Вплив антропогенного забруднення р. Десна на втрату ролi судноплавноСЧ артерiСЧ
Дипломная работа - Геодезия и Геология
Другие дипломы по предмету Геодезия и Геология
СЧ води). Аналогiчнi гiдротерми, що пробилися через пухкi шари осадових порiд, що лежать на базальтовiй корi, знайденi в Каспiйському морi пiвострова Челекен, на днi озера Солтон-Сi в КалiфорнiСЧ й в iнших мiiях ЗемноСЧ кулi.
Одним з переконливих доказiв вiрогiдностi гiпотези мантiйного походження вод Свiтового океану може служити те, що вулканiчна волога, що надходить при виверженнях iз земних надр, дуже близька по своСФму складi до морськоСЧ води i мiстить тi ж хлориди кальцiю, натрiю, калiю й iнших зСФднань. До речi, якби всi розчиненi в морськiй водi хiмiчнi елементи раптом випали в осад, то на днi океану утворився б шар висотою 30 м.
РЖншим важливим пiдтвердженням появи ювенiльних розчинiв на морському днi можуть служити загадковими масиви, що вважалися довгий час, солей, виявленi в осадових породах i прямо на поверхнi дна Свiтового океану. Величезнi солянi подушки i солянi дiапiри знайденi на днi Карибського моря, БiскайськоСЧ затоки, Середземного i Пiвнiчного морiв, Атлантичного океану, а також у надрах ПрикаспiйськоСЧ западини, Днiпровсько-ДонецькоСЧ западини й iнших осадових товщ. Сьогоднi СЧх походження прямо повязують iз шарами, що утворилися при охолодженнi ювенiльних розчинiв масивними солями, що спочатку заповнюСФ низиннi дiлянки морського дна. Далi випалi i похованi мiнеральними опадами шари солей трансформуються в куполи i подушки за рахунок соляного тектогенезу. Таким чином, збiльшення кiлькостi води на Землi i заповнення убули дисоцiйовану води в космос у зонi iоносфери Землi може вiдбуватися й у результатi безперервного утворення нових мас водних розчинiв у надрах нашоСЧ планети. У звязку з наявнiстю значноСЧ кiлькостi соляних дiапiрiв у Днiпровсько-Донецькiй западинi, якi здатнi формувати в зонах розламiв флюСЧдопровiднi канали, не виключаСФться варiант постiйного глибинного пiдживлення мiнеральних вод УкраСЧни, концентрацiя яких зменшуСФться за рахунок поглинання метеорних вод [22].
Якщо для океанiв рiчковий стiк не граСФ iстотноСЧ ролi, то для внутрiшнiх морiв, таких як Азовське i Чорне море, рiчковий стiк може вiдiгравати помiтну роль. Необхiдно вiдзначити, що усерединi Середньоземноморського басейну розподiл припливу i вiдтоку через протоки носить досить складний характер. Наприклад, проведене в 1950 - 1970 р. вивчення водообмiну через Керченську протоку, показало, що приплив i вiдтiк з Азовського моря в Чорне значно змiнюСФться вiд сезону до сезону i щорiчно. Установлено, що за останнi 40 - 50 рокiв стiк з Чернова моря в Середземному морi помiтно скоротився, що звязано з пiдвищенням водовiдбору з Дону i Кубанi. У 1978 р. з 43 км3 прiсноСЧ води, що надходила за рiк в Азовське море, на зрошення забиралося не бiльш 11 км3, а до 1985 року на цi мети уже витрачалося не менш 15 км3.
Як вiдомо при пiдвищеннi мiнералiзацiСЧ води розчиннiсть газу падаСФ. Так, при 0С розчиннiсть кисню в 1 л води з мiнералiзацiСФю менш 1 г/л складаСФ 49 мл, а при мiнералiзацiСЧ 30 г/л - тiльки 15 мл, тобто майже в три рази менше. РЖ навпаки - пiдвищення тиску спричиняСФ збiльшення розчинностi газiв. Наприклад, при тиску в 1 л води розчиняСФться вуглекислого газу 16,3 л, а при 53 атм. -26,9 л. Якщо солонiсть Чорного моря в звязку з недостатнiм надходженням прiсноСЧ води пiдвищиться, при збереженому застiйному режимi зони сiрководневого забруднення пiдтримуваного надходженням мантiйних вод, то розчиннiсть вуглекислого газу зменшиться. Це послужить причиною рiзкого зменшення популяцiСЧ фiтопланктону i, вiдповiдно, значного зниження уловiв риби. Ситуацiя ще бiльш збiльшиться якщо вiдбудеться руйнування Чорноморських газогiдратiв.
Рiчковий стiк за рiк СФ основним показником повноводостi рiки. Сама повноводна рiка свiту це Амазонка, стiк якоСЧ складаСФ 6903 км. Для порiвняння рiчний стiк рiки Янцзи, 1080 км, РДнiсею 624 км?, Волги 251 км. В останнi десятилiття спостерiгаСФться рiст кiлькостi опадiв у середнiх i високих широтах. Це приводить до збiльшення рiчного стоку рiк. СпостерiгаСФться зсув пiка весняного повiддя на бiльш раннi термiни, що повязано зi збiльшенням частки дощiв у загальнiй кiлькостi опадiв холодного перiоду року. Багаторiчнi коливання стоку звязанi з географiчними процесами, обумовленими циклiчним характером сонячноСЧ активностi i звязаноСЧ з нею загальною циркуляцiСФю атмосфери i зволоження територiСЧ. Вплив сонячноСЧ активностi на атмосферу виявляСФться, насамперед, у змiнi циркуляцiСЧ повiтряних мас, що i впливаСФ на погоду i клiмат. Навiть просте зiставлення рiчного стоку рiк у Середнiй АзiСЧ i Сибiру iз сонячною активнiстю показало, що мiж ними спостерiгаСФться явно виражена залежнiсть.
Гiпотеза про циклiчнi змiни клiмату, тобто чергуваннi прохолодних-вологих i тепло-сухих перiодiв за iнтервал 35-45 рокiв, висунута ще наприкiнцi XРЖ в. росiянами вченими Е.А.Брикнером [29] i А.РЖ.Воейковим [7]. У наслiдку цi науковi положення були розвитi А.В.Шнiтниковим [28] i оформленi у видi теорiСЧ про внутрiшньовiкову i багатовiкову мiнливiсть клiмату ПiвнiчноСЧ пiвкулi. По А.В.Шнитникову [7] тривалiсть окремих внутрiшньовiкових "брикнеровських" клiматичних циклiв коливаСФться вiд 20-30 до 45-47 рокiв, на тлi яких розвиваються цикли тривалiстю в 7-11 рокiв. Установлено, що в звязку з перерозподiлом повiтряних мас росту (пiдвищенню) атмосферного в однiй частинi ЗемноСЧ кулi завжди вiдповiдаСФ падiння (спад) тиску в iншiй зонi ЗемноСЧ кулi, оскiльки сумарна маса всiСФСЧ атмосфери Землi СФ величиною приблизно постiйноСЧ [28].
При обТСрунтуваннi багатовiковоСЧ мiнливостi клiмату А.В.Шнiтниковим показано, що з м?/p>