Управлiння, як предмет фiлософського аналiзу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?авлiння без регресивноi диференцiацii його устрою в основному з причини вiдсутностi вiдповiдних знань про iншi пiдсистеми за межами даних пiдсистем), пишуть про те, що залишаСФться покладатися лише на саморегулювання пiдсистем чи, скорiше, на правове регулювання процесiв саморегуляцii. Метою подiбного регулювання саморегулювання СФ створення форм рефлективностi, якi могли б привести до самообмеження з метою нейтралiзацii негативних побiчних ефектiв i внутрiшнiх суперечностей в управлiннi. Таким чином, особливiстю пострегулятивного регулювання СФ стимуляцiя саморегуляцii i Д.Коен та Е.Арато пiдтримують концепцiю Вiльке, який, в свою чергу, опираСФться на роботи Ю.Габермаса, про те, що держава сама СФ пiдсистемою, отже, вона не може авторитарним чином ставити цiлi i задачi для рiзних систем саморегулювання. Вони пропонують модель, у якiй представники iнтересiв, якi знаходяться пiд впливом центру, процедурними методами орiСФнтованi на пошук спiльноi для них справи, спiльного тАЬздорового глуздутАЭ, що пiддаються узагальненню iнтересiв. В такiй моделi здiйснюСФться не механiзм дii грошей або влади, а механiзм впливу, який заснований (за думкою Парсонса) на дифузнiй солiдарностi, що залежить вiд встановлення колективноi iдентичностi i одночасно укрiплюСФ ii. Як зазначають Д.Коен та Е.Арато, впливовi персони при цьому можуть впливати лише на тих, з ким вони створюють ми народ, обСФднаний загальною думкою, нормами, формами участi, тобто мають ознаки солiдарностi. При цьому вони вважають, що впливовiсть не СФ виключною власнiстю кола осiб, що належать до культурних елiт, а може бути виражена й тими, хто здатний виразити думки та iнтереси своiх груп.
Це зобовязуСФ управлiнськi структури спрямовувати зусилля на задоволення iснуючих потреб та iнтересiв матерiального буття громадян, iх соцiального захисту, розвитку духовностi. Такий пiдхiд робить можливим здiйснювати таке управлiння, яке забезпечуСФ вироблення бiльшiстю суспiльства загальнонацiональноi мети, досягнення щодо неi консенсусу, широкоi коалiцii СФднання полiтичних партiй, громадських органiзацiй та груп, якi могли б забезпечити ii пiдтримку i реалiзацiю, створюСФ реально дiючу соцiальну систему управлiння, влади i держави.
З огляду на вищезазначене, можна зробити висновок про те, що саме вiд рiвня iндивiдуальних та суспiльних потреб та iнтересiв залежать основнi мотиви управлiнськоi дiяльностi, а iх задоволення значною мiрою визначаСФ спрямованiсть управлiнських дiй та вибiр вiдповiдних технологiй. З iншого боку, система цiнностей i нормативних установок, яка через управлiнську дiяльнiсть реалiзуСФться у суспiльствi, впливаСФ на реальну соцiальну поведiнку громадян, що значною мiрою визначаСФ: чи спiввiдносяться зовнiшнi домiнанти соцiуму з iндивiдуальними потребами i iнтересами людей, чи орiСФнтуСФться дана взаСФмодiя на особистiсть, захист ii прав, усунення невиправданих обмежень ii буттСФвостi.
За Г.Атаманчуком, механiзм формування i реалiзацii управлiння можна представити у виглядi схеми: потреби iнтереси цiлi рiшення дii результат.
Виступаючи як органiчна частина будь-якоi соцiальноi системи, управлiння значною мiрою визначаСФ соцiальне майбутнСФ i якiсть сучасного життя. Як свiдчить iсторичний досвiд, чим бiльшими СФ соцiальнi змiни, тим бiльше зростаСФ роль управлiння в забезпеченнi налагодженого, чiткого i безперебiйного функцiонування суспiльного життя За умов рiзного соцiального устрою управлiння теж набуваСФ вiдповiдного характеру i в сучаснiй соцiально-фiлософськiй лiтературi розглядаСФться в рамках таких типiв, як адмiнiстративно-командний, iнформацiйно-аналiтичний, соцiально-зорiСФнтований
Визначаючи адмiнiстративно-командний тип управлiння як характерний для краiн з тоталiтарним режимом, де в ходi iсторичноi практики складався жорсткий бюрократичний регламент, мотивацiя страхом, панування адмiнiстративних та державних структур, силових методiв управлiння, що суттСФво послаблювали механiзми саморегулювання та самоуправлiння громадян, альтернативнiсть управлiнських рiшень, слiд звернути увагу на те, що адмiнiстративно-команднi методи управлiння можуть бути iсторично виправданими i досить ефективними у надзвичайних умовах (пiд час соцiальних криз, воСФн, природних i антропогенних катастроф). РЖ, безумовно, негативним видаСФться в такому типi управлiння домiнування таких методiв, що неминуче приводять до обмеження свободи i творчого розвитку особистостi, примусовоi влади та iдеологiзацii суспiльного життя, тотальноi залежностi особистостi вiд держави. Отже, використання адмiнiстративно-командних методiв управлiння СФ можливим лише в таких конкретних iсторичних ситуацiях, коли iх застосування СФ необхiдним.
Характерними ознаками iнформацiйно-аналiтичного типу управлiнськоi дiяльностi СФ використання iнформацiйних технологiй, компютерноi обробки рiзноманiтних даних, розробки i прийняття управлiнських рiшень як технологiчного процесу. Одним з характерних недолiкiв такого типу управлiнськоi дiяльностi стаСФ надлишок рiзноманiтних даних, що посилюСФ проблему iх використання для здiйснення адекватного, оперативного та ефективного управлiнського рiшення.
Найбiльш близьким до iнтересiв i потреб людей виступаСФ соцiально-зорiСФнтоване управлiння, яке за ринковими вiдносинами та економiчними iнтересами бачить людину i включаСФ ii у механiзм регулювання соцiальних процесiв. Така управлiнська дiяльнiсть може використовувати й адмiнiстративн?/p>