То землиця рiдна
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?сування. Лицарi повиннi були не тiльки вправно володiти зброСФю, але йти на шалений ризик i продовжувати бiй в абсолютно виснаженому станi. Доблестю називали майстернiсть та мужнiсть пiд час битви. Вiдвага вимагала самодиiиплiни i фiзичноi та психiчноi смiливостi. Вiдважний воiн продовжував свiй путь, незважаючи на те, якими жахливими могли бути обставини.
Вiра в Бога була невiдСФмною частиною лицарства. Релiгiйнi переконання повиннi були супроводжувати лицаря в усiх його дiях та бути джерелом наснаги у складних ситуацiях. Покора йшла зовсiм поруч з вiрою. Покiрний лицар вiрив, що всi його досягнення були не лише його власними, а подарованими вiд Бога. Тому результат битви розглядався, як Божа воля. Лицарi не повиннi були занадто гордитися своiми здiбностями, або бути надто впевненими у битвi.
Лицарi були хоробрими, вiрними та милостивими. Вони захищали слабких та безстрашно воювали з ворогами. Кодекс поведiнки, за яким лицарi мали жити, називався лицарським кодексом честi. Хоча лицарi дуже часто не поводилися згiдно кодексу, вiн все одно був дуже важливою складовою образу лицаря.
Коли не було вiйни лицарi проводили багато часу на тренуваннях, вдосконалюючи бойову майстернiсть. Багатьом з них доводилось охороняти маСФток старшого лицаря певну кiлькiсть днiв на рiк. Коли лицарi не були зайнятi щоденними клопотами про власний маСФток, вони знаходили безлiч цiкавiших занять: тренування молодих; бенкети та розваги; полювання; турнiри.
Укомплектований лицарський обладунок захищав у битвi. Але вiн же i не дозволяв вiдрiзнити ворога вiд свого у гущавинi битви. Жахливо коли воiни однiСФi армii помилково вбивали один одного в бою. Тому з початку 11 ст. лицарi починають зображати на своiх щитах виразнi та яскравi знаки i символи, щоб iдентифiкувати один одного. Такi знаки почали називатися гербами.
Спочатку герб зображували на щитi лицаря. Але дуже часто щит мiг бути пошкоджений у битвi. Тому лицарi почали розташовувати герби i на iнших частинах свого обладунку. З кiнця 12 ст. , щоб полегшити впiзнавання, поверх обладунку лицарi почали носити тунiки з тканини. На них також зображалися герби. Пiд кiнець 14ст. на шоломи навiть крiпилися гребнi, що мали колiр лицарського герба.
Дуже часто герби з поля битви проникали у повсякденне життя. Скоро все, вiд меблiв до стiн будинкiв, було прикрашене ними. Лицарi мали печатки з власними гербами. Вони використовували iх, щоб затверджувати офiцiйнi документи. Герб завжди був привiлеСФм. За негiдну поведiнку лицаря могли позбавити честi носити його. У лицаря, засудженого за зраду, конфiсковували герб, а його щит пiдвiшували догори низом на знак публiчноi зневаги.
У середнi вiки ставлення до релiгii було дуже серйозним.
Звичайнi лицарi присягали на вiрнiсть королю та носили зверху на обладунку родиннi герби.
Хрестоноii найголовнiшi лицарi християнства. Вони присягали на вiрнiсть Богу, а не королю, та зображували в себе на одязi хрест. Деякi хрестоноii, такi як тамплiСФри та госпiтальСФри, навiть приймали постриг i давали клятву боротися за вiру.
Хрестоноiiв церква посилала воювати у релiгiйних вiйнах проти ii ворогiв. Вiсiм найбiльших Хрестових Походiв велися проти мусульман на Близькому Сходi. Кожна з сторiн боролася за контроль на територii, що називалася Святою Землею. На Святiй Землi розташований РДрусалим, мiсто надзвичайно важливе для церкви, адже там жив i помер РЖсус Христос. Упродовж столiть християни вирушали у подорожi, щоб помолитися там.
Близько 1040 року турки-сельджуки, нове племя мусульманських правителiв, здобули владу у Святiй Землi. Вони жорстоко поводилися з християнами. РДвропейськi правителi та церковники почали непокоiтися через сельджукiв, побоючись, що тi могли розпочати наступ i на територiю РДвропи. У 1095 роцi Папа Римський закликав християнських лицарiв всiСФi РДвропи вирушити у Христовий Похiд та звiльнити РДрусалим вiд мусульман.
Папа Римський лише заохочував лицарiв iти у Святу Землю. Дуже скоро звичайнi люди самi перейнялися цiСФю iдеСФю. РЖ в 1096 роцi тисячi чоловiкiв, жiнок i навiть дiтей, некерованим натовпом вирушили у Святу Землю. Цей похiд отримав назву ,,Похiд НародiвтАЭ. Багато людей померло по дорозi вiд хвороб, або було вбито сельджуками у сутичках, решта створювала хаос, грабуючи та знищуючи все, що траплялося на шляху. Практично нiкому з учасникiв походу не вдалося дiстатися Святоi Землi.
Наприкiнцi 1096 року до Святоi Землi вирушила набагато краще органiзована група армiй понад 30 000 лицарiв та солдатiв. Проте не всi йшли в iмя священноi мети. Лицарi, що вирушили в похiд, звiльнялися королями вiд податкiв, та розраховували на церковний захист своiх земель. Як винагороду iм також обiцяли землi та багатства. Незалежно вiд причин, якi штовхали людей на участь у ньому, компанiя виявилася успiшною. У 1099-му лицарi захопили РДрусалим та навколишнi землi. Але у 1178-му мiсто знову опинилося в руках мусульман.
Незважаючи на сiм наступних Хрестових Походiв, РДрусалим так i не було вiдвойовано назад.
Контури роду Драго-Сасiв
У складi цих бойових дружин були також лицарi гербу Драго-Сас. РЖсторiя цього роду СФ невiдСФмною частиною украiнськоi iсторii, особливо iсторii Галичини та Туркiвщини зокрема
Часто загадковi таСФмницi в нашiй iсторii тому i лишаються загадковими, що це були забороненi теми. Бувало, що професiйнi iсторики вивчали i далi вивчають долi чужоземних племен, проминаючи становлення окремих верств свого народу, але народна пам