Форми спiвучастi
Информация - Криминалистика и криминология
Другие материалы по предмету Криминалистика и криминология
практику у справах гро згвалтування та iншi статевi злочини зазначив, що дii учасника згвалтування пiдлягають квалiфiкацii за ч. 3 ст. 117 Кримiнального кодексу як вчинення групового згвалтування i в тому разi, коли iншi учасники злочину через неосуднiсть, недосягнення вiку, з якого настаСФ уголовна вiдповiдальнiсть, або iнших передбачених законом пiдстав не були притягнутi до уголовноi вiдповiдальностi ;
2) спiвучасть це дiяльнiсть спiльна. Спiльнiсть як обСФктивна ознака спiвучастi включаСФ до себе такi три моменти:
а) злочин здiйснюСФться спiльними зусиллями усiх спiвучасникiв. Роль, функцii кожного з спiвучасникiв можуть рiзнитися, але при цьому злочин це наслiдок загальноi, спiльноi дiяльностi усiх спiвучасникiв, кожний з них зробив у вчинення злочину свiй внесок;
б) наслiдки, якi досягаються в результатi вчинення злочину, СФ СФдиними, неподiльними, спiльними для усiх спiвучасникiв. За цi наслiдки вiдповiдальнiсть несуть усi спiвучасники, незалежно вiд тiСФi ролi, яку кожний з них виконував у злочинi. Якщо троСФ осiб вчинили вбивство, то кожна з них повинна нести вiдповiдальнiсть за цiле вбивство, а не за 1/3 вбивства, хоча вона безпосередньо i не вбивала жертву. Тому особа, яка пiдкупила вбивцю, так само як i особа, яка дала для цього зброю, вiдповiдають за вбивство, вчинене виконавцем. Обсяг вiдповiдальностi кожного спiвучасника i визначаСФться в принципi тим, що вчинив виконавець злочину;
в) мiж дiями спiвучасникiв i тим злочином, який вчинив виконавець, маСФ мiiе причинний звязок, причому опосередкований, бо спiльний результат досягаСФться лише шляхом свiдомоi дiяльностi виконавця. Дiяльнiсть кожного спiвучасника повинна у часi передувати тому злочину, який вчиняСФ виконавець, вона створюСФ для виконавця реальну можливiсть вчинити даний злочин. Виконавець же перетворюСФ цю можливiсть у дiйснiсть, спричиняючи необхiдний наслiдок. Дiйсно, той, хто пiдмовив особу вбити потерпiлого, i той, хто дав для цього зброю, тим самим створили для вбивцi реальну можливiсть вчинити задумане. Однак перетворення цiСФi можливостi у дiйснiсть залежить вiд дiй виконавця. Тому саме причинний звязок тут носить опосередкований характер. Якщо такий причинний звязок вiдсутнiй, то немаСФ такоi обСФктивноi ознаки спiвучастi, як спiльнiсть, а отже, немаСФ i спiвучастi.
СубСФктивнi ознаки спiвучастi це умисна спiльна участь у вчиненнi злочину. В законi субСФктивна сторона спiвучастi у злочинi виражена такими словами злочин вчиняСФться умисно i спiльно. Лише за наявностi умислу спiвучасник пiдлягаСФ вiдповiдальностi не тiльки за дii, якi вiн сам вчинив, але й за результат дiй усiх iнших спiвучасникiв. Умисний характер спiвучастi передбачаСФ також усвiдомлення спiвучасниками того, що iхнiми спiльними злочинними дiями або за допомогою таких вчиняСФться один i той самий злочин. Поза цим положенням кожен iз тих, хто бере участь у злочинi, вчиняСФ самостiйний злочин i вiдповiдаСФ в межах дiяння, вчиненого ним особисто. З цього випливаСФ, що:
а) спiвучасть можлива лише в умисних злочинах;
б) усi особи, якi беруть участь у злочинi (усi спiвучасники), дiють умисно.
Цi ознаки потребують певноi конкретизацii. Насамперед iз закону випливаСФ однозначний висновок: спiвучасть у злочинах, що вчиняються з необережностi, неможлива. Питання про спiвучасть в необережних злочинах порушувалося в науцi досить давно. Так, ще у минулому столiттi деякi кримiналiсти вiдстоювали можливiсть спiвучастi в необережних злочинах. У радянський перiод вiдомий вчений А. Н.Трайнiн доводив наявнiсть спiвучастi в необережних злочинах. Таку точку зору висловлюють i зараз, зокрема в Украiнi. Пожвавлення дискусii з цього питання викликане значним зростанням необережноi злочинностi, особливо в сферi людина машина, наприклад, на авто-мототранспортi. Усе частiше доводиться стикатися з випадками необережного спiвзаподiяння. Наприклад, водii автомашин, що iдуть по шосе з порушенням правил дорожнього руху, весь час обгоняють один одного, внаслiдок чого на одному з обгонiв вiдбуваСФться зiткнення машин i одержують травми пасажири, якi в них iхали. В цьому випадку виннi дiють з необережностi, спiльно заподiюючи небезпечнi наслiдки. Однак такi спiльнi дii не можна визнати спiвучастю через те, що тут вiдсутнСФ обСФднання злочинноi волi дiючих осiб. У таких випадках кожний iз спiвзаподiювачiв несе вiдповiдальнiсть за своi дii самостiйно.
При спiвучастi не тiльки злочин маСФ бути умисним, а й усi спiвучасники також повиннi дiяти умисно. Навмисне i спiльне вчинення злочину не дозволяСФ, не даСФ можливостi визнати спiвучастю дiяння, яке не маСФ взаСФмоусвiдомлення, яке усвiдомлюСФться лише однiСФю дiючою особою i не усвiдомлюСФться iншою (iншими). Звiдси випливаСФ: якщо одна особа дiСФ з необережностi, а друга, використовуючи це, дiСФ умисно, то спiвучасть вiдсутня. Дiяти умисно при спiвучастi означаСФ, що усi спiвучасники мають спiльний умисел. Таким чином, спiльнiсть характеризуСФ не тiльки обСФктивну, а й субСФктивну сторону спiвучастi у злочинi. Спiльнiсть умислу означаСФ, що мiж спiвучасниками завжди маСФ мiiе згода (узгодженiсть) на вчинення конкретного злочину. Саме спiльний умисел i знаходить своСФ обСФктивне вираження у спiльностi дiй спiвучасникiв. Причому згода (узгодженiсть) це обовязкова ознака будь-якоi спiвучастi. Зрозумiло, що сама згода (узгодженiсть) може носити рiзний характер, виражатися рiзним способом. РЖнакше кажучи, форми обмiну iнформацiСФю можуть бути найрiзнiшими.