Управлiння, як предмет фiлософського аналiзу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
iснуСФ на кожний конкретний момент часу;
РЖсторичний досвiд засвiдчуСФ, що в управлiннi можуть дiяти два механiзми стихiйне регулювання i свiдоме управлiння. РЗх характер залежить:
- вiд соцiально-економiчних та полiтичних умов;
- визначаСФться тим, як взаСФмодiють управлiння, влада i держава;
- який тип управлiння виникаСФ у суспiльствi;
- яку форму набуваСФ держава;
- як складаСФться iСФрархiя органiв управлiння.
Така взаСФмодiя маСФ i прямий, i опосередкований характер i може по-перше, розглядатися як система, по-друге, як процес розподiлу функцiй, по-третСФ, як взаСФмозвязок, по-четверте, як основа суспiльноi солiдарностi. Як пише О.Тоффлер, управлiнськi органiзацii стали невiдСФмною частиною нашого життя i кожний процес у життi людини вiдбуваСФться як у певному географiчному мiii, так i в конкретнiй точцi невидимоi людському оку управлiнськоi карти.
Оскiльки, крiм обСФктивних умов, в управлiннi дiСФ субСФктивний фактор як сукупна енергiя свiдомостi, поведiнки, дiяльностi людей, направлена на забезпечення цiлiсностi, суверенiтету, безпеки, упорядкованостi, розвитку приватного i суспiльного життя особистостi, суспiльства, держави, в субСФктивному факторi виявляються стихiйнi, спонтаннi, випадковi, самоуправлiнськi механiзми, на нього впливають обСФктивнi умови (як позитивнi, так i негативнi), вiн залежить вiд генетичноi iсторичноi, нацiональноi, мiжнацiональноi традицii.
За Г.Атаманчуком, управлiння це цiлеспрямована (свiдома, продумана, спланована) органiзуюча та регулююча дiя людей на власну, групову, колективну i суспiльну життСФдiяльнiсть, що здiйснюСФться як безпосередньо (в формi самоуправлiння), так i через спецiально створенi структури (держава, громадськi органiзацii, партii, пiдприСФмства, установи, фiрми, асоцiацii тощо).
Функцiями управлiння у сучаснiй фiлософськiй лiтературi найчастiше називають розробку i прийняття управлiнських рiшень, органiзацiю, регулювання, коригування, облiк i контроль.
Ефективнiсть управлiння визначаСФться тим, наскiльки успiшною СФ органiзацiя i координацiя дiяльностi людей. Враховуючи, що i органiзацiя, i координацiя потребують волi i авторитету, а управлiнськi рiшення приймаються, як правило, окремими особами, що мають вiдповiдну владу, остання виступаСФ як одна з найбiльш важливих проблем управлiння, що неоднозначно вирiшуСФться в фiлософських дослiдженнях. На характер взаСФмодii мiж управлiнням i владою впливаСФ також те, що, ТСрунтуючись на соцiальних iнтересах i вiдносинах, управлiння вiдображаСФ змiни в соцiальнiй структурi, тому вiдносини мiж управлiнням та владою будуть залежати вiд конкретних iсторичних обставин.
В теорii управлiння ще досить часто управлiння розглядаСФться як одностороннiй процеiiлеспрямованого впливу управляючих на управляСФмих, хоча i з наявнiстю зворотного звязку, але лише як iндикатора ефективностi управлiнськоi дii i каналу iнформацii про стан обСФкта управлiння i зовнiшнього середовища. В дiйсностi, кожна система управлiння формуСФться на основi певноi суспiльноi взаСФмодii, яка направлена на збереження та розвиток даноi людськоi спiльноти. При цьому державна влада здiйснюСФться за допомогою спецiального управлiнського апарату i спрямовуСФться на узгодження прагнень членiв суспiльства, спiвiснування рiзних соцiальних верств i може використовувати для цього засоби органiзованого та законодавчо встановленого примусу. РЖснування держави СФ необхiдною умовою забезпечення СФдностi суспiльства як цiлiсного органiзму, тобто держава виконуСФ ту iнтегративну мiсiю, в рамках якоi може виступати виразником не лише iнтересiв домiнуючоi частини населення, але й усього суспiльства. Умовою ефективного соцiального управлiння СФ вираження владою всезагального iнтересу i вiдповiднiсть держави як способу органiзацii влади потребам i iнтересам всiх громадян.
Але в умовах суспiльних трансформацiй. у державному секторi завжди виникаСФ суперечнiсть мiж розробкою i пiдтримкою цiнностей, полiтики, методiв i традицiй державних установ, якi служать суспiльству, i необхiднiстю манiпулювати обмеженими ресурсами для вирiшення численних задач, отже, моделлю ефективного управлiння, яке може мати загальний i унiверсальний характер у всiх сферах людського життя, вбачаСФться його концентрацiя на усвiдомленнi першорядностi iнтересiв громадян, ведення управлiнськоi дiяльностi на принципах стратегiчного мислення, заохочення компетентних спецiалiстiв, випереджаючого розвитку знань, теорii щодо дiйсностi. Для сучасних соцiальних та фiлософських дослiджень характерним стаСФ пошук можливостей подолання кризових явищ у суспiльствi шляхом створення нових форм соцiальноi iнтеграцii, узгодження особистих та суспiльних iнтересiв, приватних та загальних цiлей та цiнностей.
Характерною ознакою сучасного соцiального управлiння стало перенесення методiв, що застосовуються у дiловому свiтi, i перетворення державноi влади на органiзацiю по наданню послуг громадянам як своiм клiСФнтам, що пiдвищуСФ вимоги до компетентностi, професiйних знань, навичок управлiнцiв, iх умiння орiСФнтуватися в складних обставинах i приймати правильнi рiшення, безумовно зорiСФнтованi на потреби громадян..
Але на вiдмiну вiд певноi односторонностi теорii управлiння, в якiй взаСФмодiя мiж субСФктом i обСФктом управлiння виступаСФ як в