Становлення школи "Анналів" (1929-1947 рр.)
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
µтально розглянута проблема методології вивчення ментальності. Історики дійшли думки, що в СРСР складається особливий напрямок, що синтезує історико-матеріалістичні та інші традиційні методи пізнання історичної реальності з новими нетрадиційними, у тому числі тими, які пропонує школа Анналів.
В 1989-90 рр. ваги набувають й інші починання радянських істориків.
В 1989 р. А.Я. Гуревич започатковує видання щорічника Одиссей, на сторінках якого відбуваються жваві методологічні дискусії. Тут друкуються також результати діяльності наукового семінару, організованого А.Я.Гуревичем при Інституті всесвітньої історії АН СРСР. До редколегії першого випуску Одиссея увійшли Ю.М. Афанасьєв, Л.М. Баткін, Ю.Л. Бессмертний, В.В. Іванов, С.В. Оболенська, В.І. Уколова, А.Л.Ястребицька та інші.
Одиссей виходить і до нашого часу (останній відомий нам випуск 2003 р.). Надзвичайної ваги йому надає й те, що з 1991 р. до складу редколегії був введений Жак Лє Гофф. На сторінках його активно друкувалися й інші зарубіжні дослідники Ж. Ревель, К. Гінзбург, Ж. Дюбі, Р. Шартьє тощо.
Перехід від радянської до пострадянської, зокрема російської історіографії щодо проблеми школи Анналів ми можемо ідентифікувати не так за якісними, як за кількісними показниками.
На початку 90-х рр. спостерігається значне зростання кількості публікацій з приводу школи Анналів та перекладних видань її найвідоміших представників. Дослідники, які накопичили в 70-80-ті рр. надзвичайно потужну фактичну, методологічну базу та мали практику застосування методик анналістів, зараз отримали можливість вільно висловлювати свої оціночні погляди.
В 1993 р. вийшла монографія А.Я. Гуревича Історичний синтез і школа Анналів. В ній школа розглянута в надзвичайно широкому контексті, але в центрі уваги дослідника знаходиться проблема історичного синтезу. На думку автора, питання про взаємодію матеріальної та духовної культури є для історичного дослідження відправною точкою. Це веде до переосмислення понять культура і соціальне, в ході якого відбувається поворот від історії ментальностей до історичної антропології чи антропологічно орієнтованої історії. Монографія А.Я. Гуревича це книга про те, як до вирішального та найголовнішого, на його думку, завдання - проблемі історичного синтезу - підходить ряд представників школи і які ідеї вони висувають. Серед них він розглядає нове розуміння соціальної історії М.Блоком, проблему звязку ментальності та культури у Л.Февра, створення Ф.Броделем „геоісторії” та її співвідношення з економічним матеріалізмом. Автор надзвичайно рельєфно показав коло пошуків Ж.Дюбі, в різнопланових творах якого так чи інакше постійно присутнє прагнення органічно повязати історію ментальностей з іншою історією. Така ж тенденція до глибокого дослідження системи людських цінностей і уявлень характерна для робіт Е. Ле Руа Ладюрі та Ж. Ле Гоффа. Високий рівень книги А.Я. Гуревича багато в чому забезпечується завдяки тому, що він показав загальні методологічні принципи і погляди лідерів „нової історичної науки” не в абстрактному теоретичному аспекті, а через їх конкретні історичні праці.
А.Я. Гуревич продовжує плідно працювати над розробкою методології історичної науки, у тому числі над школою Анналів. Характерна риса всіх його наукових праць розглядати історію Анналів не ізольовано, а вписати її в широкий контекст історіографії ХХ ст. та знайти її практичне значення для російської історичної науки.
А.Я. Гуревич залишається незмінним редактором видання Одиссей, кожен випуск якого присвячений певній тематиці дослідження: наприклад, в 1989 р. випуск був присвячений дослідженням соціальної історії та історичної культури, в 1990 р. особистості та суспільству, в 1991 р. культурно-антропологічній теорії.
В березні 1995 р. редколегія щорічника провела круглий стіл на тему Історик кінця ХХ ст. в пошуках методу, результати якого були вже опубліковані в 1996 р. У вступній статті до цього видання А.Я. Гуревич формулює програму подальших досліджень фактично для всієї російської історичної науки: На сторінках Одиссея завжди приділялася увага методології історії, зокрема історико-антропологічному підходу… Тепер, однак, настав час обговорити питання більш широко та вдумливо… Я впевнений в тому, що лише детальний аналіз як передових тенденцій сучасної науки, так і паростків її нових напрямків здатний дати нам певні орієнтири..
Слід визнати, що заклик А.Я. Гуревича не залишився без відповіді. Сучасна російська історична наука демонструє потужну історіографічну базу щодо теоретичних та методологічних новацій в історії. Серед напрямків та течій, які викликали найбільше зацікавлень виділимо: історію ментальностей, історичну антропологію, переосмислену політичну історію, культурну та інтелектуальну історію тощо.
В 90-х рр., окрім А.Я. Гуревича, продовжував свою наукову діяльність інший історик, що почав досліджувати школу Анналів ще за радянських часів, - Ю. Л. Бессмертний. В 1998 р. він видає свою монографію „Як писати історію”, який аналізує найновіші методологічні віяння у французькій історіографії в 1994-1997 рр. Основною особливістю сучасної французької історіографії Ю. Бессмертний вважає її свідомий відхід від так званого мета-дискурсу, що передбачає глобальні пояснювальні схеми. Після цього він аналізує передумови цього процесу, зокрема критику історичної антропології у 80-ті рр., занепад