То землиця рiдна
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ТО ЗЕМЛИЦЯ РРЖДНА
Розвiдка опрацьована
Богданом А. Комарницьким,
смт. Бориня, Туркiвського району
ТО ЗЕМЛИЦЯ РРЖДНА
тАЬНе маю iншоi домiвки, як лiс i гори навкругитАжтАЭ
,,Нарiд, що забуваСФ минуле, нiколи не буде нацiСФютАЭ А. Шептицький
Вийду на вершину, подивлюсь навколо
Боже, Ти мiй, Боже! Як навкруг чудово!
Хочеться бувати знову тут i знову:
То землиця рiдна, отча тут хатина,
Край коханий, милий - рiдна Украiна.
О. Комарницький, гербу Сас (с. Гусне)
Близько двох тисяч рокiв тому римляни контролювали бiльшу частину РДвропи. Вони збудували могутню iмперiю, яка, з центром у сучаснiй РЖталii, охоплювала ще й частину Африки та Азii. Римька iмперiя принесла з собою мир та СФднiсть, проте коли вона занепала у 475 роцi, РДвропу поглинув перiод хаосу та нестабiльностi, що характеризувався запеклою боротьбою за владу.
Карл Великий, король франкiв, зiбрав загiн елiтних воiнiв, вiдомих як паладини, спочатку для того, щоб захищати себе, i врештi з iх допомогою вiн збудував могутню iмперiю, територiя якоi простягалася вiд пiвденноi РЖталii аж до пiвнiчноi Нiмеччини i проiснувала майже 50 рокiв.
Замiсть звичних нагород у виглядi грошей, дорогоцiнноi зброi та обладунку, Карл Великий дарував iм землю. Натомiсть вони мали присягтися бути готовими до бою в разi потреби та зберiгати вiдданiсть королю до смертi. Так розпочиналася епоха лицарства
Цей звичай згодом став популярним i його перейняли iншi королi та лорди по всiй РДвропi впродовж багатьох столiть.
Лицарi вели вiйни в iнтересах короля та держави, в iмя вiри та для захисту власних земель i замкiв.
У цi часи , кожна людина мала власне мiiе у суспiльствi, де верхiвкою були королi та знать, а низи представляли люди, що працювали на землi селяни. Бiльшiсть представникiв знатi, включно з королем, були лицарями. Король мав найбiльше влади. Вiн був власником усiх земель, за винятком тих, що належали церквi, проте не мiг особисто контролювати все до останнього клаптика. Тому вiн передавав великi територii пiд контроль наймогутнiшим лицарям краiни. За що вони зобовязувались надавати лицарiв, що воювали пiд проводом короля певну кiлькiсть днiв на рiк.
Цi лицарi роздiляли своi маСФтки на меншi частини (угiддя). РЗх вони передавали пiд керiвництво дрiбнiших лицарiв, якi також присягали воювати разом з королем, якщо виникала потреба.
Лицарi брали орендну плату з усiх селян, що жили та працювали на iхнiх землях. Останнi розраховувалися товарами, роботою або грошима, якщо, звичайно, мали iх. Лицарi також вимагали вiрностi. Натомiсть, вони обiцяли захищати своiх селян у разi нападу ворожих солдатiв. Селяни повнiстю залежали вiд свого лицаря.
Не всi лицарi мали власнi маСФтки. На всiх би просто не вистачило землi. Тi, хто лишився без надiлу, змушенi були шукати iншi шляхи для заробiтку. Деякi лицарi збирали податки з мiiевих торговцiв або брали грошi за користування певними дорогами. Решта безземельного лицарства воювала за грошi на сторонi того, хто заплатить найбiльше. Заможним та непокiрним лицарям це давало можливiсть створювати власнi армii та вести вiйни один проти одного, та навiть проти короля.
Спочатку королi обирали лицарiв з-помiж найхоробрiших та найвiдданiших у бою. Основними якостями лицаря вважалися: вiрнiсть, честь та чемнiсть. Слiдом за ними йшли героiзм, вiдвага, вiра i покора. Всi цi якостi вважалися ,,шляхетнимитАЭ. Починаючи з 12 ст., все бiльше лицарiв виходили виключно iз лицарських родин i, зрештою, такi родини почали також називатися ,,шляхетнимитАЭ.
Слово шляхта (з давньонiмецьк. Slaht рiд, порода) - лицарi, основним заняттям яких була вiйськова служба, за що iм надавались певнi пiльги та привiлеi. (Прототип сьогоднiшнiх елiтних професiйних вiйськових, яким надавались та надаються певнi пiльги).
Украiнська шляхта, як суспiльний стан, в т.ч. Драго-Саси та iншi геральдичнi роди, по своСФму суспiльному статусу, вiдповiдала польськiй, нiмецькiй, французькiй, австрiйськiй та iнш. шляхтi.
Але, навiть, якщо ви могли стати лицарем за правом народження, вiд вас все одно чекали шляхетного поводження. В iдеалi лицар мав захищати жiнок, бути милосердним до ворожого лицаря у бою та жити за законами Церкви. Такi якостi вважалися лицарськими.
Хоча з плином часу змiнювались форми лицарства та завжди залишалась iдея лицарства, основнi лицарськi якостi, якi звались шляхетнiстю.
Вiрнiсть та честь були основою лицарства. Всi лицарi присягали на вiрнiсть своСФму лордовi та королю. Нiщо не могло виправдати вiроломство, навiть, якщо вiрнiсть призводила до загибелi. Бути ,,людиною честiтАЭ означало бути чесним, нiколи не порушувати обiцянок i нiколи не робити такого, що могло б знеславити родинне iмя. Тому для лицаря це було питанням честi дотримуватися всiх клятв на вiрнiсть, якi вiн давав.
Пiд чемнiстю розумiли гарнi манери та вмiння правильно одягатися та поводитися. Для лицаря це також означало вмiти контролювати себе у битвi. Наприклад, вiн мав дозволити противнику встати, якщо той перечiпався, а потiм продовжити бiй, а не вбивати його, користуючись нагодою. Лицарi повиннi були шанобливо ставитися до ледi та лицарiв, вищих за рангом i проявляти щедрiсть.
Деякi ознаки лицарства мали практичне заст