Становлення школи "Анналів" (1929-1947 рр.)
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
87;, а також тим новим територіям історії та новим методологіям, що їх освоїли французькими істориками протягом останнього століття. На думку авторів, вироблення нових концептуальних і епістемологічних засад для досліджень української історії неможливе без ґрунтовного ознайомлення і критичного осмислення здобутків світової історичної думки ХХ ст.
Огляд французької історіографії, здійснений у монографії, містить спеціальні розділи та екскурси, присвяченні новими підходам, як от: історична демографія, колективна память, дискусій навколо французької революції кінця XVIII ст. тощо. Важливо, що книга містить також невелику антологію перекладів оригінальних текстів, які дають безпосередні уявлення про головні методологічні маніфести, ключові роботи та найважливіші дебати у французькій історичній науці ХХ ст.
Вже наступного 2002 р. той же автор В. Ададуров видрукував книгу Історія Франції, яку довів до кінця XVIII ст. Особливістю цієї книги полягає в тому, що для її написання історик використав практично лише оригінальні дослідження французьких дослідників, тобто охарактеризував найпомітніші методологічні, концептуальні, фактологічні досягнення французької науки ХХ ст. щодо історії власної країни. Монографія, побудована на такому типі дослідження, є безперечною новацією для українського науки.
Інші українські історики, хоч і не зупиняються на характеристиці власне школи Анналів, проте роблять перші спроби запозичити її методику дослідження.
Новітні напрямки світової історіографії обговорюються на сторінках таких видань, як Дух і Літера, Критика, Україна модерна, Український гуманітарний огляд тощо. У 1992 р. Інститут археографії НАН України почав видавати збірник Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей (редактори О. Толочко та Н. Яковенко), в якому друкувалися дослідження з історії середньовічної свідомості. Автори статей доходять висновку, що існує велика розбіжність між нашими сучасними інтерпретаціями минулих подій і баченням тих же подій їх сучасниками. Давньоруську свідомість, образи світу, держави, володаря досліджують О. Толочко, О. Александров.
Заслуговують на увагу статті черкаського історика Ю. Присяжнюка, присвяченні вивченню ментальності українського селянства в умовах капіталістичного розвитку кінця XIXпочатку XX ст. Дослідник показав, що селянська свідомість на початку ХХ ст. характеризувалася традиційністю, ворожістю до ринкових відносин, суперечила формуванню політичної культури демократичного суспільства.
Проте найвизначнішою працею цього напрямку досліджень вважається монографія Наталі Яковенко Паралельний світ. Вона присвячена, за словами самої авторки, аналізові того, як людина XVI - XVII ст. сприймала навколишній світ та себе в ньому. Н. Яковенко вважає, що не варто говорити про універсальні мотивації, властиві всім українцям, всім козакам, всім шляхтичам, проте вважає за можливе віднайти якісь провідні мотиви, що впливали на поведінкові стратегії і тип світобачення певних груп загалу. Н. Яковенко такою групою обрала українську шляхту та, частково, козаків, і в одинадцяти нарисах реалізувала поставлене завдання. Дослідження київської авторки слугує приладом для багатьох сучасних молодих вчених.
Згадані нами праці відноситься до найкращих зразків новітніх досліджень за допомогою якісно інших методологічних принципів, у тому числі пропонованих Анналами. Однак вчений Ю. Зазуляк застерігає від іншого явища, що відслідковується в українській історичній науці. Він пише про формування „апологетичної” традиції в центральній і східноєвропейській історичній літературі, присвяченій Анналам. Для певного числа наукових робіт стало майже нормою презентувати цю школу як чи не єдино можливий методологічно, новий спосіб історіописання, ігноруючи при цьому інші методологічні альтернативи.
Вважаємо це зауваження цілком слушним та пропонуємо звернутися до практики російської історіографії, для якої Аннали є однією з найважливіших, але не єдино можливих методологій історичного дослідження.
Отже, можемо зробити висновок, що формування практики вивчення школи „Анналів” в радянській та пострадянській історіографії відбувалося складно та неоднозначно. Після першої згадки про „Аннали” в 30-ті рр. ХХ ст. наступне пожвавлення досліджень припадає на другу половину 50-х 60-ті рр. - час, коли методологія французьких істориків детально аналізується радянськими колегами з позицій марксизму-ленінізму. Починаючи з 70-80-х рр. процес вивчення „Анналів” триває практично безперервно. До того ж в цей же період відбувається унікальне явище як для радянської історіографії. Радянські дослідники (А. Гуревич, М. Барг, Ю. Бессмертний, Л. Ястребицька) неофіційно переймають певні принципи „Анналів” для власних історичних розвідок. Окремі представники школи оцінюються радянською історіографією досить позитивно, а праці М. Блока чи Ф. Броделя виходять навіть у перекладах російською мовою.
Перехід від радянської до російської історіографічної традиції вивчення „Анналів” супроводжувався збільшенням питомої ваги публікацій та перекладів. Сучасна російська історіографія орієнтована вже не на теоретичний аналіз анналівської парадигми історії, а на практичне запозичення її окремих конструктивних методик. Це ж тенденція в цілому характерна і для історіографії української, проте тут цей процес відбувається менш інтенсивно та