Загальне вчення про зобов'язання
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
в формi цивiльно-правового зобовязання. Зобовязання пронизують сферу майнових вiдносин в будь-якому суспiльствi й в усi часи. У наш бурхливий час кожний громадянин щодня i багаторазово вступаСФ в зобовязально-правовi вiдносини. Звертаючись за задоволенням своСЧх особистих i побутових потреб до сфери обслуговування, культури, охорони здоровя тощо, вiн здiйснюСФ багато цивiльно-правових дiй, що породжують зобовязання. Громадянин, що вчинив злочин або проступок, яким заподiяв майнову шкоду iншим особам, зобовязаний цю шкоду вiдшкодувати, тобто виконати вимоги кредитора це також зобовязання. За своСЧ неправомiрнi дiСЧ, якими заподiяна майнова шкода iншим особам, несуть вiдповiдальнiсть й органiзацiСЧ юридичнi особи.
Отже, сфера застосування i впливу зобовязань у цивiльно-правовому оборотi будь-якого суспiльства на будь-якiй стадiСЧ його розвитку досить велика. Це певною мiрою стосуСФться i Стародавнього Риму. Римськi юристи ретельно розробили процес регулювання зобовязально-правових вiдносин, договiрну i позадоговiрну майновi системи. РЗхнi договiрнi вiдносини вiдзначаються своСФю витонченiстю, логiчнiстю й гармонiйнiстю.
Разом з тим не слiд перебiльшувати роль зобовязань, однак не забувати й про те, що саме зобовязання були найдосконалiшим засобом нещадноСЧ експлуатацiСЧ нижчих кiл населення. Докласичне i класичне римське право ставить боржника в абсолютно безправне становище, в повну залежнiсть вiд кредитора. Нi одне законодавство пiзнiшого перiоду не ставило боржника в таку жорстоку i нещадну залежнiсть вiд кредитора-лихваря, як законодавство Стародавнiх Афiн i Риму.
Римське зобовязальне право застосовувалось в бiльш пiзнiх правових системах. Основнi його поняття зберiгають життСФздатнiсть i в сучасному приватному правi. Отже, зобовязанням СФ право кредитора вимагати вiд боржника здiйснювати певнi дiСЧ або утримуватися вiд здiйснення яких-небудь дiй.
Важливо усвiдомити, як складалися правовiдносини, внаслiдок яких один (кредитор) мав право, а iнший мав обовязки, iншими словами, з чого виникали зобовязання Вiдповiсти на це запитання можна коротко зобовязання виникали з юридичних фактiв.
Факт вiд лат. factum зроблене означаСФ дiйсну, не видуману, реальну подiю або дiю: землетрус, народження людини, укладення договору, вчинення злочину або проступку, вступ до шлюбу, прогулянка в лiсi тощо. Це дiСЧ чи подiСЧ, що мали мiiе в дiйсностi. Проте однi з них мають значення, а iншi нi. Факти, що мають правове значення, якi мають певнi правовi наслiдки, називаються юридичними (народження людини, вчинення злочину чи проступку та iн.). Факти, що не мають правових наслiдкiв, не вiдносяться до юридичних (прогулянка в лiсi, вiдвiдування родичiв тощо).
Юридичнi факти подiляються на подiСЧ та дiСЧ. Тi з них, якi настають незалежно вiд волi людини, називаються подiями (смерть, народження людини, землетрус та iншi стихiйнi дiСЧ сил природи). Такi подiСЧ, як смерть, народження тощо, завжди мають правове значення, вiдповiдно вони завжди СФ юридичними фактами. Землетрус, урагани, повенi та iншi стихiйнi лиха не завжди мають правове значення, а тому не завжди СФ юридичними фактами. Наприклад, землетрус зруйнував будинок, який був застрахований. Цей факт даСФ право власнику будинку вимагати вiдшкодування заподiяних збиткiв, отже, цей факт юридичний. Якщо ж землетрус не спричинив нiякоСЧ шкоди певнiй особi, то для неСЧ факт землетрусу не маСФ юридичного значення.
ДiСЧ це факти, якi настають за волею людей. Вони можуть мати протиправний характер або правомiрний. Першi порушують чинний закон, iншi вiдповiдають йому.
ДiСЧ, якi здiйснюються вiдповiдно до чинного законодавства, називаються правомiрними, а тi, що порушують його, неправомiрними.
Правомiрнi дiСЧ, спрямованi на досягнення певного правового результату (на виникнення, змiну або припинення прав i обовязкiв), називаються правочинами, наприклад продати, купити, обмiняти, подарувати, здати в оренду, заповiсти, вступити до шлюбу тощо.
Як правило, встановлення, змiна або припинення прав i обовязкiв для певних осiб настаСФ за СЧх згодою, за СЧх бажанням, тобто за СЧх волею (волевиявленням). Такi правочини називаються двостороннiми, оскiльки для виникнення СЧх необхiдне волевиявлення двох сторiн, наприклад договори, пакти. Без згоди iншоСЧ сторони не можна укласти договiр, а якщо вiн все ж буде укладений незважаючи на волю будь-якоСЧ iз сторiн, то такий договiр буде недiйсним.
Якщо права i обовязки виникають, змiнюються або припиняються за волевиявленням однiСФСЧ сторони, правочини називаються одностороннiми, наприклад, заповiт, ведення чужоСЧ справи без доручення та iн.
Двостороннi правочини це i СФ договори. Проте не слiд змiшувати поняття одностороннiх правочинiв, одностороннiх зобовязань i одностороннiх договорiв, так само як i двостороннiх правочинiв, двостороннiх зобовязань i двостороннiх договорiв.
Одностороннiм називаСФться договiр (зобовязання), в якому одна сторона маСФ тiльки право (i нiяких обовязкiв), а друга несе тiльки обовязки (i нiяких прав), наприклад договiр позики, а двостороннiм договiр (зобовязання), в якому кожна iз сторiн маСФ права i обовязки, наприклад договiр купiвлi-продажу.
Отже, критерiСФм розмежування дво- i одностороннiх договорiв (зобовязань) СФ розподiл прав i обовязкiв мiж сторонами. Одностороннiй це той право