Форми та прояви слабоумства
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
акоi особи не здатною розумiти значення своiх дiй i керувати ними, тобто недiСФздатною.
1.2 Вроджене слабоумство
Олiгофренiя (розумова вiдсталiсть, дебiльнiсть) це стан затримуваного чи неповного розвитку психiки людини, що характеризуСФться порушенням ii когнiтивних, мовних, моторних i соцiальних здiбностей, якi повиннi забезпечувати загальний рiвень iнтелектуальностi.
Основною ознакою вродженого слабоумства СФ недорозвиненiсть пiзнавальних здiбностей i особистостi загалом. Провiдну роль у структурi психiчних порушень вiдiграють недостатнiсть абстрактного мислення, пiдвищена навiюванiсть, розлади здiбностей до критики, утруднення щодо прийняття самостiйного рiшення у складних соцiально-психологiчних ситуацiях i виражена залежнiсть поведiнки розумово вiдсталих осiб вiд таких ситуацiй, iмпульсивнiсть. Когнiтивна недостатнiсть може виявлятися в утрудненнi сприйняття, порушеннi активноi уваги, слабкому запамятовуваннi, консерватизмi мислення, недоступностi формування гiпотез i висновкiв, егоцентризмi, недостатнiй iнiцiативi та низькому рiвнi спонукань.
До типових особистiсних особливостей при розумовiй вiдсталостi належать низька, негативна оцiнка хворим самого себе, пасивнiсть, залежнiсть, агресивнiсть i аутоагресивнiсть, невмiння контролювати себе. При цьому захист вiд низькоi самооцiнки i почуття неповноцiнностi часто виявляСФться неадекватно й може призводити до поведiнкових порушень.
В осiб з вродженим слабоумством може спостерiгатися широкий дiапазон психiчних розладiв (розлади сприйняття, памятi, мислення, уяви, свiдомостi, емоцiй та волi), з частотою, що в 34 рази бiльша, нiж у загальнiй популяцii. Крiм того розумово вiдсталi особи часто стають жертвами несприятливих соцiально-психологiчних ситуацiй, фiзичного та сексуального насильства чи самi можуть вчиняти суспiльно небезпечнi дii. Судово-психiатричний досвiд свiдчить, що серед осiб iз психiчними розладами, якi пiддавалися судово-психiатричнiй експертизi з метою визначення iх можливостi правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, i давати про них правильнi свiдчення, кожний третiй пiдекспертний мав ознаки розумовоi вiдсталостi.
Згiдно з мiжнародною класифiкацiСФю психiчних i поведiнкових розладiв 10-го перегляду (МКХ-10) вроджене слабоумство (олiгофренiя, розумова вiдсталiсть, дебiльнiсть) подiляСФться на такi види: легка, помiрна, тяжка i глибока розумова вiдсталiсть.
Легка розумова вiдсталiсть характеризуСФться тим, що хворi, попри затримку психiчного розвитку набувають навичок експресивноi мови i можуть використовувати мову в рiзних цiлях. Основнi утруднення у них виникають при пiдвищеннi вимог соцiального середовища, а також при орiСФнтацii в середовищi зi складними контекстами, значеннями, символами i цiнностями, що мало зрозумiлi розумово вiдсталiй особi. Однак особи з легкою розумовоi вiдсталiстю можуть працювати там, де потрiбнi здiбностi до малоквалiфiкованоi практичноi дiяльностi, а також дотримуватись вимог щодо сiмейного життя, виховання дiтей, адаптуватися до культурно-побутових норм i традицiй.
Водночас конфлiкт мiж очiкуваною уявою про себе i реальним образом може стати джерелом стресу, тривоги i тривати все життя. Спiлкування у таких хворих повязане з великими утрудненнями, якi ще бiльшою мiрою посилюють вiдчуття особистоi неповноцiнностi та фрустрацiю. Для них характерна поведiнка аутизму (замкненостi, вiдгородженостi) i агресii, а внаслiдок низькоi самооцiнки створюються умови для розвитку депресивних станiв.
Помiрна розумова вiдсталiсть характеризуСФться повiльним розвитком розумiння i слабкою можливiстю використовувати мову, а тому розвиток особистостi значно обмежений. У таких хворих загальмований розвиток навичок самообслуговування i рухiв. Часто такi хворi потребують постiйноi опiки i допомоги протягом усього iхнього життя. Водночас окремi особи з помiрною розумовою вiдсталiстю (iмбецильнiстю) здатнi засвоiти просте читання, письмо, навчитися лiчити. Спецiальнi освiтнi програми допомагають розвинути у таких хворих обмежений потенцiал, сформувати окремi базиснi навички.
Такi програми вiдповiдають повiльному характеру навчання з невеликим обсягом шкiльного матерiалу. У зрiлому вiцi окремi особи з помiрною розумовою вiдсталiстю можуть виконувати просту практичну роботу за умови конкретно сформульованого завдання i забезпечення квалiфiкацiйного нагляду за iх дiяльнiстю. Таким хворим дуже рiдко вдаСФться жити самостiйно, оскiльки недорозвиненi iнтелект i особистiсть заважають засвоСФнню системи моральних цiнностей, основних норм соцiальноi поведiнки, а через це хворi неспроможнi до самостiйного сiмейного, суспiльного i трудового життя.
Тяжка i глибока розумова вiдсталiсть характеризуСФться вираженим ступенем розладiв рухiв чи iнших вiдповiдних дефектiв, що свiдчить про аномальний розвиток центральноi нервовоi системи. До цього часто додаються тяжкi неврологiчнi й соматичнi порушення, епiлепсiя, аутизм, розлади зору i слуху. Бiльшiсть таких хворих нерухомi чи значно обмеженi в рухах, не тримають сечi й калу, з ними можливi тiльки найпростiшi форми спiлкування. Вони практично не здатнi самостiйно пiклуватися про своi потреби i тому потребують постiйного нагляду i допомоги.
Для судово-психiатричноi оцiнки легкоi розумовоi вiдсталостi головним СФ констатацiя збереженостi можливостi засвоювати систему моральних заборон i осно?/p>