Форми та прояви слабоумства
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
ЗМРЖСТ
ВСТУП
РОЗДРЖЛ I ФОРМИ РЖ КЛРЖНРЖЧНРЖ ОЗНАКИ СЛАБОУМСТВА
1.1 Набуте слабоумство
1.2 Вроджене слабоумство
1.3 РЖдiотiя, iмбецильнiсть, дебiльнiсть
РОЗДРЖЛ II СУДОВО-ПСИХРЖАТРИЧНА ЕКСПЕРТНА ОЦРЖНКА ОЛРЖГОФРЕНРЖРЗ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Слабоумство це хворобливий стан психiки (вроджений, набутий у ранньому дитинствi або такий, що розвинувся через психiчне захворювання), який характеризуСФться неповноцiннiстю розумовоi дiяльностi.
Слабоумство (недоумство, деменцiя) СФ синдромом захворювання мозку, як правило, хронiчного чи прогресуючого характеру, коли зявляються порушення вищих коркових функцiй (памятi, мислення, орiСФнтування, розумiння, здатностi до навчання, мови та розсудливостi).
Порушенню цих когнiтивних функцiй можуть передувати порушення емоцiйного контролю, соцiальноi поведiнки чи мотивацii.
Основним у цiй патологii СФ органiчне ураження головного мозку внаслiдок черепно-мозковоi травми, судинного захворювання головного мозку, вiрусних i бактерiальних нейроiнфекцiй, iнтоксикацii, пухлини мозку, неповного розвитку психiки через порушення генетичних, ендокринних, обмiнних процесiв тощо. За динамiкою перебiгу слабоумство може бути прогресуючим, статичним або зворотним.
Слабоумство спричинюСФ рiзке зниження iнтелектуального функцiонування i часто порушення повсякденноi дiяльностi (умивання, одягання, навичок у iжi, особистоi гiгiСФни, самостiйного виконання фiзiологiчних функцiй).
Основою дiагностики слабоумства повиннi бути данi про зниження як памятi, так i мислення такою мiрою, що призводить до порушення iндивiдуального повсякденного життя. Порушення памятi в типових випадках стосуСФться тiльки можливостi реСФструвати, зберiгати i вiдтворювати нову iнформацiю. Тому отриманий ранiше i знайомий iнформацiйний матерiал втрачаСФться швидко, а отриманий пiзнiше зберiгаСФться довше, особливо на пiзнiх етапах захворювання. Порушення мислення стосуСФться здатностi до мiркування i змiн у перебiгу мислення, коли опрацювання iнформацii, яка надходить, порушуСФться, що виявляСФться в наростаючих утрудненнях реагування на кiлька стимулюючих чинникiв одночасно, як, наприклад, участь у розмовi з кiлькома особами, i при переключеннi уваги з однiСФi теми на iншу.
Розрiзняють слабоумство вроджене (олiгофренiя) i набуте.
Олiгофренii (з грецькоi слабоумство) це група вроджених або набутих у ранньому вiцi (до 3 рокiв) хворобливих станiв психiки, що характеризуються загальними клiнiчними ознаками, котрi дозволяють розглядати iх у практичнiй експертнiй роботi як СФдину клiнiчну форму.
Олiгофренii поСФднуСФ загальна психiчна неповноцiннiсть, що виявляСФться не тiльки в недорозвиненостi iнтелекту i мислення, а й усiх iнших психiчних функцiй: сприйняття, памятi, уваги, мови, локомоторних особливостей, емоцiйно-вольовоi сфери. Ступiнь виразностi вродженого слабоумства може бути дуже рiзним. Вiд iнших форм недоумства олiгофренiя вiдрiзняСФться тим, що вона СФ не зниженням iнтелекту й iнших функцiй психiки, як це буваСФ при iнших психiчних захворюваннях, а iх первинним недорозвитком.
Неправомiрне зiставлення недорозвиненостi олiгофренiв iз психiчною незрiлiстю дiтей тiСФi чи iншоi вiковоi групи, тому що мова йде про загальну психiчну неповноцiннiсть у звязку з хворобою. В олiгофренiв страждають якраз тi функцii психiки, якi мали би забезпечити iх нормальний розвиток.
Олiгофренii спричиняють неправильне формування або раннСФ ураження головного мозку. Це може бути зумовлено спадковiстю (неповноцiннiсть статевих клiтин у батькiв, що теж можуть бути хворими на олiгофренiю, або й у здорових батькiв, унаслiдок дii iнтоксикацiй, опромiнення та iн.). Рiзнi шкiдливi впливи на плiд на раннiй стадii розвитку теж можуть призвести до розвитку олiгофренii, наприклад, алкоголiзм, наркоманiя матерi тощо. Приблизно у третинi випадкiв олiгофренiй причини зясувати не вдаСФться.
Розумова вiдсталiсть широко розповсюджена в усiм свiтi (1 3% населення). Приблизно 75% осiб, вiднесених до розумово вiдсталих, мають легку вiдсталiсть (IQ>50). РЖншi, тобто тi, у кого IQ<50, складають приблизно 4 на 1000 населення 10 14 рокiв. В останнi роки вiдзначаСФться деяке збiльшення кiлькостi розумово вiдсталих. Це порозумiваСФться ростом загальноi тривалостi життя, а також бiльшою виживанiстю дiтей з пороками розвитку i дефектами НС завдяки успiхам медицини. МаСФ значення i бiльш точний, чим колись, облiк олiгофренiв у багатьох краiнах.
Розповсюдженiсть олiгофренiй у статистичних даних рiзних регiонiв Украiни дуже коливаСФться (вiд 0,2% до 5% i бiльше). СуттСФва строкатiсть характеристик розповсюдженостi олiгофренiй серед населення маСФ своСФ пояснення через обСФктивнi причини. Це, наприклад, вплив такого фактора, як рiзна ступiнь вираженостi розумового недорозвитку. Якщо тяжкi форми з успiхом розпiзнають навiть неспецiалiсти, то хворi на олiгофренiю легкого ступеня, зокрема пограничнi з психiчною нормою, можуть нiколи не потрапити пiд нагляд, а отже, й на облiк у психiатра. РЖнодi дуже складно визначити, чи СФ певна розумова вiдсталiсть олiгофренiСФю, чи це результат несприятливих умов розвитку i навчання в ранньому дитинствi (т. зв. педагогiчна занедбанiсть). Хворi на олiгофренiю можуть бути не виявленими i не потрапити на облiк, якщо до них не були предявленi вимоги з освiти або якоi-небудь працi, для чого СФ необхiдним засвоСФння вiдносно складних знань (рiзниця мiж рiвнем урбанiза?/p>