Студентство та вищі навчальні заклади Росії та України (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.)
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
іверситету виходять не адвокати, судді, чиновники і вчителі, але люди, що одержали філологічну, юридичну або медичну освіту. У подальшій професійній діяльності випускники повинні були вільно орієнтуватися у своїй області знань і вміти користуватися ними для практичних цілей. Таким чином, основні цілі університетської освіти були не стільки просвітительськими, скільки методологічними, спрямованими на розвиток таланта дослідника. Для навчання фахівців існували інститути й інші вищі навчальні заклади практичного напрямку. Така концепція університетської освіти була можлива лише при автономії.2.9; 162
Отже, більшість положень статуту були спрямовані на досягнення головної мети: подальше посилення урядового впливу на управління університетами, контролю над викладанням у них та наведення порядку і дисципліни серед студентів за допомогою поліцейського режиму. Це завдання від самого початку здавалось нелегким, в дійсності ж виявилось взагалі неможливим виконати його навіть частково.
2. Студентство та вищі навчальні заклади Росії кінця ХІХ початку ХХ ст.
Вища школа Росії періоду імперіалізму мала складну структуру в якій постійно мінялися кількісні і якісні показники. Її основу складали державні навчальні заклади, система яких остаточно сформувалася в основному до кінця XIX ст. початку XX ст.
Повноцінному функціонуванню системи вітчизняної вищої освіти заважали станові і національні обмеження, дискримінація жінок, охоронні установки уряду, бюрократизм керування, залишкове фінансування. Відсутність планового початку вело до диспропорцій у розвитку мережі університетів і інститутів при загальній недостачі фахівців усіх, без винятку, профілів.
У значній мірі прорахунки царської адміністрації в академічній політиці викликали до життя неурядову, вільну, вищу школу, створену ініціативою буржуазної інтелігенції і грішми торгівельно-промислових кіл.
У січні 1917р. у Росії нараховувалося 124 вищі навчальні заклади (65 урядових і 59 суспільних і приватних): 11 університетів і 40 шкіл університетського типу, включаючи юридичні, медичні, історичні, академічні відділення народних університетів; 9 педагогічних інститутів і курсів; 9 навчальних закладів музично театрального й образотворчого мистецтва; 7 духовних академій, 19 інженерних, 15 сільсько-господарчих, 6 комерційних інститутів; 8 військових і військово-морських академій і вищих училищ. У 1913р. у них працювали близько 4,5 тис. професорів і викладачів; навчалося більш 123 тис. студентів; у 18981917р. ними було підготовлено більш 150 тис. фахівців.2.3; 127
Територіально вища школа тяжіла до великих адміністративних і культурних центрів економічних районів з розвитими промисловістю, сільським господарством, торгівлею.
До державних відносилися навчальні заклади, що складали фундамент вітчизняної вищої освіти. По своєму юридичному положенню це були місцеві підрозділи тих центральних (міністерства і головні керування) і почасти вищих (св. Синод, Канцелярія по установах імп. Марії Федорівни) державних установ, яким вони були підпорядковані. Вони фінансувалися казначейством. Їхні штатні викладачі, обслуговуючий персонал були чиновниками різних класів.
Студенти цих навчальних закладів підкорялися строгому відомчому регламентові, були зобовязані носити форму, могли претендувати на стипендію і матеріальну допомогу з казенних фондів, а після завершення навчання і здачі державних іспитів одержували право на класний чин і місце на державній службі.
Ключові позиції в системі російської вищої школи кінця XIX поч. XX ст. належали навчальним закладам, що готували кадри обслуговування державного апарата імперії, а саме університетам, школам університетського типу (юридичні, педагогічні, медичні), військовим і військово-морським, богословським. Соціально вони були зорієнтовані переважно на дворянсько-чиновницький контингент учнів, що одержали середню освіту в класичних гімназіях.
У російській системі вищої освіти ведуче місце по науково-педагогічному рівні професорсько-викладацького складу і числу студентів належало університетам у Варшаві (1869), Казані (1804), Києві (1834), Москві (1755), Одесі (1865), Пермі (1916), Петербурзі (1819), Саратові (1909), Томську (1880), Харкові (1805), Юрєву (1632; до 1893р. Дерпт). Вони готували в основному юристів, учителів середньої школи, лікарів.2.3; 128
Наприкінці XIX початку XX ст. університетська система переживала глибоку кризу, оскільки, за словами В.И.Вернадського, не могла пристосовуватися до тих зовнішнім рамкам життя, які зараз панують у країні. Про це говорить загальмованість розвитку мережі університетів всього 11, з яких тільки два виникли на початку XX ст. Саратівський і Пермський. Фактично незмінною залишилася їхня організаційна структура. Вона складалася з фізико-математичного (із природним і математичним відділеннями), історико-філологічного (з історичним і словесним відділеннями), юридичного і медичного факультетів. Виключення складали східний факультет у Петербурзькому і богословський у Юрєвському університетах. Однак і цим складом факультетів володіли не всі університети. Саратівський діяв у складі одного медичного; у Томськом були відсутні фізико-математичний і історико-філологічний, а в Петербурзькому медичний. Уряд так і не прийняло мір до їхнього заповнення. Без належної його уваги залишилися пропозиції наукової, торгово-промислової громадськості про включення в структуру університетів факультетів народногосподарськ