Фiзiологiя системи кровi
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
н плаценти та мають мiiе рiзноманiтнi патологii вагiтностi, якi призводять до потрапляння еритроцитiв плоду у кров матерi i пiд час першоi вагiтностi. Тому антирезуснi антитiла необхiдно визначати при будь-якiй вагiтностi у резус-негативноi жiнки, починаючи з 8-ми тижнiв. Саме на цьому термiнi вагiтностi вiдбуваСФться утворення резус-фактора у плоду. Акушери навчилися боротися iз небезпекою виникнення резус-конфлiкту. РЖз цiСФю метою майбутнiй матерi вводять антирезусний iмуноглобулiн.
При вагiтностi може виникнути не лише резус-конфлiкт, але й несумiснiсть за групами кровi. Якщо плiд маСФ антиген, якого немаСФ в матерi, ii органiзм може виробляти проти нього антитiла. Конфлiкт може виникнути якщо: а) плiд маСФ II групу кровi, а мати I або III; б) плiд маСФ III, а мати I або II групу; в) плiд IV, а мати будь-яку iншу. Щоб уникнути неприСФмних та небезпечних ситуацiй, повязаних iз такими конфлiктами, треба перевiряти наявнiсть групних антитiл в усiх парах, де в чоловiка та жiнки рiзнi групи кровi, за винятком випадкiв, коли чоловiк маСФ першу групу. Такi аналiзи проводяться зараз у бiльшостi лабораторiй, щоправда, приватних. А визначити групу кровi та резус-фактор можуть у будь-якiй полiклiнiцi чи лiкарнi.
6. Переливання кровi
Ще в давнину люди намагалися лiкуватися кровю тварин. У творах давньогрецького поета Гомера мовиться про те, що Одiссей давав пити кров тiням пiдземного царства, щоб повернути iм свiдомiсть, память i мову. Гiппократ радив хворим, що страждали на захворювання з порушенням психiки, пити кров здорових людей. Вказiвки про подiбне лiкування кровю СФ в творах Плiнiя i Цельса, якi повiдомляли про те, що хворi епiлепсiСФю i люди похилого вiку пили кров вмираючих гладiаторiв.
Кровi приписували омолоджуючу дiю. Так, наприклад, в Римi дряхлий Папа РЖнокентiй VIII лiкувався кровю, узятою вiд трьох хлопчикiв 10 рокiв. Проте приготований з кровi дiтей напiй не допомiг, i незабаром Папа помер.
Кров тварин з лiкувальною метою пили пiд час воСФн, тому услiд за СФгипетськими вiйськами йшли цiлi стада баранiв, кров яких використовували для лiкування поранених. У стародавнiх папiрусах залишилися нотатки про те, що кров використовували для ванн. Так, старогрецькому царю Костянтину, що страждав проказою, були призначенi ванни з кровi.
Вважалося, що кров - це чудодiйна рiдина: стоiть тiльки ii застосувати, як життя може бути продовжене на багато рокiв. Якщо людина випСФ кров, то вона замiнить йому ту, яка була ним втрачена.
У 1628 р. англiйський учений В. Гарвей вiдкрив закон кровообiгу. Вiн встановив принцип руху кровi в живому органiзмi i тим самим розкрив широкi можливостi для розробки методу переливання кровi.
Першi успiшнi експерименти по переливанню кровi вiд одного собаки до iншого були зробленi в 1666 р. англiйським анатомом Р. Лоуером, а в 1667 р. французький учений Д.Б.Денi провiв перше переливання кровi вiд тварин людинi. Вiн перелив хворому, страждаючому лихоманкою, один стакан (270 унцiй) кровi ягняти. Хворий видужав, але, не дивлячись на це, бiльше нiхто з хворих не наважився на переливання кровi собi. Тодi учений оголосив, що той, хто дасть собi перелити кров, одержить значну платню. Робiтник бiдного кварталу Парижа був першим, хто надав себе для досвiду по переливанню кровi. Пiсля переливання реципiСФнт вiдчув себе вiдмiнно i запропонував свою власну кров для переливання. Вiн мимоволi став першим свiдомим донором в iсторii людства.
Але не всi переливання Д.Б.Денi були вдалими. Почалися ускладнення, зявилися смертельнi випадки, i переливання у Францii було заборонено.
Причина цих невдач полягала в тому, що кров тварин i людини несумiсна. Кров тварин, перелита в органiзм людини, руйнуСФться. Проте думка врятувати вмираючого вливання йому кров здоровоi людини не залишала лiкарiв.
У 1832 р. петербурзький акушер Г. Вольф зробив перше в Росii переливання кровi вiд людини людинi. Це була породiлля, що втратила велику кiлькiсть кровi. Переливання пройшло успiшно, i жiнка була врятована.
Розвиток донорства супроводжувався численними зльотами i падiннями - вiд обожнювання цього методу до державноi заборони його застосовувати.
До 1875 р. доктор медицини Леонард Ландуа знайшов в лiтературi декiлька сотень випадкiв переливання кровi мiж тваринами, мiж людьми i вiд тварин людям. Як донори кровi використовувалися головним чином собаки i вiвцi (ягнята, барани). Перелита здоровим i хворим людям кров тварин викликала численнi, зокрема смертельнi, ускладнення. Першi документальнi внутрiшньовеннi вливання вiдносяться до початку дiяльностi першоi в свiтi академii наук - Лондонського Королiвського суспiльства, заснованого в 60-i роки 17 столiття. Зробити внутрiшньовенне вливання кровi людинi в тi часи було не просто - вже хоч би по тому, що до винаходу порожнистоi iнСФкцiйноi голки i сучасного шприца залишалося ще цiлих два сторiччя. Крiстофер Рен в 1656 роцi використовував як iнСФкцiйну голку пташине перо, а замiсть шприца мiхури риб i тварин.
Не дивлячись на те, що першi спроби давали добрi результати, метод переливання кровi не набув широкого поширення тому, що по-перше, це була у той час досить складна в технiчному вiдношеннi операцiя, по-друге, у ряду хворих перелита кров викликала важкi ускладнення, аж до смертельних результатiв. Причина iх була тодi абсолютно незрозумiла.
Використання кровi як лiкувального засобу давно привертало до себе увагу дослiдникiв. Думка людини працювала над тим, як вiдшкодувати втрат