Господарський договiр
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
собливий субСФктний склад обома сторонами цього договору або хоч би однiСФю з них СФ субСФкт господарювання; 2) плановий характер договору, зумовлений тим, що пiдставою його укладення СФ планове завдання (акт), яке обовязкове для обох чи однiСФСЧ iз сторiн; 3) договiр спрямовуСФться на безпосереднСФ обслуговування основноСЧ дiяльностi господарюючого субСФкта. Господарськими вважалися i неплановi договори, якщо вони були однотипнi з плановими i пiдпорядковувалися такому ж законодавчому режимовi (поставка, перевезення вантажу тощо) або якщо вступ у договiрнi вiдносини прямо був передбачений законом (наприклад, укладення договору на експлуатацiю залiзничних пiдСЧзних колiй).
Безумовно, в сучасних умовах деякi з названих ознак господарського договору потребують уточнення. Зокрема, субСФктами господарських договорiв можуть виступати не лише юридичнi особи (органiзацiСЧ), а й громадяни, якi у встановленому порядку здiйснюють пiдприСФмницьку дiяльнiсть; договори з участю зазначених осiб СФ переважно неплановими.
РЖдея розробникiв Принципiв мiжнародних комерцiйних договорiв полягала в тому, щоб iз сфери застосування цих Принципiв виключити так званi споживчi договори, якi у рiзних правових системах стають дедалi бiльше предметом спецiального правового регулювання, що маСФ переважно iмперативний характер i спрямовано на захист споживача, тобто сторони, яка вступаСФ в договiр не у процесi здiйснення пiдприСФмницькоСЧ або професiйноСЧ дiяльностi.
У проектi ЦК УкраСЧни категорiя так званих споживчих договорiв представлена, зокрема, поняттям "публiчний договiр" (ст. 665). Публiчним визнаСФться договiр, в якому однiСФю iз сторiн СФ пiдприСФмець, що взяв на себе обовязок здiйснювати продаж товарiв, виконувати роботи або надавати послуги кожному, хто до нього звертаСФться (роздрiбна торгiвля, перевезення транспортом загального користування, послуги звязку, медичне, готельне, банкiвське обслуговування тощо). ПiдприСФмець не повинен надавати перевагу однiй особi перед iншою щодо укладення публiчного договору, крiм випадкiв, передбачених законом або iншими нормативними актами. Вiдмова пiдприСФмця вiд укладення публiчного договору за наявностi у нього можливостей надання споживачевi вiдповiдних товарiв, робiт чи послуг не допускаСФться, а необТСрунтоване ухилення вiд укладання публiчного договору може потягнути за собою покладення на нього обовязку вiдшкодування збиткiв, заподiяних споживачевi таким ухиленням.
Як зазначено у коментарях до Принципiв мiжнародних комерцiйних договорiв, критерiСЧ, що СЧх використовують на нацiональному i мiжнародному рiвнях, також рiзняться великою рiзноманiтнiстю у встановленнi вiдмiнностей мiж споживчими та неспоживчими договорами. У Принципах немаСФ будь-якого визначення, проте припускаСФться, що концепцiя "комерцiйнi договори" повинна розумiтися по можливостi широко з тим, щоб включати в себе не лише пiдприСФмницькi угоди на поставку або обмiн товарами чи послугами, а й iншi типи економiчних угод, таких, як iнвестицiйнi або концесiйнi угоди, договори про надання професiйних послуг тощо.
У попередньому проектi (аванпроектi) Господарського (Комерцiйного) кодексу УкраСЧни 1994 р. (ст. 49 глави 22) господарський договiр як пiдстава виникнення господарсько-договiрного зобовязання визначаСФться як дiлова угода мiж субСФктами господарювання про розподiл мiж ними кореспондуючих господарських прав та обовязкiв, необхiдних для досягнення цiлей, i про тi умови, яких повиннi додержуватися сторони при виконаннi взаСФмно прийнятих ними зобовязань. Таке визначення господарського договору викликаСФ ряд зауважень. По-перше, саме поняття дiловоСЧ угоди потребуСФ пояснень. По-друге, права та обовязки сторiн у договорi визначаються через його умови. По-третСФ, виникаСФ питання: якi ж права та обовязки слiд вважати господарськими.
У законодавствi та доктринi ряду зарубiжних краСЧн вiдоме поняття "торговельна угода". У дореволюцiйнiй РосiСЧ практикою було встановлено такi ознаки угод торговельного характеру: 1) спекулятивнiсть угоди; 2) кiлькiсть товарiв, якi набуваються особою, перевищуСФ межi звичайного особистого споживання; 3) двостороннiсть, тобто торговельне значення угода маСФ для обох СЧСЧ сторiн; 4) наявнiсть кредиту.
У проектi ЦК УкраСЧни закрiплюСФться категорiя пiдприСФмницького договору, зокрема у ст. 55 передбачено, що суд може за заявою дружини, повнолiтнiх дiтей, батькiв обмежити фiзичну особу в правi займатися пiдприСФмництвом, якщо вона дiСФ нерозважливо, як марнотратник. У разi задоволення такоСЧ заяви суд призначаСФ над цiСФю особою пiклувальника. Особа, яка обмежена у правi на заняття пiдприСФмництвом, може укладати пiдприСФмницькi договори лише за згодою пiклувальника. Про цi договори йдеться i в ч. 3 ст. 54 ЦК, хоч вони i не називаються прямо пiдприСФмницькими. Так, якщо фiзична особа почала пiдприСФмницьку дiяльнiсть без державноСЧ реСФстрацiСЧ, уклавши вiдповiднi договори, вона не маСФ права оспорювати цi договори з тих мiркувань, що не СФ пiдприСФмцем. Суд при вирiшеннi спору може застосувати до таких договорiв правила про зобовязання, якi повязанi з пiдприСФмницькою дiяльнiстю, зокрема, поклавши на пiдприСФмця вiдповiдальнiсть за порушення зобовязання i за вiдсутностi його вини (за винятком дiСЧ непереборноСЧ сили), як це передбачено ст. 640 проекту ЦК.
У господарському договорi поСФднуються як загальнi ознаки, властивi цивiльно-правовому договору, так i особливi риси. Такими особливостями СФ: