Вина, причинний зв'язок як основнi категорii кримiнального права
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
? настаСФ той самий результат. Якщо групи розрiзняються мiж собою по усiх факторах, за винятком одного, який виявився для них загальним, то цей СФдиний фактор i буде причиною результату, що наступив.
б) Метод СФдиноi вiдмiнностi у вiдомому сенсi прямо протилежний попередньому. Вiн полягаСФ в порiвняннi однiСФi групи чинникiв, пiд впливом яких дане явище настаСФ, з iншою групою чинникiв, при яких воно не настаСФ.
в) ОбСФднаний метод схожостi i вiдмiнностi полягаСФ в тому, що для перевiрки i пiдвищення достовiрностi знання, отриманого одним методом, метод схожостi в необхiдних випадках доповнюСФться методом вiдмiнностi. Це пiдвищуСФ мiру достовiрностi iндуктивного висновку.
г) Метод супутнiх змiн заснований на нерозривностi причинностi i мiнливостi, носить ймовiрний характер i дозволяСФ способом формальноi логiки встановити зовнiшню вiдповiднiсть однiСФi змiни iншiй.
д) Метод залишкiв припускаСФ наявнiсть одних факторiв, що знаходяться в причинному звязку з частиною наслiдку, що настав, а, отже, також iнших факторiв, що СФ причиною частини цього ж наслiдку, що залишився.
е) Метод абстрагування також застосовуСФться в логiчному аналiзi причинно-наслiдкових вiдносин, виходячи з вiдомого постулату: Щоб пiзнавати окремi ми змушенi виривати iх з iх природного чи iсторичного звязку i дослiджувати кожну окремо з ii особливих причин i наслiдкiв.
Абстрагування виступаСФ основою для вирiшення питання про кримiнальну вiдповiдальнiсть. Не видiливши шляхом вiдвернення i узагальнення головний фактор у системi взаСФмодiючих сил, неможливо встановити винну особу i квалiфiкувати ii дii.
При застосуваннi даного методу варто враховувати два загальнi правила (умови) абстрагування. По-перше, причина повинна якiсно вiдрiзнятися вiд iнших факторiв, якi супутнi iй у данiй просторово-часовiй областi. По-друге, вплив супутнiх змiн повинен бути значно менш iнтенсивним, нiж вплив причини на наслiдок. Причому настiльки, щоб цими факторами можна було б нехтувати без великоi шкоди для результатiв дослiдження.
ж) Метод моделювання матерiальних i уявних конструкцiй (моделей) заснований на висновках за аналогiСФю як способу формування наукових гiпотез. Суть умовиводiв за аналогiСФю полягаСФ в тому, що в дослiджуваного обСФкта передбачаСФться наявнiсть визначеноi ознаки на тiй пiдставi, що ця ознака належить iншому обСФкту, подiбному з дослiджуваним. Аналогiя дозволяСФ вiдповiсти на запитання, чи мiститься в конкретному обСФктi ознака, виявлена в iншому обСФктi. При застосуваннi методу аналогii також iснують визначенi правила.
Умовивiд за аналогiСФю застосовуСФться тiльки до таких предметiв i явищ (вiдносин), якi схожi мiж собою в iстотних ознаках. У аналогii висновок ТСрунтуСФться на обСФктивнiй залежностi всякоi ознаки обСФкта вiд iнших його iстотних ознак. Тому якщо в двох обСФктах iстотнi ознаки збiгаються, то спiвпадаючими можуть бути й iншi залежнi, похiднi вiд них ознаки.
Висновок, що одержуСФться за аналогiСФю, не може бути свiдомо iстинним i тому завжди пiдлягаСФ перевiрцi.
2. Юридичнi i фактичнi помилки та iх кримiнально-правове значення
Пiд помилками в кримiнальному правi розумiСФться неправильне, помилкове уявлення особи про юридичнi чи фактичнi властивостi вчиненого дiяння чи його наслiдкiв.
В основi подiлу помилок на види лежать двi загальноприйнятi пiдстави факт i право. Вирiшення питань про типи (види) помилок (юридичних чи фактичних), iх релевантностi чи нерелевантностi (тобто вiднесених до кримiнального права, мають чи не мають кримiнально-правового значення) прямо детермiновано субСФктивними (виною) i обСФктивними (причинним звязком) факторами, що iстотно впливаСФ на квалiфiкацiю вчиненого.
Юридична помилка (помилка в протиправностi) полягаСФ в неправильному уявленнi особи про злочинний (незлочинний) характер вчиненого нею дiяння чи помилковому уявленнi про квалiфiкацiю злочину, вид i розмiр покарання, яке пiдлягаСФ застосуванню за вчинене. У ii основi лежить незнання закону чи помилкове розумiння його змiсту.
Юридична помилка у вiдношеннi злочинного чи незлочинного характеру дiяння може виражатися в тому, що особа субСФктивно вважаСФ вчинене нею злочином, хоча в дiйсностi воно таким не СФ. Наприклад, А., одержавши вiд К. за дорученням машину для поiздки у вiдпустку, пiсля повернення довiдався, що власник раптово помер i вирiшив привласнити машину. Вчиняючи це дiяння, А. вважав його злочином, у той час як воно таким не СФ, а утворюСФ цивiльно-правовий делiкт. Такого роду дiяння отримало назву уявного злочину, оскiльки злочину в дiйсностi не було, вiн iснував лише в уявi особи, яка вчинила нейтральний по вiдношенню до кримiнального закону вчинок. Оскiльки фактично вчинене дiяння обСФктивно не вiдноситься до суспiльно небезпечного i кримiнально протиправного, уявний злочин не тягне кримiнальноi вiдповiдальностi.
Помилка щодо злочинностi дiяння може виражатися також у тому, що особа, вчиняючи злочин, навпаки вважаСФ вчинене не злочинним. Така помилка, як правило, не виключаСФ кримiнальноi вiдповiдальностi, оскiльки iснуюча процедура прийняття i вступу кримiнального закону в силу практично виключаСФ незнання кримiнального закону; з моменту вступу закону в силу передбачаСФться знання його всiма громадянами. Разом з тим, презумпцiя знання закону допускаСФ i виключення: особа може пояснити незнання закону тим, що вона знаходилася тривалий час у вiдрядженнi у вiддалених мiiях, куди за