдповiдаСФ тiльки за навмисне заподiянi збитки, а не за просту вину (Д. 18.6.18). Ризик випадковоСЧ загибелi речi також переходить на кредитора, що знаходиться в прострочцi.
5. Виконання повинно суворо вiдповiдати змiсту зобовязання. Зобовязання слiд виконувати вiдповiдно до умов договору. Без згоди кредитора воно не може виконуватися частинами (якщо це не передбачено договором), достроково, не допускаСФться замiна предмета зобовязання. Будь-якi вiдхилення вiд змiсту зобовязання допускалися лише зi згоди кредитора.
У звязку iз зростанням ролi зобовязань у цивiльному оборотi i господарському життi придiляСФться бiльше уваги до фактiв порушення СЧх. Будь-яке порушення умов договору чи iншого зобовязання зумовлювало певне порушення ритму господарського життя, дезорганiзовувало цивiльний оборот Тому наслiдки невиконання зобовязань ретельно регламентувалися римським правом.
Невиконанням або неналежним виконанням зобовязання визнавалося порушення умов договору або однiСФСЧ з наведених вище вимог до виконання. Наприклад, якщо договiр не виконаний в зумовлений строк це невиконання, якщо ж виконаний з прострочкою неналежне виконання. Наслiдки в обох випадках наступали однаковi, СЧх могло бути два або вiдповiдальнiсть боржника, або звiльнення його вiд вiдповiдальностi.
Вiдповiдальнiсть боржника за невиконання або неналежне виконання зобовязання наставала лише за наявностi спецiальних умов вини i наявностi збиткiв. При вiдсутностi хоча б однiСФСЧ з цих двох умов вiдповiдальнiсть не наставала.
Вiдповiдальнiсть у римському правi ТСрунтувалась на принципi вини: СФ вина СФ вiдповiдальнiсть, немаСФ вини немаСФ вiдповiдальностi. Отже, вiдповiдальнiсть боржника за невиконання або неналежне виконання зобовязання наступала лише за наявн?/p>