Управлiння, як предмет фiлософського аналiзу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
альних суперечностей, покращення умов життя людей тощо. Найпершим вираженням такого спiльного iнтересу СФ збереження цiлiсностi соцiуму, вiдповiдного рiвня його розвитку.
Враховуючи, що загальний iнтерес завжди коригуСФться особистiсними оцiнками, прагненнями, iдеалами, Я-концепцiями людей, в управлiннi важливо розумiти, що кожний керiвник маСФ достатнiй ступiнь свободи волi прийняття тих чи iнших субСФктивних рiшень. Але оскiльки у вiдповiдностi до того, чи корисним для людини або суспiльства СФ певний iнтерес i йому надаСФться позитивне чи негативне значення, оцiнка субСФктом своiх iнтересiв i дiй може бути прямо протилежною, до того ж протилежнi оцiнки часто мiняються мiiями. РЖнтерес, за словами К.Гельвецiя, може породжувати як порок, так i доброчиннiсть, вiн спрямовуСФ дii людини в тому чи iншому, корисному чи нi, напрямку i визначаСФ гiднi або негiднi засоби для реалiзацii, тому в управлiннi вiд кожного управлiнця бажаним СФ розумiння того, що мати особисте щастя за рахунок щастя iнших або управляти, пiдтримуючи злочини i порок, неможливо.
За сучасних умов, коли посилюСФться глобалiзацiя економiчних i полiтичних процесiв, виникаСФ i така тенденцiя управлiння, яка, за допомогою соцiальних технологiй, технiчних засобiв управлiння масовою поведiнкою, може навязувати реалiзацiю не загального суспiльного iнтересу, а iнтереси певних соцiальних груп. В системi управлiння такi тенденцii, спрямованi на реалiзацiю лише особистих або групових iнтересiв, рано чи пiзно можуть привести до розпаду соцiуму, вiдчуження народу вiд влади i держави, втрати вiри у той соцiальний iдеал або програму, якi реалiзуються в суспiльствi. Уникненню цих явищ може сприяти вiдкритiсть системи управлiння, в якiй рiшення приймаються людьми на основi iх потреб та iнтересiв лише з iх особистоi згоди. Як пише Ю.Габермас, лише тАЬполiтична вiдкритiстьтАЬ як вищий вияв тих умов комунiкативностi, за яких може реалiзовуватися дискурсивне формування думки i волi публiки громадян держави, придатна як головне поняття нормативно укладеноi демократii. З iншого боку, кожен громадянин у демократичному суспiльствi повинен мати iнтерес у прийняттi колективного рiшення, яке вiдповiдаСФ iнтересам бiльшостi.
З цього приводу в сучасних соцiально-фiлософських концепцiях ставиться питання про необхiднiсть формування так званоi колективноi iдентичностi, яка направлена на формування спiльних iнтересiв членiв суспiльства. З точки зору теоретикiв громадянського суспiльства Д.Коена та Е.Арато, в умовах сучасного життСФвого свiту та полiтичного порядку, що претендуСФ на демократичнiсть, для узгодження iнтересiв у суспiльствi колективна iдентичнiсть маСФ поСФднувати у собi постконвенцiальний унiверсальний вимiр з традицiСФю застосування метанорм, саморефлексiСФю та нетрадицiйним вiдношенням до проблематичних норм. Саме тому iстиннi загальнi iнтереси завжди ТСрунтуються на такiй колективнiй iдентичностi, яка сама виходить iз традицiй, що стали саморефлексивними i самокритичними. Навiть сучаснi суспiльства, за думкою дослiдникiв, з iх цiннiсним плюралiзмом i численнiстю груп iз рiзними колективними iдентичностями не були б суспiльствами, якби в них не iснували принципи, що подiляються всiма, якi регулюють взаСФмовiдносини мiж членами i якби не було у членiв суспiльства загальноi iдентичностi. Радикальний плюралiзм, вiйна богiв, що виявлена фiлософiСФю та соцiологiСФю в серцевинi сучасного суспiльства, не можуть бути настiльки радикальними, щоб виключити осмислену нормативну координацiю i спiльнiсть, хоча б мiнiмальну, яка iмплiцитно визнаСФться усiма нами у сумiсному спiлкуваннi та дiях. Таким чином, в громадянському суспiльствi, до створення якого прагне наша краiна, може бути можливим лише таке управлiння, яке ТСрунтуСФться, з одного боку, на визнаннi ефективних механiзмiв дii через розподiл влади, принцип верховенства закону, вiдповiднi управлiнськi процедури, функцiонування бюрократii, а, з iншого боку, на множинностi демократiй, якi проявляються через плюралiстичнi структури, заснованi на принципах участi та публiчностi.
Д.Коен та Е.Арато вважають, що в громадянському суспiльствi механiзми полiтичного i економiчного управлiння слiд розглядати як основу полiтичного та економiчного суспiльства та iнститутiв життСФвого свiту (громадянського суспiльства). Як пишуть автори, в соцiСФнтальних iнститутах можна спостерiгати всi види дii: навiть ринкова економiка не може розглядатися виключно в термiнах iнструментального та стратегiчного розрахунку. Нормативно-бажаний проект втiлення економiчноi демократii маСФ помякшуватися iз-за необхiдностi зберегти саморегулювання управляючих систем. Але сам факт iснування самоуправлiння даСФ можливiсть визначити, що громадськiсть можна сформувати у будь-яких iнститутах. Питання про те, скiльки i яких форм демократii потрiбно це питання потреби експлуатацii системи.
У звязку з цим Д.Коен та Е.Арато ставлять питання про так зване тАЬпострегулятивне регулюваннятАЭ, яке виникаСФ з проблеми того, що межею, до якоi може дiйти демократизацiя, СФ життСФздатнiсть засобiв управлiння. Виходячи з того, що криза держави загального добробуту показала, що пiдсистеми, що управляються за допомогою посередникiв, самi можуть страждати вiд надмiрного регулювання, а надрегулювання може завдати шкоду самому посереднику, який використовуСФться для врегулювання (наприклад, правовому), вони, посилаючись на Лумана (який вважав, що суспiльством неможливо керувати з СФдиного центру уп?/p>