Форми та прояви слабоумства
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
?енденцiй пiд впливом соцiально-психологiчних факторiв, якщо мотивацiя антисуспiльного вчинку вiдображаСФ реальнi обставини i прийняття рiшення про скоСФння такого вчинку виходило з розумiння його протиправностi i карностi, то реалiзацiя цього рiшення (скоСФння злочину) не маСФ у таких хворих принциповоi вiдмiнностi вiд злочинiв психiчно здорових, що й не даСФ пiдстав, навiть при наявностi певного психiчного недорозвитку, говорити про критерii неосудностi.
Таким чином, особливiстю олiгофренii СФ те, що цi хворi бiльше, нiж при яких-небудь iнших формах психiчноi патологii, можуть визнаватися й осудними, i неосудними. В багатьох випадках експертиз, проведених одним i тим же дебiльним особам через декiлька рокiв у звязку з покращанням психiчного стану та соцiальноi адаптацii, давалося заключення про осуднiсть, хоча ранiше, при попереднiх притягненнях до кримiнальноi вiдповiдальностi, вони клiнiчно обТСрунтовано визнавалися неосудними.
Серед рiзних видiв протиправних дiй, що скоюються дебiльними особами, найбiльш типовi майновi це, зазвичай, дрiбнi крадiжки, нерiдко пiд впливом психiчно здорових зловмисникiв. На другому мiii за частотою стоiть хулiганство.
Дуже велика в цих осiб (зокрема, в юнацькому вiцi) питома вага сексуальних делiктiв. Ризик скоСФння протиправних дiй хворими олiгофренiСФю рiзко зростаСФ, коли вони знаходяться пiд впливом антисоцiального середовища. Найбiльшу небезпеку становлять дебiльнi особи у станi спянiння, коли пiдсилюСФться i без того наявна слабкiсть стримування своiх потягiв, прогнозування наслiдкiв своiх вчинкiв. Майже всi дебiли, котрi проходять експертизу, скоюють суспiльно небезпечнi дii в станiв спянiння. Бiльшiсть iз них почали систематично вживати спиртнi напоi в вiцi до 14 15 рокiв, на момент правопорушення вже страждали на хронiчний алкоголiзм.
Найтяжчi делiкти скоюються в станi спянiння. Розпiзнаванню iстинного рiвня вродженого слабоумства пiд час судово-психiатричного обстеження iнодi заважають спроби хворих пiдсилити наявну психiчну неспроможнiсть (агравацiя) або симулювати не властивi iм психiчнi розлади (наприклад, скаржаться на тАЬголоситАЭ в головi). Однак нездатнiсть хворих iмiтувати цiлiсну картину психiчних розладiв, наiвний i неприхований характер прикидань досить швидко дозволяють встановити, що насправдi цих розладiв немаСФ. РЖ, навпаки, дебiльнi особи нерiдко хочуть, щоб iх визнавали осудними та ставилися до них, як до нормальних людей. Цi хворi можуть легко визнавати себе винними i вимагати, щоб iх за скоСФне засудили, говорити, наприклад, що не можна вбивати, красти. Однак мiж цими формальними ствердженнями та реальною здатнiстю усвiдомлення, обмiрковування ними цього тАЬне можнатАЭ, а, тим бiльше, здатнiстю до бiльш-менш адекватного прогнозування наслiдкiв своiх вчинкiв може бути великий розрив, який свiдчить про значну глибину вродженого слабоумства.
Рiзнi види судово-психiатричних експертиз, що проводяться хворим на олiгофренiю, потребують бiльш диференцiйованого пiдходу, нiж при iнших формах психiчноi патологii. РЖнодi при формально неглибокому iнтелектуальному дефектi дебiли, якi виступають свiдкам або потерпiлими, нездатнi оцiнити обстановку, котра склалася, i дати про неi правильнi свiдчення, тому маСФ бути висновок, що до показань таких осiб потрiбно вiдноситись, як до таких, що даються психiчнохворими.
Потрiбно також враховувати, що неспiвпадання критерiiв осудностi i дiСФздатностi може зумовити, наприклад, одночасне заключення про неосуднiсть i дiСФздатнiсть при дебiльностi. Крiм цього, при рiзних правопорушеннях, що потребують рiзного обСФму осмислення iх протиправного характеру, можливi висновки про осуднiсть стосовно одного дiяння та неосуднiсть щодо iншого. При такому диференцiйованому пiдходi до рiшення експертних питань потрiбно вважати неправомiрними та схоластичними спроби знайти точнi, стандартнi ознаки меж. Вирiшенню цих питань допомагаСФ клiнiко-соцiальний аналiз, який враховуСФ не тiльки виявлений на експертизi рiвень вродженоi психiчноi неповноцiнностi, а й те, як ця неповноцiннiсть позбавляСФ хворого здатностi самостiйно адаптуватися до життя, розумiти соцiально-психологiчнi реалii та вiдповiдно до них органiзовувати й усвiдомлювати свою поведiнку (тобто з оцiнкою вираження цiСФi недостатностi в соцiальнiй дiяльностi).
Певним допомiжним iнструментом в дiагностуваннi олiгофренii може слугувати експериментально-психологiчне обстеження, однак значення його для судовоi психiатрii вiдносне. Дебiльнiсть, яка виявляСФться тiльки за результатами психологiчного експерименту, наперед виражена в такому ступенi, що можливе лише заключення про осуднiсть. З iншого боку, коли слабоумство СФ причиною низькоi здатностi до соцiальноi адаптацii (це виявляСФться вже в неспроможностi засвоСФння програми загальноосвiтньоi школи), то дiагноз олiгофренii легко встановлюСФться i без соцiально-психологiчного обстеження. Визначення ж ступеня iнтелектуальноi недостатностi при тАЬмежовихтАЭ (стосовно осудностi-неосудностi) випадках тiльки на основi даних психологiчних тестiв невиправдане, хоча такi данi приймаються до уваги при остаточному вирiшеннi експертного питання. Справа в тому, що в таких випадках психологiчний експеримент виявляючи за тестом певну iнтелектуальну недостатнiсть, не може розкрити, якою мiрою ця недостатнiсть позбавляла дебiльну особу здатностi розумiти своi дii та керувати ними, стосовно конкретноi дii, що iнкримiнуСФться. Цим пояснюСФться, чому о?/p>