Вина, причинний зв'язок як основнi категорii кримiнального права
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
няттi кримiнального закону, так i при його застосуваннi.
Про це свiдчить i термiнологiя законодавства в сферi впливу на злочиннiсть, яка розмежовуСФ вину i виннiсть (у змiстi обсягу предявленого обвинувачення, що виключаСФ сукупнiсть обСФктивних i субСФктивних ознак).
Так, при провадженнi по кримiнальнiй справi пiдлягають доказуванню виннiсть особи у вчиненнi злочину, форма вини i мотиви.
В обвинувальному висновку слiдчий вказуСФ, поряд з iншим, суть обвинувачення, формулювання предявленого обвинувачення.
Прокурору надане право при затвердженнi обвинувального висновку змiнити обсяг обвинувачення або квалiфiкацiю дiй обвинувачуваного по кримiнальному закону про менш тяжкий злочин.
Дiйсно, свiдомiстю особи при вчиненнi конкретного злочину охоплюються i обСФктивнi фактори: характеристики потерпiлого (ст.115, 152, 112, 379, 348 КК i iн.), особливостi предмета злочину (ст. 185, 201, 214 КК i iн.), спосiб дii (ст. 191, 190, 189 КК i iн.), мiiе дii (ст. 185, 186, 187 КК i iн.), знаряддя злочину (ст. 187, 147 КК i iн.), незаконнiсть дiй злочинця (ст. 134, 162, 182, 246 КК i iн.) Крiм того, свiдомiстю винного обовязково охоплюються обСФктивнi обставини, помякшуючi (ст. 66 КК) i обтяжуючi (ст. 67 КК) покарання.
У чинному законодавствi цi категорii не враховуються при визначеннi умислу i необережностi. Свiдомiсть усiх перерахованих обСФктивних ознак СФ частиною психiчного процесу, який протiкаСФ в корi головного мозку людини в момент вчинення нею злочину.
Викладене дозволяСФ визначити вину як психiчний процес, обумовлений обСФктивними ознаками злочину, де головним СФ передбачення (у рiзних його ступенях) суспiльно небезпечних наслiдкiв, однаково властиве як умислу, так i необережностi, яке причинно поСФднуСФ не тiльки дiяння i шкоду, але також дiяння i юридичну вiдповiдальнiсть за нього.
Велике значення у встановленнi причинного звязку в кримiнальному правi придiляСФться природно-науковим i логiко-фiлософським методам.
Зясування причинного звязку в процесi квалiфiкацii повинно здiйснюватися iз врахуванням наступних загальновизнаних правил.
1) У всiх причинних звязках завжди iснуСФ принципова вiдмiннiсть причини вiд наслiдку. Ця вiдмiннiсть СФ абсолютно незалежно вiд точки зору, тобто системи координат. Змiст вiдмiнностi полягаСФ в тому, що причина завжди СФ необхiдною, обСФктивною передумовою наслiдку, тобто породжуСФ його.
2) Причини i наслiдки завжди подiляються простором. Вiдстань мiж ними може бути як завгодно малою, але не може бути рiвна нулю.
3) Причини i наслiдки завжди роздiляються часом. Часовий промiжок мiж ними може бути як завгодно малим, але не може дорiвнювати нулю.
4) Час володiСФ особливою, абсолютною властивiстю, яка може бути названа спрямованiстю i необоротнiстю часу. ЦiСФю властивiстю визначаСФться вiдношення причин до наслiдкiв, тому що наслiдок завжди знаходиться в майбутньому стосовно причини.
5) Причинний (каузальний) звязок явищ носить характер взаСФмодii обСФктивний, унiверсальний, загальний, закономiрний.
НемаСФ безпричинних явищ, а будь-яке знання СФ, насамперед, знання причин, у якостi яких можуть виступати як обСФктивнi (детермiнованi обСФктивними), так i субСФктивнi (обумовленi субСФктивними) категорii. РЗх спiввiдношення випливаСФ з розгляду iхнього змiсту крiзь призму закону СФдностi i боротьби протилежностей. Не випадково цей закон вiдомi мислителi називали ядром дiалектики.
6) Категорiя причинного звязку вiдображаСФ обСФктивний рiвень наукового пiзнання, проникнення в суть дослiджуваних явищ i процесiв, як природних, так i соцiальних. Усе, що поки лежить поза наукою, не пiддаСФться причинному аналiзу, що маСФ юридичне значення.
7) Мiж дiянням i наслiдком у багатьох злочинах не завжди iснуСФ фiзична залежнiсть, яка характеризуСФться безпосередньою передачею енергii, матерii. Фiзичнi звязки у рядi злочинiв компенсуються необхiдними соцiальними звязками i соцiальною причиннiстю. Отже, крiм фiзичного СФ, i для кримiнального права важливi, iншi iстотнi рiвнi детермiнацii: соцiальний, соцiально-правовий, психологiчний, кiбернетичний i iн.
Логiчною формою встановлення причинного звязку в будь-яких дослiдженнях СФ iндукцiя, яка маСФ виняткове значення для квалiфiкацii злочинiв i обТСрунтування кримiнальноi вiдповiдальностi.
РЖндукцiя це умовивiд, спрямований вiд окремого до загального, у якому висновок ТСрунтуСФться на iснуваннi мiж дослiджуваними обставинами причинно-наслiдкових вiдносин.
У логiцi видiляються наступнi види iндукцii: повна i неповна.
Очевидно, що умовиводи повноi iндукцii СФ достовiрними, однак практичнi можливостi ii застосування обмеженi.
Неповна iндукцiя бiльш поширена в науковому пiзнаннi, тому що саме вона дозволяСФ одержувати загальне знання, що вiдноситься до нескiнченних, вiдкритих класiв, а також i до кiнцевих, але практично не перераховуваних у силу великого числа iх елементiв. Висновки по методу неповноi iндукцii СФ правдоподiбними, але не достовiрними; iх висновки прийнятнi як гiпотези (у тому числi квалiфiкацiйнi версii).
Неповна iндукцiя у свою чергу подiляСФться на iндукцiю через простий перелiк (популярну iндукцiю), iндукцiю через вiдбiр фактiв i наукову iндукцiю.
Остання включаСФ сукупнiсть спецiальних логiчних методiв, за допомогою яких встановлюються причиннi залежностi:
а) Метод СФдиноi схожостi. Суть його полягаСФ в тому, що спостерiгаються i порiвнюються мiж собою двi i бiльше групи факторiв, пiд впливом яки?/p>