Загальне вчення про зобов'язання
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?стi вини з його боку. Якщо зобовязання не було виконано або виконано неналежне, проте в цьому не було вини боржника, вiн вiдповiдальностi не нiс.
Римськi юристи розумiли вину як недотримання поведiнки, що вимагаСФться правом. Юрист Павло писав: Якщо особа дотримувалась всього, що треба..., то вина вiдсутня (Д.9.2 30.3). РЖншими словами, вина трактувалась як протиправна поведiнка. Сучасна теорiя розрiзняСФ власне вину i протиправну поведiнку.
Римське право знало двi форми вини: а) умисел dolus, коли боржник передбачав настання результатiв своСФСЧ поведiнки i бажав СЧх настання; б) необережнiсть, необачнiсть culpa, коли боржник не передбачав результатiв своСФСЧ поведiнки, проте мав би передбачити СЧх. За словами Павла: Вина наявна тодi, коли не було передбачено те, що могло бути передбачено уважною людиною (Д.9.2.31).
Необережнiсть буваСФ рiзного ступеня груба i легка.
Груба необережнiсть culpa lata це невияв тiСФСЧ мiри пiклування, уваги, дбайливостi, обережностi, яку звичайно виявляють нормальнi люди. Ульпiан писав: Груба вина це надзвичайна недбайливiсть, тобто нерозумiння того, що всi розумiють (Д.50.16.213.2). За своСЧм значенням груба вина прирiвнювалася до умислу. Юрист Нерва стверджував, що надмiру груба вина СФ умислом (Д.16.3.32).
Легка необережнiсть culpa levis визначалася порiвнянням поведiнки будь-якого хорошого, дбайливого, доброго господаря з поведiнкою боржника. Якщо поведiнка боржника поступалася дбайливостi господаря, вона була виною, але легкою виною. Римськi юристи розробили модель такого доброго, турботливого, дбайливого господаря, поведiнка якого була еталоном для визначення вини боржника. Таку вину називали ще culpa levis in abstracto виною за абстрактним критерiСФм, тобто мiрою для порiвняння слугувала якась абстракцiя, невизначенiсть.
Крiм того, римське право знало ще один ступiнь culpa in concrete конкретну вину, СЧСЧ визначали порiвнянням ставлення особи до власних i чужих справ (речей) Якщо боржник до чужих справ (речей) ставився гiрше, нiж до своСЧх, то наявна була конкретна вина. Як приклад конкретноСЧ вини в джерелах наводяться вiдносини товаришiв мiж собою. Якщо товариш вiдносився до справ товариства як до власних, його поведiнка була бездоганною, якщо гiрше винною (Д. 17.2.72).
За умисел i грубу вину (необережнiсть), вiдповiдальнiсть наступала без будь-яких виняткiв, а за легку необережнiсть (недбайливiсть) не завжди. Остання залежала вiд того, в чиСЧх iнтересах було укладено договiр. Якщо в iнтересах боржника, то вiн зобовязаний був виявляти максимум дбайливостi, уваги i тому вiдповiдав i за легку вину. Наприклад, одержавши за договором позички в тимчасове i безоплатне користування чужу рiч, боржник зобовязаний був виявити пiдвищену увагу до СЧСЧ схоронностi. Якщо ж рiч зiпсувалася або загинула, то вiн вiдповiдав за найменшу необачнiсть, найлегшу недбайливiсть i необережлiсть.
У договорах, що були укладенi в iнтересах кредитора, СЧ яких боржник нiякоСЧ вигоди не мав, вiдповiдальнiсть наступала лише за грубу вину. Наприклад, у договорi схову той, хто зберiгав рiч, нiякоСЧ вигоди не мав, оскiльки цей договiр у римському правi був безоплатним. Отже, якщо псування або загибель речi, переданоСЧ на схов боржнику, наставали не в результатi його умислу або грубоСЧ вини, вiн вiдповiдальностi не нiс.
При рiвнiй вигодi сторiн, СЧхньому взаСФмному iнтересi вiдповiдальнiсть боржника наступала за будь-яку вину
РЖз загального правила про вiдповiдальнiсть за вину в римському правi були винятки. "асники заСЧжджих дворiв, готелiв i кораблiв несли пiдвищену вiдповiдальнiсть за пропажу, загибель речей, переданих СЧм на схов. Вони вiдповiдали без вини, тобто за випадкову загибель безвинна вiдповiдальнiсть. Претор поклав на цих осiб пiдвищену вiдповiдальнiсть у звязку з грабiжництвом, розбоСФм i пiратськими нападами, що почастiшали, оскiльки в деяких випадках спiвучасниками, органiзаторами могли бути зазначенi особи.
У розвиненому римському правi вiдповiдальнiсть боржника за невиконання або неналежне виконання зобовязання наступала в разi неодмiнноСЧ умови, коли неправомiрна поведiнка боржника заподiяла майну кредитора збитки, тобто внаслiдок невиконання або неналежного виконання зобовязання майновi iнтереси кредитора порушенi i вiн мав певнi збитки
Спочатку вiдповiдальнiсть боржника мала особистий характер його карали фiзично (били рiзками, садовили в боргову яму, башту або навiть тюрму). Закони XII таблиць доносять до нас картину жахливих покарань, що застосовувались до несправних боржникiв. У таблицi III розповiдаСФться, що кредитор мав право посадити боржника в тюрму на 60 днiв. Протягом цього строку його двiчi виводили в базарнi днi до претора на комiсiСЧ, оголошуючи при цьому суму боргу, яку вiн заборгував. Якщо нiхто не виявляв бажання сплатити за нього борг i викупити його на свободу, на третiй базарний день боржника страчували або продавали за Тiбр, тобто в рабство. Ця ж таблиця проголошувала У третiй базарний день хай розрубають боржника на частини. Якщо вiдсiчуть бiльше або менше, то хай це буде СЧм виною
З розвитком товарообiгу римляни дiйшли висновку, що покарання боржника навiть смертю не вiдшкодовуСФ заподiяних кредитору майнових збиткiв. Набагато краще i вигiднiше замiсть фiзичноСЧ розправи примусити боржника до вiдшкодування заподiяних збиткiв, вiдповiдати власним майном. Так, особиста вiдповiдальнiсть замiнюСФться майновою, за якою боржник вiдповiдаСФ своСЧм майном. У приватному правi вона посiла усталене м?/p>